КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Виникнення державного розгляду цивільних справ
Тема 4. ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС План 1. Виникнення державного розгляду цивільних справ. 2. Загальне поняття про легісакційний, формулярний екстраординар 3. Поняття та види позовів. 4. Особливі засоби преторського захисту. 5. Позовна давність. Мета та завдання розділу: показати розвиток ролі державних органів у стародавньому римському праві у боротьбі з правопорушеннями. Методичні рекомендації щодо вивчення навчального матеріалу Розглядаючи цивільний процес у стародавній римській державі, слід звернути увагу на те, що судовий захист права пов'язаний з існуванням самого права. Перехід від саморозправи до цивільного процесу у суді здійснювався шляхом регламентації саморозправи. Саморозправа була нестерпною для розвинутого суспільства, коли захист майнових прав та інтересів здійснювався власними силами потерпілого або його родом. Спочатку був встановлений порядок застосування сили щодо порушника, з часом приватна розправа була остаточно заборонена, усі суперечки між громадянами передані виключно у компетенцію державного суду. Виняток існував тільки при застосуванні порушником сили, визнавався лише принцип - Насилля дозволено відбивати силою. При порушенні майнових прав без застосування порушником сили законом встановлювалися найтяжчі результати для кредитора. Право в Римі захищалося лише тоді, коли органи держави встановлювали для певної категорії спорів можливість висунення позову. Якщо ж позов не було встановлено, немає і захисту державою права. Наприклад, група т.зв. безіменних контрактів пізніше отримала визнання в цивільному праві (наприклад, договір міни), а до того часу виконання укладеного зобов'язання такого типу було лише моральним обов'язком сторін.
Судовий процес у Римі поділявся на кримінальний і цивільний. Цивільний процес в період Республіки складався з двох стадій: підготовка до винесення рішення та винесення рішення. Перша стадія зводилася до розгляду справи у претора. Сторони викладали свої вимоги. Якщо відповідач визнавав вимогу і зобов'язувався її виконати — подальший розгляд справи припинявся. В разі його незгоди претор просив свідків засвідчити зроблені сторонами заяви і передавав справу на розгляд судці. Крім суддів, що призначалися претором, існували ще й т.зв. арбітри. У стародавній період вони вирішували на свій розсуд конфлікти між сусідами і родичами. Спеціальні колегіальні (у складі 3, 5 чи 7 судців) суди розглядали приватні спори громадян з перегрінами, а також питання про шкоду, заподіяну міжнародними договорами, і питання про статус свободи. Членів судів призначали претори. За заздалегідь несправедливе рішення суддя відповідає власним майном. Виявлена неповага до суду тягне за собою карну або матеріальну відповідальність. Деякі загальні правила (принципи) цивільного процесу: Ніхто не може бути суддею у власній справі. Слід вислухати й іншу сторону. Коли права сторін неясні, слід підтримувати відповідача, а не позивача. В сумнівних випадках - більш м 'яке рішення. Якщо є сумнів, підозрюваний звільняється від переслідування. Один свідок - не свідок, ніхто не може бути двічі покараний за один і той самий делікт. 2. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ЛЕГІСАКЦІЙНИЙ, ФОРМУЛЯРНИЙ ТА ЕКСТРАОРДИНАРНИЙ ПРОЦЕСИ Легісакційний процес означає позивати за допомогою закону шляхом проголошення певних, фіксованих слів. Це найдавніша форма судочинства, яка позначалася обтяжливим формалізмом - при відступі від форми процес припинявся, його застосування обмежувало господарський оборот. Стадія починалася з того, що обидві сторони з'являлися до претора (кредитор був зобов'язаний забезпечити явку боржника, навіть силою). Далі позивач виголошував суворо визначену словесну формулу і торкався спеціальною паличкою, т.зв. віндиктою, спірної речі чи її символічної частини (наприклад, шматка дерну, якщо спір йшов про земельну ділянку). Якщо відповідач не погоджувався з вимогою, він виголошував свою формулу і покладав на спірну річ контрвіндикту (згода, тобто судове визнання, вела до припинення дальшого розгляду справи). Найменше порушення у виголошенні формул вело до втрати права на висунення позову. Якщо ж порушень процедури не було, претор пропонував сторонам внести заклад. Це ставило на меті запобігання сутяжництву: якщо переможець у суді отримував свій заклад назад, то переможена сторона свого закладу позбавлялася, він йшов у дохід держави. До винесення судового
рішення спірна річ зберігалася - за розсудом претора - у позивача, відповідача чи навіть у третьої особи. Претор звертався до свідків з проханням засвідчити невирішений спір. На другій стадії запропонований претором і схвалений сторонами суддя одноосібно, без жодних формальностей, вислуховував покази сторін та свідків, розглядав матеріальні докази тощо. Рішення судді було остаточним і оскарженню не підлягало - судове рішення повинно прийматися за істину. Після винесення рішення кредитор в присутності посадової особи і свідків накладав руку на боржника і виголошував відповідну формулу та судове рішення вступало у законну силу. Формулярний процес як більш гнучка, досконала форма судочинства виникає за часів пізньої Республіки. Претор подавав справу у письмовому вигляді, цим самим закликаючи суддю засудити обвинуваченого, якщо він визнає певні твердження доведеними, або виправдати його за належних обставин. Обов'язок формулювати позовні вимоги перекладається на претора, а з позивача зняті формальності. Стадія завершувалася складанням претором спеціальної записки -формули - для судді. В цій записці вказувалися умови, за яких позов мав бути задоволений чи, навпаки, можливі застереження, які робили неможливим задоволення такого позову. Претор отримав право викладати позов, не дотримуючись форми, це дозволяло йому давати свою підтримку новим нормам цивільного життя. В своєму едикті при вступі на посаду претор виголошував, яким позовам він буде надавати позовний захист, а яким - ні. Такий едикт відігравав роль своєрідної передвиборної платформи (претори, як й інші посадові особи Риму, обиралися центуріатними народними зборами), тобто можна говорити про своєрідний зворотний зв'язок законодавця і народу Риму.
У формулярному процесі вимога в позові визначалася у грошовій формі. Магістрат міг арештувати боржника до повної сплати боргу, застосувати публічний розпродаж з торгів усього або частини належного йому майна. Екстраординарний процес виник з періоду Імперії, процедуру формулювання замінила процедура розслідування, у рамках якої відмовилися від непрофесіоналів, і всю справу слухав призначений державою суддя, який і вирішував спір згідно з законом і відповідно до фактів. Демократія тоді обмежувалася, тому був обмежений і принцип публічності, скасовані виборні судді. Набуває поширення практика одноособового розгляду цивільних справ магістратами. У провінціях справу вирішував її правитель чи муніципальні магістрати, в столицях - Римі і Візантії - начальник міської поліції. Позивач подавав скаргу, після цього відповідачу надходив виклик до суду. У випадку неявки однієї із сторін допускався заочний розгляд справи, але діяла презумпція вини того, хто не прибув на судове засідання. Суд втратив публічний характер, але почали вестися протоколи судового засідання. Допускалася апеляція на винесене рішення. Останньою апеляційною інстанцією був сам імператор. Якщо протягом двох місяців відповідач не повертав присудженої речі чи грошової суми, рішення суду виконувалося силою зброї. Вперше було запроваджено мито для покриття судових витрат.
Дата добавления: 2015-05-31; Просмотров: 731; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |