Зубна Фея

Боді Карлайл (☼ друг дитинства): Не смійтеся, але одного пам’ятного літа паличка лакриці коштувала вам п’ять доларів золотом. На звичайний водяний пістолетик треба було спустити п’ятдесят баксів.

Весна Зубної Феї геть‑чисто перевернула міддлтонські стандарти життя.

Усе почалося з того, що Рент зі своєю скаутською краваткою на шиї прийшов до мого будинку в суботу і сказав моїй мамі, що нам треба цілий день збирати банки з‑під фарби, щоб заробити значок за переробку відходів.

До того я і Рент носили тільки скаутські краватки. Якщо твоя рідня не могла купити тобі нічого, окрім жовтої краватки на шию, ти посідав найнижчу сходинку серед молодших скаутів. Інші хлопці, заможніші, мали темно‑сині формені сорочки. У багатіїв були однострої з сорочки і штанів. Мілт Томмі козиряв статутним скаутським ножем з піхвами, скаутським паском із бляшаною пряжкою та компасом, який можна було вішати на пасок за гачок. На кожне зібрання він приходив у своїй вщерть заповненій значками наплічній стрічці.

Бренда Джордан (☼ подруга дитинства): Я обіцяла нікому не розповідати, але в ті часи, коли ми зустрічалися, Рент Кейсі розказав мені про незнайомця. Тоді як бабуся Естер лежала помираючи, на дорогу невідь‑звідки виїхав незнайомець. Сказав, що він нагляне за Естер, а ще сказав Ренту, де можна знайти золото. Рент казав: просто старий високий чувак.

Той старий сказав Ренту, що він його справжній, правдивий татко, який приїхав з міста навідати його. Той незнайомець сказав, що Честер Кейсі йому ніхто.

Боді Карлайл: Без різниці, як тяжко ти його заробив, скаутський значок з усією цією закрученою вишивкою однаково коштував п’ять доларів. Ми з Рентом не заробляли значків.

Того літа ми штовхали тачку від ферми до ферми, стукаючи в кожні двері. Питаючи: чи нема у вас іржавих бляшанок з‑під старої, висохлої фарби, які валяються поруч і які ми могли б забрати? Скаутська акція зі збору металобрухту, каже їм Рент, і народ осміхається – самі раді позбутися старих бляшанок. І так усю суботу, поки ми з Рентом назбираємо собі цілу купу в стодолі у його старих.

Рент за допомогою викрутки знімає металеву кришку з однієї бляшанки, і її стінки виявляються повністю вкритими рожевою фарбою, що лишилася від фарбування спальні, яка вже цілу вічність як іншого кольору. Забуті кольори фермерських кімнат з усіх околиць, кімнат, що давно вже перейшли у спадок нащадкам. Ніяких несподіванок. Просто засохла фарба. Аж врешті Рент підважує кришку однієї бляшанки, і вона виявляється напханою газетами – деякі з них просто зібгані в кульки, а в деякі загорнуто щось тверде. Розгортаючи газети, ми знаходимо там старі пляшки. Темно‑синє скло бозна‑яких давніх пляшок. Маленькі слоїки з‑під крему для обличчя та баночки з‑під ліків.

На дотик газети м’які, як оббивка більярдного столу, папір не білий, а жовтий, повний закликів припинити злочини, війни та пошесті, що знаменують кінець світу. Газети кожного наступного року анонсують новий, черговий кінець світу.

Хартлі Рід (☼ власник магазину «Придорожна бакалія»): Одна дитина, Джорданівська мала, притягла пригорщу золотих монет. Більшість із них – золоті долари «Голова Свободи»[19]1897 року. Пізніше з’ясувалося, що вона взяла каменюку та розтрощила вставну щелепу своєї бабусі. Виміняла зуби з неї на «гроші Зубної Феї», як на них кажуть малюки. Принесла ці гроші мені та забрала ляльковий дім – спецзамовлення з каталогу Вокера.

Боді Карлайл: Бляшанки з‑під фарби всередині набиті монетами. Золотими й срібними монетами, туго запакованими, щоб не бряжчали. На деяких були вибиті орли, що борються зі зміями, а на деяких – симпатичні дівчата або старі чоловіки: дівчата зображені на повен зріст і майже без одягу, а от від стариганів на монетах одні лише зморшкуваті обличчя.

