КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Основні терміни. Суть трансформації соціально-трудових відносин полягає у поетапній зміні механізмів, що регулюють залучення
6. 5. 4. 3. L U 2. 1. Суть трансформації соціально-трудових відносин полягає у поетапній зміні механізмів, що регулюють залучення, поширення і перерозподіл ресурсу праці в економіці, формування ціни праці та інших умов його використання. Слід здійснити перехід від методів прямого директивного регулювання сфери зайнятості до поєднання двох механізмів: по-перше, ринкового, елементами якого є попит на працю та її пропозиція; конкуренція між роботодавцями та між найманими працівниками; система договірних трудових відносин; ціна праці (заробітна плата); інститути інфраструктури ринку праці; по-друге, державного регулювання ринку праці, елементами якого є формування правового поля взаємодії його суб'єктів; непряме економічне регулювання за допомогою методів грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики; формування системи соціальних стандартів і мінімальних соціальних гарантів у сфері зайнятості. У результаті здійснюваних перетворень змінюється сама концепція зайнятості. У централізованій командній економіці вона була наповнена не тільки і не стільки економічним, скільки політичним та соціальним змістом, покликаним підкреслити переваги соціалістичного укладу. У ринковій економіці зайнятість населення є результатом взаємодії пропозиції робочої сили, попиту на неї, ціни і конкуренції. Для країн, що здійснюють ринкові перетворення трудової сфери, необхідна сучасна концепція ринку праці з обґрунтуванням нових концептуальних підходів до становлення суб'єктів ринку праці, реформування зайнятості та основних її форм з урахуванням особливостей економічної структури і своєрідності приватизації у країні.
Еволюція процесів зайнятості в Україні зумовлюються дією багатьох чинників, зокрема: роздержавлення власності й наступна за ним приватизація підприємств; розвиток малих та середніх форм бізнесу; зміна державних пріоритетів щодо розвитку окремих територій і галузей; нові податкова, фіскальна та інвестиційна політика; зміни демографічної структури населення; технологічний прогрес тощо. Основними закономірностями ринкової трансформації економіки України у сфері зайнятості можна вважати: - ліквідацію державної монополії на використання людських ресурсів та принципу загальної обов'язковості праці й створення умов для вільного вибору людиною сфери праці та форми економічної поведінки; - поділ економічно активного населення на роботодавців і найманих працівників з відповідними соціально-економічними функціями; - створення можливостей для самозайнятості населення в різних організаційних формах (дрібні підприємства, малий бізнес, сімейні господарства тощо), з різним рівнем ефективності й рентабельності праці; - розвиток і поширення нестандартних та гнучких форм зайнятості і вторинної зайнятості; - розвиток неформальної зайнятості, у тому числі кримінальної; - поява різних моделей поєднання форм і типів зайнятості. Ринок праці є складним елементом ринкової економіки, в якому не лише переплітаються інтереси найманих працівників і роботодавців щодо ціни послуг робочої сили та умов її функціонування, а й віддзеркалюються всі зміни соціально-економічного характеру. Він виконує низку як загальних (регулювальна, стимулювальна, контрольна, забезпечення конкуренції), так і специфічних функцій. Ринок праці як система відносин, що виражає пропозицію і попит робочої сили, відображає відповідну кон'юнктуру. У разі збігу попиту та пропозиції кон'юнктура ринку праці буде врівноваженою, в разі перевищення попиту над пропозицією - трудодефіцитною, у протилежному разі - трудонадлишковою. Різкі коливання на ринку праці, котрі виникають у результаті циклічних коливань виробництва (і мають переважно характер надлишковості пропозиції робочої сили), призводили до значних порушень у відтворенні робочої сили й до соціальних вибухів.
