Екзамен з політології. 11 страница

35. Політична поведінка особи, фактори, що її визначають. Поняття «політична поведінка» одно-порядкове з такими поняттями, як «політична активність», «політична участь». Найбільш загальну типологію політичної поведінки здійснив М. Вебер Залежно від ступеня участі людей у здійсненні влади він розрізняв три типи політичної поведінки: політики за випадком, політики за сумісництвом і політики за професією. Політиками за випадком є більшість громадян. Участь у політиці для них не є ні професійним, ні постійним заняттям і виявляється лише час від часу: під час голосування, присутності на політичних зборах тощо. Політики за сумісництвом ведуть політичну діяльність лише в разі необхідності, і вона не є для них першочерговою справою життя ні в матеріальному, ні в інтелектуальному аспектах. Вони беруть участь у роботі представницьких органів, політичних партій, обговоренні та прийнятті рішень. Політики за професією живуть «для» або «за рахунок» політики. Політична діяльність є для них професійним заняттям і основним джерелом засобів існування. Вона проявляється в постійній роботі в політичних організаціях або в політичному лідерстві.Поширеною є типологія політичної поведінки, запропонована польськими дослідниками. Вони розрізняють два основних типи: відкритий (політична дія) і закритий (політична бездіяльність, або іммобільність). У межах відкритої політичної поведінки особа може виконувати такі політичні ролі: І) звичайний член суспільства, громадянин із незначним політичним впливом, незначною активністю та інтересом до політики: 2) громадянин – член громадської організації, суспільного руху або декількох організацій; 3) громадянин – член суто політичної організації (політичної партії або подібної), який цілеспрямовано і з власної волі бере участь у політичному житті; 4) громадський, особливо політичний, діяч; 5) професійний політик, для якого політична діяльність є не лише єдиним чи основним заняттям, засобом існування, а й сенсом життя; 6) політичний лідер – загальновизнаний політичний діяч, керівник політичної партії, громадсько-політичної організації чи суспільно-політичного руху. Закрита політична поведінка (політична іммобільність) також може проявлятися в різних формах, а саме: 1) виключеність з політичних відносин, зумовлена низьким рівнем розвитку особи або суспільного розвитку взагалі; 2) політична виключеність як результат заорганізованості політичної системи, розчарування в політичних інститутах і лідерах і байдужості до їхньої діяльності; 3) політична апатія як форма неприйняття політичної системи, відмови від будь-яких форм співробітництва з нею Може бути результатом насадження політичної системи насильницьким шляхом – придушенням масових соціальних і політичних рухів, окупацією тощо; 4) політичний бойкот як вияв активної ворожості до політичної системи та її інститутів. Ці форми закритої політичної поведінки є виявами політичної відчуженості, яка полягає в зосередженні зусиль індивіда на розв'язанні проблем особистого життя та їх відриві і протиставленні життю суспільному й політичному, зокрема.

36.Політична психологія: визначення, зміст, головні проблеми. Політична психологія - це область політичної свідомості і політичної поведінки людей, яка виражає їх переважно оцінне і, як правило, емоційно забарвлене відношення до політичної системи (перш за все до державної влади), до подій і фактів політичного життя.Це сукупність духовних утворень, яка сприяє виробленню у людини безпосередніх мотивів і установок політичної поведінки. Це наука про закономірності, механізми, умови та факти прояву політики як соціально-психологічного феномену. На думку фахівців з проблем масової інформації, зв`язків із громадськістю, ПП становить інтерес тим, що може відповісти, зокрема, на такі питання: яким є політичний портрет лідера і виборця, якими мотивами може керуватися лідер, приймаючи ті чи інші рішення, тобто ПП розглядають під певним практичним кутом зору.Як явище політична психологія з`явилася з виникненням політичного життя. Предметом ПП є відповідні психічні процеси, стани і властивості людини, які модифікуються, коли вона взаємодіє з владою. Схематично конкретно-конструйований предмет вивчення ПП, що складається з ряду осн конкретних об’єктів цієї науки, можна зобразити у вигляді своєрідної “мішені”, утвореної декількома концентричними колами, в яку як би “стріляє” політичний психолог. Центр “мішені - проблема особи в політичній психології. Наступний круг - проблеми малих груп. Далі - проблеми великих груп. Нарешті, завершуючий, найширший круг - проблеми психології мас в політиці.

