Публій Овідій Назон 6 страница

422] Хлопців хоча б одного, може, відхопить собі.

423] Всюди хай дбає про те, щоб подобатись, все своє вміння

424] Хай зосередить вона тільки на вроді своїй!

425] Випадок - скрізь владарем; гачок наготові хай буде:

426] Рибка спіймається й там, де не чекаєш на влов.

427] Часто аж лапи збивають собі гончаки по яругах -

428] Олень же, глянеш бува, сам у тенета вбіжить.

429] От Андромеду візьми: чи могла сподіватись, що сльози,

430] Поки у путах була, серце зворушать комусь?

431] Часто, ховаючи мужа, підшукують іншого: жінці

432] Личить нечесаній йти, ронячи сльози рясні.

433] Втім, уникайте мужчин, що про вроду свою вже аж надто

434] Дбають, зачесані так, мовби хто вилизав їх.

435] Що говоритимуть вам - говорили вже тисячам інших:

436] З місця на місце, легка, пурхає їхня любов.

437] Що їй робить, коли він легковажнішим видавсь од неї?

438] Може, самій запастись добрим десятком мужів?

439] Годі в те вірити, вірте одначе: послухала б Троя

440] Ради Пріама колись - то б височіла й тепер.

441] Інші - закоханих з себе вдають і в такий ото спосіб

442] Хочуть (хіба не ганьба?) вигоду мати якусь.

443] Хай вас в оману не вводить намащене нардом волосся,

444] Не задивляйтесь на те, як хто свій одяг уклав,

445] Хай не піддурює тоґа, з найтоншої зшита тканини,

446] Й перстень на пальцях у них - що раз то інший, новий!

447] Хтось із таких джиґунів причепурених - злодій, можливо,

448] Й зовсім не врода твоя - палить його твій убір.

449] Часто: "Віддай, то моє!" - кричать обікрадені кралі,

450] Часто: "Віддай, то моє!" - форумом гомін іде.

451] З храму, що злотом горить, незворушна, те бачиш, Венеро,

452] Ти - й Аппіади, що там, перед тим храмом, стоять.

453] Між залицяльників тих що не другий, то знаний всім пройда

454] От і вибілюйсь тоді, як поведешся з таким!

455] Інша спіткнулась - нехай це послужить тобі за науку:

456] Ступить брехун на поріг - двері тримай на замку!

457] Хай би там як присягався Тесей, кекропіди, не вірте:

458] Нині він, як і колись, тих же закличе богів.

459] Годі й тобі, що Тесея наслідував, Демофоонте,

460] Вірити: хто ж, як не ти, зрадив Філліду свою?

461] Гарне щось вам обіцятимуть - гарне у відповідь мовте,

462] Як обдарують, то й ви не залишайтесь в боргу.

463] Та, що дарунок взяла, у любові ж відмовила - здатна

464] Вічний згасити вогонь, що на честь Вести горить,

465] Викрасти святощі з храму Інаха або ж отруїти

466] Зіллям смертельно їдким рідного мужа свого.

467] Втім, завеликий розгін я беру - притримай-но віжки,

468] Музо, аби на скоку з воза не вилетіть нам!

469] Броду спитають слова - на табличці сосновій писання

470] (Спритна служниця із рук в руки тобі передасть) -

471] Глянь, що написано там, і старайся з тих слів зрозуміти,

472] Чи прикидається він, чи не на жарт закохавсь.

473] Перечекай, а тоді відпиши: для коханців чекання -

474] Добра спонука, лише б не затяглося воно.

475] Втім, легковажною, поки проситимеш, не видавайся,

476] Надто рішучою теж, як відмовляєш, не будь.

477] Хай, наче на терезах, і надія хитається, й острах -

478] Більше надія, однак, хай набирає ваги.

479] Пишете - чистої мови вживайте; найбільше принади

480] Взяте з розмови, просте слово таїть у собі.

481] Скільки разів саме лист ще непевну роздмухував іскру,

482] Скільки - нашкодив красі неоковирним письмом!

483] Ще одне: ті з вас, що чоловіків своїх (ви ж не весталки!)

484] Хочуть водити за ніс, - краще самі не пишіть,

485] А лиш рукою раба чи рабині мережте табличку

486] Й не довіряйте її (доказ прямий!) новаку:

487] Бачив я часто жінок, що раз по раз аж блідли, сердешні,

488] Страх-бо - то вже не життя: гіршого рабства нема.

