Ризик— це

Ш

Тести

1. Норматив миттєвої ліквідності визначається як співвідно­
шення:

A) співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських ра­
хунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками

Б) активів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку з відповідними строками виконання

B) ліквідних активів до короткострокових зобов'язань
Г) загальних активів до загальних зобов'язань

2. Для комерційного банку норматив миттєвої ліквідності пови­
нен складати не менше:

А) 15 % Б) 20 % В) 40 % Г) 100 %

3. Норматив поточної ліквідності визначається як співвідно­
шення:

A) співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських ра­
хунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунка­
ми

Б) активів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку з відповідними строками виконання

B) ліквідних активів до короткострокових зобов'язань
Г) загальних активів до загальних зобов'язань

4. Для комерційного банку норматив поточної ліквідності пови­
нен складати не менше:

А) 15 % Б) 20 % В) 40 % Г) 100 %

5. Якого методу управління ліквідністю не існує:

A) через управління активами Б) через управління пасивами

B) через управління власним капіталом Г)збалансованого

6. Норматив короткострокової ліквідності визначається як
співвідношення:

A) співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських ра­
хунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками

Б) активів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку з відповідними строками виконання

B) ліквідних активів до короткострокових зобов'язань
Г) загальних активів дазагальних зобов'язань

7. Для комерційного банку норматив короткострокової ліквід­
ності повинен складати не менше:

А) 15 % Б) 20 % В) 40 % Г) 100 %

8. Якого розуміння ліквідності не існує:

A) потік Б)запас

B) середньозважене Г)структурне

ТЕМА 13

АНАЛІЗ БАНКІВСЬКИХ РИЗИКІВ

13.1. Значення, задачі, інформаційне забезпечення аналізу
банківських ризиків.

13.2. Аналіз кредитного ризику.

13.3. Аналіз депозитного ризику.

13.4. Аналіз валютного ризику.

13.5. Аналіз відсоткового ризику.

[ 13.6. Аналіз інвестиційного та системних ризиків. 13.7. Аналіз функціональних і зовнішніх ризиків.

13.1. Значення, задачі, інформаційне забезпечення аналізу банківських ризиків

Важливою компонентою банківського менеджменту є стратегія управління ризиками. Завдання банківського менедж­менту полягає в тому, щоб у межах здійснюваних операцій міні­мізувати ризик. Проблема ризик-менеджменту надзвичайно акту­альна для вітчизняної банківської системи — нині Національний банк України втілює повий великий проект щодо банківського нагляду на основі ризиків.

Ризики притаманні всім сферам банківської діяльності. Біль­шість ризиків пов'язана з активними операціями банку, насампе­ред кредитною та інвестиційною діяльністю. Діяльність щодо за­лучення коштів на вклади (депозити), на розрахункові та поточні рахунки також пов'язана з багатьма ризиками. Той факт, що банк здійснює одночасно й активні, й пасивні операції, вказує на дода­ткові чинники ризику та зумовлює розробку особливого підходу до обмеження їх впливу, що отримав назву «управління активами і пасивами». Діяльність операційних підрозділів, застосування інформаційних технологій і реалізація концепції маркетингу пов'язані з низкою функціональних ризиків, які теж можуть нега­тивно позначитися на прибутку та капіталі банку. Нарешті, на банк у цілому впливають зовнішні ризики; деякі з них (напри­клад, ризик невідповідності умовам державного регулювання) мають першорядне значення для його діяльності. Тому управлін­ня ризиком входить до числа ключових завдань стратегічного управління банком.

Банківські ризики можна поділити на дві категорії (рис. 13.1):

• ризики, що піддаються кількісній оцінці;

• ризики, що не піддаються кількісній оцінці.

До банківських ризиків, що піддаються кількісній оцінці, належать фінансові ризики, пов'язані з несприятливими зміна­ми в обсягах, дохідності, вартості і структурі активів та паси­вів банку.

До банківських ризиків, що не піддаються кількісній оцінці, належать функціональні ризики, які стосуються процесу ство­рення будь-якого банківського продукту чи послуги, та зовнішні ризики.

Функціональні ризики виникають унаслідок неможливості своєчасно і в повному обсязі контролювати фінансово-господарську діяльність, збирати й аналізувати відповідну ін­формацію. До зовнішніх ризиків належать ті нефінансові ризи­ки, які, на відміну від функціональних, є зовнішніми щодо ба­нку. Функціональні та зовнішні ризики не менш небезпечні, ніж фінансові, але їх важче ідентифікувати й визначати кількі­сно. Зрештою вони призводять до фінансових втрат. Усі бан­ківські ризики несуть у собі наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу банку.

Джерелом нормативно-правової інформації аналізу банківсь­ких ризиків є:

• Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в
Україні: Постанова Правління Національного банку України від
28.08.2001 № 368 (додаток);

Звітна фінансова інформація включає:

• баланс та звіт про фінансові результати;

• примітки до фінансових звітів:

1.17 «Операції пов'язаних сторін» примітки 1 «Облікова полі­тика»;

35 «Операції пов'язаних сторін»;

30 «Потенційні зобов'язання банку на кінець року»;

32 «Валютний ризик»;

33 «Ризик ліквідності»;

34 «Процентний ризик».

Звітна статистична інформація включає наступні форми:

• № ІД «Баланс» (щоденна)

• № 10 (місячна) «Оборотно-сальдовий баланс»

• № 611 «Звіт про дотримання економічних нормативів»

• № 612 «Звіт про дотримання економічних нормативів на ос­нові консолідованої фінансової звітності».

13.2. Аналіз кредитного ризику

Кредитний ризик банку — це міра (ступінь) невизна­ченості щодо виникнення небажаних подій при здійсненні фінан­сових угод, суть яких полягає в тому, що контрагент банку не зможе виконати взятих на себе за угодою зобов'язань і при цьому не вдасться скористатися забезпеченням повернення позичених коштів. Оперуючи поняттям кредитного ризику комерційного банку, потрібно розрізняти такі терміни:

• кредитний ризик щодо кредитної угоди — ймовірність того, що позичальник (боржник) не зможе повернути борг згідно з умовами договору (угоди), і при цьому банку не вдасться своєча­сно та в повному обсязі скористатися забезпеченням позики для покриття можливих втрат;

• портфельний кредитний ризик — середньозважена величи­на ризиків щодо всіх угод кредитного портфеля, де вагами є час­тки сум угод у загальній сумі кредитного портфеля.

Необхідно зазначити, що з кредитним ризиком пов'язані не лише кредитні операції комерційного банку (як балансові, так і позабалансові), а й інвестиційні (формування портфеля цінних паперів), гарантійні послуги, операції з деривативами, а також послуги кредитного характеру (лізинг, факторинг тощо).

Кількісний аналіз кредитного ризику комерційного банку здійснюється з використанням методу фінансових коефіцієнтів, статистичних та експертних методів.

Метод фінансових коефіцієнтів полягає у розрахунку віднос­них показників, які характеризують підприємство з огляду на стан його ліквідності, рентабельності і фінансової стійкості, і по­рівнянні їх із нормативними (критеріальними) значеннями. Не заперечуючи переваг цього методу, все ж слід зазначити, що він не позбавлений певних недоліків. Так, не завжди можна зробити однозначний висновок про те, наскільки кредитоспроможним є позичальник, оскільки значення одних його коефіцієнтів відпові­дають нормативним, а значення інших — ні.

Серед статистичних методів оцінки кредитного ризику вар­то виокремити метод дискримінантного аналізу, який дає змогу розбивати позичальників на класи. Зокрема, за допомогою цього методу можна побудувати класифікаційні моделі для прогнозу­вання результатів кредитної угоди (виконає позичальник умови чи ні). У міжнародній банківській практиці найвідоміші з таких моделей — Z-модель Альтмана, модель Фулмера, які використо-

вуються для прогнозування банкрутства підприємства, і модель нагляду за кредитами Чессера. Останніми роками набули поши­рення ще дві категорії моделей оцінки кредитного ризику: струк­турні моделі {structural models), засновані на дослідженнях Р. Мертона, та моделі скорочених форм {reducedform models).

Проте використання перелічених моделей у вітчизняній бан­ківській практиці є необгрунтованим. На наш погляд, доцільно побудувати аналогічні моделі, які відповідатимуть реаліям вітчи­зняної економіки і враховуватимуть, зокрема, галузевий та часо­вий чинники.

Статистичні методи оцінки кредитного ризику потребують значних масивів даних, яких може просто не бути. Тому через нестачу чи брак інформації здебільшого доводиться застосовува­ти експертні методи.

Суть експертних методів полягає в обробці суджень досвід­чених фахівців банківської справи щодо ймовірності виникнення різних значень збитків або тієї чи іншої несприятливої (небажа­ної) події у процесі банківського кредитування. Одним із наочних прикладів оцінки кредитного ризику експертними методами є рейтингові методи оцінки кредитоспроможності позичальника, досить поширені у вітчизняній банківській практиці.

Сукупний кредитний ризик комерційного банку можна розра­хувати за формулою

(13.1)

де — сподівана (середня) величина втрат за кредитним портфелем;

— поправковий коефіцієнт (квантиль), що визначає поло­ження значення випадкової величини (симетрично в обох «хвос­тах» розподілу) відносно середнього, вираженого в кількості се-редньоквадратичних відхилень;

— стандартне відхилення можливих втрат за i-ою (j -ою)

кредитною угодою;

— коефіцієнт кореляції ймовірностей дефолту i'-го та j -то позичальника.

Щодо методів зниження кредитного ризику комерційного ба­нку, то їх можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні.

У разі застосування зовнішніх способів зниження кредитного ризику банк прагне перерозподілити ризик, перекладаючи його частини на інших суб'єктів та/чи об'єкти.

Найпоширенішими зовнішніми способами зниження кредит­ного ризику комерційного банку є застава, гарантія (порука) та страхування.

Сенс застави в тому, що в разі невиконання позичальником забезпеченого заставою зобов'язання банк має право повернути собі борг за рахунок коштів, отриманих від реалізації заставлено­го майна, маючи при цьому пріоритет перед іншими кредитора­ми. Відтак, застава як спосіб зниження кредитного ризику — це, по-перше, конкретизація та посилення права кредиторської вимо­ги, а по-друге, — право на перевагу. Для договору застави харак­терна підпорядкованість чинності основного боргового зо­бов'язання: якщо воно з якихось причин виявиться недійсним, то і договір застави також не спричинить ніяких правових наслідків.

Гарантія (порука) — це зобов'язання гаранта (поручителя) перед кредитором боржника (позичальника) відповідати за вико­нання боржником свого зобов'язання у повному обсязі або част­ково. Гарантія (порука) як спосіб зниження кредитного ризику у вітчизняній практиці має три основні специфічні риси: 1) підпо­рядкованість відповідальності гаранта (поручителя) чинності ос­новного боргу; 2) однорідність основного та додаткового борго­вих зобов'язань; 3) виникнення ще одного боржника без втрати попереднього (першочергового) і без зміни кредитора за основ­ним зобов'язанням. За допомогою гарантії (поруки) банк фактич­но перерозподіляє ризик, у такий спосіб зменшуючи його.

Сутність страхування полягає у повній передачі ризику стра­ховій установі. Кредитний ризик за допомогою страхування мо­жна зменшувати двома способами. Перший полягає у тому, що позичальник укладає зі страховою компанією договір про стра­хування своєї відповідальності за непогашення кредиту, тобто страхувальником є позичальник. У другому випадку страхуваль­ником є кредитор (банк), страхуючись від кредитного ризику.

Суть внутрішніх способів зниження кредитного ризику коме­рційного банку полягає в самострахуванні банком можливих втрат. Основними внутрішніми способами є лімітування, дивер­сифікація та створення резервів.

Лімітування — це встановлення ліміту, тобто граничних сум здійснюваних кредитних операцій. Як приклад можна навести нормативи кредитного ризику, встановлені Національним банком України для комерційних банків: максимальний розмір ризику на одного позичальника; норматив «великих» кредитних ризиків; норматив максимального ризику на одного інсайдера; норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручи-

тельств, наданих інсайдерам. Лімітування спрямоване на обме­ження зважених кредитних ризиків (ризиків у грошовому вира­женні) комерційного банку.

Диверсифікація — найпростіший та універсальний метод зни­ження портфельного кредитного ризику. Вона передбачає дивер­сифікацію за такими ознаками: групи позичальників (юридичні, фізичні особи); організаційно-правова форма підприємства; галу­зі національного господарства; розмір, строки, види відсоткових ставок; способи забезпечення повернення кредитів; географічне положення.

Ще одним внутрішнім методом.зниження кредитного ризику банку є створення резервів на покриття можливих втрат.

13.3. Аналіз депозитного ризику

Депозитний ризик комерційного банку — це міра (сту­пінь) невизначеності щодо можливості переведення розрахунко­вого або поточного рахунку до іншого банку чи дострокового ви­лучення вкладу.

За міру (ступінь) депозитного ризику можна взяти один із ко­ефіцієнтів нестабільності депозитів

К1 = (Сума достроково знятих депозитів терміном і) (13.2) / (Загальна сума депозитів терміном t ),

К2 = (Кількість достроково знятих депозитів терміном t) / (13.3) / (Загальна кількість депозитних договорів, укладених на термін t)

Щодо методів зниження депозитного ризику, то найефектив­нішими з них є диверсифікація вкладників та лімітування, тобто встановлення граничної суми вкладу.

13.4. Аналіз валютного ризику

Валютний ризик комерційного банку — це міра (сту­пінь) невизначеності щодо можливості понесення ним втрат че­рез коливання валютних курсів і цін на банківські метали. Цей ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів банку сто­совно кожної з валют і стосовно кожного із банківських металів за термінами і сумами.

Один з методів вимірювання валютного ризику, відомий як Value at risk (VAR), застосовують особливо широко останніми ро­ками — сьогодні він використовується міжнародними банківсь­кими організаціями як основний при встановленні нормативів величини капіталу банку щодо ризику його активів.

В основі розрахунку VAR — визначення одноденної мінливос­ті (волатильності) валютних курсів, тобто того, наскільки можуть змінюватись валютні курси за день. Найчастіше за міру одноден­ної мінливості беруть середньоквадратичне відхилення у відсот­ках, яке можна розрахувати на основі історичних даних. Для ча­сових горизонтів, які перевищують один день, припускають, що волатильність валютних курсів пропорційна тривалості часового горизонту прогнозування. Це дає змогу отримати оцінку валют­ного ризику на необхідну перспективу шляхом масштабування одноденної величини VAR. VAR із часовим горизонтом Т днів і довірчим інтервалом х % за припущення відсутності хаосу можна розрахувати за законом дисперсії фрактального броунівського руху

(13.4)

де к_х — поправковий коефіцієнт (квантиль), що визначає поло­ження значення випадкової величини (симетрично в обох «хвос­тах» розподілу) відносно середнього, вираженого в кількості се-редньоквадратичних відхилень. (Так, для найчастіше використовуваних значень довірчого інтервалу в 95 та 99 % від­повідні квантилі дорівнюватимуть 1.65 і 2.33 середньо-квадратичного відхилення);

— середньоквадратичне відхилення (одноденна волатиль­ність) валютного курсу у відсотках.

Інколи доцільно відмовитися від наведеного спрощеного варі­анта формули , в якому ступінь хаотичності валют­них курсів, курсів цінних паперів та інших даних — експонента Херста (Я)— приймається рівним 0.5. Цей показник вказує, що дані є персистентними (H> 0,5), чи навпаки (H < 0,5), або ж сві­дчить про відсутність хаосу (H = 0,5). У першому випадку за пе­ріодами зростання (падіння) випадкової величини йдуть в основ­ному періоди подальшого зростання (падіння), у другому — навпаки, за періодами зростання (падіння) йдуть переважно зво­ротні тенденції падіння (зростання) — все це випадки процесу, що характеризується деякою пам'яттю і називається фракталь-ним броунівським рухом. При Н = 0,5 хаос відсутній, і має місце класичний броунівський рух, що не передбачає пам'яті.

Зазначимо, що оцінка VAR за формулою (13.4) є прийнятною лише для порівняно невеликих інтервалів часу, при цьому її точ­ність знижується зі збільшенням часового горизонту.

Оцінка валютного ризику комерційного банку із застосуван­ням VAR-технології здійснюється у кілька кроків. Перший крок — визначення розміру відкритої позиції, що піддається ри­зику, за кожною іноземною валютою. Такі позиції мають бути перераховані у національну валюту за офіційними валютними курсами на момент оцінки ризику (цей процес називається mark-to-market, або розрахунок ринкової вартості позиції). Другий — визначення мінливості (волатильності) валютних курсів. Тре­тій — розрахунок VAR кожної з відкритих позицій, виражених у національній валюті. Він дорівнює добутку ринкової ціни позиції на мінливість валютного курсу. Четвертий крок— визначення валютного ризику комерційного банку (який не дорівнює сумі VAR кожної з відкритих валютних позицій, оскільки коефіцієнт кореляції між змінами курсів валют, як правило, не дорівнює 1 або-1).

Валютний ризик щодо загальної відкритої валютної позиції комерційного б анку — VAR„ можна визначити за такою форму­лою

(13.5)

де S— загальна відкрита валютна позиція банку в гривневому еквіваленті;

— максимально можлива зміна курсу i'-ої (j -ої) інозе­мної валюти щодо національної за період, протягом якого не мо­же бути закрита валютна позиція;

— частка (питома вага) i'-ої (j -ої) іноземної валюти у гри­вневому еквіваленті в загальній відкритій валютній позиції банку в гривневому еквіваленті;

— коефіцієнт кореляції між змінами курсів i'-ої j-ої) іно­земних валют щодо національної валюти.

Зазначимо: якщо комерційний банк займає за певною інозем­ною валютою довгу валютну позицію (активи банку в цій валюті перевищують й ого пасиви в цій валюті), то у формулу (3) макси­мально можлив а зміна курсу даної іноземної валюти щодо націо­нальної підстав ляється зі знаком «+»; якщо коротку (пасиви бан­ку в цій валюті перевищують активи в цій же валюті) — зі знаком «-».

Для зниження валютного ризику комерційний банк може ви­користовувати такі прийоми:

1. Надання позички в одній валюті з умовою її погашення в іншій з урахуванням форвардного курсу, зафіксованого в кредит­ному договорі. Такі заходи дають змогу банку застрахуватися від можливого падіння курсу валюти, в якій надано кредит;

2. Хеджування за допомогою деривативів (форвардних конт­рактів, ф'ючерсів, опціонів);

3. Диверсифікація коштів банку в іноземній валюті. Суть цьо­го методу зниження валютного ризику полягає у здійсненні опе­рацій не з однією, а з кількома валютами, які не є корельованими;

4. Страхування валютного ризику, що передбачає передачу банком усього ризику страховій компанії;

5. Визначення оптимальної структури загальної відкритої ва­лютної позиції, яка забезпечує мінімальний ризик.

13.5. Аналіз відсоткового ризику

Відсотковий ризик комерційного банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості отримання банком втрат через несприятливі зміни відсоткових ставок. Цей ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів з плаваючою від­сотковою ставкою.

Основним методом оцінки відсоткового ризику банку є аналіз гепа.

Геп — різниця між величиною чутливих до зміни ставки від­сотка активів і пасивів банку, які необхідно переоцінити або по­гасити до певного терміну.

Чутливими до змін відсоткової ставки активами є видані кре­дити, придбані банком облігації, доходи майбутніх періодів то­що, чутливими до зміни відсоткової ставки пасивами — кошти на розрахункових і поточних рахунках, депозити й отримані міжба-нківські кредити. Нечутливі пасиви — це фонди комерційного банку (статутний, резервний та інші).

Геп можна розрахувати за формулою

Геп = ЧПА-ЧПЗ. (13.6)

Геп-відношення можна розрахувати за формулою

Геп-відношення = ЧПА / ЧПЗ. (13.7)

Коли банк має нульовий геп (тобто ЧПА = ЧПЗ), це означає, що активи та пасиви у його балансі погоджені за термінами. Та-

ким чином, один із підходів до управління ними — це стратегія погодження термінів. Мета такої стратегії — збереження нульо­вого гепу, або геп-відношення рівного одиниці. Але стан нульо­вого гепу цілком не виключає ризику, пов'язаного зі зміною ста­вки відсотка, бо зміни відсоткових ставок за активами й пасивами не завжди вдається узгодити. Оскільки процентні ставки за кре­дитами встановлюються керівництвом банку на різні терміни, у разі стрімкого підвищення ставок за залученими коштами прибу­ток банку зменшиться. Проте коли процентні ставки за пасивами знизяться, його прибуток зросте, бо частина позичальників спла­чуватиме проценти за кредит на підставі укладених раніше угод. Крім того, постійно відбуваються структурні зміни у складі акти­вів та пасивів, які також не сприяють досягненню нульового ге­пу. Приміром, зростає кредитний портфель банку та водночас розміщуються короткотермінові депозитні сертифікати банку, або збільшується обсяг залучених міжбанківських кредитів.

Розглянемо інший приклад управління гепом: ЧПА переви­щують ЧПЗ. Таке становище можна визначити як додатний геп. Записане формулами, воно матиме такий вигляд

ЧПА-ЧПЗ >0; (13.8)

ЧПА/ЧПЗ>1. (13.9)

Якщо, наприклад, чутливі до процентної ставки активи банку (ЧПА) становлять 250 млн грн, а чутливі до процентної ставки зобов'язання (ЧПЗ) — 200 млн грн, то геп становить +50 млн грн, а геп-відношення 1.25.

Третя (цілком протилежна) ситуація, коли ЧПЗ перевищують ЧПА. Більшість залучених коштів мають короткий термін по­гашення, а велика частка кредитів у кредитному портфелі бан­ків — довгі фактичні терміни погашення внаслідок постійних процедур пролонгації та істотної частки нестандартних позик у кредитному портфелі. Банки змушені вдаватися до систематич­них пролонгацій наданих кредитів з огляду на нестабільне фі­нансове становище позичальників. Від'ємний геп визначається такими рівняннями

ЧПА-ЧПЗ <0; (13.10)

ЧПА/ЧПЗ <1. (13.11)

Коли облікова ставка НБУ зростає, від'ємний геп створює значні ліквідні та процентні ризики. Свідченням тому — кризи, в які іноді потрапляють українські банки (всі разом або окремо).

Зв'язок між зміною ставки відсотка та зміною чистого проце­нтного доходу відображає така формула

(13.12)

де — зміна ставки процента,

ГЕП — різниця в обсягах активів та пасивів, чутливих до про­центної ставки, з одним терміном погашення.

Принципи управління гепом можна сформулювати так:

1. Зміна відсоткового прибутку, який отримується при зада­ному співвідношенні активів і пасивів, у результаті зміни відсот­кової ставки залежить від величини гепа.

2. У випадку негативного гепа при зростанні ставки відсотка відсотковий прибуток зменшиться, а при її зниженні — зросте. Навпаки, при позитивному гепі відсотковий прибуток збільшу­ється зі зростанням ставки відсотка, а з її зниженням — зменшу­ється.

3. Поняття гепа нерозривно пов'язане з термінами погашення або переоцінки пасивів та активів. Коли ці терміни суттєво різ­няться, виникає так званий ефект Стігума-Бренча, згідно з яким, якщо пасиви (активи) багатократно переоцінюються до того, як здійснюється переоцінка активів (пасивів), це визначатиме пози­цію гепа, який розраховується на момент переоцінки;

4. Позиція гепа визначається характером діяльності комерцій­ного банку.

Аналіз дюрації становить суть класичного підходу до оціню­вання процентного ризику.

Дюрація — це середньозважений (з вагами) час до погашен­ня певного фінансового інструменту. Вона обчислюється за фор­мулою

(13.13)

де — величина грошового потоку в момент часу t;

Р — теперішня (приведена) вартість фінансового інструменту;

r — ставка дисконтування;

Т — строк фінансового інструменту.

Дюрація дає змогу порівнювати альтернативні потоки плате­жів шляхом аналізу їх чутливості до зміни процентних ставок. Якщо, приміром, позичено під зобов'язання виплатити 1000 гри через рік (дюрація заборгованості дорівнює 1), то розумно було б із метою захисту від зміни процентних ставок купити, скажімо, безкупонну облігацію номіналом 1000 грн, яка погашається через

рік. Тоді зобов'язання будуть приведені у відповідність з актива­ми (що ілюструє результат теореми Самуельсона про імунітет). Модифікована дюрація обчислюється за формулою

(13.14)

Зміна теперішньої вартості фінансового інструменту (у відсо­тках) приблизно дорівнює добутку AD на зміну дохідності (став­ки дисконтування).

Застосовуючи показник AD, слід бути обережним, тому що він перебільшує розмах падіння теперішніх вартостей при вели­кому зростанні процентних ставок і занижує масштаби зростан­ня теперішніх вартостей при їх значному падінні (так звана вла­стивість опуклості (convexity), зумовлена другою похідною). Ефект цей суттєво нелінійний. Труднощі також виникають при розрахунках AD для облігацій з правом дострокового викупу емітентом.

Відсотковий ризик комерційного банку — VAR„ можна визна­чити за формулою

(13.15)

де А — теперішня вартість чутливих активів банку;

L — теперішня вартість чутливих пасивів банку;

D_A — сподівана середньозважена модифікована дюрація акти­вів банку (з урахуванням можливої їх пролонгації);

D_n — сподівана середньозважена модифікована дюрація па­сивів банку (з урахуванням можливого їх дострокового вилу­чення);

— максимально можлива зміна відсоткової (дисконтної) ставки за певний період.

Основними методами зменшення відсоткового ризику комер­ційного банку є управління гепом, імунізація портфеля (приве­дення у відповідність середньозваженої модифікованої дюрації активів та середньозваженої модифікованої дюрації пасивів бан­ку), а також похідні інструменти. Кожен із похідних інструментів використовується, щоб знизити специфічним чином відсотковий ризик, зафіксувати відсоткову ставку за запозиченнями або вкла­деннями, а також для регулювання співвідношення запозичень і вкладень за фіксованою та плаваючою відсотковими ставками у портфелі комерційного банку.

Крім того, відсотковий ризик банку можна зменшувати за до­помогою страхування, яке передбачає повну передачу відповід­ного ризику страховим компаніям.

13.6. Аналіз інвестиційного та системних ризиків

Інвестиційний ризик банку — це міра (ступінь) неви­значеності щодо можливості знецінення цінних паперів, придба­них банком.

Для оцінки ступеня ризиковості інвестиційного портфеля (су­купності всіх придбаних банком цінних паперів) можна викорис­тати середньоквадратичне відхилення, яке обчислюється за фор­мулою

(13.16)

де — середньоквадратичне відхилення норми прибутку /-го цінного папера;

_ частка (питома вага) /-го (j -го) цінного папера в загаль­ній сумі інвестиційного портфеля;

— коваріація між: нормами прибутку /-го та j -го цінних па­перів.

Основним методом зниження ризиковості інвестиційного портфеля банку є диверсифікація вкладень, тобто розподіл кош­тів між різними видами цінних паперів (акціями, облігаціями) рі­зних емітентів із різними строками погашення.

Ризик ліквідності комерційного банку — це міра (ступінь) не­визначеності щодо спроможності банку забезпечити своєчасне виконання зобов'язань перед клієнтами шляхом перетворення ак­тивів у грошові кошти. Цей ризик є похідним від ризиків, пов'язаних із активними та пасивними операціями банку.

Основним методом зниження ризику ліквідності є збалансу­вання активів і пасивів банку. Характер активних статей банку, їх строковість мають відповідати характеру і строковості пасивних статей.

Ризик капітальної стійкості комерційного банку — це міра (ступінь) невизначеності стосовно того, що втрати перевищать резерви на їх покриття. Цей ризик є похідним від ризиків за акти­вними операціями банку.

Ризик неплатоспроможності {банкрутства) — це міра (сту­пінь) невизначеності стосовно того, що банк виявиться неспро­можним відповідати за своїми зобов'язаннями. Інакше кажучи, це ризик того, що банк виявиться одночасно неліквідним, збит­ковим і з від'ємним капіталом. Ризик неплатоспроможності (бан­крутства) комерційного банку є похідним від усіх розглянутих вище фінансових ризиків.

13.7. Аналіз функціональних і зовнішніх ризиків

Функціональні ризики

Стратегічний ризик комерційного банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості неправильного фор­мування цілей банку, невірного ресурсного забезпечення їх реа­лізації та хибного підходу до управління ризиком у банківській діяльності в цілому.

Технологічний ризик — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення втрат, пов'язаних із витратами на усунен­ня збоїв у роботі банківського обладнання.

Операційний ризик — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення втрат через шахрайство або неуважність службовців банку.

Ризик неефективності — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості невідповідності між витратами банку (наклад­ними) на здійснення своїх операцій та їх дохідністю.

Ризик впровадження банком нових продуктів і технологій — це міра (ступінь) невизначеності щодо досягнення запланованої окупності нових банківських продуктів, послуг, операцій, підроз­ділів або технологій.

Ідентифікувати й оцінити функціональні ризики комерційного банку складніше, ніж фінансові. Для їх оцінки використовуються в основному експертні методи.

Щодо методів зниження функціональних ризиків, то основним серед них є розвиток внутрішнього аудиту, вдосконалення доку­ментообігу, розробка внутрішніх методик і техніко-економічного обгрунтування окремих операцій, а також продумане ресурсне (фінансове, матеріально-технічне, кадрове) забезпечення своїх операцій.

Зовнішні ризики

Рвпутаційний ризик — це міра (ступінь) невизначенос­ті щодо можливості втрати банком довіри з боку клієнтів унаслі­док невиконання ним своїх зобов'язань, поширення чуток про участь банку в різноманітних аферах тощо. Значення цього ризи­ку не варто применшувати, адже, як свідчить практика, його нас­лідки можуть бути навіть тяжчими, ніж наслідки фінансових ри­зиків.

Політичний ризик — це міра (ступінь) невизначеності стосов­но того, що політична ситуація в державі негативно вплине на ді­яльність комерційного банку. Цей ризик пов'язаний із внутріш­ньополітичними обставинами, до яких може виявитися причет­ним колишнє або нинішнє керівництво банку.

Соціально-економічний ризик — це міра (ступінь) невизначе­ності щодо можливості погіршення економічної ситуації в дер­жаві, падіння життєвого рівня населення, що може негативно по­значитися на діяльності банку.

Форс-мажорний ризик — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості виникнення стихійних лих, катастроф, які мо­жуть призвести до фінансових втрат комерційного банку.

Стратегія управління банківськими ризиками — невід'ємна частина банківського менеджменту. Система управління банків­ськими ризиками має включати такі складові, як ідентифікація, оцінка, контроль, моніторинг.

Література [2, 10, 16, 20, 21, 29, 35, 51, 58, 61, 71]

Контрольні запитання

1. Що розуміється під терміном «банківський ризик»?

2. На які категорії поділяються банківські ризики?

3. Які ризики не піддаються кількісній оцінці?

4. Чилі портфельний кредитний ризик відрізняється від ри­зику кредитної угоди?

5. Які методи використовуються для кількісної оцінки кре­дитного ризику?

6. Які існують внутрішні методи зниження кредитного ри­зику?

7. Які зовнішні методи зниження кредитного ризику є най­більш поширеними?

8. Як розраховуються коефіцієнти нестабільності депозитів?

9. Як волатильність валютних курсів пов'язана із ризиком?

10. Які існують засоби зниження валютного ризику?

11. Які активи є чутливими до зміни відсоткової ставки?

12. Як оцінюється відсотковий ризик банку на основі дюрації?

13. Які існують основні методи зниження інвестиційного ризику?

14. Які ризики відносять до системних і чому?

15. Які методи зниження функціональних ризиків існують?

16. На які зовнішні ризики наражається банк?

Тести

A) невизначеність, пов'язана із настанням будь-якої події Б) величина, прямо зворотна прибутковості

B) характеристика зовнішнього середовища Г) характеристика внутрішнього середовища

2. Норматив великих кредитних ризиків не мас перевищувати:

A) 8-кратний розмір регулятивного капіталу Б) 3-кратний розмір регулятивного капіталу

B) 8-кратний розмір статутного капіталу Г) 3-кратний розмір статутного капіталу

3. Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною
установою не має перевищувати:

A) 15 % регулятивного капіталу Б) 15 % статутного капіталу

B) ЗО % регулятивного капіталу Г) ЗО % статутного капіталу

4. Норматив загальної суми інвестування не має перевищувати:

A) 60 % регулятивного капіталу Б) 60 % статутного капіталу

B) 30 % регулятивного капіталу Г) ЗО % статутного капіталу

5. Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валю­
тної позиції банку не має перевищувати:

A) 60 % регулятивного капіталу Б) 60 % статутного капіталу

B) 30 % регулятивного капіталу Г) 30 % статутного капіталу

367

6. Під час визначення чистого кредитного ризику для розрахун­
ку резерву на можливі втрати не враховується:

A) сума валового кредитного ризику

Б) класифікація кредиту за ступенем ризику

B) наявність забезпечення

Г) норма мінімальних обов'язкових резервів

7. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та пору­
чительств, наданих одному інсайдеру не має перевищувати:

A) 5 % регулятивного капіталу Б) 5 % статутного капіталу

B) 10 % регулятивного капіталу Г) 10 % статутного капіталу

8. Норматив ризику загальної довгої валютної позиції банку не
має перевищувати:

A) 20 % регулятивного капіталу Б) 20 % статутного капіталу

B) 50 % регулятивного капіталу Г) 50 % статутного капіталу

9. Залучення вкладів фізичних осіб спеціалізованими банками
(крім спеціалізованих ощадних банків) не може становити більше:

A) 5 % регулятивного капіталу банку Б) 20 % статутного капіталу

B) 10 % регулятивного капіталу Г) 10 % статутного капіталу

Дата добавления: 2015-07-02