Правові засади управління у галузі юстиції

Управління юстицією - це діяльність, спрямована на виконання завдань зміцнення законності, організації захисту прав і законних інтересів громадян та їх об'єднань, підприємств, установ, організацій і держави.
Однією з особливостей юстиції є багато об*ектність в цій галузі управління. До об'єктів юстиції відносяться судові установи, нотаріальні контори, органи реєстрації актів громадянського стану, судово-експертні установи й адвокатура. Всі вони мають різне правове становище, відрізняються за своїм призначенням і характером компетенції.
Іншу особливість юстиції обумовлено попередньою, і полягає вона в різноманітності форм і методів управління, які застосовують органи юстиції.
Так, щодо державних нотаріальних органів і органів реєстрації актів цивільного стану застосовують метод керівництва; відношенні органів адвокатури - метод регулювання. В цілому ж керуючий вплив органів управління юстицією носить рекомендаційний характер і зводиться в основному до вирішення організаційних питань, оскільки більшість в цій області є самостійними і незалежними в своїй практичній діяльності.
Систему органів управління в галузі юстиції закріплено постановою Кабінету Міністрів України «Про систему органів юстиції» від 30 квітня 1998 Її складають: Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції в АРК, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції, районні, районні у містах управління юстиції, міські (міст обласного значення) управління юстиції.
Міністерство юстиції України (далі - Мін'юст України). Згідно з Положенням про нього, затвердженим Указом Президента України від 30 грудня 1997 р, є центральним органом виконавчої влади, який організовує здійснення державної правової політики, керує дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за її стан і розвиток.

Основними завданнями Мін'юсту України є: підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи та вдосконалення законодавства, сприяння розвитку правової науки, забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина; організація виконання судових рішень, робота з кадрами, експертне забезпечення правосуддя, організація роботи нотаріату, діяльності по реєстрації актів цивільного стану, розвиток правової інформації, формування у громадян правового світогляду; здійснення міжнародно-правового співробітництва.
Мін'юст України розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів, здійснює роботу з систематизації законодавства України; веде Єдиний загальноправовий рубрикатор; здійснює заходи щодо вдосконалення роботи органів реєстрації актів цивільного стану та установ нотаріату, контролює їх діяльність, сприяє роботі об'єднань адвокатів; видає та анулює спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення юридичної практики суб'єктами підприємницької діяльності і т.п..
Важливим напрямом діяльності Мін'юсту України є організація виконання рішень судів та інших органів. Згідно Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р. Мін'юст України здійснює підбір кадрів, методичне керівництво діяльністю державних виконавців, підвищення їх професійного рівня, фінансове і матеріально-технічне забезпечення органів державної виконавчої служби, розглядає скарги на дії державних виконавців.
Мін'юст України має право: одержувати від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, а від органів статистики - статистичні дані для виконання покладених на нього завдань і залучати вчених, спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій для розгляду питань, що належать до його компетенції; скасовувати акти управлінь юстиції, що суперечать рішенням Мін'юсту України та актам законодавства України.

Мін'юст України як орган управління являє собою систему взаємодіючих елементів. У його організаційної структури входять: керівництво Мінюсту України, патронатна служба Міністра юстиції України, галузеві та функціональні департаменти, управління та відділи.
Міністра юстиції України призначає Президент України. У межах своїх повноважень Міністр видає накази, інструкції та вказівки, які є обов'язковими для органів підпорядкованої йому системи, і перевіряє їх виконання.
Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Мін'юсту України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності в Міністерстві утворюють колегію. Членів колегії затверджує на посаду та звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Міністра юстиції України. Рішення колегії проводяться в життя наказами Міністра юстиції України.
Центральний апарат Мін'юсту України структурно організований залежно від виконуваних завдань і функцій. Він складається з департаментів (законопроектної роботи та експертизи законодавчих актів, забезпечення реалізації конституційних прав громадян, юридичних осіб і інтересів держави; державної виконавчої служби; міжнародно-правової діяльності; фінансово-господарської діяльності), управлінь та відділів.
Безпосередньо керівництво установами та організаціями юстиції здійснюють Головне управління юстиції в АРК, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції, а також районні, районні у містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції. Ці управління утворюються та діють відповідно до положень, затверджених наказом Мін'юсту України від 30 серпня 2000
Управління юстиції беруть участь в організації здійснення на місцях державної правової політики; узагальнюють практику застосування законодавства, розробляють пропозиції щодо його вдосконалення та подають їх до Мін'юсту України; здійснюють державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, республіканських комітетів АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх підрозділів та місцевих органів господарського управління та контролю; здійснюють контроль за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності ліцензійних умов щодо провадження підприємницької діяльності з юридичної практики і т.д.

2.. Система и структура органів юстіції та їх Повноваження
Система органів юстиції в Україні включає:
- Міністерство юстиції;
- Головне управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим;
- Обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції;
- Районні, районні у містах управління юстиції;
- Міські (міст обласного значення) управління юстиції.
Правовий статус Міністерства юстиції України визначається Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим Указом Президента України ЗО грудня І997 рйііз змінами і доповненнями.
Міністерство юстиції України (Мін'юст України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мін'юст України здійснює такі повноваження:
- Забезпечує реалізацію державної правової політики, державної політики з питань громадянства, міжнаціональних та міграційних відносин, готує пропозиції щодо проведення в Україні правової реформи;
- Розробляє за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів України та з власної ініціативи проекти законів та інших нормативно-правових актів, що стосуються прав і свобод людини, відносин між громадянином і державною владою, конституційного ладу, повноважень і взаємовідносин органів державної влади, судоустрою та судочинства, цивільного і кримінального законодавства, або разом з іншими органами державної влади бере участь у їх підготовці;
- Здійснює правову експертизу (готує висновки) щодо відповідності Конституції та законам України, вимогам нормопроектну техніки проектів законів, інших актів законодавства, які подаються на розгляд Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
- Здійснює відповідно до законодавства державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, веде реєстр цих актів;

- Забезпечує в порядку, встановленому законодавством України, добір та підготовку кандидатів у судді, готує за рекомендаціями відповідних кваліфікаційних комісій суддів матеріали для призначення або обрання суддів, затверджує за поданням Ради суддів України голів місцевих судів, заступників, формує резерв на посади суддів, голів і заступників голів місцевих судів, апеляційних судів Автономної Республіки Крим, обласних, міст Києва та Севастополя;
- Здійснює відповідно до законодавства легалізацію всеукраїнських об'єднань громадян, реєстрацію політичних партій, міжнародних громадських організацій, відділень, філій, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій іноземних держав в Україні, контролює дотримання ними положень їх статутів; реєстрацію всеукраїнських і міжнародних благодійних організацій, всеукраїнських творчих спілок, Торгово-промислової палати України, всеукраїнських професійних спілок, їх об'єднань та символіки відповідних об'єднань громадян і благодійних організацій, реєструє статут Фонду соціального страхування від нешасніх випадків на виробництві та професійних захворювань і статути інших фондів загальнообов'язкового 'обов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами України;
- Організовує в порядку, встановленому законодавством України, своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державних виконавців;
- Організовує роботу установ нотаріату, перевіряє їх діяльність і вживає заходів до її поліпшення, контролює законність вчинення нотаріальних дій державними і приватними нотаріусами, видає, та анулює свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, забезпечує реєстрацію приватної нотаріальної діяльності, організовує виготовлення та контролює використання спеціальних бланків нотаріальних документів, веде реєстр свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю;

