Поняття соціальної організації та її роль у суспільстві

Соціальна організація є певним способом діяльності людей, за якої вона

набуває форми впорядкованої, врегульованої, скоординованої, спрямованої на

досягнення конкретних цілей взаємодії. Організація як процес налагодження та

узгодження індивідів притаманна всім суспільним утворенням: об’єднанням людей,

закладам, установам тощо.

Отже, соціальна організація як соціальна група орієнтована на досягнення

взаємпов`язаних специфічних цілей і формування добре відлагоджених,

високоформалізованих структур.

Багато соціологів ототожнюють соціальні організації і соціальні інститути,

розглядаючи їх як різновид соціального інституту, або як їх більш складний вид.

Так, державу та її органи можна розглядати і як соціальну організацію, і як

соціальний інститут. Тим не менш, більш сталою і обгрунтованою є думка про суттєву

різність і самодостатність цих двох формувань, адже вони мають значно відміннюючи

їх риси:

1) соціальна організація утворена усвідомлено і цілеспрямовано для досягнення

конкретних цілей своєї діяльності. Вона є певним засобом (інструментом) вирішення

завдань. Переслідувана організацією мета не обов'язково збігається з цілями людей,

що беруть участь у її діяльності. Тому організація створює різні системи

стимулювання, за допомогою яких залучає індивідів до діяльності для досягнення

загальної мети;

2) соціальна організація має чіткий загальнообов'язковий порядок, а система її

статусів і ролей — ієрархічну структуру. Їй властивий високий ступінь формалізації

відносин. Відповідно правила, регламенти, розпорядок охоплюють усю сферу

поведінки її учасників, соціальні ролі яких чітко визначені, а відносини передбачають

владу і підпорядкування (субординацію);

3) для підтримування стабільності відносин, координації дій кожна соціальна

організація повинна мати координуючий орган або систему управління. Функції її

різноманітні, а оптимальний їх набір залежить від цілей організації, зовнішнього

середовища.

Диференціація завдань і координація дій на етапі їх реалізації впливають на

структуру і форму організації. Основний критерій структурування соціальних

організацій — ступінь формалізації існуючих у них відносин. З урахуванням цього

розрізняють формальні й неформальні (самоорганізації) соціальні організації.

Значення формальних соціальних організацій полягає в перш за все в тому, що

ефект їх діяльності при інших рівних умовах набагато вище того, що можуть

досягнути розрізнені, неформальні, неорганізаційні дії такої ж кількості індивідів.

Загалом кожна соціальна організація існує у специфічному фізичному,

технологічному, культурному, політичному і соціальному оточенні, повинна

адаптуватися до нього і співіснувати з ним. Немає організацій самодостатніх,

закритих. Усі вони, щоб існувати, функціонувати, досягати цілей, повинні мати

численні соціальні зв'язки та взаємодії з навколишнім світом.

38. Соціальні інститути суспільства, їх види та функції

Під соціальним інститутом (лат. institutum — організація, лад) — розуміють

відносно стійку модель поведінки людей і організацій, що історично склалася у певній

сфері життєдіяльності суспільства.

Найзагальніше поняття «соціальний інститут» виражає ідею організованості й

упорядкування суспільного життя. До вивчення цього феномену соціологія вдавалася

майже з часу становлення її як науки. Так, Г. Спенсер вважав, що соціальні інститути

(інституції) є каркасом соціуму і виникають внаслідок процесу диференціації

суспільства. Еволюцію регулятивної системи суспільства він поєднував з розумінням

соціальних інститутів. Соціальні інститути є комплексом формальних і неформальних

правил поведінки, принципів, культурних норм, які регулюють різні сфери діяльності

індивідів у суспільстві (сферу економіки, політики, освіти) і обмежують вчинки людей

відповідно до суспільних інтересів. Соціальні інститути охоплюють певну сукупність

людей та установ, які покликані вирішувати важливі для розвитку суспільства

завдання.

Соціальні інститути класифікують на основі різних критеріїв.

Найпоширенішою є класифікація за критерієм цілей (змістових завдань) і сферою дії.

У такому разі прийнято виокремлювати економічні, політичні, культурні та виховні

комплекси соціальних інститутів:

— економічні (власність, гроші, банки, господарські об'єднання різного типу) —

забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий

обіг;

— політичні (держава, Верховна Рада, суд, прокуратура, армія, служба безпеки,

міліція) — пов'язані з встановленням, виконанням і підтриманням певної форми

політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей;

— культурні та виховні (наука, освіта, сім'я, релігія, різні творчі установи) —

сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації

індивідів;

— соціальні — організовують добровільні об'єднання, регулюють повсякденну

соціальну поведінку людей, міжособистісні стосунки.

