Науково – теоретичне обґрунтування економічної природи банків на ринку фінансових послуг

ЕКОЕНОМІКО – ПРАВОВА ПРИРОДА ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ У СФЕРІ НАДАННЯ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

РОЗДІЛ 1

Сьогодні в складних умовах формування досконалих ринкових відносин все більш важливого значення набуває розвиток ринку фінансових послуг. Недостатній рівень розвитку сфери фінансових послуг призводить до зниження ефективності функціонування всієї економіки країни, оскільки не забезпечує ефективний перерозподіл фінансових ресурсів шляхом задоволення фінансових потреб як населення так і суб’єктів господарювання.

Слід зазначити, що ринок фінансових послуг як окрема система економічних відносин є досить складною та виконує не лише виключно економічні функції, але має і досить серйозне соціальне значення, і відповідно, кризові явища, що виникають в даному сегменті національної, а то і світової економіки призводять до погіршення рівня соціального захисту населення та зниження рівня його добробуту. Все це вимагає формування ефективного механізму регулювання тими процесами, що відбуваються на ринку фінансових послуг.[14]

Вивчення організації та засад функціонування ринку фінансових послуг вимагає насамперед чіткого визначення його сутності та взаємозв’язку з відповідними інститутами, близькими до нього за призначенням і сферою, – грошовий ринок, ринки грошей і капіталів, фондовий і ринок цінних паперів, кредитний та валютний ринки, фінансовий ринок. Сьогодні чіткої визначеності ні стосовно сутності цих понять, ні щодо їх взаємозв’язку і взаємопідпорядкування не існує. Досить часто ринок фінансових послуг ототожнюють з фінансовим ринком, хоча на нашу думку це різні ринки, оскільки мають різні об’єкти. Хоча слід зазначити, що учасники цих ринків в значній мірі співпадають. Водночас виходячи на ринок фінансових послуг і фінансовий ринок фінансові установи як суб’єкти ринку переслідують різні цілі. Для визначення відмінностей та водночас взаємозв’язків розглянемо більш детально сутність фінансового ринку і ринку фінансових послуг.[15]

Ринок фінансових послуг являє собою сферу різноманітних послуг, що надаються суб’єктам фінансових відносин – підприємницьким структурам, державі і громадянам – у процесі їх фінансової діяльності. Ці послуги можна об’єднати у три групи: фінансове посередництво; страхування; консалтинг, аудит та інформаційні послуги.[16]

Суб’єктами ринку фінансових послуг виступають власники фінансових ресурсів, їх користувачі, фінансові посередники, держава в особі спеціальних органів влади та контролю. Фінансові послуги надаються фінансовими установами, фінансовими інститутами, а також фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності.

Фінансова установа – юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.[17]

Структуру ринку фінансових послуг подано на рис. 1.1, згідно з якою основними об’єктами ринку є банківські, інвестиційні, лізингові, ломбардні, страхові послуги тощо.

Ринок банківських послуг

Ринок послуг у сфері торгівлі цінними паперами

Рис. 1.1. Структура ринку фінансових послуг

Джерело: Унинець-Ходаківська В. П. Роль державного регулювання на ринку фінансових послуг [текст]. / В. П. Унинець-Ходаківська // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 6. – С. 238-248

Головною фінансовою установою на ринку фінансових послуг є банки, що здійснюють відкриття та ведення рахунків різних видів, розрахунково-касове обслуговування, надання кредитів залучення коштів на депозитні рахунки, надання індивідуальних сейфів депозитного сховища, здійснюють операції купівлі-продажу валютних цінностей, цінних паперів, банківських металів тощо.

Перш за все, на класифікацію банківських операцій впливає економічна сутність діяльності банків як фінансових посередників. Інститут фінансового посередництва з погляду науковців-фінансистів впливає на поділ операцій банків на дії, що забезпечують функціонування банку як суб’єкта підприємництва, та на його дії як фінансового посередника, що входять до поняття банківських послуг, сутність яких визначається через перелік усіх операцій, визначених у Законі України «Про банки і банківську діяльність»[18], або визнається, що більш за все на визначення посередницького характеру банківських операцій впливає місце банку в русі капіталу, а не зміст угоди.

