Населення

План

За 2012-2014 роки.

1. Адміністративне підпорядкування та географічне положення

населеного пункту.

2. Назва села та його історико-географічний розвиток.

3. Населення.

4. Соціально-економічний розвиток села.

5. Мікрогеографія села.

6. Визначні пам’ятки на території села.

Список використаних джерел

1. Адміністративне підпорядкування та географічне положення населеного пункту.

Клювинці — село Гусятинського району Тернопільської області, підпорядковане Клювинській сільській раді.

Географічні координати 049.258 0025.98249°15′29″ пн. ш. 25°58′56″ сх. д.

Село розташоване у східній частині області, на відстані 60 км від обласного центру – міста Тернополя та у північно-західній частині району у північно-західному напрямку від районного центру – селища міського типу Гусятина на відстані 47 км.

Село Клювинці розташоване в межах Подільської височини, середня висота над рівне моря становить 340 м.; на лівому березі річки Тайни. Тайна - ліва притока Гнилої (басейн Дністра). Довжина 46 км. Площа водозбірного басейну 327 км². Похил 2,0 м/км. Долина трапецієподібна, ширина до 2,6 км. Заплава двостороння, значною мірою заболочена, завширшки до 100 м. Річище звивисте, завширшки 6-7 м. Живлення мішане, з переважаючим сніговим. Замерзає в грудні, скресає у березні. Стік зрегульований ставками. Використовується частково на господарські потреби, частково на сільськогосподарські. Бере початок на захід від с. Іванівки. Тече з північного заходу на південний схід та (в нижній течії) на схід по території Теребовлянського і Гусятинського районів Тернопільської області.

Найближча залізнична станція до села розташована у місті Хоросткові, відстань до неї 9 км.

2. Назва села та його історико-географічний розвиток.

На території та навколо села можна знайти артефакти бронзового віку. Перша писем­на згадка — 1568 року під на­звою «Клюїнце». Одні вважають, що назва бере початок від історії нападу на наш край монголо-татар, які нищили, рубали все живе, клювали наших предків. Інша легенда повідає, що на місці старого поселення люди не селились,бо зрозуміли,що треба ховати свої житла від ворожого ока. Після цієї трагедії першим у село прийшов пан Ключинський. Він поселився у глибокій долині, яку назвали Вилазки. Біля нього жили його слуги, кріпаки.

Через деякий час почали зводити будинки не тільки внизу, але й по горі, бо настав кінець набігам татарських орд. А від прізвища пана Ключинського залишилась назва Ключинці, потім змінилась на Клювинці. Це було в ХVI столітті.

Село міняло свій облік в залежності від того, як мінялась влада в ньому. До 1772 року село належало Польщі, а з 1772 року по 1918 рік Австро-Угорській імперії, а з 1918 року по1939 рік знову відійшло до складу Польщі.

В селі проживав пан Богуцький, якому належало 600 га землі. Пан Богуцький мав наймитів, які працювали коло худоби. Їх називали форналі. Порядок у кімнатах робили покоївки, також були поварі, садівники, прачки. Довкола двору був великий розарій, фруктовий сад, місця для відпочинку панської родини. Зигзагами вела доріжка до ставка. Все було дуже красиве. У ставку купалися тільки пани,наймити могли купатися у річці за селом.

Пан мав свою гуральню (спиртовий завод), сестер-жалібниць, економів, одним з яких був батьком Дениса Січинського. У маєтку часто було чути музику: одна з прийомних дочок пана грала на піаніно. Для своїх наймитів пан побудував хати, які були розраховані на 4 сім’ї, покриті бляхою, з великими як на той час вікнами. Одна хата ще стоїть по сьогоднішній день і в ній живуть люди. Вся панська сім’я ходила до костьолу, пан пожертвував гроші на його будову, також він зробив велику пожертву на будівництво церкви.

Бідняки ходили до пана на роботу: сапати, жати, копати... З усіма пан чесно розраховувався, від своїх економів також вимагав справедливості по відношенню до робітників. Він першим у селі показав, як зробити коло хати квітники, як викласти доріжку, прищепити дерево, щоб добре родило. Дуже гарно було зроблено біля ставка. Довкола плакучі верби, східці до води, лавочки для відпочинку у тіні, пісочок на березі для гри дітям.

Щороку навесні панські садівники біля церкви і костьолу чистили великі дерева, обрізали кущі, висівали та висаджували квіти. Вперше у селі біля панського маєтку був живий килим з різнокольорового моху, то була небачена краса.