37.Політичний процес: зміст поняття, суб'єкти політичного процесу. Політичний процес є сукупною діяльністю всіх суб'єктів політики, за допомогою якої відбувається формування, розвиток і функціонування політичної системи суспільства в певних тимчасових і просторових межах. Політичний процес - один із суспільних процесів, соціально-політичних дій, що забезпечують відтворення політичних ресурсів і творення нової політики. Політичний процес характеризує певну сторону, механізм дії політичної системи суспільства, політичну свідомість, політичну культуру в найскладнішій сфері суспільного життя -політичній. Поняття «політичний процес» охоплює різні форми, способи і напрями політичної діяльності різних суб'єктів. В рамках політичного процесу явища влади вивчаються з точки зору руху, зміни свого звичайного становища. Зміст політичного процесу визначається особливостями політичної системи і існуючого режиму.Суб'єктами політичного процесу є окремі особи і соціальні групи. Особа виступає як учасник політичного процесу, представник якоїсь групи або як громадянин, наділений політико-правовою суб'єктністю.Залежно від сили впливу суб'єктів на процес прийняття політичних рішень суб'єкти політики поділяються на первинні (базові), вторинні і безпосередні.До первинних суб'єктів політики належать соціальні групи, етноси, класи, територіальні, демографічні, професійні й релігійні об'єднання,яківиникли природно-історичним шляхом, виражають власні інтереси через політичні організації істворюють різні політичні організації, надають їм усіляку підтримку .Вторинні суб'єкти створюються як специфічні інститути здійснення влади або впливу на неї задля захисту інтересів базових суб'єктів, реалізації їхніх цілей і цінностей, мають специфічні політичні інтереси щодо здобуття і здійснення державної влади. Належать сюди групи тиску і партії.До безпосередніх суб'єктів політики належать керівники органів політичної влади, партій і громадських організацій, які беруть безпосередню участь у прийнятті й виконанні політичних рішень.

38.Політичний режим: визначення та сенс поняття. Політичний режим -система засобів і методів здійснення політичної влади;модель,форма взаємодії державно владних структур і населення. Політичний режим — тип, характер влади в країні; сукупність засобів і методів здійснення політичної влади, яка відображає характер взаємовідносин громадян і держави.ПР визначається способом і характером формування представницьких установ,органів влади,співвідношення законодавчої, виконавчої і судової влади,центральних і місцевих органів.ПР включає в себе: політичні структури влади,їх реальний статус і роль у суспільстві; метод здійснення державної влади;плюралізм; методи вироблення політичних рішень.ПР формується спонтанно внаслідок спільних зусиль багатьох суб’єктів і політичного процесу і не може бути встановленим Конституціями або іншими законами.Його застосовують щодо характеристики способів.форм,засобів й методів реалізації політичної влади,оцінювання сутності держави,оскільки в межах однієї форми правління на різних етапах.Існує 3 основні політичні режими:тоталітарний(державна влада, зосереджена в руках вузького кола осіб, ліквідовує конституційні гарантії прав і свобод особи шляхом насильства),авторитарний(всю чи більшу частину влади зосереджено в руках однієї особи чи групи осіб,застосування репресій і терору),демократичний(єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ,при цьому управління державою здійснюється народом або безпосередньо через орг. державної влади).

39.Поняття "об'єднання громадян", "громадська організація" та "громадське об’єднання" – їх визначення у науці та законодавстві. Об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.(з) Обєднання громадян -добровільне обєднання громадян,які об’єднуються до вираження спільних інтересів та потреб.(н) Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.(з) Громадська організація - добровільні об’єднання громадян, які сприяють розвиткові їхньої політичної, трудової активності й самодіяльності, задоволенню і захисту їхніх багатогранних інтересів і запитів, діють відповідно до завдань, цілей, закріплених у їхніх статутах.(н) Громадське об'єднання — це добровільне формування громадян (фізичних осіб), створене ними на основі єдності інтересів для спільної реалізації своїх прав і свобод.(н)

40.Поняття еліти. Поняття політичної еліти. Поняття політичного лідерства. Типи еліт. Еліта -відібрана,вибрана,краща меншість,що дає високоякісний,дуже вагомий результат;найактивніші у політичному відношенні люди,орієнтовані на владу,орієнтована меншість,яка здійснює управління неорганізованою більшістю. Термін еліта ввійшов у наукову термінологію на рубежі 19-20ст.термін еліта розглядається у 2 підходах: перший розглядає його як вибрану соціальну меншість(увага акцентована на спадковість,родові традиції),другий як певну духовну якість(входження сюди потребувало певних заслуг і якісних ознак особи). Політична еліта - сукупність осіб,які виділяються з політичного середовища на основі більш вищого ступеня розвитку окремих політичних якостей;найвища за соціально-політичним статусом,відносно-привілейована група,що складає меншість суспільства,яка бере безпосередню участь в прийнятті та здійсненні рішень щодо реалізації держ та іншої політ влади. Політичне лідерство -суспільно-політичний процес,за якого одна,або кілька осіб беруть на себе й виконують роль керівника,провідника певної соціальної групи,громадсько-політичної організації чи руху,держави або суспільства в цілому. Типи еліт: за способом свого формування (відкрита-фомується завдяки виборам,приналежність до неї визначається професіоналізмом,політ статусом і закрита-непроникна для суспільної думки, що неминуче відбивається на її здатності керувати суспільними процесами.); за ідеологічними цінностями (авторитарні,тоталітарні, демократичні,ліберальні);за обсягом своїх повноважень (вища - провідні політичні керівники (президент, голова уряду, парламенту, керівники найбільших партій), їхнє найближче оточення.Саме цей прошарок людей приймає всі найважливіші рішення,середня -люди, що займають виборні суспільні посади (парламентарії, сенатори), регіональні лідери (губернатори, мери великих міст),місцева - провідні політичні фігури місцевого рівня,адміністративна - вищий прошарок державних службовців: чиновники міністерств, департаментів та інших державних органів); за ступенем інтеграції у політичнусистему (правляча-характеризується реальним володінням важелями і механізмами здійснення владних рішень;опозиційна- при інтегрованості у систему влади виражає погляди, що відрізняються від поглядів домінуючої групи, контреліта - виключена з системи владних відносин і заперечує існуючу політичну систему); за характером свого впливу на маси (спадкова-яка має вплив через фактор "крові";ціннісна- базує свій вплив на інтелектуальному і моральному авторитеті;функціональна-джерелом впливу виступає наявність професійних знань і здібностей, необхідних для виконання управлінських функцій);за формою правління (традиційна внутрішня і зовнішня)

41.Поняття пануючої еліти. Структура пануючої еліти. Пануюча еліта - це складова меншість суспільства диференційована групи людей, що займає керівні посади в політичній, економічній та військовій сферах і безпосередньо впливає на прийняття державних рішень. Пануюча еліта являє собою як би одну сверхкорпорацію, що складається з трьох взаємопов'язаних частин. Єдність пануючої еліти формують приватні школи, університети і клуби, а остаточно приналежність людини до еліти визначає «вміння бути корисним начальству, від якого залежить ваше просування». Щоб увійти до еліти, треба відмовитися від власних індивідуальних властивостей і стати схожим на інших членів еліти, своїм серед них. Основною ознакою приналежності до пануючої еліти є знання вищих, державних позицій в суспільстві, у політичних структурах, економіці, військовому комплексі, в культурі і т.д. Крім політичної еліти, до пануючої еліти входять також економічна, культурна, ідеологічна, наукова, інформаційна, військова еліта.Економічна еліта – соціальна верства, до складу якої входять представники великого капіталу, великі власники. Культурна еліта включає найбільш авторитарних і дуже впливових діячів мистецтва, освіти, літератури, представників творчої інтелігенції. Наукова еліта включає найбільш обдаровану частина інтелектуальної еліти. Її роль визначається ступенем на такі процеси, як розвиток науку й техніки, науковий і технічний прогрес. Військова еліта – найважливіший шар пануючої еліти. Вона відіграє важливу роль життя суспільства, у політичних процесах. Хоча військова еліта й сприймається як самостійна група, проте вона часто належить до політичної еліти. Рівень впливу військової еліти на громадське життя визначається найвищим рівнем життя мілітаризації країни, характером політичного режиму.

42.Поняття політичного конфлікту. Причини виникнення політичних конфліктів. Конфлікт -зіткнення 2-х або більше різноспрямованих сил з метою реалізації своїх інтересів в умовах протидії.Конфлікт є вічним,тому що неможливо створити таку систему при якій вимоги всіх були б задоволені. Політичний конфлікт -стан політичних відносин,в якомуйого учасники ведуть боротьбу за цінності і визначення статусу влади. Предметом політичного конфлікту є влада. Люди в своїй діяльності, знаходячись в контакті, будують певну систему взаємостосунків і взаємовпливу, а вона, у свою чергу, перетворюється на піраміду рівнів управління. Вершиною цієї піраміди і є політична влада.Поняття політичного конфлікту позначає боротьбу одних суб'єктів з іншими за вплив в системі політичних відносин, доступ до ухвалення загальнозначущих рішень, розпорядження ресурсами - словом, за все те, що складає владу і політичне панування. На думку багатьох вчених, суперечність переростає у конфлікт, якщо наявна частина його основних ознак.До виникнення політичних конфліктів приводять зіткнення економічних інтересів, духовних і культурних цінностей, етнонаціональних і релігійних потреб. Серед причин політичних конфліктів у тоталітарних режимах є: — надмірна централізація державної влади. Наявність розгалуженої системи таємних і відкритих організацій влади, які здійснюють свій вплив на всі соціальні прошарки, всі сфери суспільного життя, а це не може не породжувати опір владі; — відсутність можливості легальної політичної протидії існуючій владі; — жорсткий контроль над отриманням, обробкою і розповсюдженням інформації і на цьому грунті не випадкове виникнення різних "самовидавництв";— відсутність діючого механізму впливу громадян на політику держави і, як наслідок, невдоволеність у простих людей існуючим способом життя. У ліберально-демократичних режимах найбільш загальною причиною політичних конфліктів є нерівне положення, яке займають люди в "координованих системах", де одні управляють і командують, другі — вимушені підпорядковуватись і виконувати вказівки. Іншими словами, політичний конфлікт виникає через питання влади.Причиною політичних конфліктів є зіткнення ціннісних орієнтацій: ліві — праві, ліберали — консерватори, інтервенціоністи — ізоляціоністи та ін. Є підстави стверджувати, що розбіжності в цінностях — одна із основних причин і передумов політичного конфлікту. Коли ці розбіжності виходять за певні межі, виникає конфлікт, ба навіть і криза. Не менш багатогранні причини політичних конфліктів на міжнародній арені: територіальні претензії однієї країни до іншої (всупереч діючим міжнародним договорам), національна пригніченість, нерівне положення державної нації і національних меншин, особливо з прикордонною праматірною державою, та інші.