Золоті жуки, каже Рент, люди, що не довіряють ні уряду, ні банкам. Ні сусідам, ні родині. Ні дружинам. Самотні скнари‑одинаки, каже Рент, що громадять своє золото й падають із інфарктом, коли таємницю всього їхнього життя викрито.

Рент каже: це не можна назвати грабунком, якщо власник золота давно помер, а істинні та законні спадкоємці не викликали в нього достатньо любові, щоб він повідомив їх про заховані гроші. Піратські скарби. Ці бляшанки з‑під фарби, що стоять на полицях у сараях, іржавіють у стодолах та в багажниках закинутих авто.

Виявляється, Рент знав, що навкруги повно грошей – не в кожній бляшанці, але чимало, знав про це дуже давно, але не збирався заморочуватися зі збиранням бляшанок, доки не вигадає, чим пояснити появу в нас таких статків. Два скаути з самими лише краватками, не здатні нашкребти бодай на скаутські значки, перетворюються на отаких‑от нас, що сиплють золотими й срібними монетами з датами більше ніж сторічної давнини.

Хартлі Рід: Попит і пропозиція. Адже ніхто не наставляв на дітей пістолета, змушуючи їх витрачати гроші. Це були їхні гроші, на які вони могли купувати що душа забажає. Це ж природно: росте попит – росте ціна. Коли всі дітлахи міста торгуються за розчинну вишневу шипучку, ціна на неї неодмінно зазнає інфляції.

Боді Карлайл: Інфляція – це і був Рентів спосіб відмити нашу піратську здобич. Почавши з наших найближчих друзів‑п’ятикласників, ми розпитували: в кого зуб хитається? Кожному малюку, в якого випав зуб, – дзинь! – ми давали срібну чи золоту монету й наказували сказати, що то принесла Зубна Фея. У п’ятому класі більшість малих уже допетрали, що Зубна Фея – це все вигадки, але наші старі ще не казали нам такого.

Кожного вихідного ми збираємо бляшанки з‑під фарби, штовхаємо свою тачку дедалі довшими дорогами, щоби дістатися до найвіддаленіших ферм, до відірваних від світу ранчо, де справді забута грошва мала би просто нагромадитися.

І кожного тижня ми даємо все більше золота й срібла дітям, які пояснюють своїм родинам, що це їм Зубна Фея принесла в обмін на молочний зуб.

Більшість дорослих розуміла, що справа нечиста, але мамусі й татусі не бажали визнавати, що набрехали про Зубну Фею, Санта Клауса й усе таке. Ми брешемо рідним, рідні брешуть нам, ніхто не хоче визнавати, що він брехун.

Ніхто з колег‑п’ятикласників не настукав на мене з Рентом, адже нікому не хотілося розставатися з грішми і всі вважали, що далі буде ще.

Усі вляпалися в одну й ту саму зубнофейну брехню.

Можна змусити цілу купу народу повторювати одні й ті самі брехеньки, якщо всі вони мають у тому свій зиск. Якщо ти змусив говорити ту саму брехню всіх до одного, то це вже більше не брехня.

Лівія Рошель (☼ учителька): Того року, коли я викладала в п’ятому класі, донька Елліотів прийшла до мене з золотою монетою і спитала, скільки вона може коштувати в перерахунку на Тутсі Ролли[20]. Ми знайшли дещо про цю монету в бібліотеці: це виявився золотий долар «Голова Свободи», 1858 року випуску[21], номіналом у 2,5 долара. На лицьовому боці був зображений жіночий профіль, увінчаний словом «Liberty», по колу розташувалися тринадцять зірок.

Згідно з книжкою, в якій ми дивилися, ця золота монета коштувала п’ятнадцять тисяч доларів.

Я боялася, що дівча вкрало цю монету, тож спитала, звідки вона в неї. І ця Елліотівська мала, вона відповіла мені, що Зубна Фея принесла їй монету в обмін на зуб, який випав, і ткнула пальцем у дірку в роті. Випав верхній моляр, звичайний молочний зуб.