Так все продовжувалось аж до початку Другої світової війни. З приходом «німецьких окупантів» у пана забрали всі маєтки і землю, створивши при цьому «лігеншафт» – німецьку панщину.

Але це не найгірша сторінка у житті родини Богуцьких. У 1943 році «радянські війська» витіснили німців і почали по-своєму наводити порядок у селі. У 1946 році всі маєтки пана Богуцького були спалені. Також запалили і гуральню, де було багато спирту, який використовувався на той час для виготовлення ліків. Люди відрами, бочками носили спирт, але його було дуже багато. Тому більша частина витекла в річку і згоріла.

Це був варварський поступок зі сторони «червоної москви». Усе добро пана Богуцького було придбане протягом багатьох років і з допомогою важкої праці селян. Пан переховувався, важко захворівши, він не зміг перенести цієї великої втрати і тому помер у 1947 році.

У 1941 році Західна Україна зазнала несподіваного удару з боку Німеччини. Населення швидко розчарувалося «визволителями» від московської неволі. Починається все те, що повторювалося кілька разів: нова влада арештовує людей, садить в тюрми, примусово вивозить на роботу до Німеччини. У містах і селах створюються табори, куди звозили непокірних людей, жорстоко катували і розстрілювали.

Тисячі молодих хлопців та дівчат були вивезені фашистами на німецьку територію, де вони працювали на найважчих роботах у сільському господарстві та промисловості. Це була дешева робоча сила, яка працювала тільки за їжу.

Також в травні-червні 1942 року відбувались масові репресії проти єврейського народу.

У травні 1944 року почалась мобілізація у радянські війська, із села на фронт пішло багато молодих людей. А вже в липні вся область була звільнена від німецьких загарбників. Не повернулося із війни 67 односельців. Двадцять односельчан пропали безвісти. Після закінчення Другої Світової війни ще довго не було порядку. Та віра людей в єдину незалежну державу ще залишалась.

У Західній Україні продовжували діяти загони УПА, які під час війни разом із радянськими військами боролися проти фашистів. У кожному селі більшовицький режим відчував спротив населення. Відбувалась так звана підпільна війна, у якій «радянська влада» нищила всю українську еліту. Розстрілювали, катували, палили, руйнували, страшили людей. Багато людей, що входили до УПА, вбито в боях, замордовано по тюрмах.

У селі енкаведистам допомагали так звані сексоти, які здавали повстанців. Були випадки, коли сексотів вішали, топили у криницях. Попри них загинуло багато невинних людей.

В 1947 році розпочалась операція «Вісла». Майже усі поляки виїхали із села на польську територію, звідки переселяли лемків. Проводилось масове «розкуркулення», заслання в Сибір. Почали створювати колгоспи – колективні господарства.

Діяли також товариства «Просвіта», кооперативи та інші українські громадські організації. Село згадують у Кресовій книзі справедливих на сторінці 139.

Кількість жителів на 2010 рік налічувала 1247 осіб. У статевій структурі, починаючи із віку 65 років переважають жінки. Є 14 багатодітних родин, 18 одиноких престарілих громадян, які перебувають на обслуговуванні працівників територіального центру. Молодь у віці до 35 років налічує 316 осіб.

До колишніх «країн виїзду» вихідців села належать: Канада, США, Франція. Сучасні «країни виїзду»: Італія, Іспанія, Великобританія, США. Перш за все, це трудова міграція населення.

В етнічному складі населення до 1947 року близько 35% припадало на поляків, які були римо-католиками. Проте, у 1947 р. розпочалася операція «Вісла» після якої всі поляки виїхали з села.

4. Соціально-економічний розвиток села.

Серед галузей сільського господарства у селі найкраще розвивається рослинництво. На території села є три сільськогосподарські підприємства: ПАП «Аркадія», 968,51 га землі. СФГ «Урожай» 96,79 га землі. СФГ «Калина» директор Гладій І.М., орендує 306 га землі. СФГ «Калина» розпочало свою діяльність на 50 га. в 2001 році. Підприємство успішно працює в сільському господарстві, яке є одним з найважливіших галузей України. Господарство постійно працює над збільшенням виробничих потужностей та врожайності зернових і технічних культур.

На території села діє Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, у якій навчаються 192 учні і працюють 40 вчителів. Досить цікавою є її історія. 13 січня 1971 року гостинно відкрила двері для дітей села нова Клювинська восьмирічна школа. Директором школи був Шайнюк В.В. У школі працювало 14 вчителів.