- Реєструє адвокатські об'єднання, забезпечує фінансування оплати праці адвокатів за рахунок коштів державного бюджету в разі участі адвоката у кримінальній справі за призначенням та звільнення громадян від оплати юридичної допомоги, веде реєстр адвокатських об'єднань.
Мін'юст України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства України видає накази, організовує і контролює їх виконання. У випадках, передбачених законодавством, нормативно-правові акти Міністерства є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та громадянами.
Мін'юст України очолює Міністр, якого за поданням Прем'єр-міністра України призначає на посаду Президент України. Міністр несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Міністерство завдань і здійснення ним своїх функцій.
Правовий статус Головного управління юстиції в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь, які є територіальними органами Мін'юсту, визначається положенням про них, затвердженого наказом Міністра юстиції України від ЗО серпня 2000
Головне управління юстиції в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міського управління юстиції здійснює такі повноваження:
- Бере участь у забезпеченні реалізації державної правової політики, державної політики з питань громадянства, міжнаціональних та міграційних відносин;

- Узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, готує пропозиції щодо вдосконалення законодавства, проведення в Україні правової реформи та подає їх до Мін'юсту України;
- Здійснює відповідно до законодавства державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших структурних підрозділів, а також місцевих органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, веде реєстр цих актів;
- Сприяє розвитку юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб, здійснює у випадках, передбачених законодавством, державну реєстрацію юридичних осіб, організовує у встановленому порядку в системі органів юстиції надання громадянам і юридичним особам додаткових платних послуг правового та технічного характеру;
- Здійснює контроль за дотриманням порядку реєстрації прав на нерухоме майно, реєстрацію застав рухомого майна та ведення Державного реєстру застав рухомого майна в порядку, визначеному чинним законодавством;
- Організовує в порядку, встановленому законодавством України, роботу з кадрового забезпечення районних (міських), міжрайонних (окружних) судів, готує за рекомендаціями відповідних квапіфікаційніх комісій суддів для подання до Мін'юсту матеріали про призначення або обрання суддів, голів судів, заступників голів судів і переклад на посади в інші суди та звільнення з посад; формує резерв на посади суддів, голів судів та заступників голів судів; організовує навчання, стажування і підвищення кваліфікації суддів, голів судів та заступників голів судів та інших працівників судів;

- Вносить подання до відповідної кваліфікаційної комісії суддів про порушення дисциплінарного провадження щодо суддів районних (міських) судів;
- У встановленому порядку здійснює легалізацію місцевих громадських організацій, місцевих осередків зареєстрованих всеукраїнських і міжнародних об'єднань громадян, реєстрації місцевих благодійних організацій, відділень (філій та представництв) всеукраїнських та міжнародних благодійних організацій, регіональних торгово-промислових палат, регіональних (місцевих) творчих спілок т. п.;
- Організовує роботу установ нотаріату, перевіряє діяльність і вживає заходів щодо її поліпшення, здійснює контроль за законністю вчинення нотаріальних дій державними і приватними нотаріусами, нотаріального архіву, забезпечує роботу кваліфікаційної комісії нотаріату;
- Визначає нотаріальний округ, реєструє приватну нотаріальну діяльність, вносить зміни до нотаріальне посвідчення та анулює його, контролює дотримання вимог щодо організації робочого місця приватного нотаріуса;
- Контролює діяльність підвідомчих органів реєстрації актів цивільного стану по дотриманню ними чинного законодавства при реєстрації актів цивільного стану, перевіряє їхню роботу, надає практичну і методичну допомогу, а також вживає заходів щодо поліпшення роботи цих органів.
Управління юстиції при виконанні покладених на нього завдань взаємодіє з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями на відповідній території.
Управління юстиції у межах своєї компетенції видає накази, організовує і контролює їх виконання. У випадках, передбачених законодавством, нормативно-правові акти управління юстиції є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності та громадянами. Нормативно-правові акти управління юстиції підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.
Начальник управління юстиції призначається на посаду і звільняється з посади Міністром юстиції України за погодженням з головами відповідних місцевих державних адміністрацій.