У постсоціалістичних країнах сформувалась нова транзитивна модель ринку праці, яка характеризується низкою особливостей: монопсонічна структура; висока офіційна зайнятість та розширення неформальної зайнятості; нееластичність попиту і пропозиції праці; глибока диференціація зайнятості по регіонах; розрив між зареєстрованим та загальним безробіттям; зростання тривалості безробіття; негативна селекція інститутів; зниження заробітної плати; зростання безробіття, зокрема прихованого безробіття тощо. Ринок праці в Україні сьогодні перебуває ще у стадії становлення. Його розвиток, як і багатьох інших постсоціалістичних, передусім пострадянських, країн поки ще далекий як від закономірностей основних західних моделей, так і від тенденцій, властивих більшості економік Центральної та Східної Європи. Чинниками формування безробіття в різних країнах в залежності від рівня їх розвиткуможуть бути: циклічність розвитку економіки, суперечливий характер НТП, структурні зрушення в економіці, недостатня мобільність робочої сили, негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати, дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національних меншин. Для вимірювання безробіття використовуються абсолютні й відносні показники. До основних абсолютних показників належать: - кількість безробітних на рівнях: країна, область, місто, район; - кількість безробітних за статево-віковою ознакою, освітою, місцем проживання, соціальним статусом; - середня тривалість безробіття в місяцях. До основних відносних показників безробіття належить рівень безробіття, який визначається на початок або на кінець періоду і розраховується у відсотках до трудових ресурсів і до економічно активного населення за формулою: u = * 100%, (15.1) де u - рівень безробіття; U - кількість безробітних;
L - кількість трудових ресурсів (сукупна робоча сила). У класичній теорії існує поняття «класичного» безробіття як наслідку високої ставки заробітної плати щодо тієї, яка врівноважувала попит і пропозицію робочої сили. Безробіття поділяють на дві групи: добровільне та вимушене. Принципова відмінність між ними в тому, що добровільне безробіття не є турботою держави, не реєструється і не передбачає надання допомоги. Добровільне безробіття в основі має суб'єктивну причину і цілком залежить від самого носія праці. До нього належить, зокрема фрикційне безробіття, яке передбачає нетривалий термін незайнятості й пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, зміною місця проживання, а також звільненням за власним бажанням. До групи вимушеного безробіття можна віднести такі основні види безробіття: структурне, циклічне, сезонне, регіональне. Виникнення структурного безробіття пов'язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв. Унаслідок цього попит на деякі професії зменшується або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не було, зростає. Структурне безробіття буває: - технологічним -пов'язане з переходом до нової техніки і технології, з модернізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікації; - конверсійним -спричинюється скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Циклічне безробіття пов'язане із фазою спаду економічного циклу, зниженням сукупного попиту на товари і послуги, а отже, зі спадом виробництва. Сезонне безробіття – стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю. Регіональне безробіття викликане різними причинами, притаманними конкретному регіону. Однією з найважливіших характеристик ринку праці є тривалість безробіття. Міжнародна статистика не лише звертає увагу на загальний рівень безробіття, а й виокремлює тих, хто не має роботи упродовж тривалого періоду: понад шість місяців (тривале безробіття) і понад рік (застійне безробіття).
Характерною ознакою безробіття у трансформаційних постсоціалістичних економіках є його довготривалість, застійний характер. В Україні ця проблема є особливо актуальною, оскільки середня тривалість безробіття має тенденцію до зростання. Велике значення щодо макроекономічного аналізу прогнозування зайнятості має природна норма безробіття, або природний рівень безробіття. Природний рівень безробіття - це такий рівень безробіття, за якого будь-яке підвищення попиту на працю не спричиняє скорочення кількості безробітних. Тобто це рівень безробіття, за якого воно в основному все добровільне. Він може розглядатися як рівень безробіття, що залишиться навіть за повної зайнятості. Резерв робочої сили, що забезпечує можливість швидкого міжрегіонального і міжгалузевого перерозподілу робочої сили відповідно до коливань попиту виробництва на робочу силу, є природним безробіттям. Природне безробіття складається з фрикційного та структурного типу, оскільки вони існують у будь-який період економічного розвитку. Норма природного безробіття для України - 3,5-4 %. Якщо безробіття загрожує соціальною кризою, вважається, що воно досягло критичного рівня. Визначається цей рівень дією таких чинників: - загальною кількістю безробітних, в тому числі протягом тривалого часу; - наявністю у безробітних інших джерел існування; - наявністю політичного каталізатора; - особливостями соціально-психологічного клімату в суспільстві тощо. Безробіття є повним тоді, коли особа зовсім не має роботи і відповідно - доходів. Відповідно до законодавства України часткове безробіття -це втрата особою частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві тривалості робочого часу і (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скороченні її розмірів у зв'язку з тимчасовим припиненням виробництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологічного та структурного характеру. Досить часто часткове безробіття ототожнюється з прихованим безробіттям, хоча це не зовсім правильно. Часткове безробіття - це одна з форм неповної зайнятості, яка в більшості країн світу передбачає навіть певну компенсацію втрат у межах програм підтримки доходів безробітних. Приховане безробіття - це неповна вимушена зайнятість працівників, які стали зайвими з різних організаційно-економічних причин виробництва, але продовжують бути у складі підприємства. Його основними формами є: - збиткова чисельність працівників, які отримують заробітну плату; - оформлення відпусток з ініціативи адміністрації; - зростання цілодобових та внутрішньозмінних простоїв з організаційно-економічних причин. Із закону Оукена випливають такі практичні висновки: - по-перше, для того щоб не допустити зростання безробіття, - по-друге, вищий приріст ВНП скорочує безробіття, а зниження темпів його приросту призводить до зростання безробіття. Для трансформаційного періоду України характерна досить нестандартна ситуація (якщо дотримуватися закону Оукена): падіння обсягів виробництва не корелюється зі скороченням зайнятості. Наприклад, за період з 1990 по 1999 рр. обсяг ВВП зменшився на 59,2% (у цінах 1990 р.), а кількість зайнятих скоротилася на 14,2 %. Якщо ж слідувати закону Оукена, то рівень безробіття мав досягнути приблизно 20-25 %. Однією з причин, за окремими оцінками фахівців основною, такого розриву динаміки обсягів ВВП і зайнятості в Україні стало значне завищення на підприємствах чисельності робочої сили відносно потреб виробництва, що виразилося в масштабному прихованому безробіття. Приховане безробіття характерне для ситуації економічного спаду. Воно зумовлене неповним завантаженням потужностей підприємств, зменшенням обсягів виробництва, різким зниженням продуктивності праці, наданням працівникам неоплачуваних відпусток, неповною зайнятістю протягом робочого тижня. Грошові доходи формуються за рахунок заробітної плати, гонорару, підприємницького доходу (прибутку), доходів від власності, доходів від особистого підсобного господарства, інших доходів. Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобного господарства, яка використовується на особисте споживання, а також соціальні трансферти в натуральній формі. Заробітна плата є однією з головних форм доходів населення. В контексті політики доходів та формування сучасної концепції ринку праці регулювання заробітної плати та встановлення її меж, в тому числі мінімального рівня заробітної плати (гарантований державою соціальний мінімум не тарифікованої праці), є важливими завданнями держави. В умовах трансформаційної економіки посилюється диференціація доходів населення. Диференціація доходів - різниця в рівні доходів різних верств і груп населення, зумовлена відмінностями в оплаті праці, неоднаковим відношенням до засобів виробництва, створеного продукту, економічної та політичної влади тощо. Диференціація доходів зумовлена багатьма чинниками: - розбіжностями в рівні заробітної плати; - неоднаковими розмірами власності і різною величиною доходів від неї; - неоднаковою соціальною допомогою від держави та різними пільгами; - наявністю підприємницького хисту або особливих, унікальних здібностей; - соціальним статусом тощо. Оскільки трансформаційні процеси супроводжуються кризовими явищами в економіці, зростанням безробіття, інфляції, підвищенням цін, збільшенням масштабів тіньового сектору та іншими негативними тенденціями, вони загострюють проблему нерівності, розриву в доходах населення. Показниками диференціації населення за доходами (витратами) є: 1) коефіцієнт Джині (коефіцієнт концентрації доходів або витрат); 2) коефіцієнт децильної (квінтильної) диференціації; 3) коефіцієнт фондів. Коефіцієнт Джині (КG) характеризує диференціацію доходів (витрат) населення у вигляді ступеня відхилення фактичного розподілу доходів (витрат) населення від абсолютно рівного їх розподілу, тобто показує ступінь рівномірності (нерівномірності) розподілу доходів (витрат) серед верств населення. КG варіює в інтервалі від 0 до 1. Чим ближче КG до 0, тим ближче ситуація «уравніловки», чим ближче КG до 1, тим більше рівень диференціації доходів (витрат) в країні. Коефіцієнт децильної диференціації показує співвідношення доходів (витрат) найзаможніших і найбідніших груп, однакових за кількістю осіб, тобто співвідношення мінімального рівня доходів (витрат) серед 10% найбільш забезпеченого населення і максимального рівня доходів (витрат) серед 10% найменш забезпеченого населення. За повної рівності населення за доходами (витратами) коефіцієнт дорівнює 1. Як правило, він не перевищує 15-17. Квінтильний коефіцієнт диференціації доходів (витрат) населення - відношення мінімального рівня доходів (витрат) серед 20% найбільш забезпеченого населення до максимального рівня доходів (витрат) серед 20% найменш забезпеченого населення. Коефіцієнт фондів розраховується як відношення середнього значення доходів (витрат) населення в десятій децильній групі до середнього значення їх у першій децильній групі. У графічному вигляді нерівність розподілу доходів населення ілюструє крива Лоренца - кумулятивний розподіл кількості населення та відповідних їй доходів. Крива відображає співвідношення часток усіх доходів та часток усіх їх отримувачів. За умови абсолютно рівного розподілу доходів 10% населення одержувало б 10% доходів, 20% - п'яту частину всіх доходів, 50% - половину і т.д., а за умови нерівномірного - 75% населення країни отримують 25% доходів.
