Історіографія давньоТ історії України 25

переможені, і її.- віддаю гься у руки ворони і якщо не сподіваються вирватися, (то) встромляють собі к кутро меч і так себе забивають».

З аналізу писемних джерел автори навчального посібника для студеіггів вузів (Давня історія України: у 2-х кн- - К-: Либідь, 1995) роблять висновок, що слов'яни на рубежі нової ери займали сучасне Полісся, Волинь, Поділля та Середнє Подніпров'я У II - III ст, венеди звідсіля йдуть через землі бастарнів і дакійців на територію між гирлами Дунаю та Дніпра п осідають на ній.

Виразно, з чіткою локалізацію, писемні джерела фіксують слов'ян у середині І тис, н.е., коли останні виступають на історичну арену Європи у вигляді уже сформованої могутньої суспільно-політичної сили.

У VI ст. візантійські автори Йордан, Прокоти Кесарійський, Менандр Протектор, Феофілакт Снмоккатпі. Маврикій Стратег, знаючи слов'ян під іменем венедів, антів та склавенів, описують 'їх у своїх працях як (іагЕїтолюліїніі народ, котрий активно впливає на політичні події в Південній і Південно-Східній ("вропі,

За Йорданом, слов'яни у VI ст. поділялися на три великі частини:

венедів, антів і склавенів. Територія розселення чисельного племені венедів із півдня окреслювалася Карпатами, а з заходу - верхів'ями Вісли. Східні межі Йорданові не були відомі, але, на його думку, вони простиралися на далеку відстань. Гклавенч мешкають «від міста Новігнгуна й озера, що зветься Марсіанським, до Донаетра. а на північ - до Віскли. Анти ж проживають на землях від Даиастра до Дананра, до того місця, де Понтійське море утворює- вигин». Якщо така локалізація венедін та антів більш-менш ясла, то ареал поширення склавенських племен точно з'ясувати важко, оскільки географічні прив'язки Нордана нам не зрозумілі. Одні дослідники розміщують склавенів у Подунав'Ї, інші - іі півні'їній частині сучасної України. Виходячи і аналізу всіх відомих на сьогодні писемних джерел, учені (П.П.То.'ючко, Д.Н. Козак, П.І<).Мур;іц^ Д.Я.Тслегін та ін.) дійшли висновку: слов'яни займали райони Вісли, Днісгра, Прип'ятського Полісся- сягали Верхні,ого Подніпров'я. Джерела V! ст. чі'іко фіксую гь слов'ян на ліво-му березі Дунаю, який вони переходять наприкінці VI - на початку VII ст.

На основі результатів баї-порічних польових досліджень й величезної кількості нагромадженого археологічного матеріалу науковці Інституту археології НАН створили якісно нову концепцію слов'янського

26 Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

етногенезу. Вона ірунтується на тезі щодо автохтонності слов'янства між Дніпром та Одрою (хоча при цьому не ігнорується й важлива роль міграційних процесів), За методологічну основу цієї концепції править положення, згідно з яким формування слов'янського етносу відбувалося поетапно і здійснювалося впродовж трипалого часу шляхом інтеї рації його з іншими етнокультурними групами: балтами на Півночі, ірано-мовними племенами на Півдні, германцями на Заході До рубежу П-І ст. до н.е. ці процеси розвивалися головним чином на теріпорії між Віслою й Одрою, охоплюючи також Волинь в ареалах поширення лужицької, поморської та кльошевої культур. Після виникнення зарубинецької культури, визначальним субстратом якої виступали поморське-кльошеві племена - із включенням місцевих (балтських, іраномовннх) ком­понентів, центр слов'янської історії переміщується в межиріччя Вісли і Дніпра-

„ ^

АйАКР іЬТго сгса м"(*'<а<^д«ї»^ гт<^»*

Слон'яни були творця­ми київської та частково черннхівської культур. Остання становила виключне явище в історії не лише дав­нього слов'янства, а й інших народів Східної Європи- Її вивчення пов'язане і іменем В.В.Хвойки, котрий у другій половині XIX ст. розкопав перший могильник у с. Черняхів на Київщині.

+ГЛ! Г^РҐНо'І'І^"*' Приблизно в той же час у верхів'ях Дністра і західного

Написи на пряслицях, кераміці та Бугу дослідження пам'яток ливарній формі __ цієї культури розпочав

Дата добавления: 2015-05-26