Право нації на самовизначення і права людини

Подоходный налог с физических лиц.

Налог взимается по прогрессивной шкале в размере от 5 до 45 % и поступает в доход ЕС.

Право на самовизначення — це невід'ємне право народів, яке означає право народу (нації) самостійно визначати форму свого державного існування, як у вигляді окремої держави, так і у складі іншої держави.

Право нації на самовизначення відноситься до третього покоління прав людини, які ще називають колективними чи солідарними правами.

Міжнародно-правове закріплення принципу права народів на самовизначення знайшло своє відображення в Статуті ООН від 25 червня 1945 року, Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам від 1960 року, Міжнародному Пакті про громадянські і політичні права від 1966 року, Декларації про принципи міжнародного права, що стосується дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Ста-туту ОН від 1970 року, Африканській Хартії прав людини і 1984 о 1Д Р°КУ' Декларації про право народів на мир від - в Інших міжнародних угодах, а також резолюціях

ьної Асамблеї ООН.

• Виходячи з основних положень міжнародно-правових документів та з точки зору сучасних тлумачень права нації на самовизначення, можна дійти висновку, що:

1) усі народи мають право на самовизначення, яке здійснюють вільно, без стороннього втручання, вони вільно встановлюють свій політичний статус і забезпечують свій економічний, соціальний і культурний зв'язок;

2) усі держави зобов'язані поважати це право;

3) усі держави зобов'язані сприяти здійсненню народами права на самовизначення;

4) усі держави зобов'язані утримуватися від будь-яких насильницьких дій, які позбавляють права нації на самовизначення, свободу та незалежність;

5) у боротьбі за незалежність народи можуть користуватися усіма необхідними засобами.

Разом із тим, право нації на самовизначення неможливо відокремити від безперешкодного здійснення усіх прав індивіда й легітимність цього колективного права підтверджується або спростовується відношенням народу, який самовизначається, до права кожної людини незалежно від будь-яких чинників, в тому числі національності, мови, расової належності, релігійних переконань тощо. В цивілізованому розумінні самовизначення не відокремлюється від принципу непорушності прав людини. Саме тому міжнародно-правові норми виражають неподільність колективного права народу на самовизначення і прав окремого індивіда, їх рівнозначність, дають правову основу для їх збалансованого розвитку. Дотримання прав людини як окремої особи може бути досягнуто тільки за умов одночасного забезпечення її основних національних прав.

Згідно з Декларацією про державний суверенітет України, проголошеною 16 липня 1990 року, наша держава є суверенною, національною, яка розвивається в існуючих кордонах, на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення. Підтвердженням цих положень було прийняття Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленого 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням.

Відносини, які виникають з приводу реалізації громадянами України прав і свобод, пов'язаних з їх приналежністю до націо-

2 ОТ. Кушнірснко

нальних меншин, регулюються Конституцією України, Декларацією прав національностей від 1 листопада 1991 року. Для забезпечення реалізації положень Декларації прав національностей і гарантування національним меншинам права на вільний розвиток був прийнятий Закон «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 року.

В Україні всі національності мають право на збереження їх традиційного розселення. Стаття 10 Закону «Про національні меншини» закріплює, що держава гарантує національним меншинам право на збереження життєвого середовища у місцях їх історичного і сучасного розселення. Питання про повернення на територію України представників депортованих народів вирішується відповідними законодавчими актами та договорами України з іншими державами. Згідно з Декларацією прав національностей, представники народів і національних груп обираються на рівних правах до органів державної влади всіх рівнів, мають право займати будь-яку посаду в органах державної влади й управління, на підприємствах, в установах і організаціях. Вони мають право вільно обирати та відновлювати громадянство. За всіма національностями визначається право створювати свої культурні центри, товариства, земляцтва, об'єднання. Українська держава гарантує всім національним меншинам право на національно-культурну автономію, створює необхідні умови для розвитку й використання мов інших національностей. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається. Кожен громадянин України має право на національне прізвище, ім'я та по батькові і на його відновлення. Громадяни, у національній традиції яких немає звичаїв орієнтувати «по батькові», мають право записувати у паспорті лише ім'я та прізвище, а у свідоцтві про народження — ім'я батька та матері. Громадяни — члени національних меншин вільні у виборі обсягу та форм здійснення своїх прав і реалізують їх як особисто, так і через відповідні державні та громадські структури. Зокрема, вони мають право висувати своїх кандидатів у депутати, мають право зносин з особами своєї національності за межами України.

Дата добавления: 2015-05-31