У 1975 році вперше був набір у 9-й клас. Так вона стала середньою із кількістю учнів - 350. Першим директором середньої школи був Гордіца Я.Г. У 1977 році в школу призначено нового директора Мельника Бориса Івановича, який на протязі 18-ти років очолював вчительський та учнівський колективи.

Заступником директора школи по навчально-виховній роботі з 1967 року і до виходу на пенсію у 1994 році працювала Пригода Г.М.

З 1995 по 2003 рік директором школи працював Кошельник С.П. З 2003 року і по сьогоднішній день колектив школи очолює Романів М.Я. 6 учителям школи присвоєно звання "Старший вчитель". 10 учителям встановлено вищу кваліфікаційну категорію, 17 вчителям встановлено кваліфікаційну категорію "Спеціаліст І кваліфікаційної категорії".

Вчителі нашої школи стали переможцями районного та обласного етапів конкурсу "Вчитель року" у 2005 році. На протязі багатьох років у школі працювали методоб’єднання вчителів початкових класів, класних керівників, української мови і літератури, математика та фізики.

Школа є базовою для вивчення німецької мови. З 2004 року у школі вивчається дві іноземні мови: німецька та англійська. У школі діє 10 предметних кабінетів, 4 класних кімнати для молодших школярів, 1 комбінована майстерня, спортзал, їдальня.

Кожного року учні школи беруть участь у районних та обласних олімпіадах, конкурсах.

Крім навчальної у школі ведеться велика виховна робота, працюють гуртки за інтересами: хоровий, вокальний, хореографічний, баскетбольний, краєзнавчий, "Веселий олівець, "Народні ремесла, "Іграшки і сувеніри".

Неодноразовим призером районних та обласних конкурсів був вокальний ансамбль «Чарівнички», які є лауреатами другої премій Всеукраїнського конкурсу «Пісенні Медобори» та хореографічний колектив «Шанс», володар гран-прі цього ж конкурсу, хоровий колектив та ансамбль дівчат.

У школі проводиться багато відкритих уроків, семінарів, виховних заходів. У 2006 році школа святкувала своє 35-річчя, на яке з’їхалися випускники різних поколінь. Були запрошені учителі, директори, які працювали у школі.

Та час не стоїть на місці. Доросле життя назавжди стирає з пам’яті чарівну мелодію дитинства, що є ключем до воріт дивовижної країни, в якій ми були щасливі. Роки летять, але наша школа не старіє, вона народжується з кожним Першовереснем. В селі також працює дитячий садок.

Населення обслуговує 9 магазинів, з них 7 продуктових та 2 промислових. 8 магазинів є приватної власності. Окрім цього є один фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв’язку та млин. Протягом останніх 5-ти років у селі значного розвитку набуло рибне господарство. Рибу розводять у двох ставках, які орендують місцеві підприємці.

Більша частина населення зайнята в сільському господарстві.

5. Мікрогеографія села.

Площа села становить 3,024 км².

Село Клювинці є компактним, має щільну забудову.

До найбільших вулиць села належать:

- вул. Свободи (місцеві жителі називають її Слободою), довжина становить 1 км. Це вулиця, на якій проживали заможніші селяни, що мали своє поле і не залежали від волі пана. Вони були вільні (свободні) - від цього й назва.

- вул. Кутки, довжина – 450 м. Вулиця знаходиться у крайній східній частині (куті) села.

За останні 20 років виросла Нова вулиця, її довжина становить 300 м.

Село складається з кількох урочищ з таких як:

· Вилазки,

· Сирилівка,

· Куток,

· Шляхта,

· Нова вулиця.

· Хатки.

· Слобода.

Їх назви відображають особливості проживання людей, їх національність, вигляд будинків, характер поселень, особливості розташування.

Мікротопонімія села.

Ороніми.

«Козакова долина» - доволі глибока долина, яка знаходиться у південно-західній частині села на відстані 1 км. За словами місцевих жителів колись у цій місцевості проживав козак. Після того як він загинув, жителі села назвали цю долину Козаковою.

Гідроніми.

Річка Тайна – назва походить від того, що річка бере початок і на значному протязі тече в густих заростях очерету та осоки і її добре не видно.

По два боки від села розташовані ставки – «панські» і «радянські». Перші з’явилися в середині 19 ст., коли пан Богуцький невеличкий ставок розкопав до великих розмірів. Живлять ставок два джерела. Він був створеним для риби і птиці, а от через 100 м викопали «саджавку» - невелику, для краси. За панських часів навколо ставків було 20 га розкішного саду. Сьогодні, на місці саду – сільські городи, і лише ставки нагадують про минулу красу.

«Радянські» ставки утворилися значно пізніше. Коли наші території були захоплені фашистами, німці збудували широку греблю через Тайну, тим самим розширивши її на протязі 2 км. Зараз цей ставок називають «Німецьким». Другий ставок утворили зовсім недавно, років 20 тому, у низовині, що багато років була мочарами. А зараз це красива водойма, обсаджена плакучими вербами, довгим рядом високих тополь, де дуже часто відпочивають жителі села.

Агроніми.

«Синожита» – сільськогосподарські угіддя під ріллею, що знаходяться

на захід від села на відстані 6 км. Назва походить від того, що в минулому це були великі ділянки, які були зайняті сіножатями з багатими травами.

«Горби» - сільськогосподарські угіддя, які знаходяться під ріллею на північ від села. Назва пов’язана з рельєфом, оскільки поле розташоване на двох великих горбах.

«Гребельки» - поле, яке знаходиться на північ від села на відстані 2,5 км. В роки Другої Світової війни на річці було споруджено греблю. Відтоді, лівий берег річки почали називати «Гребельками».

«Сад» - сільськогосподарські угіддя під ріллею на південному сході села. Назва залишилася ще з часів пана Богуцького, котрому належав розкішний фруктовий сад на цій територій. Згодом сад вирубали та знищили, але назва залишилася в пам’яті селян.

6. Визначні пам’ятки на території села.

На пагорбі у центрі села Клювинці є велика церква. Не дивлячись на те, що їй більше ста років, вона виглядає дуже велично. За часів комуністичного режиму церкви ніхто не закривав. З неї не робили музеїв, як це було в інших селах. Вона завжди навчала добра, справедливості, утверджувала віру Господню.

Будувалась наша святиня у 1889 – 1900 рр. На її спорудженні працювало ціле село. Найбільше подавали допомогу люди, які мали своїх коней. Треба було возити камінь, дерево, це було дуже важко, але односельці старалися, бо хотіли мати свій Храм Божий. Не стояли осторонь люди із сусідніх сіл, вони допомагали грішми, продуктами. Мулярі, теслярі та художники були найняті. Місцеві жителі ходили збирати пожертви на будову храму навіть по Закарпаттю.

Церква побудована у візантійському стилі, який у певних речах зазнав змін. Характерними рисами цього стилю є: плоска стеля давніх базилік уступила місце величній середній куполі, побіч якої підносилися симетрично уложені інші менші куполи. Односельчани після закінчення будівництва церкви запросили художників з Австрії. Вони розмалювали картини фарбою яїчна темпра. Робота виконана у старовізантійському стилі. Так зроблено у Західній Україні 3-4 церкви. Фундаторами були жителі села Клювинці і Верхівці. Велику допомогу у будівництві надав патрон Станіслав Богуцький.

Відкривали і посвячували нашу церкву 14 жовтня на Покрову, тому вона носить ім’я Пресвятої Покрови. Парохом у церкві був Орест Проскурницький, народжений у 1877 р. Священниками були: отець Мандзюк, отець Чорний,отець Іван Проскурницький.

На той час грекокатоликів було 1382, латинокатоликів – 632, жидів – 22. І українці, і поляки, і євреї мали свої звичаї, порядки, свята.

Досі добрим словом люди згадують священика Івана Проскурницького. Жорстоко вбили отця за сина, який був у лавах УПА, за слово правди, яке священик сіяв у душах парафіян. Відіслали його далеко в табори, в Сибір, та Господь Бог допоміг повернутись у село.

Після того, як вивезли отця Проскурницького в Сибір Служба Божа у церкві відправлялась завжди. Отця привозили з інших сіл. І так було до 1960 р. З того часу вже надали священика на парафію. Правда, вони мінялися часто.

У 1980-1981р.р. проведено реставрацію настінних розписів у церкві. Був збережений первинний розпис. Потім була виконана позолота Царських Воріт та іконостасу.

Церква Пресвятої Покрови

У селі працює будинок культури, бібліотека та музей.