Правовий статус районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції визначається Положенням про них, затвердженим Наказом Міністра юстиції від З серпня 2000
Управління юстиції підпорядковуються Мін'юсту України та безпосередньо Головному управлінню юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласним, Київському та Севастопольському міським управлінням юстиції.
Районне, районне у місті, міських (міст обласного підпорядкування) управління юстиції здійснює такі повноваження:
- Бере участь у забезпеченні реалізації державної правової політики, державної політики з питань громадянства, міжнаціональних та міграційних відносин;
- Здійснює державну реєстрацію нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій, їх відділів, інших структурних підрозділів, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, веде реєстр цих актів;
- Сприяє розвитку юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб, здійснює у випадках, передбачених законодавством, державну реєстрацію юридичних осіб, організовує у встановленому порядку в системі органів юстиції надання громадянам і юридичним особам додаткових платних послуг правового та технічного характеру;
- Здійснює відповідно до чинного законодавства легалізації місцевих громадських організацій, місцевих осередків зареєстрованих всеукраїнських, міжнародних об'єднань громадян та місцевих громадських організацій;
- Перевіряє стан правової роботи в місцевих органах виконавчої влади, на державних підприємствах, в установах, організаціях, дає рекомендації щодо її поліпшення;
- Здійснює підбір кадрів управління та установ юстиції, формує резерв кадрів на відповідні посади, організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення професійного рівня кадрів управління та установ юстиції, здійснює інші повноваження, визначені Положенням.

Начальник управління юстиції призначається на посаду і звільняється з посади Міністром юстиції України за поданням начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за погодженням з головами відповідних місцевих державних адміністрацій.

3. Особливості проходження служби в органах юстіції.
Відповідно до Законів України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, винесених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження".
Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, повинні бути роз'яснені державним виконавцем їх права відповідно до вимог цього Закону.

Дії державного виконавця, його відмова від вчинення певної виконавчої дії, зволікання з вчиненням виконавчих дій, а також відмова у задоволенні заяви про відвід державного виконавця можуть бути оскаржені особами, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до виконання виконавчих дій, у встановленому цим Законом порядку.
державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Державна служба грунтується на таких основних принципах:
- Служіння народу України;
- Демократизму і законності;
- Гуманізму і соціальної справедливості;
- Пріоритету прав людини і громадянина;
- Професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;
- Персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни;
- Дотримання прав і законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;
- Дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.
Згідно з Конституцією України та ст.4 Закону України "Про державну службу", право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, здобули відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

Державний службовець повинен:
- Сумлінно виконувати свої службові обов'язки;
- Шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування;
- Не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.
Державна політика у сфері державної служби визначається Верховною Радою України.
Основними напрямами державної політики у сфері державної служби є визначення основних завдань і принципів функціонування інституту державної служби, забезпечення ефективної роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції.
Для проведення єдиної державної політики та функціонального управління державною службою утворюється Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України.
Питання функціонування державної служби в інших державних органах, правове становище яких регулюється спеціальними законами України, вирішуються цими органами.
Органом управління державною службою в державних органах та їх апараті є Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України.
Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України:

- Прогнозує і планує потребу державних органів та їх апарату в кадрах;
- Забезпечує спільно з іншими державними органами реалізацію загальних напрямів політики у сфері державної служби в державних органах та їх апараті;
- Розробляє і вносить на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативних актів з питань державної служби в державних органах та їх апараті;
- Розробляє, координує і контролює здійснення заходів щодо підвищення ефективності державної служби в державних органах та їх апараті;
- Здійснює методичне керівництво проведенням конкурсного відбору державних службовців в державних органах та їх апараті;
- Організовує навчання і професійну підготовку державних службовців державних органів та їх апарату;
- Контролює дотримання визначених цим Законом умов реалізації громадянами права на державну службу;
- Організує, координує та забезпечує умови для розвитку наукових досліджень з питань державної служби.
Регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до закону України "Про державну службу", якщо інше не передбачено законами України.
Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.
Конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.
Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:
- Визнані у встановленому порядку недієздатними;
- Мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;
- У разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками;

