Держави, яка реалізується через функціонування держав­них органів, що діють у рамках закону і в межах своїх повнова­жень на виконання завдань, функцій та інтересів держави

Державне управління в Україні

Під державним управлінням слід розуміти специфічну діяль­ність

252 _______ П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

Термін «державне управління» широко використовується в зако­нодавстві (в конституційному, адміністративному, фінансовому та ін.), а також у науковій літературі. Існує два підходи до визначення державного управління: широке та вузьке його розуміння.

У широкому розумінні державне управління — це діяльність усіх видів державних органів: законодавчих, судових, контрольно-нагля­дових, виконавчо-розпорядчих.

Поняття державного управління у вузькому розумінні слова ви­окремлює з діяльності всіх державних органів тільки одну — виконавчо-розпорядчу діяльність, яка здійснюється лише одним видом державних органів — органами державного управління.

Отже, у вузькому розумінні державне управління розглядають як виконавчо-розпорядчу діяльність окремої ланки державних органів, спеціально створених для здійснення державного управління.

В адміністративному праві використовують саме вузьке розумін­ня державного управління, адже предметом дослідження даної га­лузі права є відносини, що склалися саме в сфері державного управління. Державному управлінню притаманні такі риси:

1) виконавчо-розпорядчий характер;

2) підзаконність;

3) універсальність;

4) ієрархічність.

Виконавчо-розпорядчий характер державного управління означає, що воно охоплює два взаємопов'язані напрямки, а саме: виконавчу і розпорядчу діяльність. Органи, які здійснюють держа­вне управління, — це насамперед виконавчі структури. Більшість з них містять дану ознаку вже у своїй назві (наприклад, органи дер­жавної виконавчої влади). Ця ознака, як правило, закріплюється в нормативному порядку. Так, у Положенні про Міністерство вну­трішніх справ України зазначено, що воно є органом державної ви­конавчої влади.

Існують органи державного управління, які такого статусу не мають (наприклад, управління залізниці). Однак аналіз компетенції останніх дозволяє однозначно кваліфікувати їх як виконавчі органи держави.

Підзаконність державного управління включає два аспекти:

— діяльність органів державного управління у відповідності до закону, а саме вся виконавчо-розпорядча діяльність цих органів ґрун-

Основи правознавства України _________________________253

ується на правових нормах, головне місце серед яких належить нормам закону;

- діяльність органів державного управління на виконання закону, саме на них покладено обов'язок реалізувати (виконувати) рі­шення, які приймаються законодавчою владою. Р Виявом універсальності державного управління є те, що через систему органів державного управління держава здійснює управлінську діяльність, справляє вплив на всі сфери соціального життя. Ієрархічність органів державного управління полягає в тому, що

{Вони здійснюють його завдяки єдиній чіткій вертикалі підпорядко­ваних органів.

Отже, державне управління — підзаконна виконавчо-розпоря­дча діяльність органів державного управління, спрямована на прак­тичне виконання законів у процесі безпосереднього керівництва економікою, соціально-культурним і адміністративно-політичним | будівництвом.

§ 4. Державна служба в Україні. Правовий статус державних службовців

Основним нормативним документом, що регламентує питання державної служби в Україні, є Закон «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року.

Відповідно до нього, державна служба — це професійна діяль­ність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті забезпечують практичне виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Державна служба в Україні ґрунтується на таких основних прин­ципах:

а) служіння народу України;

б) демократизму і законності;

в) гуманізму і соціальної справедливості;

г) пріоритету прав людини і громадянина;

д) професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, від­даності справі;

є) персональної відповідальності за виконання службових обо­в'язків і дисципліни;

е) дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і ре­гіонального самоврядування;

254 П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

ж) дотримання прав підприємств, установ і організацій; об'єднань громадян.

Особи-службовці є кадровим складом (персоналом) органів дер­жавного управління. Вони фактично перебувають на службі в дер­жави і виконують її завдання та функції. Саме державні службовці є останньою ланкою державного управлінського механізму, через яку реалізується виконавча влада, втілюються в життя державні вимоги та управлінські рішення. Від того, як вони розуміють і ви­конують свою роботу, наскільки точно і правильно діють, залежить ефективність функціонування органу управління і всієї системи виконавчої влади.

Будучи працівниками державного органу, державні службовці обіймають відповідні посади.

Посада — це визначена структурою і штатним розписом пер­винна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Посади державних службовців класифікуються за категоріями та рангами. Основними критеріями класифікації посад державних службовців є: організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу; обсяг і характер компетенції на конкретній посаді; роль і місце посади в структурі державного органу. Усього встанов­лено 7 категорій і 15 рангів. Кожній із 7 категорій відповідає 3 ранги. Отже, державному службовцю присвоюється один із трьох рангів, що відповідає категорії, під яку підпадає та чи інша посада.

Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національ­ної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переко­нань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний від­бір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в дер­жавному органі та його апараті особи, які:

— визнані у встановленому порядку недієздатними;

— мають судимість, що є несумісним із зайняттям посади;

— у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядко­вані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками.

Основи правознавства України ____________________________________ 255

Державний службовець має певне правове становище, так званий правовий статус. Правовий статус державних службовців — це сукупність прав, свобод, обов'язків, обмежень, заохочень, відпові­дальності, що встановлені законодавством і гарантовані державою. Службові права та обов'язки характеризуються єдністю, яка по­лягає в тому, що права одночасно є обов'язками, оскільки вони по­винні використовуватися в інтересах служби, а обов'язки — права­ми, адже інакше обов'язки неможливо буде здійснювати.

Крім того, здійснення службовцями своїх прав і обов'язків гарантується зако­нодавством. Основними обов 'язками державних службовців є:

1) додержання Конституції України та інших актів законодавства І України;

2) забезпечення ефективної роботи та виконання завдань держа­вних органів відповідно до їх компетенції;

3) недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;

4) безпосереднє виконання покладених на них службових обо­в'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників та ін.

Державні службовці мають право:

1) користуватися правами і свободами, які гарантуються грома­дянам України Конституцією і законами України;

2) брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх по­вноважень рішень;

3) одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;

4) на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здіб­ностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;

5) захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих дер­жавних органах та в судовому порядку та ін.

Конкретні обов'язки та права державних службовців визнача­ються посадовими положеннями та інструкціями, що затверджу­ються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.

Законом «Про державну службу» (розділ 6) передбачено підста­ви припинення державної служби.

256_______ П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

Дата добавления: 2015-05-26