Боді Карлайл: Премоляри коштували п’ять доларів золотом. Моляри – десять. Сайлас Харлан стверджував, що втратив дванадцять різців, дев’ять ікол та шістнадцять зубів мудрості протягом тих літніх канікул. Бувало, що старші діти продавали п’ятикласникам свої зуби за половину прибутку. Малюки намагалися втрутити конячі зуби, собачі зуби, великі коров’ячі зуби, стерті до стану пеньків. Ренту довелося перетворитися на справжнього зубного експерта. Він відрізняв срібну пломбу від ртутної амальгами. Справді зламаний зуб – від видертої коронки. Людські зуби громадилися в його кімнаті спершу в банках з‑під супу, потім у коробках із‑під сигар, із‑під взуття, і зрештою – у господарчих сумках. Міддлтонський Зубний Музей.

Збагативши весь п’ятий клас, ми з Рентом не викликали ніяких підозр нашим власним багатством. Але на кожну монету, яку ми віддавали іншим дітям, припадало дві, котрі залишалися нам. Ренту діставалося вдвічі більше, ніж мені, і він своє не витрачав.

Поруч із тією купою грошей, що пішла гуляти містом, наші з Рентом витрати не здавались підозрілими. Вони були нормальними, зважаючи на новий стандарт життя.

Капітани бейсбольних команд потихеньку гребли хабарі, тож найпаскудніший гравець міг опинитись на подачі. Учителі в Міддлтонській початковій школі за тишком‑нишком сунуті пару сотень забезпечували табель із самими оцінками А. Були няньки, які брали на лапу сотню срібних доларів 925‑ї проби за те, що діти не лягали спати, дивлячись кіно після опівночі.

Лівія Рошель: Містер Рід у своїй «Придорожній бакалії» був тільки радий продавати малюкам солодощі. Іншою ознакою часу було те, що магазин прибрав відділ «Подарунки для пані» та розширив секцію «Іграшки й дозвілля» аж до відділу з замороженими продуктами. Протягом року здавалося, ніби половину крамниці займають цукерки, пневматичні рушниці й ляльки. Треба було їхати аж до Пітман Міллз по новий фільтр для бойлера, зате «Придорожна бакалія» мала в наявності сімнадцять різновидів ракет із феєрверками різної форми та кольору.

Боді Карлайл: Ми зрозуміли, що люди здатні продати будь‑що будь‑кому, якщо добре заплатити. Інфляція охопила всю міддлтонську економіку. Підбадьорені грошенятами Зубної Феї, діти більше не чубилися за підстригання газонів. Пляшки з‑під газованої води та пива, придатні для склотари, нагромаджувалися вздовж доріг.

Місцевий люд став називати це «теорією просочування благ знизу вгору»[22]. Усі діти багаті. Усі дорослі посміхаються, і лестять, і поводяться зразково, щоб загарбати їхні грошенята.

Озираючись на ті часи, я розумію, що ми спричинили справжній бум, почали відродження маленького містечка Міддлтон. Діти купляли новенькі велосипеди, і «Придорожня бакалія» нарешті зробила нормальний паркінг. Ідучи знов до школи тієї осені, діти мали на собі ковбойські черевики з ящіркової шкіри. Паски для родео з пряжками, всипаними бірюзою. Наручні годинники – такі важезні, що вони ледь не згинали малюка на один бік при ході.

Другий бум почався на Різдво, коли Санта вкидав золоті й срібні монети до панчіх п’ятикласників – однаково, слухняних чи не надто.

Лівія Рошель: На своїх заняттях я намагалася переконати учнів, що реальність – це наслідок договору. Будь‑які речі, від діамантів до жуйки, мають певну цінність тільки тому, що ми всі погодилися з цим. Закони на зразок обмеження швидкості є законами тільки тому, що більшість людей згодні поважати їх. Я намагалася довести їм, що їхнє золото варте незрівнянно більшого, ніж той мотлох, який вони хочуть за нього отримати, але це було те саме, що споглядати, як американські індіанці продають свої племенні землі за намиста й брязкальця.

Діти Міддлтона справді стимулювали нашу економіку. Протягом тижня та маленька дівчинка з Елліотів тихцем протягала Тутсі Ролли до класу. У середніх класах її обличчя вже нагадувало шматок сирого м’яса для гамбургера.

Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): Найжахливіше в цьому всьому те, що ніхто, крім Рента, навіть не підозрював, як далеко дехто може зайти, щоб отримати це золото.

Мері Кейн Харві: Діти розповідали мені про жінку, що продавала колоту кригу з вишневим сиропом у паперових ріжках. Два ріжки за золотий долар. Бачили б ви, як малюки брали шматочок‑другий, а решту викидали в траву на спортивному майданчику.

Гроші, заради яких ти не працював, дуже швидко витрачаються.

Бренда Джордан: Зубна Фея до кожної родини приходить по‑своєму. Елліоти, ті загортали зуб у серветку і спали, поклавши його під подушку. На ранок у серветці виявлялися гроші. Перріси кидали зуб у склянку, наполовину налиту водою, і ставили склянку на кухонне підвіконня. Уранці замість зуба у воді лежали гроші. У Гендерсенів ритуал був достоту як в Елліотів, але вони використовували мереживну хустинку, яку називали «зубним носовичком». Перріси користувалися однією й тією ж склянкою – ажурною гранчастою міркою, якою зазвичай розливають спиртне і яку вони називали «зубною склянкою». У нашій родині ми клали зуб у воду, але залишали його на всю ніч на столику в узголів’ї. Біля трохи прочиненого вікна, щоби фея могла влетіти.

Один‑єдиний раз я ледь не видала Рента Кейсі тієї ночі, коли поміняла зуб у своїй склянці на срібний долар Моргана[23]1897 року. Але вранці це були звичайнісінькі 25 центів із сучасною датою. Я знала, що мої старі змахлювали й забрали справжні гроші, але змушена була демонструвати радість.

Кеммі Елліот (☼ подруга дитинства): Дорослі брешуть дітям про Зубну Фею. Діти брешуть. Кожен знає, що всі брешуть. Потім дорослі за сотні баксів продають кульки з гелієм дітлахам, які не знають у житті нічого кращого. Дорослі крадуть у дітей, потім торговці крадуть у них самих. Жадоба на жадобі їде та жадобою поганяє.

їй‑богу, літо Зубної Феї знищило будь‑яку довіру поміж міддлтонцями. Відтоді ніхто не бере чуже слово на віру. Для кожного будь‑хто інший – брехун. Але всі так само всміхаються і поводяться чемно.

Шот Даньюн: Наступного Дня подяки надходить черга Рентової бабусі Бел посісти місце за дорослим столом. Потім буде черга дядечка Клема. Потім – дядечка Уолта й тітоньки Петті. Рент каже, його мама стояла й рахувала на пальцях: чотири, п’ять, шість родичів мають померти, перш ніж вона зможе їсти як доросла.

До кінця того святкового обіду бабуся Бел вже обливається лихоманковим потом. Температура її тіла сягає 105 градусів[24], але вона скаржиться на холод. Серед інших симптомів наявні запаморочення, слабкість, болі в м’язах. Рент каже, його бабуся задихається, бо, як виявляється пізніше, її легені наповнюються рідиною. Її нирки відмовили. На півдорозі до шпиталю, каже Рент, бабуся перестала дихати.

Ехо Лоуренс: Пізніше виявляється, що везучій бабусі Бел пощастило заразитися смертельним вірусом.

Він зветься «хантавірусом»[25], і ним можна заразитись від якоїсь тваринки – Рент називав її «білонога оленяча миша». Миша сере, лайно висихає на порох. Ти вдихаєш цей гівняний пил, і вірус убиває тебе за шість тижнів.

Вона була старою пані з червоною помадою та напудреним носиком.

Рент каже, окружна влада зробила пробу тальку в пудрениці бабусі Бел, і, ясна річ, він наполовину складався з мишачого лайна. Сухий, дрібний пил з гівна диких мишей. Подушечка в пудрениці була вся в цьому порохнявому гівні. Таємницю було розкрито. Нібито розкрито.

Шот Даньюн: Не думаю, що Рент був таким собі серійним убивцею‑натуропатом – павуки, блохи, миші та бджоли, – але таку точку зору цілком можна довести.

Боді Карлайл: Усього лише дрібка мого золота забезпечила мені оті темно‑сині штани та сорочку, і скаутський ніж, і компас, і пасок. А що Мілт Томмі був шестикласником і не знайшов ніяких скарбів, я заплатив йому сто баксів золотом за його нагрудну стрічку з усіма значками, які вже були туди пришиті. З усіма, починаючи «Значком за першу допомогу» і закінчуючи «Значком зразкового громадянина».

Люди й справді продадуть тобі що завгодно за гарну Ціну.

І я зрозумів, що куплена за гроші стрічка зі значками не варта й собачого лайна.

Дата добавления: 2015-07-02