- В інших випадках, встановлених законами України.
Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця третьої - сьомої категорій, передбачених статтею 25 цього Закону, подає за місцем майбутньої служби відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім'ї. Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця першої і другої категорій, передбачених статтею 25 цього Закону, повинна подати також відомості про належні їй та членам її сім'ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери.
Прийом на державну службу на посади третьої - сьомої категорій, передбачених статтею 25 цього Закону, здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України.
Прийом на посади державних службовців поза конкурсом. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.94 р. N 423 "Про деякі питання застосування статей 4, 15 і 27 Закону України" Про державну службу "визначено, що просування по службі державного службовця, який зарахований до кадрового резерву чи пройшов стажування, а також прийом на роботу державного службовця, який припинив державну службу у зв'язку з відставкою, може здійснюватися за рішенням керівника відповідного державного органу без конкурсного відбору. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.95 року N 694 "Про внесення доповнень до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 1994 року N 423 "встановлено, що без конкурсного відбору або стажування можуть також прийматися:

а) державні службовці на посади:
- Керівників, які згідно із законодавством обираються або затверджуються колегіальним органом;
- Керівників, які призначаються міністрами, керівниками інших центральних органів виконавчої влади за погодженням з керівниками місцевих органів виконавчої влади; - фахівців при переміщенні їх в межах одного державного органу на рівнозначну або нижчу посаду з дотриманням вимог законодавства про працю;
б) державні службовці, які перебували на відповідних посадах у державних органах та виконавчих органах рад, у тому числі в тих, що ліквідуються, до новостворених органів виконавчої влади і місцевого самоврядування;
в) випускники Української Академії державного управління при Президентові України та її філіалів у державні органи, які направляли їх на навчання.
Порядок проведення конкурсу для вступу на державну службу регулюється Положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Дані про вакансії посад державних службовців підлягають публікації та поширенню через засоби масової інформації не пізніше ніж за один місяць до проведення конкурсу.
Забороняється вимагати від кандидатів на державну службу відомості та документи, подання яких не передбачено законодавством України.
Ранги, які відповідають посадам третьої - сьомої категорій, присвоюються керівником державного органу, в системі якого працює державний службовець.
При прийнятті на державну службу службовцю присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад.

Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії посади державний службовець повинен успішно відпрацювати на займаній посаді два роки. За виконання особливо відповідальних завдань державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг достроково в межах відповідної категорії посад.
За сумлінну працю державному службовцю при виході на пенсію може бути присвоєно черговий ранг поза межами відповідної категорії посад.
Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду.
Державний службовець має право брати участь у конкурсі на заміщення вакантної посади. Переважне право на просування по службі мають державні службовці, які досягли найкращих результатів у роботі, виявляють ініціативність, постійно підвищують свій професійний рівень та зараховані до кадрового резерву.
У державних органах створюється кадровий резерв для зайняття посад державних службовців, а також для просування по службі.
Інститут проходження державної служби складається з організації добору кадрів в управлінський апарат, здійснення переміщень працівників по службі, встановлення і реалізації засобів звільнення з державної служби.
Службова кар'єра починається з вступу на державну службу. Порядок вступу на посаду буде залежати від особливостей статусу державного органу; категорії державної посади.
Кожен державний службовець проходить свій службовий шлях, тобто має свою індивідуальну кар'єру.

4. Організаційно-правові засади і Завдання державної виконавчої служби

Як визначено Програмою розвитку державної служби на 2005-2010 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2006 року № 746, державна служба є складовою частиною державного управління, спрямованої на задоволення потреб суспільства, забезпечення захисту основних прав і свобод людини і громадянина, послідовного і сталого розвитку країни та поступового входження її до європейської спільноти. Подальший розвиток державної служби здійснюватиметься на таких принципах і засадах взаємодії системи державної служби та громадянського суспільства
1) законність і правова регламентація діяльності державних органів та державних службовців, проявів суб'єктивізму і недопущення порушень установленого порядку прийняття рішень і надання послуг;
2) дотримання державними службовцями вимог законодавства з питань державної служби та антикорупційного законодавства, етичних норм і правил поведінки, належне виконання посадових обов'язків;
3) демократизація та прозорість системи державної служби;
4) професіоналізм у підготовці управлінських рішень і наданні послуг;
5) прозорість процедури прийняття державними органами рішень, забезпечення участі громадян у процесі їх підготовки;
6) об'єктивність інформування громадян України про діяльність державних органів і державних службовців;
7) захищеність державних службовців від втручання в їх діяльність;
8) заміщення посад державної служби професійно підготовленими, висококваліфікованими фахівцями;
9) оприлюднення в засобах масової інформації відомостей про доходи, отримані протягом року державними службовцями, які займають посади I-II категорій;
10) створення умов для запобігання виникненню обставин, що сприяють проявам корупції і зловживанням на державній службі;
11) забезпечення збереження конфіденційної інформації, отриманої під час виконання державними службовцями посадових обов'язків.

