Основні завдання історії педагогіки

Предметом історії педагогіки є вивчення історичних закономірностей розвитку виховання, школи і педагогічної думки в різні історичні періоди з найдавніших часів до наших днів.

Основні завдання історії педагогіки як науки:

• отримання достовірних наукових знань про закономірності розвитку різних педагогічних явищ і трансформацію різних педагогічних теорій, обумовлених цими явищами;

• аналіз боротьби прогресивних і консервативних тенденцій в розвитку педагогіки;

• розкриття з наукових позицій причин якісних змін в розвитку педагогіки;

• встановлення шляхів, якими йшов процес формування нового теоретичного змісту педагогічної науки (генезис прогресивних начал педагогічної теорії).

Завдання історії педагогіки як предмету педагогічної освіти (навчальної дисципліни):

Історія педагогіки відіграє важливу роль у професійній підготовці майбутніх учителів, розв’язуючи такі завдання:• виявити й ознайомити студентів із основними шляхами та закономірностями розвитку виховання, школи і педагогічної думки у різні історичні періоди;

• сформувати в студентів систему знань про світовий історико-педагогічний процес та про місце української педагогіки в ньому; ознайомити з сучасними формами виховання і педагогічними течіями через їх історичний родовід;

• розкрити кращі здобутки педагогічної мудрості українського й інших народів та виробити уміння застосовувати їх у своїй майбутній професійній діяльності;

• виховання любові до педагогічної професії, формування ідеалу вчителя на основі яскравих прикладів життя відомих педагогів (Коменський, Песталоцці, Ушинський, Макаренко тощо) і формування основ педагогічної майстерності;

• сформувати самостійне історико-педагогічне мислення (навчити бачити і розуміти закономірності розвитку педагогічних категорій); формувати критичне ставлення до педагогічної спадщини минулого, що буде утримувати майбутнього педагога від консерватизму і рутини, а також від псевдоноваторства в учительській роботі;• оволодіти методами ретроспективного аналізу історико-педагогічних явищ і фактів;

• розширити професійний світогляд, збагатити духовну культуру майбутніх педагогів.

2. Навчальні заклади до 18 ст в європі та росії

Гімназія як європейський навчальний заклад середньої освіти бере початок з XVI століття. Безпосередніми попередниками гімназій стали школи (scholae) при монастирях та світські школи при університетах, що з'являються з поч. XIII ст. переважно в Німеччині та Італії. У таких школах-гімназіях основним предметом була латина і викладався курс тривіальних наук (лат. trivium), куди входили граматика, логіка (діалектика) і риторика.

З епохою Відродження і особливо Реформації освіта набуває класичних зразків — як у змісті навчання, так і його формах. Зокрема, виникла ціла низка нових освітніх, гуманістичних за спрямованістю шкіл — т.зв. латинські школи, що включали ліцеї, гімназії, вчені школи, педагогіуми тощо.

У 1538 році німецький педагог, просвітитель і кальвіністський полемік Йоган Штурм (нім. Johannes Sturm) заснував у Страсбургу гуманістичну (світську) гімназію, принципи організації і навчання в якій у цілому збереглися аж до кін. ХІХ ст.. Її програма включала крім вивчення класичних давніх мов (грецька і латина), також лекції зі старожитніх справ (історії), староєврейської мови та риторики. Первинне місце розташування Академічної гімназії у Торуні, Польща (існувала 1568—1793). Особливий розвиток гімназійний рух отримав на німецьких землях (і державних утвореннях, куди вони входили), в Італії (італ. ginnasi), Польщі.

Найстарішою гімназією в Російській імперії була заснована в Петербурзі у 1726 році (відразу по смерті царя Петра I) за посередництва українського вченого Феофана Прокоповича німцем Готлібом Байєром 18 учныв. На розвиток облаштування гімназій у Росії велике значення мав Статут для гімназій, затверджений 8 грудня 1828 року новоутвореним у 1826 р. Комітетом облаштування учбових закладів. Однак вже за 20 років, на сер. ХІХ ст, гімназійна освіта в Російській імперії багато в чому втратила свою академічність і демократичність. Гімназії як заклад середньої освіти були скасовані на території кол. Російської імперії у 1920- х рр. у зв'язку з реформуванням системи шкільної освіти.

Сучаність Гімназія — заклад нового типу, головною метою якого є задовільнити запити суспільства, держави у загальній середній освіті шляхом відбору і навчання обдарованих та здібних дітей, забезпечення їх науково-теоретичної, гуманітарної, загально-культурної підготовки для подальшого навчання у навчальних закладах вищого рівня.

Ліцей — навчальний заклад середньої базової освіти. Назва походить від грец. Λύκειον — район на околиці Стародавніх Афін, де був зведений давній храм Аполлона Лікейського.[1] В афінському лікеї викладав своїм учням Аристотель. В 18-19 століттях (до 1917) ліцеєм називався тип середнього і вищого навчального закладу. Нині ліцей — загальноосвітній навчальний заклад ІІІ ступеня акредитації з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою.

Коле́дж (англ. college) — вищий або середній навчальний заклад в Англії, США та інших зарубіжних країнах. У ХІХ столітті слово перекладалося з англійської як Колегія або Колегіум і у цьому широкому змісті може означати групу людей, які живуть за своїми внутрішніми правилами.

Коледж — вищий навчальний заклад другого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки або за кількома спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Колегіум У Західній Європі, Україні та Росії в XVI-XVIII сторіччі — назва деяких закритих середніх і вищих навчальних закладів.

Дата добавления: 2015-05-24