489] Звісно, поганцем є той, хто ті докази в себе тримає,

490] В того паскуди, скажу, Етни вогонь у руках.

491] Та на лукавство - лукавством, гадаю, слід відповідати -

492] Таж дозволяє й закон зброю на збройних знімать.

493] Далі таке: кожен лист вчіться почерком іншим писати

494] (Цю настанову, повір, через тих підлих даю!),

495] Перш ніж відписувать, добре зітри, що раніше писала,

496] Щоб на табличці одній почерків двох не було.

497] Пишеш коханцеві - так напиши, щоб здавалося - жінці:

498] Треба сказать тобі "він" - виведи вмисне "вона".

499] Щоб від таких-от дрібниць до поважніших справ перейти нам

500] І на вітрилах усіх далі пуститись у путь, -

501] Буйний вгамовуй порив, коли вабити хочеш обличчям, -

502] Людям-бо мир до лиця, звірові - гнів налітнйй.

503] Гнів викривляє лице, набрякають, темніючи, жили,

504] Очі грізнішим вогнем, ніж у Горгони, горять.

505] "Більше до рук не візьму тебе, флейто!" - сказала Паллада,

506] Вздрівши на хвилі пливкій щічки надуті свої.

507] От зазирніть, коли в гніві, в люстерко - себе ж таки в ньому

508] З вас не впізнає ніхто - так-то спотворює гнів!

509] Гордість - не менша біда. Лиш погідний очей ваших погляд

510] Служить окрасою вам і привертає любов.

511] Так і пиха (вір бувалому!): часто сам вираз обличчя,

512] Хоч не дійшло ще до слів, може відразливим буть.

513] Дивиться в вічі - дивись; усміхається - ти усміхайся,

514] А головою кивне - значить, кивни йому й ти.

515] Так от, тупими набавившись стрілами, хлопець крилатий

516] З сагайдака врешті-решт гостру добути спішить.

517] Важко й з сумними бува. Аянт хай кохає Текмесу,

518] Всі ж ми - веселий народ: манять усміхнені нас.

519] Я б не просив ні тебе, Андромахо, нізащо у світі,

520] Ані, Текмесо, тебе бути за любку мені.

521] Не привели б ви на світ діточок, то б не вірив, здається,

522] В те, що тулилися ви - кожна до мужа свого.

523] Та чи діждався Аянт від своєї жони-жалібниці

524] На якесь миле слівце, що до вподоби мужам?

525] Хто мені права не дав із великих речей для малого

526] Приклади брати й вождів тут подавати ймена?

527] Вождь дає сотню одному під руку, а відділ кінноти -

528] Другому, третій - орла, знак легіону, несе.

529] Так ви й до нас приглядайтесь: кожному, хто на що здатний,

530] Визначіть місце його - хай там, як воїн, стоїть.

531] Хто з багачів - на дари хай щедриться; правник - на поради;

532] Хто говорити мастак - справи хай ваші веде.

533] Ми, хто складає пісні, - пісенні несімо дарунки,

534] Ми - особливий загін: наше заняття - любов.

535] Ми, коли нам до вподоби якась, - її славимо лунко:

536] Кінтії хто б то, скажи, чи Немесіди не знав?

537] Хто Лікоріда - те знають на сході, на заході знають;

538] Нині цікавиться всяк, хто ж то Корінна моя.

539] Зваж і на те, що співці від справ підступних далекі:

540] Силою хисту свого звичай шліфуємо й ми.

541] Ні марнославності в нас, ані до багатства жадоби,

542] Нам тільки б ложе та тінь - інші хай форумом снять!

543] Лиш на гачок дуже легко ми ловимось і пломенієм

544] Жаром любові палким, що не вгаває й на мить.

545] Ніжне мистецтво зате пом'якшує кожному вдачу,

546] Наше заняття й життя - в парі йдуть, кроком одним.

547] Будьте прихильні, дівчатка, жінки, до співців аонійських,

548] Бо ж і натхненні вони, й любленці Муз-Пієрид!

549] Є таки в нас божество, очевидний зв'язок наш із небом:

550] Із піднебесних осель дух цей заронено в нас.

551] Грошей чекать від учених поетів - хіба то не злочин?

