Система забезпечення національної безпеки України. 1 страница

Для реалізації державної політики національної безпеки, захисту національних інтересів в усіх сферах суспільного і державного життя створюється система забезпечення національної безпеки України. Реалізація сучасної концепції національної безпеки значною мірою залежить від комплексного використання економічних, політичних, науково-технічних, соціальних, духовних і воєнних факторів.

Система забезпечення національної безпеки – це організована державою сукупність суб'єктів: державних органів (законодавчої, виконавчої та судової влади), громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.

Законодавчо-правову основу забезпечення національної безпеки України становлять Конституція України, Закони України «Про національну безпеку України», «Про інформаційну безпеку України», «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про службу безпеки України» тощо, а також інші нормативно-правові акти державних органів влади й управління; міжнародні договори й угоди, укладені чи визнані Україною.

Діяльність з формування системи забезпечення національної безпеки України була невід'ємною частиною і фактором державотворчих процесів з самого початку виникнення незалежної України. Вже в Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.) питання безпеки розглядались в розділах «Зовнішня і внутрішня безпека», «Міжнародні відносини», «Екологічна безпека». Питання внутрішньої та зовнішньої безпеки аналізуютъся через призму права України на власні Збройні Сили, власні внутрішні війська та органи державної безпеки. З проблемами безпеки пов'язується намір України стати у майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Україна задекларувала прагнення активно сприяти зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, брати активну участь у роботі міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів.

В Декларації про держаний суверенітет України визначаються поняття, об'єкти, суб'єкти та зміст екологічної безпеки України.

Після проголошення незалежності України було розроблено і прийнято Верховною Радою України та підписано Президентом України кілька документів в сфері зовнішньої та військової політики, які закладали засади системи національної безпеки, що фактично стали частиною відповідної концепції. До них слід віднести Концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України (11 жовтня 1991 р.), Закони «Про оборону України» (5 жовтня 2000 р.), «Про Збройні Сили України» (5 жовтня 2000 р.), «Основні напрями зовнішньої політики України» (2 липня 1993 р.), «Військову доктрину України» (19 жовтня 1993 р.) та ряд інших.

В Основних напрямках зовнішньої політики України (1993 р.) гарантування національної безпеки України було названо першою пріоритетною функцією зовнішньої політики держави, розкрито співвідношення національної і міжнародної безпеки, національної безпеки і проблеми ядерного роззброєння, чинні і потенційні загрози національній безпеці, вказано на роль Збройних Сил України як гаранта національної безпеки.

Концепція національної безпеки України відповідає Конституції України та визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

Основні положення Концепції національної безпеки України були підготовлені з врахуванням конституційних засад національної безпеки. В Конституції України ті чи інші аспекти національної безпеки розглядаються в семи розділах та 17 статтях. За Конституцією України, безпека людини, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканність визначаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Безпосередньо конституційні норми стосуються таких видів безпеки, як національна безпека, державна, особиста, економічна, громадська, інформаційна, екологічна.

Конституція України встановлює певні обмеження прав і свобод людини, які здійснюються в інтересах національної безпеки (ст. 32, 34, 36, 37, 39, 44). Так, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу бeз її згоди, крім випадків, визначених законом і лише в інтересах національної безпеки (ст. 32). У відповідності із ст. 44 «порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки...». Дії по підриву безпеки України виступають одним із чинників, на основі яких забороняється утворення і діяльність в Україні політичних партій, які переслідують таку мету (ст. 37). В інтересах національної безпеки можуть обмежуватись законом права громадян збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (ст. 34) та деякі інші.

Встановлюючи певні обмеження у здійсненні прав і свобод, Конституція України наголошує, що «конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України» (ст. 64). Конституція України встановлює, що «основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку визначаються виключно законами України».

Конституція України (ст. 64) передбачає, що окремі конституційні права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені тільки у двох випадках: в умовах запровадження надзвичайноrо або воєнного стану тимчасово, на визначений законом строк.

Надзвичайний стан в Україні запроваджується у випадках: масових порушень правопорядку, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їхні права і свободи, перешкоджають їм виконувати свої обов'язки; блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів чи місцевостей, що загрожують безпеці громадян і порушують нормальну діяльність державних органів влади та управління чи місцевого самоврядування; спроби захоплення державної влади або зміни конституційного ладу України шляхом насильства; посягання на територіальну цілісність держави, що загрожує зміною її кордонів; необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності державних органів влади. Умови запровадження надзвичайного стану та його правове регулювання передбачені Законом України «Про надзвичайний стан» (1992 р.).

Воєнний стан запроваджується в певних місцевостях або на всій території України у випадках оголошення стану війни, загрози воєнного нападу чи агресії. Для воєнного стану характерне значно більше обмеження прав громадян.

Проте навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені у 18-ти статтях Конституції України. До них належать право громадян мати рівні конституційні права і свободи та рівність їх перед Законом (ст. 24), громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство (ст. 25), невід'ємне право на життя (ст. 27), право на повагу його гідності (ст. 28), право на свободу та особистy недоторканістъ (ст. 29), право направляти колективні чи індивідуальні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути це звернення та дати відповідь у встановлений законом строк (ст. 40); право на життя (ст. 47). Залишається недоторканими право на правову допомогу (ст. 59), право знати свої права і обов'язки (ст. 57), право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевоro самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

В умовах надзвичайного і воєнного стану згідно Конституції України ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочиннi розпорядження чи накази (ст. 60), ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне «й те саме правопорушення» (ст. 61), особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки їі вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62). Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ст. 63). Закони й інші нормативнo-правові акти не мають зворотньої дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальністъ особи.

Конституційні гарантії прав, свобод і обов'язків при забезпеченні безпеки особи і громадянина є важливим засобом, одним із шляхів зміцнення стану національної безпеки України, фактором сили політичното режиму.

Загальна система забезпечення національної безпеки України вucтупає єдиним державно-правовим механізмом в якому кожний суб'єкт безпеки виконує функції захисту національних інтересів в межах повноважень, які визначаються законодавством України. Діяльність суб'єктів забезпечення національної безпеки має бути доступною для контролю відповідно до законодавства України.

Основні функції системи забезпечення національної безпеки в усіх сферах її діяльності такі:

• створення і підтримка в готовності сил та засобів забезпечення національної безпеки, що включає: створення та постійне вдосконалення правових засад для побудови, розвитку та функціонування системи; формування організаційної структури системи та державних органів забезпечення національної безпеки, розподіл їхніх функцій; кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне забезпечення складових частин (структурних елементів) системи; підготовку сил та засобів до їх застосування згідно з призначенням.

• управління діяльністю системи забезпечення національної безпеки, що охоплює вироблення стратегії і планування конкретних заходів щодо забезпечення національної безпеки; організацію і безпосереднє керівництво системою та ії структурними елементами; оцінку результативності дій, витрат на проведення заходів для забезпечення національної безпеки та їх наслідків.

• здійснення планової й оперативної діяльності щодо забезпечення національної безпеки, що включає: визначення національних інтересів та їх пріоритетів; прогнозування, виявлення й оцінку можливих загроз, причин їх виникнення та наслідків їх прояву; запобігання й усунення впливу загроз та дестабілізуючих чинників на національні інтереси; локалізацію, деескалацію та розв'язання конфліктів, ліквідацію наслідків конфліктів або впливу дестабілізуючих чинників.

4. участь у міжнародних системах безпеки, що включає: входження в існуючі та утворення нових глобальних, міжнародних та регіональних систем безпеки; утворення та участь у роботі багатосторонніх керівних, виконавчих та забезпечуючих політичних, економічних, воєнних та інших органів; розробку відповідної нормативно-правової бази, що регулювала б відносини між державами та їх взаємодію в гaлyзi безпеки; спільне проведення планових та оперативних заходів в рамках міжнародних систем безпеки.

Основними принципами забезпечення національної бевпеки є: пріоритет прав людини; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у вирішенні конфліктів; адекватнісгь заходів захистy національних інтересів реальним та потенційним загрозам; демократичний цивільний контроль за воєнною сферою, а також іншими структурами в системі забезпечення національної безпеки; додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, ix взаємна відповідальність; чітке розмежування повноважень органів державної влади; використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Державна політика національної безпеки визначається, виходячи з пріоритетності національних інтересів і здійснюється шляхом реалізації стратегій, концепцій, доктрин у різних сферах національної безпеки відповідно до чинного законодавства. Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і маштабам загроз національним інтересам.

Досягнення завдань національної безпеки у політичній сфері здійснюється за такими напрямками:

• створення дійових механізмів захистy прав людини в країні та в світі;

• запобігання й усунення спроб втручання у внутрішні справи України;

• входження в існуючі та створювані системи універсальної і регіональної безпеки;

• уникнення політичного екстремізму, підтримка громадянської злагоди та соціальної стабільності;

• побудова надійної системи захисту конституційних засад, запобігання та боротьба з порушеннями законності та правопорядку;

• забезпечення міжконфесійної стальності та запобігання конфліктним загостренням на релігійній основі, недопущення протистояння різних церков, у тому числі щодо розподілу сфер впливу на території України;

• створення повноцінного, ефективного діючого місцевого і регіонального самоврядування.

Сукупність названих напрямків державної політики повинна забезпечити політичну стабільність, утвердження і розвиток України як правової, демократичної, соціальної держави.

Структура політитичних засобів забезпечення національної безпеки є доволі складною. До них належать:

• народна дипломатія;

• особисті контакти лідерів і політичні консультації;

• укладання угод і договорів;

• опрацювання міжнародно-правових норм, концепцій і конкретних програм боротьби за мир і розброєння.

У структурі сучасної концепції безпеки у політичній сфері виділяють дві основні риси:

• мету, до якої слід прагнути;

• реально існуючий стан справ у світі, який характеризується використанням воєнної сили.

Політичні засоби реалізації національної безпеки наділені специфічними рисами: можливість їх ефективного використання для розв’язання проблем; гнучкість та широкий діапазон їх застосування; підвищення ролі політичних засобів у міжнародних відносинах.

Державна політика національної безпеки в економічній сфері охоплює ті напрямки діяльності, які попереджаютъ або усувають можливості економічної дестабілізації, економічної кризи, гарантують її економічний ріст та економічну незалежність України. До них, в першy чергу, належать:

• забезпечення умов для сталого економічного розвитку, зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

• прискорення прогресивних структурних та інституціональних змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення ефективності інвестиційних процесів;

• вдосконалення антимонопольної політики; створення ефективного механізму державного регулювання природних монополій;

• забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, внутрішньої і зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку;

• забезпечення продовольчої безпеки;

• посилення участі України у міжнародному поділі праці;

• недопущення незаконного використання бюджетних коштів і державних ресурсів, їх перетікання в тіньову економіку;

• контроль за експортно-імпортною діяльністю, спрямованою на підтримку важливих для України пріоритетів та захист вітчизняного виробника;

• боротьба з протиправною економічною діяльністю, протидія неконтрольованому відпливові національних матеріальних, фінансових, інтелектуальних, інформаційних та інших ресурсів.

Важливими завданнями політики національної безпеки у соціальній сферіє створення рівних умов для реалізації потенціалу особистості, сприяння формуванню середнього класу. Це здійснюється на основі:

• виявлення і усунення причин, що призводять до різкого розшарування суспільства під час переходу до ринкової економіки;

• вжиття вчасних заходів щодо протидії кризовим демографічним процесам;

• створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного та духовного здоров'я;

• стимулювання розвитку та забезпечення всебічного захисту освітнього та культурного потенціалу країни;

• захисту прав споживачів;

• істотне посилення соціальної складової економічної політики, реальне підвищення життєвого рівня населення, передусім на основі піднесення вартості оплати праці, своєчасної виплати заробітної плати та гарантованих законом соціальних виплат, посилення цільової спрямованості матеріальної підтримки, зниження рівня безробіття;

• збереження та зміцнення демографічного і трудоресурсного потенціалу країни; подолання кризових демографічних процесів;

• ліквідація бездоглядності, безпритульності та бродяжництва серед дітей і підлітків.

Аналіз тенденцій розвитку соціальних процесів в Україні свідчить, що сьогоднішня соціально-економічна практика потребує грунтовного реформування. Можна виділити кілька небезпечних факторів у соціальній сфері, які загрожують національним інтересам:

• відсутність стимулів до ефективної праці;

• недосконала система оплати праці (низька диференціація заробітної плати, відсутність системи погодинної оплати праці);

• втрата соціально-професійного статусу численними соціальними групами.

Національна безпека України безпосередньо залежить від стану інформаційної безпеки. Це пояснюється тим, що інформація в сучасному світі перетворилась у вирішальний фактор прогресу, багатства, політичної сили держав. Державна політика національної безпеки України в інформаційній сфері передбачає вжиття комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного простору та входження України в світовий інформаційний простір; виявлення й усунення причин інформаційної дискримінації України; попередження та усунення негативних наслідків інформаційної експансії з боку інших держав; розробку і впровадження необхідних засобів та режимів отримання, зберігання, поширення й використання суспільно значущої інформації, створення розвиненої інфраструктури в інформаційній сфері; активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживанням службовим становищем, іншими явищами, які загрожують національній безпеці України.

Інформація – це ефективний засіб забезпечення національних інтересів і цілей та розв’язання проблем чи протиріч у різних сферах державної та суспільної діяльності. Проте, інформаційний простір України містить в собі такі негативні явища, як погрози, нетерпимість, матеріали про нехтування патріотичними та громадськими обов’язками, зневажливе ставлення до представників державної влади, особливо силових структур. В сучасних умовах, коли розвинуті країни Заходу, США, Росія намагаються завоювати інформаційне домінування над світом, необхідно посилювати систему інформаційної безпеки.

В науково-технічній сфері держави політика національної безпекиспрямована на вжиття комплексних заходів щодо захисту та розвитку науково-технологічного потенціалу; виявлення й усунення причин науково-технологічного відставання України; створення ефективних механізмів боротьби з відпливом інтелектуального та наукового потенціалу за межі України; поетапне збільшення обсягів бюджетних видатків на розвиток освіти і науки, створення умов для широкого залучення в науково-технічну сферу позабюджетних асигнувань; забезпечення необхідних умов для реалізації прав інтелектуальної власності.

Основними напрямками державної політики національної безпеки України в екологічній сфері є:

• впровадження та контроль за дотриманням науково обгрунтованих нормативів природокористування та охорони довкілля;

• контроль за станом навколишнього природного середовища, виявлення та усунення загроз для здоров'я населення, своєчасне попередження громадян України у разі небезпеки;

• зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків шкідливого впливу людської діяльності на природнє середовище;

• впровадження у виробництво екологічно чистих технологій;

• реалізація заходів щодо зменшення впливу наслідків Чорнобильської катастрофи;

• стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

• впровадження у виробництво сучасних, екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, підвищення ефективності використання природних ресурсів, розвиток технологій переробки та утилізації відходів;

• недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних речовин і матеріалів.

Екологічна ситуація в Україні є наслідком багатьох факторів: ланшафтно-біокліматичних, позиційно-географічних, природно-ресурсних, історичних та політичних. Україна перебуває в стані затяжної екологічної кризи, що поглиблюється. Необхідно прискорити процес створення загальнодержавної системи екологічного нормування, яка стане основою вдосконалення чинного законодавства з питань природокористування.