Кожний соціальний інститут виконує специфічну функцію, їх сукупність формує

загальні функції. Основоположними і найбільш значущими серед них є:

— регулятивна функція — полягає у регулюванні за допомогою норм, правил

поведінки, санкцій дій індивідів у межах соціальних відносин (забезпечується

виконання бажаних дій і усунення небажаної поведінки);

— функція відтворення, безперервності суспільних відносин — завдяки їй

соціальний інститут транслює досвід, цінності, норми культури з покоління в

покоління; соціальні інститути існують у всіх суспільствах і є частиною звичаїв

народу;

— інтегративна функція — полягає у згуртуванні прагнень, дій, відносин

індивідів, що загалом забезпечує соціальну стабільність суспільства;

— комунікативна функція — спрямована на забезпечення зв'язків, спілкування,

взаємодії між людьми за рахунок певної організації їх спільної життєдіяльності.

Таким чином, соціальні інститути суспільств дають можливість створити міцну і

стійку систему відносин між людьми у складному суспільному середовищі,

сформувати соціальний порядок, необхідний для задоволення об’єктивних потреб

щодо безпеки, збереження умов матеріального життя, соціальних благ, цінностей

культури тощо.

39. Основний зміст понять «політика» і «влада»

50. СОЦІОЛОГІЧНИЙ ЗМІСТ ПОНЯТЬ «ПОЛІТИКА» І «ВЛАДА»

Науковці виділяють таку важливу галузь соціологічного знання, як соціологія

політики. Вона вивчає взаємодію політичної сфери з іншими соціальними

інститутами, у першу чергу проблеми, пов’язані з функціонуванням ядра суспільної

системи – держави, з діяльністю політичних партій, профспілок, інших суспільних

об’єднань, рухів тощо. Тобто, об’єктом її дослідження виступають проблеми сутності

влади, політичні права та свободи з точки зору конкретної людини, а також

соціальних спільнот, соціальних верств, груп тощо. Термін «політика» грецького

походження і перекладається як державна діяльність. Відтак, політика – це діяльність

органів державної влади, партій, громадських організацій у сфері

внутрішньодержавного управління та міжнародних відносин. З суто соціологічної

точки зору, політика – це суспільні відносини, що включають згоду, підкорення,

панування, конфлікт і змагання між соціальними спільностями людей – класами,

верствами, групами, націями, державами тощо. По суті, політика – це спілкування

людей, їх взаємодія, спільне вирішення ними своїх справ, що розуміються як справи

держави, а також ставлення їх до суспільства, влади та відносин між державами.

Політика опосередкована економічною, соціальною, духовною, правовою сферами

суспільства, його іншими базовими відносинами та інтересами.

Політика виступає в двох своїх функціях: загальноорганізаційної основи

суспільства та конкретної регулятивно-контрольної сфери або системи, що спрямовує

життя, діяльність, відносини людей, соціальних спільнот, класів, націй, народів і

країн. Політика має такі властивості: універсальність, всеохоплюючий характер,

здатність впливати практично на будь-які сторони життя суспільства і його елементи,

винятково проникаюча здатність.

З моменту зародження політика складалася на основі владних стосунків:

панування – підкорення – управління – виконання. Без існування владних відносин

неможливе координування соціальних зв’язків, досягнення взаємоприйнятних

компромісів між різними соціальними спільнотами, верствами та індивідумами,

підтримувати цілісність і стабільність суспільства. Існує багато визначень влади, що

відображають різні методології і позиції вивчення феномену влади, її сутності,

природи тощо. З урахуванням соціологічного розуміння можна сказати, що влада – це

основний, організаційний і регулятивно-контрольний початок політики, одна з

важливіших і найбільш стародавніх проблем політичного знання, культури

суспільства і конкретного життя людини. Влада і політика – невіддільні та

взаємообумовлені. Боротьба за владу, за володіння нею і за її утримання – один з

основних аспектів політичного життя суспільства. Політика – є причиною влади, а

влада – причина політики. Влада надає політиці ту своєрідність, завдяки якій політика

становить особливий вид соціальної взаємодії. Політика склалася як практика

здійснення політичної влади, як боротьба за її оволодіння, як сукупність

взаємовідносин і взаємозв’язку з приводу влади.

Отже, політика і влада невід’ємні процеси і явища суспільства, взаємопов’язані

одне з одним, влада – це поштовх для вдосконалення політики, а характер політики

зменшує або збільшує обсяг владних повноважень. Без цих двох елементів

унеможливлюється існування і розвиток суспільства.

Дата добавления: 2015-05-24