Безначальний Отець

90 Церква називає «Отцем» Того, Хто не має отця, для якого був би сином[55]. Слова євангелиста Йоана, що «в началі було Слово», Святі Отці розуміли як ствердження того, що цим «началом» є Особа Отця. Він, Хто є особовим Началом усього, Сам є без начала, яке б Його спричинило. Іншими словами, Отець – безначальне Начало. Цей антиномічний вислів виражає свободу Божої Особи Отця, який нічим і ніким не зумовлений. «Отець безначальний, бо ні від кого іншого, навіть від Себе Самого, не отримав буття»[56]. Отець – як Начало творіння – усе наповнює та водночас перевершує усе сотворене.

91 У своєму досвіді Церква завжди споглядала Отця у відношенні до Сина і Святого Духа, а Тройцю – як сопричастя Осіб. «Вірую в єдиного Бога, в Тройці славленого Отця неродженого, безначального, нескінченного; Сина ж родженого, але собезначального Отцеві і співнескінченного; і Духа Святого, що від Отця ісходить і в Сині являється, але також собезначального і рівного Отцеві і Синові, – у Тройцю єдиносущну, але роздільну Особами, Тройцю за іменами, але єдиного Бога»[57].

92 Отець є Отцем тому, що є Отцем Сина і Джерелом ісходження Святого Духа. Син і Святий Дух – «від Отця, хоч і не після Отця»[58]. Родження Слова й ісходження Духа не можна сприймати в категоріях часу: «Отець поза часом родив Сина співприсносущного і співпрестольного, і Дух Святий був в Отці з Сином сопрославляємий, єдина сила, єдине єство, єдине Божество»[59]. Бог Отець є Началом найтіснішого і нероздільного сопричастя (грецькою мовою – койнонія) у любові Божих Осіб.

93 Особова інакшість Отця від Сина і Святого Духа полягає в тому, що Отець – нероджений. Він, Сам будучи неродженим, є Началом Особи Сина та Особи Святого Духа. Неродженість Бога-Отця – це Його необумовленість ніким і нічим іншим. «Отець називається так, бо родить Сина, а Син [є Сином] через родження від Отця, а Дух Святий – через ісходження від Отця, будучи, однак, від Нього невіддільним»[60].

94 В анафорі Літургії святого Василія Великого Церква називає Отця «незбагненний» і «неописанний». «Незбагненність» Отця означає, що кожен етап нашого богопізнання не є остаточним, адже до глибин пізнати Бога може тільки Сам Бог: «Того, що в Бозі, ніхто не знає, крім Духа Божого» (1 Кр. 2, 11). Наше богопізнання зростатиме у вірі, за словами святого апостола Павла, аж до бачення «обличчям в обличчя» (пор. 1 Кр. 13, 12). Незбагненність Бога для людини є запорукою нескінченного богопізнання, яке є «вічним життям».

95 «Неописанність» Отця, як і Його «незбагненність», є свідченням неможливості звести Особу Бога до будь-яких форм вираження, образних чи словесних, якими користуються люди. Отця неможливо зобразити іконографічно, адже Отець не воплотився і не прийняв образу людини. Отця об’явив Єдинородний Син, який є «образом Бога невидимого» (пор. Кл. 1, 15).

0.5.2. Віруємо в єдинородного Сина

«І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, єдинородного,
від Отця родженого перед усіма віками –
світло від світла, Бога істинного від Бога істинного,
родженого, несотвореного, єдиносущного з Отцем»
(Символ віри)

«Ти … безначальний, невидимий, незбагненний,
неописанний, незмінний;
Отче Господа нашого Ісуса Христа […]
Який є образом благости Твоєї, печать рівнообразна,
що в собі являє Тебе – Отця, живе Слово,
Бог істинний, предвічна премудрість, життя,
освячення, сила, справжнє світло»
(Анафора святого Василія Великого)

96 Бог Отець у Своїй свободі й любові родить Сина. Невидима Отча любов, з якої родиться Син, у Сині стає видимою: «Невидиме Сина є Отець, а видиме Отця є Син»[61]. У цій любові Отець і Син – одне. Водночас роджений Син є іпостасно (особово) інший від Отця. Отець народив іншого від Себе, відкриваючись усеціло в Синові, як Іншому[62].

97 Син Божий є «відблиском слави [Отця], образом Його істоти» (Євр. 1, 3). Його особове родження від Отця є родженням «Світла від Світла, Бога істинного від Бога істинного». Син Божий «у Собі являє Отця», є «Слово живе»[63], яке було «споконвіку» в Бога й було Бог (пор. Йо. 1, 1). Той же самий Син Божий є «образом Божої благості, печаттю рівнообразною»[64], «образом Бога невидимого» (пор. Кл. 1, 15). Син Божий, отже, є водночас Словом та Образом Божим.

0.5.2.1. Об’явлення Сина Божого у Святому Письмі

98 У Йорданському Богоявленні Сам Отець називає Ісуса Христа Своїм Сином: «Ти єси Син Мій любий, у Тобі – Моє уподобання» (Мр. 1, 11). У Старому Завіті сином Божим називається народ Божий: Ось так говорить Господь: «Мій син, мій первенець – Ізраїль» (Вих. 4, 22), а також і Помазаник-Месія: «Господь сказав до мене: Син Мій єси Ти, Я породив тебе сьогодні. Проси в Мене, і Я дам тобі народи в спадщину, і кінці землі тобі в посілість» (Пс. 2, 7-8).

99 Новий Завіт надає нового значення титулу «Син Божий», підкреслюючи унікальність стосунків Ісуса Христа до Бога Отця. Сам Христос робить розрізнення між власним богосинівством і нашим синівством у Бога: «Іду Я до Отця Мого й Отця вашого» (Йо. 20, 17; пор. Йо. 1, 18). Це Його виключне богосинівство засвідчує Отець в об’явленні під час Переображення: «Це Син мій, Вибранець, слухайте Його!» (Лк. 9, 35). Євангелист Йоан сповідує божество Сина Божого: «Божий Син прийшов і дав нам розум, щоб ми Правдивого пізнали […]. Він – правдивий Бог і життя вічне» (1 Йо. 5, 20).

Дата добавления: 2015-05-07