5. Реєстрація актів Громадського стану
У правовому обороті України використовується два однакових по суті юридичних терміни - акти цивільного стану і акти громадянського стану. Термін "акти громадянського стану" знаходиться в правовому обороті відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу (далі: ЦК) України [1]; паралельно продовжує використовуватися і термін "акти громадянського стану", зафіксований у Законі України "Про органи реєстрації актів громадянського стану" [2]. Цими термінами позначають події та дії, які нерозривно пов'язані з людиною (фізичною особою) та впливають на його правовий статус - починають, змінюють, доповнюють або припиняють її здатність бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.
Акти цивільного стану, перераховані в ч. 3 ст. 49 ЦК України, підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація - це публічно-правове посвідчення актів цивільного стану, які є юридичними фактами цивільного права і тягнуть цивільно-правові наслідки. Мета реєстрації - охорона особистих майнових і немайнових прав, державних і громадських інтересів. Вона полягає у внесенні відомостей про акт цивільного стану в відповідну книгу реєстрації.
Вимога про державну реєстрацію поширюється не на всі акти громадянського стану, ними є тільки: народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб та його розірвання, зміну імені та смерть фізичної особи. Інші акти цивільного стану державної реєстрації не підлягають, вони починають, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків без їх державної реєстрації. Так, визнання громадянина недієздатним внаслідок душевної хвороби або недоумства істотно впливає на його громадянський стан, але спеціальний запис про цей факт не передбачено. Записи робляться лише про ті факти і обставини, вказаних у законі. Зокрема, за бажанням усиновлювача державний орган реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду видає свідоцтво про усиновлення [3].
Щодо інших актів цивільного стану, то законом встановлено інші способи фіксації. Так, наприклад, визнання особи недієздатною, обмеження фізичної особи в цивільній дієздатності відбувається в зв'язку з вступом рішення суду в законну силу. Інвалідність, під якою розуміється соціальна недостатність (дезадаптація) внаслідок обмеження життєдіяльності людини, викликаного порушенням здоров'я зі стійким розладом функцій організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги [4], встановлюється у порядку, визначеному Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»[5]. Інвалідність у повнолітніх осіб встановлюється шляхом експертного обстеження медико-соціальними експертними комісіями (МСЕК), підпорядкованими Республіканському в Автономній Республіці Крим, обласним та міським в містах Києві та Севастополі центрам (бюро) медико-соціальної експертизи. Згідно Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. № 83, медико-соціальна експертиза повинна здійснюватися після повного та всебічного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, визначення клініко-функціонального діагнозу, соціально-психологічного стану, професійно-трудового прогнозу, отримання результатів відновного лікування, соціально-трудової реабілітації та інших даних, що підтверджують стійкий або необоротний характер захворювання [6].

Реєстрація актів цивільного стану відбувається за загальним правилом в порядку, встановленому Законом України «Про органи реєстрації актів громадянського стану», Правилами реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 р. № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 18 листопада 2003 р. № 140/5), зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 р. № 719/4940 та ін. [7; С. 30].
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про громадянство України», реєстрацією громадянства України є внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи [8].
Згідно з п. 4 ст. 49 ЦК України, реєстрація актів цивільного стану проводиться в порядку, що встановлюється законом. Стаття 19 Закону України "Про органи реєстрації актів громадянського стану" передбачає, що порядок реєстрації таких актів встановлюється цим Законом та вище зазначеними правилами [9; С. 208 - 209]. Порядок реєстрації актів цивільного стану дипломатичними представництвами і консульськими установами визначається Консульським статутом [10] та Інструкцією про реєстрацію актів громадянського стану, яка затверджується Міністерством юстиції України за погодженням з Міністерством закордонних справ України [11].