43.Поняття та ознаки партії. Наукові спроби визначити сутність політичної партії, її місце в політичному житті суспільства були здійснені у XIX ст. При цьому в розумінні сутності партії виокремились такі три основних підходи:1) партія – це ідеологічна спільність людей, їх добровільне об'єднання навколо якоїсь ідеології. Таке розуміння характерне, зокрема, для ліберального напряму в історії політичної думки;2) партія – це організація певного суспільного класу чи соціальної групи. Розуміння політичної партії як суто класової організації, виразника корінних інтересів того чи іншого класу характерне для марксизму;3) партія – це громадська організація, інститут політичної системи, головним завданням якого є завоювання, утримання й використання державної влади.Політи́чна па́ртія — це зареєстроване згідно з законом України «Про політичні партії в Україні» добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.Ознаки політичної партії:- Ідеологія – сукупність ідей, які пояснюють суспільно-політичний устрій, та обгрунтовують певний політичний курс.- Мета діяльності– завоювання, та здійснення державної влади.- Організація – як правило ієрархічна.- Членство у партії.- Пошук підтримки у народу.- Певна тривалість існування у часі

44.Поняття та типи політичної участі. Політичні процеси абсолютно неможливі без відповідної участі в них різноманітних суб'єктів політичного процесу. Таку участь називають політичною. Політична участь — це втягнений (залучення) членів соціально-політичної спільноти в існуючі всередині неї політичні відносини і структуру влади. Більш конкретно політична участь розглядається як участь громадян у певних справах держави.Рівень політичної участі, її масштаби є показниками ступеня демократичного розвитку суспільства, рівня загальної та політичної культури його громадян, найрізноманітніших суб'єктів політики.Політична участь реалізується через відповідну політичну поведінку, діяльність. Типи політичної участі:Від рівня залучення громадян в політику, всі типи політичної участі діляться на акти високого та низько залучення. Акти низької залученості передбачають мінімальну активність і базуються на виконанні людьми своїх громадянських обов’язків: голосування на виборах, участь в соціологічних опитуваннях, що трактується як інформативна участь. Акти високої залученості потребують значних психологічних, фізичних, економічних зусиль і виявляються в участі в демонстраціях, активній партійно - політичній роботі та ін.По вартовому критерію політична участь поділяється на постійну, тобто громадянин весь час намагається проявляти себе як активний учасник політичних відносин і епізодичну, тобто громадянин поводить себе як «Людина політична» від випадку до випадку. По характеру політичної участі прийнято виділяти автономну (вільну)і мобілізаційну участь(примусова). Автономна форма характерна для громадян які добровільно приймають участь в політиці для представлення і відстоювання своїх особистих або групових інтересів. Про мобілізаційну участь можна говорити тоді, коли громадянин приймає участь в політиці під впливом певних стимулів (гроші, продукти, посади та ін.)Політічна участь і політична неучасть – це дві форми політичної поведінки людини, які залежать не тільки від об’єктивних факторів, а й від суб’єктивних характеристик особистості. Завжди слід пам’ятати, що політична участь - це виявлення людиною свого відношення до політичної системи. Виборчі кампанії в Україні демонструють достатньо високий рівень активності громадян,що свідчить про бажання народу України взяти на себе відповідальність за майбутнє держави.

