Типи політичної соціалізації

На відміну від попередньої моделі, де індивід є пасивним об’єктом впливу політичної системи, у цій моделі він виявляється активним. А його активність у взаємодії з владою зумовлена інтересами, здатністю діяти свідомо, підтримкою групи (етносу, класу, партії), до яких він може належати.

Її мета - підготувати політичних “зомбі” для правлячого режиму.

Практика довела можливість і певну ефективність таких моделей. Досвід Німеччини (націонал-соціалізм), СРСР (комунізм), Китаю (маоїзм), Ірану (ісламізм) лише підтверджує це.

Модель “інтересу" розроблялася в межах таких теорій:

· теорії конфлікту (М. Вебер, Г. Моска, Ф. Паркін, У. Гуд, П. Блау);

· теорії плюралізму (Р. Дал, В. Харт);

· теорії гегемонії (Р. Мілібенд, Р. Доусон, К. Превіт).

З наведених теорій варто виокремити з моделі “підкорення” теорію “політичної підтримки”, яка претендувала на універсальність і суттєво вплинула на розвиток усієї концепції політичної соціалізації. Ця теорія вивчалася з погляду не лише підтримки індивідами політичної системи (вузьке розуміння), а й здатності останньої підтримувати стабільність і динамічну рівновагу з економічною, соціальною та культурною системами.

Основна теза теорії “політичної підтримки” полягає в тому, що політична система може домогтися підтримки громадян лише через реалізацію психологічної настанови щодо добровільного сприйняття норм і цінностей панівної в цьому суспільстві культури.

Ця теорія більш-менш відповідає американському суспільству з його культурною однорідністю та суспільними базовими цінностями (індивідуалізм, прагнення особистого успіху, багатства, спирання на науку, прагматизм, політична участь, законослухняність, свобода та права особи).

Проте спроби застосувати модель Д. Істона і Дж. Денніса до аналізу механізмів політичної соціалізації в межах інших культур не дали позитивних результатів. Скажімо, в Західній Європі помітніший вплив мають традиції, ментальність етносів, наявність різних субкультур. Тому процес соціалізації є більш конфліктним, ускладненим, опосередкованим великою кількістю соціальних чинників.

Важливим для розуміння концепції політичної соціалізації є дослідження її типів.

1. Гармонійний. Передбачає певну культурну однорідність, наявність усталених демократичних традицій і громадянського суспільства, що забезпечує (відносно) рівноправний діалог індивіда й влади (британсько-американська культура).

2. Плюралістичний. Має опосередкований характер взаємодії індивіда й влади (через різноманітні субкультури). Однак конфесійно-етнічна багатовекторність інтегрується тут єдиним політико-культурним кодом у вигляді цінностей ліберальної цивілізації - свободи, приватної власності, індивідуалізму, прав людини, демократії, плюралізму (західноєвропейська культура).

3. Конфліктний. Характеризується наявністю політичного насильства через релігійну, етнічну, ментальну, культурну строкатість, клановість, низький рівень життя і водночас відсутністю (“розмитістю”) базового політико-культурного коду (східноєвропейська, афро-азіатська, латиноамериканська культури).

4. Гегемоністський. Передбачає входження індивіда у політику виключно за рахунок визнання цінностей певної групи, класу, етносу, релігії, політичної ідеології. Характерний для закритих тоталітарних та авторитарних політичних систем (комуністична, націонал-соціалістична, католицька, ісламська культури).

Насамкінець зауважимо, що відсутність цілісної системи політичної соціалізації (пов’язана з ідеологічною невизначеністю та нерозвиненістю політичних структур суспільства) не сприяє стабільності політичної системи, становленню громадянського суспільства та правової, демократичної, соціальної держави.

Дата добавления: 2015-05-26