552] Тільки на злочин такий кралі всі йдуть залюбки.

553] Хоч попервах удавайте не жадібних: свіжий коханець,

554] Щойно побачить сильце, тут же чкурнути готов.

555] Як не однакова збруя підходить для того, хто здавна

556] Тягне робочу шлею,- і молодого коня,

557] Так не годиться в однаковий спосіб ловити статечних -

558] І юнаків, про яких кажуть: зелене іще.

559] Цей, недосвідчений, тільки-но стане на службу в Амура,

560] Тільки-но в спальню твою, жертва свіженька, шмигне, -

561] Хай лиш до тебе все горнеться, хай лиш одну тебе знає,

562] Муром міцним той засів високо обгороди!

563] Бійся суперниці! Будеш одна з ним - твоя перемога:

564] Владу й любов, пам'ятай, з кимось ділити не варт!

565] Той же, вояка старий, буде стиха любити, розумно,

566] Стерпить таке, що ніяк не по плечу юнаку.

567] Він ні ламати дверей, ні одвірків палити не стане,

568] Щічки, впавши у гнів, любці своїй не дряпне,

569] Одягу ні на собі не порве, ні на ній; за волосся

570] Він її теж не смикне, не допровадить до сліз:

571] Це - юнакам, од жаги очманілим (зелене ж бо!) личить,

572] Ну, а бувалець, кажу, навіть до болю глухий.

573] Він неквапливим згоряє вогнем, мов те сіно змокріле,

574] Мов на гірському хребті тільки-но зрубаний дуб.

575] Перша - певніша любов, а плідніша, вагоміша - друга:

576] Яблука стиглі мерщій, поки не впали, зривай!

577] Без недомовок тепер (перед ворогом - навстіж ворота!) -

578] Навіть невірність свою вірністю вмій приховать!

579] І пам'ятайте: що легко дається - недовго втішає, -

580] Часом до милих забав хитру відмову підкинь.

581] Хай, на порозі простягтись: "О двері жорстокі!" - зітхає,

582] Часто хай просить тебе, часто - хай і грозить.

583] Так до гіркого звертаємось, солодощів попоївши,

584] Й при ходовому, бува, вітрові гине судно.

585] Тим-то жінок своїх чоловіки не пестять занадто:

586] Кожен при жінці своїй будь-коли може лягти.

587] І навпаки: скаже сторож "Не можна!" - одразу лютіша

588] Через відмову жорстку нас розпікає жага.

589] Втім, дерев'яного киньте меча - повоюємо справжнім,

590] Хоч проти нас, певна річ, тут же повернуть його.

591] Хай твій коханець новий, в сильці опинившись, гадає,

592] Що в твоїй спальні лиш він - гість і єдиний владар.

593] Потім дай знати йому, що й суперник сюди заглядає:

594] Не підстьобнеш його так - хутко зів'яне любов.

595] Гарно рисак на змаганнях біжить, коли спереду й ззаду

596] Коні копитом гулким землю розгонисто б'ють.

597] Навіть погаслу жагу розворушує наново кривда -

598] Свідчити сам я берусь: лиш коли скривдять - люблю.

599] Та щодо ревнощів тих - хай лиш здогади будуть у нього:

600] Хай тут уява його гору бере над знанням.

601] Хай він гадає, що хтось за ним стежить оком недремним,

602] Що у коханки - хмурний, повний злоби чоловік.

603] Та, що нічого ніде не грозить їй, - то не насолода:

604] Будь хоч Таїдою, все ж вигадай страх хоч якийсь!

605] Замість у двері ввійти, крізь вікно, скажімо, хай лізе,

606] Ти ж, мовби дома біда, знітившись гостя прийми.

607] Хитра служниця на те "Ми пропали!" - хай вигукне, вбігши,

608] Ти - юнака заховай, щоб у куточку тремтів.

609] Спокою трохи, любові додай до страхів тих, одначе,

610] Щоб не подумав: "Ти бач, скільки-то коштує ніч!"

611] Як - чоловіка кмітливого, як одурить охоронця,

612] Що не склепляє очей, - чи говорити про те?..

613] Жінка хай мужа боїться свого, під замком нехай буде -

614] Так і закони, й права, й приписи цноти велять.

615] Та під замком буть тобі, кому щойно даровано волю?.. -

616] Ні! Щоб водити за ніс - швидше до таїнств моїх!

