Міжнародний біль про права людини

Менталітет ментальність політична компетентність особистості

Поняття менталітету (ментальності) прийшло з історичної психології. Його ввели французькі дослідники Леві-Брюль, А. Февр, М. Блох, і воно означає наявність у людей того чи іншого товариства, які належать до однієї культури, певного загального," розумового інструментарію ", "психологічної оснащення ", яка дає їм можливість по-своєму сприймати та усвідомлювати своє природне і соціальне оточення і самих себе. Це - система переконань, уявлень і поглядів індивідууму або суспільної групи, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь. Ключовими словами в визначенні менталітету є картина світу, набір духовних цінностей, не завжди усвідомлена система життєвих координат та підсвідомих стереотипів. Найчастіше слово вживається в контексті саме соціальної спільності (нація, народ, етнос).
Таким чином, в політичному менталітеті можна виділити два важливих компоненти. По-перше, це змістовна сторона: погляди, цінності, почуття і т.п., які складаються в певні набори, для позначення яких використовуються ідеологічні «ярлики». Так, коли про людину говорять, що він «ліберал», «червоно-коричневий» або «демократ», то ми можемо уявити собі набір політичних ідей, які відповідають цим ідеологічним стереотипам.
По-друге, це стиль мислення, характер політичних міркувань, спосіб сприйняття системи. Цю другу сторону менталітету слід особливо підкреслити, так як в конкретному політичному аналізі частіше беруться до уваги ті чи інші політичні цілі та цінності, декларовані певними політичними організаціями, ніж характер їх зчеплення в контексті особи лідера чи ідеологічної позиції тієї чи іншої партії.

«Загальна декларація прав людини» була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 в паризькому палаці Шайо. Її перекладено принаймні 375 мовами й діалектами мов. Міжнародний білль про права людини включає: Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Факультативний протокол до нього.

Права людини вже знайшли своє відображення в Статуті Ліги Націй, який обумовив серед усього іншого створення Міжнародної організації праці. В 1945 році на Конференції в Сан-Франциско, де розроблявся Статут Організації Об’єднаних Націй, була внесена пропозиція включити в нього Декларацію основних прав людини, але вона не була розглянута. В Статуті прямо говориться про "заохочення і розвиток поваги до прав людини і основних свобод для всіх, без різниці щодо раси, статі, мови і релігії". В цілому ідея прийняття "Міжнародного білля про права людини" достатньо чітко відображена в Статуті.

Основні поняття Декларації: 1) що право на свободу і рівність є невід’ємним правом людини, якого вона не може бути позбавлена, 2) що, оскільки людина має розум і совість, вона відрізняється від інших істот на Землі і саме тому має право на певні права і свободи, якими не користуються інші істоти.

У Загальній декларації прав людини проголошується, що права, викладені в цьому документі, можуть бути обмежені у відповідності до закону, але тільки до тих пір, поки це є сумісним з природою вказаних прав і виключно з метою забезпечення гідного визнання і поважання прав і свобод інших та задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку, а також сприяння загальному добробуту в демократичному суспільстві. АЛЕ здійснення деяких прав ні в якім разі не може бути припинене або обмежене навіть за надзвичайного стану. Такими правами є право на життя, свободу від катувань від рабства і підневільного стану, право на захист від позбавлення волі за невиплату боргу, свободи від зворотньої сили кримінального законодавства, право на визнання правосуб’єктності, свободи думки, совісті і релігії.

Значення і вплив Декларації: Загальна декларація прав людини, що розглядається "як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави", стала критерієм для визначення ступеня поваги і дотримання міжнародних норм, що стосуються прав людини.

З 1948 року вона була і правомірно залишається найбільш важливою і всеохоплюючою із усіх декларацій ООН, а також основним джерелом, яке надихає національні і міжнародні зусилля, спрямовані на заохочення і захист прав людини і основних свобод. У ній визначено напрямок усієї наступної діяльності в галузі прав людини, і вона є філософською основою для багатьох інших обов’язкових міжнародних документів, спрямованих на захист проголошених нею прав і свобод.

Дата добавления: 2015-05-26