Читання, як навчальний предмет, його завдання, освітнє і виховне значення уроків читання. Естетичне виховання на уроках читання

Методика читання

Багатозначність слова „читання”. Завдання предмета читання формувати навички свідомого, правильного виразного читання, закріплювати та удосконалювати їх, а також виробляти прагнення до самостійного читання.

Освітнє значення здійснюються в 2 напрямках: 1) вчаться правильно читати; 2) розширюють свій кругозір.

Виховне значення дуже велике. В читанках матеріал дібрано тематично, є багато різних розділів.

Уроки читання мають естетичне значення. Сам процес читання прилучає учнів до прекрасного, до образності мови. На уроках діти вчаться сприймати навколишній світ через художній образ. Дізнаються про художні засоби мови: порівняння, епітети, переносне значення слова. Діти мають зрозуміти, що кожний твір має свого автора.

Маємо удосконалити набуті навики читання. При цьому маємо звернути увагу на:

1) темп (швидкість);

2) правильність читання;

3) свідомість читання;

4) результат читання.

Уроки читання мають складніші завдання:

1) формулювати культурного читача, який би сприймав у єдності змісту і форми;

2) удосконалювати навики свідомого, виразного і правильного читання;

3) розвиток мислення;

4) виховання дітей.

Види читання:

1) голосне (контроль, свідомість);

2) мовчазне.

Форми голосного читання:

1) індивідуальне;

2) ланцюжкове читання (виробляється увага, контроль індивідуального читання);

3) хорове читання (всі разом);

4) читання в особах (коли діти добре вміють читати);

5) вибіркове (коли аналізуємо твір).

Різні прийоми голосного читання:

1) виразне читання тексту вчителем (емоційне значення);

2) читання мовчки (застосовується тоді, коли діти навчилися вже читати, здійснюється поетапно:

Переваги мовчазного читання:

1) швидкість;

2) кожна дитина індивідуально сприймає прочитане.

Види читання застосовуються паралельно: 2 – 3 класи – голосне; 4 клас – мовчазне супроводжуючи голосним.

Якості читання:

1) свідомість (уміння переказати і висловити свою думку);

2) правильність читання полягає в дотриманні орфоепічних норм (вимова голосних і приголосних, правильне наголошення слів, злита вимова службових слів з повнозначними словами);

3) швидкість – повинно відповідати темпу усного розмовного мовлення;

4) виразність (для голосного читання): темп, тембр, логічний наголос, паузи, інтонація.

Прищепити любов до читання – це значить переконати дитину у необхідності дружити з книгою, відчувати її користь у повсякденному житті. У процесі роботи над книгою учні повинні пройнятися розумінням книги як величезної сили, здатної впливати на розум і емоції людини. Підручник з читання для всіх початкових класів будують за тематичним принципом і враховують час вивчення матеріалу у певні пори року. Провідними темами підручників з читання є: Усна народна творчість; картини природи. Різноманітна тематика текстів для читання представлена художніми творами різних жанрів: оповіданнями, казками, віршами, байками, і науково пізнавальними статтями. Разом з тим тематично об’єднані твори мають і виховну спрямованість: їх зміст дозволяє здійснювати систематичне моральне виховання учнів 1 – 4 класів. Незаперечна роль уроків читання і в евристичному вихованні. Вони розкривають учням можливості мови не тільки у передачі думок, а й у змалюванні картин дійсності. Читання художніх творів прилучає учнів до образності мови. Читання художніх творів покликане переконати учня в тому, що словесний твір здатний впливати на розум і почуття людини, як живописне полотно чи музика. Певна річ, що евристичний вплив на читання справляють тільки твори високої художньої майстерності. До усвідомлення цього повинен дійти учень початкової школи, аналізуючи художні особливості твору на основі розуміння його змісту.

3. З історії становлення методики читання. Основний метод навчання дітей читанню
У другій половині XIX ст. в початкових класах застосовувалося «пояснювальне читання». Його вимога — навчати дітей свідомого, змістовного читання, уміння логічно й граматично правильно переказувати прочитане. Позитив­но ставлячись до загальної вимоги такого навчання, не мож­на не відзначити надто вузький підхід до його кінцевої мети. Цим і пояснюється та велика увага до удосконалення цього методу, яку виявляли учені й вчителі того часу. Істотну роль у становленні й розробці методики поясню­вального читання відіграв К. Д. Ушинський. Його ідеї прийняті й сьогодні. Так, залишається актуальним одне з суттєвих положень його вчення, за яким пояснювальне читання — це засіб розвитку мови і мислення дітей. Сучас­на методика читання повною мірою приймає його. Будова створених ним читанок «Родное слово» і «Детский мир» ствердила такі вимоги до добору і розміщення матеріалу для читання дітям молодшого віку: бути цікавим і доступ­ним, служити поступовому розвиткові дітей, їхніх уявлень і почуттів. Ці принципи не втратили свого значення й тепер: вони лежать в основі добору матеріалу сучасних читанок для учнів І—4 класів. Разом з цим в існуючих зараз читан­ках втілена й інша думка видатного педагога — про роль наочності навчання, яке виявляється у спостереженнях над явищами природи, а також у читанна.Методична система пояснювального читання, розроблена К. Д. Ушинським, знайшла підтримку і подальший розви­ток у дослідженнях його послідовників, передових мето­дистів другої половини XIX ст.: В. І. Водовозова, В. Я. Стоюніна, М. Ф. Бунакова, Д. І. Тихомирова та ін. В. І. Водовозов і М. Ф. Бунаков, зокрема, піддали детальній розробці ідеї Ушинського про виховне значення читання, про доне­сення до свідомості учнів образ художніх оКрім пояснювального читання застосовувалися й інші методи читання. Так, одні з методистів і вчених (наприклад, М. О. Корф) обстоювали думку про те, що уроки читання покликані давати якомога більше знань. Для досягнення цього рекомендувалося проводити бесіди, в ході яких роз'яс­нювати смисл окремих слів і тим самим давати дітям якнай­більше відомостей з різних галузей знаньсобливостей творів. У 40-х роках в усіх класах початкової школи закріпилося пояснювальне читання, яке в основі своїй спиралося на передові ідеї представників цього методу дореволюційної школи. Увага учнів зосереджувалась переважно на худож­ніх творах, хоч у читанках були представлені й матеріали науково-пізнавального значення. Цей метод застосовувався в початкових класах понад двадцять років, що свідчить про незаперечні його достоїнства. Однак життя школи виявило і його недоліки. В останнє десятиріччя у вітчизняній методиці запропо­новано впроваджувати в роботу з учнями молодшого шкільного віку метод читання, перечитування і ведення розмови за змістом твору для усвідомленого розуміння про­читаного. У ньому враховано критику окремих сторін по­яснювального читання (але залишені його раціональні ідеї), необхідність давати дітям тлумачення літературо­знавчих термінів у процесі читання творів. Проте він не ставить вимогу перетворити читання в курс літератури. Він спрямований на розвиток мислення і мовлення школя­рів.
Положення цього методу задовольняють вимоги предме­та «Українська мова» початкової школи, складовою части­ною якого є читання. Увага зосереджена на навчанні читати, свідомо сприймати прочитане, обговорювати його, піклуючись про уміння правильно й дохідливо формулювати свої думки за змістом прочитаного.

Дата добавления: 2015-05-26