617] Хоч би очей в тебе стільки впивалось, як мав їх сам Аргус,

618] Будь-кого перехитриш, тільки б охота була!

619] От, припустімо, й листа не напишеш (усюди той сторож!),

620] Так, але ж лазня ще є - там уже будеш сама!

621] Й служка довірена, вклавши табличку за пазуху теплу,

622] Будь-кому зможе її без перешкод віднести.

623] Що там за пазуху? Десь при стегні або й до підошви

624] Хай, прикріпивши, несе сповнені ласки слова!

625] Сторож надто зіркий? Не треба таблички - хай служка

626] Спину підставить: на ній, мов на табличці, пиши.

627] Ще й молоком можна свіжим писати: посиплеш вугіллям -

628] І в непомітних слідах літери спостережеш.

629] Око піддуриш ти й соком із льону: на дощечці чистій -

630] Добре приглянься лишень - стануть рядочком слова.

631] Як не старався дочку вберегти від пороку Акрісій,

632] Все ж віддалася вона - він таки став дідусем.

633] Що з охоронця того, коли стільки театрів у Римі?

634] Що - як вона залюбки на перегонах сидить?

635] Що - як буває на лункоголосому святі Ісіди

636] Й там, куди тільки одна, без супровідника, йде?

637] Є ще Богині Доброї храм, а туди вже не ступить

638] Жоден із чоловіків, окрім обранців її;

639] Є ж іще лазня, де можна й натішитись, поки невтомний

640] Сторож - по той бік дверей - речі пильнує твої.

641] Врешті, ще й подруга, мовби хворіючи, будь-коли може,

642] Хай лиш нагода якась, ложе своє відступить.

643] Що вже казати про ключ потаємний: сама його назва

644] Вчить, що робити, а ще ж, окрім дверей, є вікно.

645] Пильного сторожа можна й приборкати щедрим Ліеєм,

646] Що дозрівав-палег -1 десь на іспанській горі.

647] Й інші є засоби різні, що сон навівають глибокий

648] І на повіки кладуть темінь летейську важку.

649] Добре, як служка, якій довіряєш, почне з охоронцем

650] Балаканину, тоді - візьме в обійми свої.

651] Та чи не зайве тут довго повчати, коли охоронця

652] Коштом украй незначним будь-коли можна купить?

653] Підкупом, вір мені, можна людей прихилить і безсмертних,

654] Як подарунок даси - зм'якне сам Батько богів.

655] Що хтось розумний учинить, те й дурень: узявши дарунок

656] І порадівши йому, буде, як риба, німий.

657] Та лиш один раз на рік охоронця купить намагайся,

658] Щоб за гостинцем щодня не простягав він руки.

659] Я нарікав, пам'ятаю, що друзів боятися треба,

660] Та не лишень про одних чоловіків я кажу:

661] Будеш довірлива - втіхи твої смакуватиме інша,

662] Інша, не вгледиш коли, зайця твого сполохне.

663] Навіть служниця, що спальню твою прибирає сумлінно,

664] Як і те ложе, не раз - віриш? - моєю була!

665] Значить, гарненьких у дім не бери, бо, кажу, та служниця

666] Замість хазяйки сама гарно годила мені.

667] Гей, та чи я одурів? Йти на ворога - груди на розхрист -

668] Ще й видавати себе... так от, своїм язиком!

669] Пташка ж не вчить птахолова, де її краще впіймати,

670] Лютих собак на свій слід не випроваджує лань.

671] Хай там однак! Аби користь була. їй служитиму вірно,

672] Хоч би лемноським жінкам меч проти себе ж давав!

673] Спершу старайтесь, щоб ми похвалялися: "От як нас люблять!"

674] Легко ж повірити в те, що кожен день на умі.

675] Прийде юнак - обігрій його поглядом, потім, зітхнувши

676] Глибоко, ти запитай, що ж він так пізно прийшов.

677] Далі - на сльози пора й нарікання (мовляв, маєш іншу),

678] Далі вже - кішкою ти кинься йому до лиця.

679] Це - переконливо. Тут він, розм'якнувши, сам пролепече:

680] "Он воно що! Ти дивись... Гине без мене, либонь!"

