Шляхи профілактики та корекції поведінкових відхилень

Які психолого-педагогічні механізми можуть зупинити порушення поведінки? Вчені розглядали це питання з різних точок зору.

Гуманістична теорія Карла-Ренсома Роджерса (1902-1987) спирається на поняття самості і самоактуалізації. Самість або Я-концепція передбачає сукупність уявлень людини про себе, які є результатом досвіду й весь час змінюються. Самоактуалізація є прагненням особистості до зростання і розвитку у відповідності з її потенційними можливостями. Тенденція до самоактуалізації яскраво проявляється в людини і є ознакою особистісного благополуччя. Рисами самоактуалізації особистості є: відкритість новому, віра у свій організм, внутрішній локус контролю (самостійність, незалежність, відповідальність), прагнення існувати у процесі (росту й розвитку).

У аномальної особистості процес самоактуалізації заблоковано внаслідок умовних цінностей. Людина позитивно ставиться до себе та інших тільки тоді, коли вони відповідають певним ідеалам. Під час безумовного позитивного ставлення людина виступає найвищою цінністю й заслуговує прийняття без її відповідності ідеалам, вимогам.

Абрахам Маслов (1908-1970), щоб відповісти на запитання: «Що можуть люди?», «Наскільки може вирости людина?», пропонував вивчати не «посередніх» або хворих людей, а «найбільш моральних, тих, які є найбільш наближеними до ідеалу святості». Він висунув ідею «гарних екземплярів» або самоактуалізованих особистостей, які досягають високих результатів у розвитку власної природи. Вони мають яскраві творчі здібності, психічне здоров’я, високий ступінь людяності. На його думку, кожна людина може стати такою особистістю.

Щоб досягти самоактуалізації, потрібно:

- прислухатися до досвіду свого організму, якому притаманна «біологічна мудрість», вчитися йому довіряти, слухати внутрішні сигнали;

- кожного разу здійснювати вибір у бік особистісного зростання;

- не боятися своїх переживань;

- взяти на себе відповідальність за своє життя;

- бути сміливим, не боятися змін і життя в умовах невизначеності;

- прагнути досягти досконалості у своїй справі;

- відчувати пікові переживання;

- усвідомлювати свої здібності, своє призначення.

Анна Фрейд (1898-1982) у роботі «Психологія Я і захисні механізми» досліджувала найбільш важливі захисні механізми. Превалювання у людини певних із них залежить від взаємодії таких факторів:

1) вроджений темперамент дитини;

2) природа стресів, пережитих у ранньому дитинстві;

3) захисні ролі батьків та інших значущих людей;

4) досвід використання захисту в житті.

Найбільш значущими захистами вона вважає:

- пригнічення (витіснення) – процес, шляхом якого неприйнятний імпульс або ідея стають несвідомими;

- негатив – ігнорування вимоги зовнішнього світу внаслідок хворобливості для індивіда;

- проекція – процес, шляхом якого неприйнятні для індивіда спонуки або уявлення приписуються зовнішньому світові;

- формування реакції – процес перетворення стимулу в його протилежність (неприйняття – в любов);

- регрес – повернення до менш зрілого рівня розвитку;

- сублімація – спрямування інстинктивних імпульсів в соціально прийнятне русло, наприклад, в інтелектуальну сферу, творчість.

Таким чином, використання захисту може спонукати до зміни поведінки.

Різні форми відхиленої поведінки допомагає зрозуміти індивідуальна психологія Альфреда Адлера (1878-1937). Основним фактором, що зумовлює розвиток індивідуальності, А. Адлер вважав життєву мету. У загальному вигляді – це мета досягнення превалювання над іншими. Мета досягнення превалювання виникає у перші роки життя як реакція на почуття неповноцінності, що викликане переживанням власної слабкості. Посилюють почуття неповноцінності вроджені дефекти (ослаблене здоров’я, фізичні недоліки) та неправильне виховання дитини у родині (потурання, брак любові).

Подолати почуття неповноцінності можна двома основними способами: шляхом компенсації (зменшення проявів порушених якостей за рахунок посиленого розвитку збережених) і понадкомпенсація недоліків (посилене тренування порушеної якості до рівня понадфункціонування). Люди використовують різні шляхи для компенсації почуття неповноцінності. Одні намагаються тиснути на інших або використовують насильство. Інші прагнуть влади, успіху, об’єднання в групи.

Особистість із аномальною поведінкою використовує інших людей як засіб досягнення власної вигоди, не може і не хоче співпрацювати з іншими. Ця конфронтація проявляється і в гіпертрофованій реакції протесту проти будь-яких вимог суспільства: поважати інших, говорити правду, вчитися, працювати, бути вдячним.

Психолого-педагогічні принципи організації діяльності щодо формування позитивних життєвих установок сформульовано Антоном Семеновичем Макаренком (1888-1939). Серед них можна назвати: сумісну діяльність, спільні цілі, що згуртовують колектив; наявність перспективних ліній розвитку (близької, середньої й віддаленої перспективи), які стимулюють активність колективу та його членів; почуття захищеності й радісний мажорний тон як основна мета ідентифікації дітей з групою; естетика дисципліни й розвиток дитячого самоврядування; спадкоємність (наступність) і різні форми її прояву (ритуали, традиції, ігрові елементи); створення «завтрашньої радості». Педагог-вихователь має бути організуючим центром і основним двигуном усієї системи колективних взаємовідносин у групі.

Унікальний педагогічний досвід Василя Олександровича Сухомлинського (1918-1970) значно вплинув на концепцію попередження негативних проявів у поведінці, розвиток моральної, духовно розвиненої особистості. Його праці об’єднує віра в загальнолюдські цінності і неповторність людського життя, талановитість і самобутність людини.

Прагнення Василя Олександровича розв’язати протиріччя між об’єктивною потребою суспільства у цілісній особистості, яка б гармонійно поєднувала в собі інтелектуальний і фізичний розвиток, і великою кількістю суспільних негараздів знайшло своє відображення в його вченні. Лейтмотивом більшості творів В.О. Сухомлинського, в яких відображено його різнобічний і багатий педагогічний досвід, є зверненість до емоцій і потреб школярів з метою розвитку і виховання моральних почуттів: «Без моральної чистоти втрачає сенс все – освіта, духовне багатство, трудова майстерність, фізична досконалість». Унаслідок цього системоутворюючим фактором його системи є моральне виховання, в основі якого - розвиток моральних почуттів особистості, формування особистісного інтелектуально-емоційного і діяльнісного ставлення вихованця з позицій моралі до різних явищ оточуючої дійсності й до самого себе.

О. Гонєєв, Н. Ліфінцева, В. Сластьонін, Н. Ялпаева пишуть, що корекційно-педагогічній роботі з девіантними підлітками сприятимуть:

- нормалізація і збагачення стосунків із навколишнім світом, передусім із педагогами і дитячим колективом;

- компенсація пропусків і недоліків у духовному світі, активізація діяльності у тій області, яку школяр любить, у якій може досягти позитивних результатів;

- відновлення позитивних якостей, які отримали незначну деформацію (девіацію);

- постійна стимуляція позитивних якостей, що не втратили соціальної значущості;

- інтенсифікація позитивного розвитку особистості, формування провідних позитивних якостей;

- засвоєння і накопичення соціально цінного життєвого досвіду, збагачення практичної діяльності в різних сферах життя;

- накопичення навичок моральної поведінки, здорових звичок і потреб на основі такої організації діяльності учнів, яка задовольняє їхні інтереси;

- виправлення як подолання негативного, тобто ліквідація пропусків у формуванні позитивних якостей, усунення негативних якостей і шкідливих звичок.

Педагогічна профілактика включає комплекс цілеспрямованих колективних та індивідуальних впливів на свідомість, почуття, емоції, волю з метою вироблення імунітету до негативних впливів оточуючого середовища, попередження асоціальної спрямованості поведінки неповнолітніх, їхньої антигромадської поведінки й перебудови ставлення учнів до соціуму у процесі перевиховання. Сутність профілактики полягає у розвитку почуття відповідальності за свою поведінку, яка сприяє глибокому усвідомленню не лише своїх прав, а й обов’язків.

Профілактика буває первинна, вторинна і третинна. Первинна профілактика – це соціально-педагогічна профілактика, спрямована на боротьбу зі шкідливими факторами у соціальному та природному середовищі. Вторинна профілактика полягає у превентивній допомозі та корекції, передбачає виявлення груп ризику, застосування до цих груп комплексу лікувальних та виховних заходів. Третинна профілактика – це адаптація, реабілітація і ресоціалізація. Сутність її полягає у розробці заходів, спрямованих на одужання хворого, попередження загострення хвороби. Основою цієї профілактики є терапевтичні заходи і соціальна реабілітація.

Досить поширеним є превентивне виховання (лат. рraeventus - запобіжний, захисний, застережний, попереджувальний, охоронний). Воно передбачає комплексний, цілеспрямований вплив на особистість у процесі її динамічної взаємодії із соціальними інституціями, спрямований на: фізичний, психологічний, духовний, соціальний розвиток особистості; вироблення у неї відповідальної поведінки, імунітету до негативних впливів соціального оточення; профілактику, корекцію негативних проявів у поведінці дітей і молоді; допомогу і захист.

Превентивне виховання у системі освіти розв’язує питання попередження негативних вчинків. Воно спрямоване на розвиток змісту і якості поведінки та способу життя, ставить за мету допомогти дитині розібратися в явищах, що можуть зашкодити здоров’ю, соціальному, фаховому і матеріальному успіху. В умовах гуманізації освіти таке виховання має підходити до оцінки дитини як до суб’єкту ризику та ґрунтуватись на розумінні людини як найвищої цінності суспільства.