У житті громади с. Клювинці книга завжди займала вагоме місце. Культурним центром села ще у ХІХ ст.. була прицерковна читальня релігійної літератури. Пізніше було організовано хату-читальню на громадських засадах. Тут збиралися люди – молоді для участі в драмгуртку, а старші, щоб читати книги, послухати розповідь один одного. Тут працював просвітницький гурток «Рідна школа».

Після війни 1945 році був створений сільський клуб, а в серпні 1950 року засновано і бібліотеку. Вона займала дві кімнати в приміщені сільського клубу. У бібліотеці було 520 книг, а першою бібліотекаркою стала Емілія Нищегладова.

З 1955 року бібліотеку очолила Скалій Богдана Василівна, яка віддала цій роботі 38 років свого життя. Завдяки її самовідданій праці бібліотека була однією з найкращих у районі. Декільком поколінням вона прищепила любов до книжки. Люди приходили цілими сім’ями до скарбниці знань. У той час бібліотека обслуговувала 1000 читачів: дітей, юнацтва і дорослих.

На сьогоднішній день бібліотека залишається однією з найкращих у районі.

Фонд бібліотеки нараховує 8852 примірники книг з різних галузей знань. На належному рівні організовано довідково-бібліографічний апарат: каталоги і картотеки.

Бібліотека веде активну участь у культурно громадському житті села, тісно співпрацюючи з будинком культури та місцевою школою у проведені масових заходів.

Село відоме у нашому краї тим, що у ньому у 1865 році 2 жовтня народився відомий український композитор Денис Володимирович Січинський (найвизначнішими є композиції на тексти І.Франка та Т.Шевченка). Раннє сирітство перешкодило йому отримати музичну освіту. В ті часи це було можливе тільки за кордоном - у Відні або в Празі. Основи музичних знань Д. Січинський засвоїв у Тернопільській гімназії, а відтак, після короткочасного перебування у Львівському університеті, поглиблював їх епізодично.
Прожив він важке і трагічне життя. Доля немов навмисне нагромадила перед ним гору перепон, і він, надзвичайно талановитий, вимушений був, прориваючись крізь борги, злидні, боротися, щоб стати митцем.

Денис Володимирович Січинський

Його життя минуло в злиднях і нестатках. А останні роки - в пекельній боротьбі зі страшною недугою - раком горла. Помер Д. Січинський 26 травня 1909 р. Лише після смерті композитора громадськість усвідомила, якої втрати зазнала. На його могилі у меморіальному сквері Івано-Франківська стоїть пам’ятник-бандура, а музичне училище носить ім’я Д. Січинського. На його честь найменовані вулиці.

В селі діє меморіальний музей Дениса Січинського. Він заснований в 1995 р. Від 2001 р. – народний. Загальна кількість експонатів – 230, в тому числі оригінальних – 46. Основу складають фотодокументальні матеріали (опери «Роксоляна», кантати «Дніпро реве», «Журавлі»; хорів, романсів, фортепіанних творів тощо), які розповідають про життя і творчість уродженця села, першого професійного західноукраїнського композитора і музичного діяча Дениса Січинського. Весь матеріал про Д.Січинського розміщений за такими розділами:

- Дитинство та юність композитора. Тернопільський період.

- Коломийський та львівський період життя і творчості композитора (1817-1895р.р.).

- Перемишль та Дрогобич (1895-1899р.р.).

- Роки активної діяльності на Прикарпатті.

- Розквіт творчості. Останні роки життя. (1902-1909р.р.).

У 2000 році було зведено також пам’ятник композитору (скульптори

М. Самарик і М. Обезюк),

Споруджено пам’ятники воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1967), встановлено пам'ятний знак на честь скасування панщини, меморіальну таблицю Д. Січинському (1987).

Сільський голова веде велику роботу щодо благоустрою населеного пункту, впорядкування кладовища, доріг, сміттєзвалища, освітлення вулиць, створення зручних умов для навчання дітей та вихователів у дитячому садочку.

Список використаних джерел

1. Земля Тернопільська. Туристичний путівник. – Тернопіль: джура, 2003. – 368 с.

2. Історія міст і сіл УРСР. Тернопільська область. Київ.: Інститут історії академії наук УРСР. – 1973. – 640 с.

3. Тернопільський енциклопедичний словник. – Тернопіль.: Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч». – 2005. – Т.2. К-О. – 706 с.

4. http://kluvyntsi.at.ua

5. http://www.infotour.org.ua

Дата добавления: 2015-05-24