681] Надто, коли чепурун він, коли, позираючи в люстро,

682] Певен, що кожну з богинь зачарувати б зумів.

683] Хто б ти, однак, не була, в обуренні міри дотримуй,

684] Вчувши про іншу якусь, розуму все ж не втрачай

685] І не спіши в те повірити: приклад печальний Прокріди

686] Вчить нас, що поспіхом тут тільки нашкодиш собі.

687] Біля барвистих горбів, де Гімет рясніє квітками,

688] В'ється священний струмок, обіч - м'яка мурава.

689] Близько гайок, а між трав - деревця розрослися суничн',

690] Лавр, темний мирт, розмарин пахощі сіють довкіл.

691] Бук густолистий, крихкий тамариск, густа конюшина,

692] Сосна, красуня гінка, - все в тій місцині росте.

693] То під Зефіром легким, то під леготом іншим цілющим

694] Скільки-то різних листків, трав усіляких тремтить!

695] Мило Кефалові тут. Гончаків і прислугу лишивши,

696] Втомлений, біля струмка він присідав на траву.

697] 'Ти, що жагу втихомирюєш, - так він співав, - охолодо,

698] Знову до мене прийди, ніжно торкнися грудей!"

699] Хтось це підслухав - і ну до Прокріди; вона кожне слово

700] (Видно, чекала біди) ловить вже вухом чутким.

701] Тільки-но вчула те, як здалось їй, суперниці ймення -

702] Впала відразу, німа: біль їй дар мови одняв.

703] Зблідла, як бліднуть листки виноградні на першім морозі

704] В пору, коли на лозі вже виногрона нема,

705] Наче те яблуко, що, наливаючись, вітку вгинає,

706] Незарум'янене ще, наче незрілий кизил.

707] Щойно до тями прийшла - розриває на грудях одежу,

708] Дряпає лиця собі, хоч і невинні вони.

709] Мить - по вулиці вже, розкуйовджена, простоволоса,

710] Мчить, наче та, що їй Вакх тирсом затьмарює глузд.

711] Лиш до злощасного місця підбігла, в долині лишила

712] Служок і в гай увійшла - тихо, але без вагань.

713] Що тоді думала ти, коли так нерозумно ховалась?

714] Що за вогонь так палив серце, Прокрідо, твоє?

715] Певно, чекала: "Ось-ось тут появиться та Охолода -

716] І перед зором моїм власна постане ганьба".

717] То тебе сором діймав (підглядати - не дуже то гарно!),

718] То ти хвалила себе - сумнів з любов'ю змагавсь.

719] Місце, ім'я, той шептун - усе мов кричало їй: "Зрада!"

720] Ще ж ми, чого боїмось, поспіхом віримо в те.

721] Тут іще вгледіла слід на траві, наче тілом прим'ятій, -

722] Серце забилось нараз, ніби та пташка в сильці.

723] Ось уже полудень тіні стягнув, і до заходу сонця

724] Стільки лишалось путі, скільки від сходу пройшло.

725] От і Кефал, син Меркурія, вийшов, пашіючи, з лісу

726] Й над джерелом нахиливсь охолодити лице.

727] Ти, причаївшись, чекала, Прокрідо. Той ліг на травицю -

728] Й знову своєї: "Прилинь, о легковійна, прилинь!"

729] Тут мов полуда з очей у Прокріди зраділої спала,

730] Розум до неї вернувсь, як і рум'янець живий.

731] З тим піднялась і, гілки розсуваючи з-перед обличчя,

732] Жінка до мужа спішить, щоб обійняти його.

733] "Звір там", - подумав Кефал і, лук негайно схопивши,

734] Вже накладає стрілу, що у правиці була.

735] "Ні, то не лань! Зупинись! Не пускай стріли, нещасливче!

736] Горе!.. Дружині своїй вістрям ти серце пройняв!

737] Горе, о горе мені!.. У любляче серце ти влучив!

738] Втім, через тебе давно кров'ю воно запеклось.

739] Гину завчасно, але не від зради,- земля, що ти нею

740] Вкриєш останки мої, буде мені, мов той пух.

741] Із вітерцем, що так обманув мене, лине мій подих...

742] Гину!.. Рукою закрий, милий мій, вічі мої!"

743] Той, її тіло слабке до грудей пригортаючи скрушно,

744] Рани глибокої кров хоче омити слізьми.

745] Подих, що виплив повільно з грудей її необережних,

746] Він на вустах своїх чув, горем пригнічений муж...

747] Та пригадаймо, з чого почали! Повернімо свій човен,

748] Хай по трудах нелегких гавань всміхнеться йому!

749] Певно, чекаєш давно, що я поведу тебе в гості

750] Й приписи певні подам, як повестися тобі.

751] Пізно приходь і поважно ступай при засвічених лампах -

752] Пізно прийшовши, кажу, зваби собі додаси.

753] Хто напідпитку, тому й у негарній привидиться краля -

754] Ваду, яка б не була, мовби приховує ніч.

755] Пальцями їжу легенько бери: рухи й тут є належні,

756] Рота рукою, скажім, не витирай за столом.

757] Перед гостиною не наїдайсь, але й в гостях май міру:

758] їж, як смакує, але - менше, ніж з'їсти могла б.

759] Стала б таки при Парісові рот напихати Єлена -

760] "Дурень лиш, - чухався б той, - дурень міг красти таку!"

761] Більше пасує жінкам, а навіть і личить їм - пити:

762] З сином Венери тобі, Вакху, найкращий союз.

763] Так, але поки ясна голова, поки пам'ять і ноги

764] Служать тобі й від вина ще не двоїться в очах.

765] Гидко дивитись на ту, що лежить, наче мертва, напившись, -

766] Гідна, щоб з нею будь-хто хіть заспокоїв свою.

767] Сон за столом - небезпечне заняття: заснувши, такого

768] Часом натворимо ми, що хоч під землю ховайсь!

769] Далі вже й сором повчать. А Венера: "Вважаєш за сором

770] Діло, що, власне, над ним - ласка, опіка моя?"

771] Знаєте всі свого тіла будову - стосуйтесь до неї:

772] Як випадало б лягти - кожна для себе рішай.

773] Світишся вродою - то горілиць прилягти не вагайся;

774] Спина немов з-під різця - спиною очі втішай.

775] Меланіона плечей Аталанти стрімкої торкались

776] Ноги - у тебе такі ж, отже, лягай, як вона.

777] Куца - тоді на коня; для високої зростом фіванки

778] Жодного разу, повір, Гектор конем не ставав.

779] Жінка, що станом струнка, опершись колінами в ложе,

780] Хай при поставі такій зверне голівку набік

781] Гарне стегно в тебе, груди без вади - хай він над тобою

782] Стане, а ти простягнись навскіс на ложі своїм.

783] І не вважай, що то зле, як по плечах розпустиш волосся,

784] Наче вакханка, й лежиш, мов окриваючись ним.

785] Ти ж, на чиїм животі наробила вже складок Люціна, -

786] Наче той парф на коні, спиною вмить повертайсь.

787] Тисяча способів є. Найпростіший - на правому боці

788] Й трохи на спині лежать, тобто - напівгорілиць.

789] Ні Аполлона триніжок тобі, ні Аммон, що з рогами,

790] Певних таких не дадуть, як моя Муза, порад!

791] Тож, коли гідне довір'я багате на досвід мистецтво -

792] Вірте! У віршах моїх не розчаруєтесь ви!

793] Жінка повинна відчуть до кінця, всім єством, насолоду,

794] А водночас хай і він од насолоди тремтить.

795] Хай під час любощів шепіт не мовкне солодкий, ласкавий,

796] Навіть для пустощів там місце якесь залиши.

797] А не вділила тобі до тих любощів смаку Венера -

798] Солодко схлипуй хоча б - гину од втіхи, мовляв.

799] Справді нещасна та жінка, в якої нечуле до ласки

800] Те, що слугує для втіх чоловікам і жінкам!

801] Тільки, якщо вдаєш, то, гляди, не впіймайсь на неправді:

802] Рухами, блиском очей вміло приховуй брехню.

803] Що тобі миле, те голосом, подихом навіть засвідчуй -

804] Й тут (хоч і сором про те!) є таємниці свої.

805] Жінка, що хоче від гостя платні після втіхи на ложі,

806] Вбогою зробить себе: втіхи покинуть її.

807] Світлові з вікон усіх не давай проникати у спальню:

808] Що не милує очей, те приховає півтінь.

809] Втім, і забаві кінець! З колісниці, яку білокрилих

Дата добавления: 2015-05-24