45.Предмет політології. Щодо визначення предмету політології існують різні погляди. Деякі зарубіжні вчені визначають політологію як науку «про авторитетну, легітимізовану, консенсусну владу», тобто владу, що має підтримку суспільства, сприймається ним як обов'язкова, хоч і спирається на примус.В американській енциклопедії політологію визначено як науку про характер і функції держави й уряду, через які держава здійснює владу.Вчені з пострадянських країн також по-різному визначають політологію: як науку про систему закономірних взаємозв'язків соціальних суб'єктів з політичною владою, боротьбу за політичну владу; як сутність, форми й методи політичного владарювання; політичну культуру тощо.Деякі політологи предметом політології вважають вивчення політичних систем як сукупності владних інститутів, а також політичної влади як основи функціонування й розвитку політичних систем. Так, російські політологи Ф. Бурлацький і Г. Шахназаров вважають, що в центрі уваги політології перебувають проблеми політичної влади, її природи і сутності, змісту та механізму здійснення.Однак, на відміну від інших наук, що досліджують ці проблеми, політологія вивчає спосіб організації та здійснення влади. Такий підхід звужує предметне поле політології.На думку російського політолога В. Мвенієрадзе, предметом політичної науки є вивчення об'єктивних закономірностей світового політичного процесу, політичних відносин в окремих країнах і групах держав; відносини між класами, державами, націями, де головне завдання полягає в тому, щоб утримати, зберегти або завоювати владу; способи управління соціально-політичними процесами. Політична наука аналізує структуру державної влади, функціонування політичних інститутів, їх відносини з політичними ідеями і теоріями в різних політичних системах, політичну культуру, взаємозв'язок політики з економікою, з іншими формами суспільної свідомості та діяльності.Останнім часом значного поширення набув системний підхід до визначення предметного поля політології. Згідно з ним її метою є дослідження тенденцій і законів структури, функціонування та розвитку політичного життя соціальних спільнот, залучення їх до діяльності з реалізації політичної влади та політичних інтересів (Ю. Шпак, Ж. Тощенко, В. Бабкін).Виходячи з цього, предметом політології, як раціонального відображення політики, є закономірності політичного життя в усіх його виявах: зміст, структура і функції, місце і роль політичної системи в його розвитку та функціонуванні, у здійсненні політичної влади.

46.Принципи правової держави. Правова́ держа́ва — форма організації державної влади, за якої верховенство в усіх сферах життя належить правовому закону. У правовій державі всі державні органи й громадяни однаковою мірою відповідальні перед законом; реалізуються всі права людини; здійснюється розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову.Правова держава - це держава, у якому організація й діяльність державної влади в її взаєминах з індивідами і їхніми об'єднаннями заснована на праві і йому відповідає.Ідея правової держави спрямована на обмеження влади (чинності) держави правом; на встановлення правління законів, а не людей; на забезпечення безпеки людини в його взаємодіях з державою. Правова держава відрізняється від звичайної держави наступними характерними рисами-принципами:1) верховенство права і правових законів над підзаконними нормативними актами, політичною і фізичною силою держави;2) розподіл влади, яка належить народу, на законодавчу, виконавчу і судову;3) верховенство громадянського суспільства і його представника — Парламенту над державою і її апаратом;4) юридичне закріплення основних прав і свобод людини в Конституції та інших законах і їх фактичне забезпечення;5) взаємоповага і взаємовідповідальність особи і держави;6) громадянину дозволено робити все, що не заборонено законом, а державі і її чиновникам лише те, що дозволено законом;7) демократичний плюралізм і гласність — діяльність легальних політичних партій і рухів, відносна свобода засобів масової інформації і т.п.8) розв’язання питань та прийняття загальних рішень за ознакою більшості з неодмінним урахуванням і поважанням прав меншості.9) доступність суспільно важливої інформації, незалежність засобів масової інформації;10) рівноправ’я громадян та рівні вимоги для всіх;11)легальна діяльність не лише правлячих, а й опозиційних партій, об’єднань, рухів, багатопартійність;