Превентивність має бути складовою будь-якої педагогічної дії, оскільки превентивний процес суттєво посилює позитивний потенціал суб’єктів взаємодії.

Система превентивного виховання будується на теоретико-методологічних засадах особистісно орієнтованого, діяльнісно-гуманістичного підходу до особистості.

Корекцію девіацій визначають як особливо організований психологічний вплив. Він здійснюється стосовно осіб «групи ризику» і спрямований на перебудову або реконструкцію тих негативних психологічних новоутворень, які визначаються як психологічні фактори ризику, на створення гармонійних стосунків дитини із середовищем.

Ю. Клейберг, досліджуючи систему соціальної профілактики девіантної поведінки, називає такі її складові:

1. Попередження і профілактика окремих форм соціальної патології (злочинності, пияцтва, наркотизму, суїцидальної поведінки та ін.).

2. Психолого-педагогічна підтримка соціально дезадаптованих підлітків.

3. Запобігання порушень процесу соціалізації неповнолітніх в сім’ях групи ризику.

4. Попередження педагогічної занедбаності дітей і підлітків в школі.

5. Соціально-психологічна і педагогічна превенція процесу криміналізації неформальних підліткових груп.

Р. Овчарова, аналізуючи шляхи ранньої профілактики і корекції поведінки дітей, відмічає, що для профілактики занедбаності дітей потрібні постійна робота учителя щодо зняття напруги, розуміння, довіра, аналіз конфліктних ситуацій, позитивний вплив авторитету педагога на стосунки дитини з однолітками, керівництво рольовою взаємодією дітей у грі, рольовий діалог, позитивне стимулювання, авансування успіху, його створення, наочні опори у навчанні, управління, що коментується, випереджальне консультування, емоційне погладжування.

О. Фокіною установлено, що у девіантних школярів формується особлива, парадоксальна позиція у сприйманні соціуму і самих себе. Наприклад, у картині себе у асоціального підлітка частина якостей витісняється або викривлюється, інші набувають великого значення, причому вибір таких характеристик має підтримувати «власний міф», фантазійне уявлення про себе як про унікальну особистість. Така картина себе виправдовує і фаворитизує девіантну поведінку. Тим складнішою є корегувальна робота із девіантами, яка залежить від масштабності і глибини девіантності, передбачає урахування негативного ставлення підлітків-девіантів та їх оточення до будь-яких змін і втручань з боку педагогів та психологів. Адже сім’я і компанія девіантного школяра у багатьох випадках є провідниками асоціальних цінностей і «охоронцями культурної депривації».

Важливими під час корекційної роботи з дітьми, що мають порушення поведінки, є:

- установлення контакту;

- увага до внутрішнього світу дитини;

- повага;

- єдність і адекватність вимог;

- заохочення активності і самостійності;

- робота, спрямована на підвищення почуття компетентності: «Я можу сам!» (робота з навченою безпомічністю);

- визнання вчителем своїх помилок і вибачення;

- створення ситуації успіху;

- співробітництво, діалог;

- віра у ресурси дитини, позитивне прогнозування, «педагогічний оптимізм» (всю сукупність відомостей про дитину треба намагатися інтерпретувати на її користь, тому що зі зростанням негативних прогнозів знижується рівень позитивних очікувань);

- комплексний підхід, що включає психотерапевтичний, педагогічний, соціальний компоненти;

- можливість вибору програми, методів і швидкості навчання.

У поведінковій психології у даний час використовуються такі методи впливу на відхилену поведінку особистості, як:

- стимулювання мотивації зміни поведінки;

- корекція емоційних порушень;

- методи саморегуляції;

- методи когнітивного переструктурування;

- методи загашення негативної поведінки;

- методи формування позитивної поведінки.

Серед принципів організації психологічної допомоги асоціальним підліткам:

1. Орієнтація на характеристики нормального онтогенезу і зону найближчого розвитку.

2. Поступове і послідовне розширення можливостей включення підлітка у соціально прийнятні способи діяльності.

3. Опора на сильні сторони у розвитку девіантних підлітків (творчий потенціал, стресостійкість, наполегливість, цінність дружби і дотримання групових норм). Успіху психолого-педагогічної роботи сприяють: потреба у знаннях, позитивному авторитеті, позитивних емоціях.

4. Урахування можливостей ресоціалізації девіантного підлітка – система соціальних і психологічних заходів, спрямованих на те, щоб втримати підлітка від подальших правопорушень.

5. Урахування егоцентричних компонентів девіантності, що передбачає розвиток «стереоскопічного психологічного бачення», корекцію образу себе та інших. Цьому сприяє розвиток рефлексії, навичок володіння собою, зменшення гостроти внутрішніх проблем, зміни мотивації.

Дата добавления: 2015-05-24