Піаття ІЗ

ІІІ.ОЇ ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ).

Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.

Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Ко­ дексу.

Стаття 13. Закінчений та незакінчений злочини

1. Усі вчинювані злочини поділяються на закінчені та незакінчені. Якщо особа пов­
ії к і ю реалізувала злочинний намір і вчинила закінчений злочин, необхідність виділяти
будь-які етапи кримінальної діяльності відсутня. Така необхідність виникає у разі не-

н шедення задуманого злочину до його логічного завершення. Злочин може бути не і< «ведений до кінця з двох причин, які виключають одна одну: 1) за волею особи, в по- ИДІНЦІ якої вбачається добровільна відмова при незакінченому злочині (ст. 17); 2) всу­переч волі особи, винної у вчиненні незакінченого злочину,- готування (ст. 14) або за-м.іху (ст. 15). У двох вказаних випадках стадії реалізації злочинного наміру, байдужі і і я закінченого злочину, набувають кримінально-правового значення.

Закон (ст. 13) виокремлює три стадії вчинення кримінально караного діяння: 1) го-і N мання до злочину; 2) замах на злочин; 3) закінчений злочин. Вони розрізняються за ч.ірактером діянь, моментом їх припинення, ступенем реалізації злочинного наміру. І Іерші дві стадії визнаються різновидами незакінченого (розпочатого) злочину (поперед-

2. Усі три вказані стадії не обов'язково мають місце під час вчинення будь-якого

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ III

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

злочину. Вчинення злочину можливе і без проходження стадій готування та/або замаху. Наявність незакінченого злочину визначається двома обставинами: 1) особливостями законодавчої конструкції того чи іншого складу злочину; 2) характеристикою суб'єк­тивної сторони злочинного діяння.

3. Закінчений злочин характеризується єдністю об'єктивних і суб'єктивних ознак,
повною реалізацією об'єктивної сторони суспільно небезпечного діяння, передбаченого
диспозицією статті Особливої частини КК. Йдеться про юридичну завершеність такого
діяння, яка може і не збігатися з уявленням про це з боку самої особи, яка його вчинює.
Так, розбій визнається закінченим з моменту нападу з метою заволодіння чужим
майном, незважаючи на те, чи вдалося злочинцеві досягти цієї мети.

4. Момент закінчення злочину зумовлюється особливістю конструкції його складу.
Злочин з матеріальним складом визнається закінченим з того моменту, коли фактично
настали суспільно небезпечні наслідки, передбачені статтею Особливої частини КК як
обов'язкова ознака об'єктивної сторони злочину. Наприклад, вбивство є закінченим з
моменту настання біологічної смерті іншої людини, а крадіжка, грабіж і шахрайство - з
моменту, коли винний вилучив майно і дістав реальну можливість розпоряджатись чи
користуватись цим майном (при цьому зазначену можливість не слід ототожнювати з її
фактичною реалізацією). Якщо у нормі КК міститься альтернативна вказівка на кілька
суспільно небезпечних наслідків, злочин визнається закінченим з моменту настання
принаймні одного з таких наслідків. Наприклад, знищення або пошкодження лісових
масивів, передбачене ч. 2 ст. 245, буде закінченим з моменту спричинення загибелі лю­
дей, масової загибелі тварин або інших тяжких наслідків.

В умисних злочинах з матеріальним складом можлива як стадія готування, так і стадія замаху, однак із цього загального правила є винятки, зумовлені особливостями конкретних складів злочинів. Так, готування вважається несумісним з убивством у ста­ні фізіологічного афекту, оскільки у ст. 116 вказується на раптовість виникнення силь­ного душевного хвилювання, а тому встановлення елементів готування до позбавлення у подальшому життя іншої людини виключає кваліфікацію за цією статтею. Стадія за­маху неможлива, якщо законодавець пов'язує кримінальну відповідальність з настан­ням певних суспільно небезпечних наслідків, вказаних у диспозиції статті Особливої частини КК, яких у конкретній ситуації фактично не спричинено (наприклад, ч. 4 ст. 152 - зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки; ч. 1 ст. 364 - зловжи­вання владою або службовим становищем, що заподіяло істотну шкоду). Таким чином, відсутність тих чи інших суспільно небезпечних наслідків залежно від особливостей опису злочину у КК може свідчити як про відсутність конкретного складу злочину, так і про наявність незакінченого злочину.

Злочин з формальним складом, об'єктивна сторона якого вичерпується діянням і не включає як обов'язковий елемент суспільно небезпечні наслідки, вважається закінче­ним з моменту вчинення передбаченої диспозицією норми КК дії (бездіяльності), а в разі вказівки закону на кілька альтернативних діянь - з моменту повного виконання хоча б одного діяння (наприклад, ст. 199). Фактичне настання при цьому шкідливих наслідків не впливає на кваліфікацію вчиненого і може враховуватися при призначенні покарання. Злочини з формальним складом можуть мати стадію готування, а окремі з них - і стадію замаху (наприклад, замах на контрабанду, давання і одержання хабара, підроблення грошей).

Особливість усічених складів злочину полягає у тому, що момент їх закінчення пов'язується із вчиненням діяння, яке за своїм загальним кримінально-правовим зміс­том є попередньою злочинною діяльністю (зокрема бандитизм, розбій, вимагання, по­сягання на життя державного діяча). У таких злочинах можлива стадія готування, але стадія замаху виключається, оскільки саме на етап незакінченого злочину закон, з огля­ду на необхідність посилення кримінально-правового захисту певних соціальних цін­ностей, переносить момент закінчення кримінально караного посягання.

У злочинах, вчинюваних шляхом бездіяльності, стадія замаху може виражатися в

ЇМ і ивних діях суб'єкта, які є реалізацією злочинного наміру і спрямовуються на те, щоб надалі ухилитись від виконання обов'язку, покладеного на особу під загрозою кримі­нального покарання.

5. Умисний характер незакінченого злочину безпосередньо закріплено у статтях 14,
IS, Попередня злочинна діяльність виділяється і карається лише в процесі реалізації
прямого умислу. Цілеспрямованість, за наявності якої можна встановити відповідність
МІЖ задуманим злочином і реальним втіленням його в життя, притаманна діянням, в
яких особа бажає настання передбачуваних нею суспільно небезпечних наслідків. На­
приклад, замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний
передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з
незалежних від його волі обставин.

У тих випадках, коли винний усвідомлював суспільно небезпечний характер свого ііяння, передбачав його суспільно небезпечні наслідки і свідомо припускав їх настання, юбто діяв з непрямим умислом, однак результат не настав, відповідальність за замах ниключається. Дії суб'єкта кваліфікуються, виходячи з фактично спричинених наслідків.

Необережні злочини не мають стадій, адже: а) переважна їх більшість сконструйо-плиа як злочини з матеріальним складом, природа яких може бути встановлена лише після того, як настали суспільно небезпечні наслідки, тобто на етапі закінченого злочи­ну. Особливістю кримінальної відповідальності за них є те, що у разі, коли внаслідок необережних діянь шкідливі наслідки в силу певного збігу обставин не настали, ніхто у порядку кримінального судочинства не відповідатиме; б) у разі вчинення таких злочи-ніи суб'єкт не здійснює підготовчої діяльності, не спрямовує свої зусилля на досягнен­ня злочинного результату. Це випливає із законодавчих визначень злочинної самовпев­неності та злочинної недбалості (ст. 25). Неможливі стадії у злочинах із подвійною (шішаною) формою вини, в яких психічне ставлення до похідних (віддалених) наслід- КІВ характеризується необережністю (наприклад, ч. 2 ст. 121 в частині спричинення смерті потерпілого).

6. Не визнається видом незакінченого злочину (окремою стадією злочину) виявлен­
ня наміру (так званий голий умисел), під яким розуміється зовнішній прояв тим чи ін­
шим способом (усно, письмово, за допомогою конклюдентних дій тощо) наміру особи
вчинити злочин, проте без реальних дій, спрямованих на реалізацію цього наміру. Хоч
виявлення наміру є зовнішнім виявом внутрішніх психічних процесів, чинне законодав-
СТВО не встановлює караність такої поведінки. Вважається, що думки, бажання, наміри,
і іеї, не підкріплені реальними злочинними діяннями особи, нездатні заподіяти шкоди
очоронюваним законом соціальним цінностям. Закріплений у КК підхід про безкар­
ність виявлення наміру виходить із визнання злочином лише діяння - дії або бездіяль­
ності (ч. 1 ст. 11), грунтується на відомих ще римському праву тезах nullum crimen sine
н his (немає злочину без вчинення дії), cogitationis poenam nemo patitur (думки не кара­
ються), враховує конституційне положення про право кожного на свободу думки і сло-
М, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Якщо намір вчинити злочин
шаходить вияв у поведінці, яка сама по собі є створенням умов для вчинення злочину
(наприклад, здійснюється підшукування знаряддя злочину), кримінальна відповідаль­
ність настає за готування до злочину.

Від виявлення наміру потрібно відрізняти випадки кримінально караної погрози, передбаченої, наприклад, статтями 129, 195, 258. У таких випадках закон передбачає відповідальність не за небезпечні думки, а за закінчене суспільно небезпечне діяння, коли сам по собі факт виявленої зовні і доведеної до відома потерпілого погрози визна-I и.ся посяганням на певні соціальні цінності - життя особи, її власність, громадську безпеку тощо.

Не є виявленням наміру передбачені КК діяння, формою вчинення яких є різнома-ні і ні публічні заклики (див., наприклад, ч. 2 ст. 109, статті 110, 436). Такого роду діян­ня, вчинювані у формі написання і проголошення слів, фраз, промов, утворюють само-I і піні посягання на відповідні об'єкти кримінально-правової охорони. Передбачені

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ III

Дата добавления: 2015-05-31