Реєстрація народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені та по батькові провадиться органами реєстрації актів цивільного стану в книгах спеціального зразка, які є єдиними доказами засвідчених у них фактів. Зокрема, прийнято постанову Кабінетом Міністрів України від 12 вересня 2002 року № 1367 "Про затвердження зразків книг реєстрації актів цивільного стану та описів свідоцтв, що видаються державними органами реєстрації актів цивільного стану" [12].

Для здійснення запису акта громадянського стану громадянами мають бути надані документи, що є підставою для державної реєстрації цього акту (наприклад, довідка встановленої форми про народження чи смерть; спільна заява батька і матері дитини, які не перебувають у шлюбі один з одним, про встановлення батьківства, рішення суду про встановлення батьківства тощо), а також документ, що засвідчує особу заявника.
У зв'язку з встановленням неточності або помилки в записах цивільного стану може виникнути необхідність її виправлення. За наявності достатніх підстав і за відсутності спору між заінтересованими особами зміну або виправлення запису проводять органи реєстрації актів громадянського стану за місцем проживання заявника [13]. Зміни чи виправлення у записи акту цивільного стану також вносяться органом РАЦС на підставі рішень адміністративних органів, на підставі інших вчинених записів актів громадянського стану. Відмова органу реєстрації актів цивільного стану внести в запис актів цивільного стану зміни чи виправлення може бути оскаржена до суду. На підставі судового рішення вносяться також виправлення або зміни у запис акту цивільного стану за наявності спору між заінтересованими сторонами.
У разі втрати свідоцтва про державну реєстрацію акта цивільного стану громадянину на його прохання може бути видане органом реєстрації актів цивільного стану повторне свідоцтво на підставі запису актів цивільного стану, що зберігається в органах реєстрації актів цивільного стану. Втрачений запис акту цивільного стану може поновлюватись лише на підставі рішення суду про встановлення факту реєстрації відповідного акту цивільного стану.
Про кожен факт реєстрації акта цивільного стану органами реєстрації видаються відповідні свідоцтва про народження, смерть, шлюб, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміну прізвища, імені та по батькові на бланках суворої звітності, виготовлених за єдиними зразками. Забезпечення бланками свідоцтв про реєстрацію актів цивільного стану здійснюється Міністерством юстиції України. Порядок обліку, зберігання та звітності про використання бланків свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану встановлюється Міністерством юстиції України [14].
У деяких місцевостях України значну кількість записів до 1945 року не збереглося. Зокрема, записи періоду 1918-1920 років могли не зберегтися враховуючи загальну ситуацію в державі та невирішеність питання про заснування записи актів громадянського стану, записи періоду 1932-33 років (особливо записи про смерть) часто знищувалися або взагалі не робилися, тому смертей тоді на Україні було занадто багато, багато архівів узагалі і архівів органів реєстрації актів цивільного стану зокрема було знищено у 1941 році через неможливість їх вивезення. Певна частина актових записів була відновлена ​​після 1945 року при розгляді заяв громадян про відновлення актових записів [15].
Закон передбачає можливість відновлення органами реєстрації актів цивільного стану втрачених записів за наявності документів, що підтверджують, що раніше записи були, а також анулювання записів на підставі рішень суду. Анулювання записів актів цивільного стану провадиться органом реєстрації актів громадянського стану за місцем зберігання цих записів. З моменту анулювання запис акту цивільного стану втрачає правове значення.
Дійсними визнаються акти цивільного стану, вчинені за релігійними обрядами до утворення чи поновлення органів реєстрації актів цивільного стану (наприклад, під час Великої Вітчизняної війни на окупованих територіях). Вони прирівнюються до актів цивільного стану, здійснених в органах реєстрації актів цивільного стану, і не вимагають наступної державної реєстрації.
Таким чином, державна реєстрація актів цивільного стану покликана офіційної фіксації тих фактів дійсності у відношенні фізичних осіб, які здатні породжувати, змінювати, припиняти цивільні та інші правові відносини, і відбувається в строго визначеному законодавством порядку відповідно до повноважень, наданих кожному з органів реєстрації актів цивільного (громадянського) стану.

6. Організаційно-правові засади нотаріату

Правовою основою діяльності нотаріату є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України.
Стаття визначає правову основу діяльності нотаріату. До неї відносяться: Конституція України, Закон України "Про нотаріат", інші законодавчі акти. Необхідно відзначити, що діяльність нотаріату, яка грунтується на принципі законності, здійснюється з урахуванням положень всієї системи чинного законодавства, в тому числі підзаконних актів.
Важливо звернути увагу на те, що в цій статті використовується термін "діяльність нотаріату", який за змістом відрізняється від терміну "нотаріальна діяльність". Так, нотаріальна діяльність є професійною діяльністю нотаріусів, тоді як діяльність нотаріату об'єднує нотаріальну діяльність і діяльність всіх органів і посадових осіб, тим чи іншим чином стосується нотаріату (Міністерства юстиції України, органів та посадових осіб органів місцевого самоврядування, посадових осіб консульських установ і т. п.). Отже, діяльність усіх цих осіб і органів повинна грунтуватися на певній в ст. 2 Закону України "Про нотаріат" правовій основі.
Конституція України є основою всієї системи законодавства України, оскільки закріплює головні суспільні цінності, права і свободи як пріоритетного напряму діяльності держави. Визнання людини, її життя і здоров'я, честі й гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю (ст. З Конституції України) стало основою для всього законодавства. Це положення визначає пріоритетні напрямки діяльності держави у всіх її проявах, що, зокрема, стосується і нотаріальної діяльності, яка також включає в себе публічний елемент. Діяльність нотаріату в цілому, в тому числі і нотаріальна діяльність, мають соціальну спрямованість, суспільне значення, що призводить виконання важливих функцій нотаріату з реалізації, охорони і захисту прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, територіальних громад чи держави тощо.
При цьому діяльність нотаріату, зокрема нотаріальна діяльність, грунтується також на спеціальному законодавстві (Закон України "Про нотаріат", Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України тощо), а також тісно пов'язана з нормами інших галузей законодавства (цивільне, сімейне, господарське і т.п.). Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює нотаріальну діяльність, є Закон України "Про нотаріат", де розкриті питання організації нотаріальної діяльності, порядку її здійснення, зупинення та припинення, окремі питання здійснення нотаріальних процедур і т.п..
Важливо відзначити, що законодавство про нотаріат, в основі якого лежать норми, в основному розкривають порядок вчинення нотаріальних процедур, покликане реалізовувати норми інших галузей законодавства (матеріальні норми). Є спеціальне нотаріальне законодавство, будучи процесуальним, не може застосовуватися саме по собі, а, як і нотаріальна діяльність в цілому, є взаємопов'язаним з цивільних, сімейних, господарським законодавством і т.п.. При цьому, як зазначає А. В. Рясненко, нотаріальна діяльність невіддільна від здійснення прав учасників майнового обороту і її правова регламентація допустима лише з того ж джерела, що і цивільне законодавство ".
Реалізація функцій нотаріату відбувається згідно із зазначеним правовою основою його діяльності. Основоположні права і свободи людини і громадянина реалізуються в тому числі і за участю нотаріату. Вчинення окремих видів нотаріальних дій віднесено до одного із способів захисту цивільних прав (ст. 18 Цивільного кодексу України).
Слід зазначити, що кількість випадків обов'язкового нотаріального посвідчення угод, що є умовою вступу їх юридичної сили, свідчить про важливість ролі нотаріуса в суспільному житті, рівень довіри держави до інституту нотаріату в цілому.

Дата добавления: 2015-05-31