Масонський та декабристський рух в Україні

Селянський Рух в Україні.

Селянський рух становив органічну складову революції 1905-1907 рр. Селянство було основною рушійною силою революції, що цілком зрозуміло для країни, де більшість населення були селяни. Початок селянських заворушень в Україні припадає на весну 1905 р. Форми боротьби були традиційними, але мали масовий, демонстративний, зухвалий характер. На цьому етапі селяни захоплювали землю, вирубували ліси, забирали збіжжя, реманент, провіант у поміщиків, власників цукроварень і винокурень. Влітку селянські виступи досягають свого піка. Рух охопив усі регіони України, але найбільша його інтенсивність спостерігається на Правобережжі. У липні 1905 р. виникає і перша суспільно-політична організація селян Всеросійська селянська спілка. Новий спалах селянської війни припадає на жовтень. Імпульсом до нього слугували події в містах, виступи робітників, загальнонаціональний жовтневий страйк. На цьому етапі форми боротьби стають агресивнішими, включається руйнівний чинник селянського протесту. Напади на маєтки, їх підпали стають масовими. З листопада уряд видав маніфест, що скасовував селянські викупні платежі, введені аграрною реформою 1861 р. Свого апогею селянська війна досягла влітку 1906 р. Розпуск І Думи в липні 1906 р. збігся з піком селянських виступів. Після цього уряд перейшов у рішучий наступ. Вводилися жорсткі заходи проти ватажків страйків, широко використовували для придушення виступів війська. Наприкінці літа селянська боротьба пішла на спад. Навесні 1907 р. знову почалися активні дії селян. Але наприкінці літніх місяців селянська війна стає слабшою і поступово завмирає. Важливим наслідком селянської революції було руйнування традиційного селянського суспільства і світосприйняття. Якщо в революцію селяни вступали, маючи традиційні ілюзії (цар дасть землю і волю), то в ході революції, особливо на етапі її спаду (каральні експедиції, масові екзекуції, арешти, розстріли, шибениці, заслання, тюрми) ці традиційні уподобання селянства зазнали суттєвих змін.

На початку XIX ст. виникають і здобувають організаційне оформлення прояви політичної і соціальної опозиції пануючому режимові. Провідною силою опозиційного руху виступала верхня верства суспільства: українське дворянство, російська аристократія, вище офіцерство, польська шляхта. Однією з найбільш ранніх форм дворянської опозиції в Україні стало масонство - релігійно-етичний рух із своїм статусом, символікою, нормами поведінки. Масонські "ложі" захоплювалися містикою, символікою. Члени лож структуру валися за ступенями і рангами. Перша ложа "безсмертя" була заснована російськими офіцерами у 1784 р. в Києві і підпорядковувалася "Великому сходу польському". До нього належали й інші масонські ложі, що виникли на українських землях наприкінці століття, а саме: "Трьох колон" у Києві, "Мінерви" в Кременчуку, "Розсіяного мороку" та "Сходу житомирського" в Житомирі, "Цілковита таємниця" в Дубні. У 1794 р. "Великий схід польський" припинив своє існування, що призвело до завмирання масонського руху в Україні.

Нова хвиля захоплення масонським рухом випадає на часи повернення російських військ з Франції. По завершенні наполеонівських війн поновили діяльність старі масонські організації та виникли нові: "Тамплієрів" у Бердичеві, "Астра" в Житомирі, "Озіріс" у Кам'янці-Подільському, "Цілковита таємниця" в Дубні, "Благочестивий поляк" в Острозі, "Увіковічена краса" в Рафалівці. Під впливом польського й російського масонства в Лівобережній і Південній Україні на початку XIX ст. виникла низка малоросійських лож. У березні 1818 р. в Києві була заснована ложа "Об'єднаних слов'ян".

З масонства виросли таємні декабристські організації. 1816 р. в Петербурзі була утворена перша російська політична організація - "Союз порятунку". У 1818 р. він був реорганізований в "Союз благоденства", що мав чітку організаційну структуру. У 1821 р. після розпаду "Союзу благоденства" на його місці виникли дві політичні організації дворянських революціонерів - Північне і Південне товариства. До складу Північного товариства увійшла значна кількість членів "Союзу благоденства". До центрального органу - думи - входили: голова М.Муравйов, Є.Оболенський та С.Трубецькой. У 1824 р. останнього замінив К.Рилєєв, який разом з Є.Оболенським згуртував навколо себе найрадикальніші сили товариства - П.Каховський, брати О. та М.Бестужеви, А.Арбузов. Програмним документом Північного товариства була "Конституція" М.Муравйова, яка визначала основну мету організації - встановлення в Росії конституційної монархії та скасування кріпаччини, що можливо було здійснити шляхом революційного перевороту. Центром Південного товариства (1821) був Тульчин.