Наприклад, при віднесенні факторингу до активних операцій одночасно ця операція вважається посередницькою послугою банків.[19]

Ю. В. Ващенко, розглядаючи погляди вчених-економістів, підкреслює, що банк визначається як інститут кредитної системи, що є посередником у кредиті, розрахунках і випускає кредитні знаряддя обігу.[20]

Що стосується використання функціонального місця банку як підстави для визначення правового змісту банківської діяльності, то необхідно звернутися до поглядів науковців - правознавців. Так, О. П. Орлюк підкреслює, що до базових операцій відноситься комплекс із основних трьох – прийняття грошових вкладів від клієнтів, надання клієнтам позичок і створення нових платіжних засобів, здійснення розрахунків між клієнтами.[21]

Базовість окремих операцій посилюється у висновку І. Л. Нурзад, якою при поділі операцій на банківські та небанківські використовується функціональний критерій, тобто, відповідає чи ні операція базовим функціям банку, а дії, спрямовані на їхнє здійснення, становлять суть банківської діяльності.[22]

Але не можна погодитися з автором у тому, що операції та діяльність банків на ринку цінних паперів не можуть іменуватися банківськими операціями і банківською діяльністю, тому що ці фінансові активи також використовуються в основних операціях банків, такі операції з ними також охоплюються суттю фінансового посередництва банку і з метою їх спільного регулювання повинні відноситися до операцій, які здійснюють банки.

О. М. Олейник характеризує банківську діяльність як сукупність постійно або систематично здійснюваних з приводу грошей та інших фінансових інструментів операцій різних видів, об’єднаних загальною метою[23]. При цьому поняття банківської діяльності у вузькому значенні банківські операції створюють у тих випадках, коли вони здійснюються в сукупності.

І. А. Безклубий визначає банківську діяльність як систематичну підприємницьку діяльність, здійснення якої передбачає вчинення банківських правочинів та операцій, і вважає, що звуженим є визначення банківської діяльності через перелік трьох класичних видів послуг у ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність».[24]

Серед економістів також існують тотожні погляди. Так, Ю. В. Ващенко розглядає банківську діяльність у широкому значенні, в якому розуміються всі види операцій, котрі можуть здійснювати банки, а у визначених законом випадках – інші юридичні особи, а також у вузькому, що включає тільки ті операції, які виділяють банк з числа інших фінансово-кредитних установ [4, с. 19], тобто операції з визначення банку в ст. 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність». [25]

Важлива економічна роль банків суттєво розширила сферу їх діяльності. Основними функціями, які визначають їх сутність є:

- мобілізація тимчасово вільних коштів і перетворення їх на капітал;

- кредитування підприємств, держави та населення;

- випуск кредитних інструментів обігу (кредитних грошей);

- забезпечення розрахунково – кредитного механізму;

- емісійно – засновницька функція;

- консультативна та інформаційна функція.[26]

Реалізація покладених на банки функцій базується на дотримані ними принципів діяльності. Основні принципи діяльності банкі наведені на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Принципи діяльності банку

Джерело: складено автором на основі: Функції та принципи діяльності колмерційних банків [Електронний ресурс] / Finance-Dom: фінансово – інформаційний портал: - Режим доступу: http// finance-dom.ru – Назва з екрана

У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифікуються за певними ознаками. Класифікація банків зображена на рисинку (Додаток А).

Розрізняють наступні вимоги до діяльності та фінансово – економічного стану банків:

- створення капіталу банку, а саме відповідних фондів та резервів, призначених для забезпечення фінансової стійкості та надійності, комерційної та господарської діяльності, відшкодування збитків банку;

- дотримання економічних нормативів діяльності банків, за допомогою яких забезпечується стабільна діяльність банків та своєчасне виконання ними зобов»язань перед вкладниками, а також запобігається неправильни й розподіл ресурсів.[27]

Діяльність банку на ринук фінансових послуг ґрунтується на основі дотримання таких принципів як:

- добровільність при виборі спеціалізації фінансових та банківських установ на окремих видах діяльності, продуктах або операціях: неприпустимим є застосування адміністративних методів запровадження конкретних форм спеціалізації, а також добровільності реорганізації стійких кредитних установ;

- відповідальність при виборі сфери діяльності, яка покладається на засновників (учасників) фінансово – кредитних установ;

- відповідність нормам права в процесі здійснення діяльності, за умов, якщо пераметри прийнятих організацією ризиків знаходитимуться у межах загальновстановлених пруденційних норм.

Банкам у сфері надання фінансових послуг забороняється:

- вимагати від клієнта придбання будь – яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов’язаної особи банку, як обов’язкову умову надання банківських послуг;

- вступати в договірні відносини з анонімними особами.

Банк, як основний учасник ринку фінансових послуг зобов’язаний:

- докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів;

- ідентифікувати всіх осіб, які здійснюють значні та/або сумнівні операції.

Специфіка функціонування банківських установ полягає в тому, що їхнім продуктом є надання різноманітних послуг шляхом проведення активних, пасивних і комісійно-посередницьких операцій з метою задоволення якоїсь потреби, що показано на рис.1.3. Тому серцевину продукту, його сутність складає спрямованість на розв'язання певної проблеми.

Рис.1.3. Склад банківського продукту

Джерело: Косова Т.Д. Банківські операції [Текст]: /Т.Д. Косова, О.Р. Циганов // Навч. посіб. – К: Центр учбової літератури, 2008. – 372 с. С. 6-7.

Банківські послуги можна охарактеризувати як виконання певних дій в інтересах клієнта. У дійсності клієнт одержує не продукт як такий, наділений певним набором властивостей, а здатність задовольнити якусь свою потребу. Наприклад, клієнт розміщуючи кошти на рахунку "до запитання", одержує можливість задовольнити свої потреби в розрахункових послугах, послугах інкасації, безготівковому переказі коштів тощо. Для банку величезне значення має представлення і поширення не властивостей свого продукту, а реальної користі й вигоди від нього для клієнта.

До основних принципів надання банківських послуг відносять:

1) Чіткість (розрахунки веде автоматизований робочий комплекс);

2) Швидкість (платежі в режимі реального часу);

3) Зручність (банк враховує всі побажання клієнтів).

Розрізняють наступні видит банківських послуг:

1) Основні – кредитування, послуги щодо вкладення капіталу, послуги за розрахунками, операції з валютою;

2) Поточні – послуги, які постійно змінюються і розвиваються, не торкаючись базової спрямованості банку, та спрямовані на те, щоб перетворити випадкового клієнта на постійного, спонукати клієнта до придбання якомога більшої кількості послуг. Це можуть бути підготування документів, платіжні послуги, контроль, бухгалтерське обслуговування, операції з цінними паперами, поради щодо оподаткування, консультування щодо інвестицій та ін.;

3) Розширені – послуги, спрямованні на формування дружніх стосунків із клієнтом, надання йому всебічної допомоги. Це може бути обслуговування зовнішньоекономічних зв’язків, допомога усфері фінансів, менеджменту, використання зв’язків і контактів, фінансових вигод.[28]

Якщо надання певного виду фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідної ліцензії.

Фінансові установи здійснюють свою діяльність з урахуванням вимог антимонопольного законодавства та законодавства про захист прав споживачів. Окрім того, їм заборонено поширювати у будь – якій формі рекламу та іншу інформацію, що містить неправдиві відомості про їх діяльність у сфері фінансових послуг.

Усі клієнти - споживачі фінансових послуг мають право доступу до інформації щодо діяльності фінансових установ. На їх вимогу ці установи зобов’язані надавати таку інформацію:

- відомості про фінансові показники діяльності фінансової установи та її економічний стан підлягають обов’язклвому оприлюдненню;

- перелік керівників фінансової установи та її відокремлених підрозділів;

- перелік послуг, що надаються фінансовою установою;

- ціни чи тарифи на фінансові послуги;

- кількість акцій фінансових установ, які перебувають у власності членів її виконавчого органу, та перелік осіб, частка яких у статутному капіталі фінансової установи перевищує 5%;

- іншу інформацію з питань надання фінансових послуг та інформацію, право на отримання якої закріплено в законах України.[29]

Отже можна зробити висновки, що банки України залишаються одним із найбільш потужних і активних учасників ринку фінансових послуг. Це фінансові установи функціями яких є мобілізація тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх на капітал, кредитування підприємств, держави та населення, забезпечення розрахунково – платіжного механізму.

Реалізація даних функцій базується на дотримання принципів діяльності банку таких як робоиа банку в межах певних ресурсів, економічна самостійність, побудова взаємовідносин на ринковій основі та непряме регулювання діяльності банку.

Незважаючи на існуючі структурні диспропорції в якісному складі банківського продуктового ряду, виявлені в ході проведеного дослідження тенденції вказують на очевидність і неминучість процесу поглиблення рольової значущості банків у становленні повноцінного, багатосекторного ринку фінансових послуг країни. Відтак вирішення питання сприяння цьому процесу лежить не тільки в площині самоорганізації форм та обсягів діяльності банків, а і в активній підтримці (правовій, фінансовій, організаційній) відповідними державними інститутами (ВРУ, КМУ, НБУ, НКЦПФР та ін.). Створення правового поля, погодження регулятивної політики, уніфікація правил та стандартизація послуг дозволить як банкам, так і небанківським фінансовим установам бути рівноправними учасниками ринку фінансових послуг, працювати в прозорому і стабільному середовищі, функціонувати на ринкових засадах конкуренції і співпраці між собою та державою.

Дата добавления: 2015-05-29