47. Причини виникнення держави. Держава - це об'єднання людей, що підкорюються законам права. Причини: 1)Виділення з мисливських та землеробських племен тваринницьких, розподіл праці. 2)Ремесло відокремлюється від землеробства. 3)Поява торгівельного обміну – спершу всередині племені, згодом за його межами, торгівля. 4)Поява надлишкового продукту, який зосереджувався в руках вождів. Патріархальна родина,рабська праця. Приватна власність та майнова нерівність.5)Поява класів(в результаті розкладу родового суспільства) як великих груп людей із протилежнимиінтересами, виникнення міжкласових конфліктів. 6)Неспроможність суспільної влади первіснообщинного ладу врегулювати класові суперечності та конфлікти призвели до виникнення держави як політичної організації публічної влади зі своєю системою спеціальних органів (армія, суд, органи управління). Виникнення держави обумовлено потребою суспільства зберегти свою цілісність за його розшарування на нерівні за соціальним становищем верстви, в здійсненні ефективного соціального управління за умов збільшення населення, заміни безпосередніх родоплемінних зв*язків на опосередковані продуктами виробництва, що є проявом ускладнення суспільного життя. Причини виникнення держав: Держава і право виникли з переходом від безкласового первісного ладу до неоднорідного класового суспільства. Цей процес спричинила спільна дія багатьох факторів -економічного, політичного, соціального тощо. До їх числа, зокрема, належать такі основні чинники:1. Економічні: перехід від споживчого господарства до виробничого; три великих розподіли праці (виділення скотарства, відокремлення ремесла від землеробства, поява людей, які займалися лише обміном - купців); зростання продуктивності праці й поява надлишкового продукту; можливість експлуатації чужої праці; концентрація засобів праці та запасів товару в окремій сім'ї; внутрішньородова нерівність, виникнення приватної власності.2. Політичні: неможливість існування в нових умовах родоплемінної організації; виникнення класів з протилежними інтересами; необхідність в органі, здатному забезпечити функціонування суспільства як цілісного організму; потреба у сильній владі з відокремленим апаратом, що має можливість здійснювати примус.3. Соціальні: ліквідація племінного та общинного колективізму, виникнення патріархальної сім'ї; виникнення соціальних протиріч між групами людей; ускладнення процесів соціального регулювання; упорядкування відносин між людьми; необхідність вирішення спорів,що виникають у результаті індивідуалізації суспільства.4. Психологічні: заміна єдиної свідомості свідомістю з почуттям вини; розподіл свідомості на права й обов'язки.5. Культурні: необхідність управління суспільством цивілізованішими методами.

48.Причини та умови виникнення тероризму. Терори́зм (від лат. terror — жах) — суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не повинних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.Існують дві основні причини виникнення терористичних організацій у певній країні чи регіоні:А) Відсутність хоч якихось ненасильницьких механізмів розв'язання політичних, економічних, соціальних, расових тощо суперечностей між суб'єктами політичних відносин:В) Принципова відданість однієї із сторін протистояння насильницьким методам, обгрунтованим специфічною ідеологією, у сполученні з низьким рівнем її політичного впливу в суспільстві.Міхєєв І.Р. у своїй роботі "Тероризм: поняття, відповідальність, попередження" відмічає наступні причини тероризму (за нашою класифікацією їх можна віднести до ситуативних факторів): 1) помітне зниження життєвого рівня в поєднанні зі збільшеною соціальною диференціацією, що викликає до життя такі соціально-психологічні чинники, як злість, заздрість, ненависть, ностальгія по минулому і т.п.; 2) економічна і енергетична криза, зростання цін, інфляція; 3) кризове положення ряду соціальних і професійних груп, особливо військових, що мають військовий досвід і осіб, що мають досвід роботи з вибуховими пристроями і вибуховими речовинами; 4) зростання безробіття, яке обумовлює проблеми міграції, бродяжництво, психологічної і професійної деградації і дезорієнтації особи в умовах ринкової економіки і т.п.; 5) Доступність зброї і велике число шукаючих собі застосування військових; 6) підрив або скидання свого уряду (наприклад, діяльність західнонімецької "Фракції червоної армії" (РАФ) і італійських "Червоних бригад"); 7) національне самоствердження (наприклад, діяльність Вірменської секретної армії за звільнення Вірменії (АСАЛА)); 8)розповсюдження засобами масової інформації ідей і поглядів, що ведуть до зростання насильства, нерівності і нетерпимості, навіювання населенню всесильності і вседозволеності терористів і ін.

Дата добавления: 2015-05-24