Програмовим документом Північного товариства стала "Руська правда", автором якої був ідейний лідер організації П.Пестель. Основна програмна мета - знищення самодержавства і встановлення республіканського устрою, скасування рабства (кріпосного права). У вересні 1825 р. керівники Південного товариства встановили зв'язок з новою таємною організацією, що діяла на Волині - Товариством об'єднаних слов'ян. Засновниками цієї організації були вихідці з Полтавщини брати Петро та Андрій Борисови.

Несподівана смерть Олександра І наприкінці листопада 1825 р. підштовхнула Північне товариство 14 грудня підняти повстання в Петербурзі. На Сенатську площу їм вдалося вивести 3 тис. солдатів, але більшість військ не підтримала заколотників, які сподівалися примусити сенат передати владу Тимчасовому правлінню. Керівники повстання проявили нерішучість, на відміну від Миколи І, який дав наказ застосувати гармати. Повстання в Петербурзі зазнало поразки.

Звістки про викриття змови і смерть царя члени Південного товариства отримали одночасно. Тоді прийшла думка про необхідність збройного виступу. Але урядовці випередили декабристів: був заарештований П.Пестель, О.Барятинський, О.Юшневський та інші члени Тульчинської управи. Ліквідована була і Кам'янська управа через арешт її керівників - В.Давидова і С.Волконського. Залишилася Васильківська управа. Зразу після поразки грудневого повстання в Петербурзі брати СІМ. Муравйови-Апостол и звернулися до членів таємного товариства з закликом до виступу, але зустріли відмову. 29 грудня 1825 р. почалося повстання Чернігівського полку. Повстанці послали своїх емісарів в інші військові частини до Києва та на Волинь, щоб загітувати їх на повстання. Для агітації солдатів С.Муравйовим-Апостолом і М.Бестужевим-Рюміним був написаний "Православний катехізис", заключні рядки якого закликали солдатів "ополчитися всім разом проти тиранства і поновити віру та волю в Росії". З січня 1826 р. в бою з гусарською дивізією, направленою на придушення повстання, на Устинівських висотах повстанці були розгромлені.

Микола 1 суворо покарав учасників повстання. П'ятьох керівників і активних учасників руху було страчено на шибениці - П.Пестеля, К.Рилєєва, С.Муравйова-Апостола, М.Бестужева-Рюміна, П.Каховського (троє з них - Пестель, Муравйов-Апостол, М.Бестужев-Рюмін - були членами Південного товариства). 121 декабриста було позбавлено військових чинів, дворянських прав та майна і заслано на каторгу, поселення до Сибіру, в діючу армію на Кавказ. Серед членів Товариства об'єднаних слов'ян 23 були засуджені на каторжні роботи.

40. Політичні товариства України у першій половині 19 ст.

У 1821 р. у Полтаві створюється таємна організація під назвою «Малоросійське таємне товариство» (лідери - В. Лукашевич, П. Капніст). Товариство діяло за умов посиленої активності поліцейських властей після виходу царського указу (1822 р.) про закриття масонських лож. Члени товариства виступали за пропаганду традицій і славних сторінок минулого України. Вони відстоювали ідею національної незалежності України, розвитку національної культури, скасування кріпацтва, запровадження європейських форм державного устрою. У 1826 р. членів товариства було заарештовано. У 1823 р. в Новограді-Волинському братами A. і П. Борисовими було створено «Товариство об'єднаних слов'ян». Основна мета організації-боротьба проти самодержавства і кріпацтва; передбачалося визволення слов'янських народів і створення їхнього федеративного союзу. У 1826 р. в Харківському університеті з'явився таємний політичний гурток, до якого входило близько 20 студентів, службовців, офіцерів. На початку 1827 р. царські власті викрили і розломили гурток. У 1846 р. в Києві була створена українська політична організація - Кирило-Мефодіївське братство (товариство). Ініціаторами створення братства виступили учитель Василь Білозерський, чиновник Микола Гулак, професор Київського університету, історик Микола Костомаров. Загальна кількість членів організації досягла кількох десятків чоловік. Серед них - Т. Шевченко, який вступив до братства в квітні 1846 р., письменник П. Куліш, учитель Д. Пильчиков, поміщик М. Савич, студент Г. Андрузький та ін. Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду демократичних реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення в суспільстві демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах усіх слов'янських народів щодо їхніх національної мови, культури й освіти. Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847 р. за доносом провокатора О. Петрова діяльність братства була викрита, а його члени заарештовані.

Дата добавления: 2015-05-26