Доходи 100% А
50%
25% С В О Населення 50% 75% 100% бісектриса ОА – рівномірний розподіл доходів; крива ОСА (крива Лоренца) – фактичний, нерівномірний розподіл доходів
Рис. 15.1. Нерівномірний розподіл доходів населення Чим більше відхилення кривої Лоренца від бісектриси ОА, тим більша нерівність в розподілі доходу. Для розрахунку конкретного рівня нерівності в розподілі доходів використовують вище згадуваний коефіцієнт Джині (КG) – відношення площі, яка створена лініями рівномірного і нерівномірного розподілу доходів до площі трикутника ОАВ: КG = SОСА/SОАВ (15.2)
У світовій практиці для характеристики рівня життя населення застосовується такий інтегральний показник, як індекс людського розвитку (ІЛР), однак він не повністю охоплює всі основні складові рівня життя. ІЛР включає індикатори лише трьох аспектів життя: - матеріальне забезпечення (НД або ВВП на душу населення); - демографічна ситуація (тривалість життя); - рівень освіти (сукупна частка тих, хто навчається в навчальних закладах, і рівень грамотності дорослого населення). ІЛР розраховується як середньоарифметичне трьох індексів: ІЖ + ІО + ВВПД ІЛР =, (15.3) де ІЖ – індекс очікуваної середньої тривалості життя; ІО – індекс освіти; ВВПД – валовий внутрішній продукт на душу населення. Низький при цьому вважається ІЛР, менший за 0,5; високим – 0,9 – 1. Система індикаторів (показників) рівня життя населення 1. Економічні: - макроекономічні показники; - показники матеріальної забезпеченості; - показники витрат і споживання. 2. Соціальні: - показники зайнятості; - показники освітнього рівня; - показники стану здоров’я; - показники стану довкілля; - показники соціально-політичної напруги. 3. Демографічні: - середня очікувана тривалість життя; - коефіцієнт смертності немовлят; - коефіцієнт смертності дітей до п’яти років; - коефіцієнт материнської смертності. Для оцінювання досягнутого рівня життя населення використовують відносні показники порівняння зі стандартами. Найважливішим серед них є прожитковий мінімум. Розрізняють прожитковий мінімум: - фізіологічний (передбачає задоволення лише основних фізіологічних потреб); - соціальний (має забезпечувати значно вищий рівень споживання, оскільки включає також мінімальний набір товарів та послуг, необхідних для задоволення духовних і соціальних потреб). В Україні прожитковий мінімум визначається як вартісна величина набору продуктів харчування, достатніх для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Тобто він є соціальним прожитковим мінімумом. Прожитковий мінімум визначається на основі так званого кошика споживання. Кошик споживання – вартість стандартного набору товарів та послуг масового вживання середнього споживача в конкретній країні в певний час. Одним з важливих показників рівня життя населення є вартісна величина межі малозабезпеченості, яка розраховується за формулою: , (15.4) де - вартісна величина межі малозабезпеченості; - сума вартості споживання продуктів харчування, грн.; Ц - ціна купівлі продуктів харчування фактична, грн.; Nсп - споживання на душу населення продуктів харчування за тимчасовими нормами, кг на рік; - сума вартості непродовольчих товарів, грн.; - вартість утримання житла, грн.; - сума інших послуг, грн. Системна трансформація суспільства, особливо в умовах економічної кризи і застою, характеризується різким зменшенням доходів населення, які часто не досягають прожиткового мінімуму, зростанням соціального розшарування, низьким рівнем медичного обслуговування, скороченням тривалості життя населення та ін. За таких умов закономірно зростає кількість бідних і проблема бідності постає перед усе ширшими верствами населення. Сутність соціальної політики за будь-якої економічної системи розкривається в її функціях: - економічна - створення сприятливих соціальних умов для забезпечення високих темпів економічного зростання, якій відповідає механізм централізовано регульованих соціальних нормативів, гарантій, пільг, забезпечуючи мінімальні соціальні стандарти, що дозволяє соціалістичним державам, заощаджуючи на споживанні, направляти ресурси в інвестиційний сектор економіки; - розподільна - спрямована на обмеження доходів та їх вирівнювання за допомогою жорсткої галузевої тарифної сітки і системи нормування праці; - захисна - покликана за допомогою значних дотацій на товари і послуги першої необхідності компенсувати низький рівень оплати праці, підтримуючи рівень життя населення на рівні відтворення робочої сили, який не створював перешкод для економічного зростання; - ідеологічна - полягає в демонстрації переваг соціалістичної системи в наданні соціальних гарантій на працю, житло, освіту, охорону здоров'я тощо, знімає потенційно високу соціальну напругу, викликану зрівняльним розподілом і низькою оплатою праці, тим самим усуваючи політичні перепони на шляху економічного зростання. Особливості трансформаційного періоду зумовлюють зміну вектора функцій соціальної політики. Отже, особливість соціальної політики в країнах з трансформаційною економікою полягає в її поліваріантності, альтернативності, нестабільності, коли протягом короткого періоду можуть діаметрально змінюватися мета соціальної політики, її зміст і роль у трансформаційних процесах. Це пояснюється значною залежністю соціальної політики у період трансформаційних перетворень від суб'єктивних чинників, а також різних обмежень (наприклад, негативні соціальні наслідки трансформаційних процесів, фінансові обмеження, зумовлені податково-бюджетною ситуацією тощо). Важлива функція соціальної політики держави у трансформаційній економіці - функція соціального захисту, тобто реалізація комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах. Основними напрямами соціальної політики української держави є: - формування і розвиток ринкової економіки соціального спрямування; - реалізація творчого соціального потенціалу; - формування нової соціальної культури; - регулювання процесів соціально-територіального розвитку; - заохочення продуктивної трудової діяльності; - забезпечення необхідного життєвого рівня кожній людини; - удосконалення системи оплати праці; - удосконалення системи соціального захисту та пенсійного забезпечення; - упровадження сучасної системи соціального страхування (пенсійного, медичного, у зв'язку з хворобою та безробіттям); - досягнення повної продуктивної зайнятості тощо. Зайнятість. Повна зайнятість. Раціональна зайнятість.Ефективна зайнятість.Безробіття. Безробітні. Рівень безробіття. «Класичне» безробіття. Фрикційне безробіття. Структурне безробіття. Технологічне безробіття. Конверсійне безробіття. Циклічне безробіття. Сезонне безробіття. Регіональне безробіття.Природний рівень безробіття. Критичний рівень безробіття. Повне безробіття. Часткове безробіття. Приховане безробіття. Закон Оукена. Доходи населення. Самозайнятість. Грошові доходи.Натуральні доходи.Мінімальна заробітна плата. Диференціація доходів. Коефіцієнт Джині (КG). Коефіцієнт децильної диференціації.Квінтильний коефіцієнт диференціації доходів (витрат) населення. Коефіцієнт фондів. Крива Лоренца. Рівень життя населення. Добробут. Нормальний рівень. Бідність. Злиденність. Вартість життя.Якість життя. Індекс людського розвитку (ІЛР). Прожитковий мінімум.Фізіологічний прожитковий мінімум. Соціальний прожитковий мінімум. Кошик споживання. Соціальна політика.Мета соціальної політики. Соціальний захист.
Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 640; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |