Наш ум – дзеркало

Наш ум порівнюється 1) з землею, 2) з садом, 3) чистою дошкою, 4) з воском, на якому відбиваються незчисленні печатки.

9. Того ж учать нас і предмети, яким уподібнюється наш ум. Бо чи не сприймає земля (з якою часто порівнюється в святому письмі наше серце) насіння всякого роду? Хіба одного і того ж саду не можна засівати різноманітними травами, квітами і ароматичними рослинами? Звичайно, можна, якщо садівникові не бракує розуму і старанності. І чим більше різноманітності, тим приємніше буде видовище для очей, тим більше насолоди для нюху, тим більш сильний відпочинок для серця. Аристотель порівняв людську душу з чистою дошкою, на якій ще не було нічого написано, але на якій, проте, можна було б написати все. Отже, подібно до того, як на чистій дошці тямущий у своїй справі письменник міг би написати, а живописець – намалювати що завгодно, так у людському умі однаково легко накреслити все тому, хто добре знає мистецтво навчання. Якщо цього не буває, то вірніше вірного, що винна не дошка (якщо тільки вона інколи не буває шершава), а невміння того, хто пише або малює. Різниця в тому, що на дошці лінії можна проводити лише до межі її країв, тоді як для письма і рисунка в умі ти ніякої межі не знайдеш, тому що (як сказано вище) ум безмежний.

10. Влучно також наш мозок (ця майстерня думок) порівнюється з воском, на якому відбивається печатка або з якого ліпляться фігурки. Як віск набирає всякої форми і з нього можна ліпити і знову переробити всяку зліплену фігуру, так і мозок, відбиваючи образи всіх речей, все приймає, що тільки містить у собі світ…

12. …найвлучнішим порівнянням нашого ума є порівняння з оком або дзеркалом, якої б форми і кольору не був предмет, воно відразу відтворює точне його зображення, крім тих випадків, коли предмет підсунеш до нього в темноті або з заднього боку, або коли предмет міститься надто далеко, тобто на більшій, ніж слід, віддалі, або коли перешкодиш зображенню або затемниш його, коливаючи, – тоді, треба погодитися, зображення буде невдале. Але я говорю про те, що природно відбувається при світлі і при зручному положенні предмета перед дзеркалом. Отже, подібно до того, як немає ніякої потреби примушувати око, щоб воно відкривалося і дивилося на предмет…, – точно так само і наш ум жадає предметів, сам завжди відкривається перед ними, сам хоче споглядати все, сам сприймає все, сам швидко все засвоює; скрізь невтомний, аби тільки не був пригнічений великою кількістю предметів і аби все йому давалося для споглядання одно слідом за одним, в належному порядку.

Дата добавления: 2015-05-24