Основними напрямками державної політики національної безпеки України в етнонаціональній сфері є:

• гарантування рівноправності усіх громадян, незалежно від їх етнічного походження;

• забезпечення умов для розвитку української нації;

• забезпечення умов ддя розвитку корінних народів та національних меншин;

• розвиток співробітництва з українською діаспорою;

• забезпечення соціально-правового захисту біженців та емігранrів;

• інтеграція в українське суспільство осіб, незаконно депортованих за національною ознакою тощо.

Основними напрямками державної політики національної безпеки України у воєнній сфері є:

• створення ефективних механізмів і проведення комплексних заходів щодо запобігання можливих агресій або воєнному конфлікту, локалізації та ліквідації їхніх наслідків;

• запобігання спробам та усунення порушень державного кордону і територіальної цілісності України;

• забезпечення демократичного цивілізованого контролю за воєнною організацією держави та інші.

Політичний курс держави з гарантування національної безпеки у військовій сфері реалізуєтъся через напрями, засоби військової політики.

Важливою умовою реалізації основних функцій системи гарантування та забезпечення національної безпеки України є обгрунтоване розмежyвання повноважень основних суб'єктів системи, їх взаємодія при захисті національних інтересів. Основними функціями суб’єктів забезпечення національної безпеки України є:

• вироблення і періодичне уточнення Стратегії національної безпеки України і Воєнної доктрини України, стратегій і програм у сфері національної безпеки;

• створення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи національної безпеки;

• комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне та інше забезпечення життєдіяльності складових системи національної безпеки;

• прогнозування, виявлення та оцінка можливих загроз, дестабілізуючих чинників і конфліктів, причини їх виявлення та наслідки прояву;

• розроблення науково обгрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень з метою захисту національних інтересів України;

• спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних організацій та договорів у галузі безпеки.

Український народ – громадяни України всіх національностей, приймає участь у забезпеченні національної безпеки через форми прямої, безпосередньої демократії (на виборах, референдумах, плебісцитах та інших), а також через органи державної влади та місцевого самоврядування. Громадяни України висловлюють і реалізують своє бачення національних інтересів України, засобів і способів їх захисту. Добровільно та в порядку виконання своїх конституційних обов'язків здійснюють заходи, визначені органами державної влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення національної безпеки України. Вони привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни. Громадяни України захищають свої власні права й інтереси, а також власну безпеку всіма законними способами і засобами. Вони сприяють законній діяльності Служби безпеки України на добровільних засадах.

Держава як визначальний інститут політичної системи, основний гарант конституційного ладу виконує функції забезпечення національної безпеки через органи законодавчої, виконавчої та судової влади.

Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти, що визначають основи національної безпеки України; зційснює законодавче регyлювання та контроль за діяльністю органів державної влади і посадових осіб щодо здійснення ними повноважень у сфері національної безпеки. Визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики, основи національної безпеки, формує законодавчу базу в цій сфері, схвалює рішення з питань введення надзвичайного і воєнного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України.

Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержань Конституції України, прав і свобод людини і громадянина та Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України забезпечує державну незалежність, здійснює керівництво у сферах національної безпеки і оборони, очолює Раду національної безпеки і оборони України.

Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечення обороноздатності, національної безпеки України, громадського порядку і боротьби із злочинністю.

Міністерства, Служба Безпеки Українита інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень забезпечують реалізацію законів України, інших нормативно-правових актів, концепцій, програм, постанов органів державної влади у сфері національної безпеки; забезпечують створення, підтримання в готовності і застосування сил та засобів забезпечення національної безпеки, а також управління їх діяльністю.

Конституційниü Суд Українивирішує питання про відповідність законів, інших правових актів у сфері національної безпеки Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України з відповідних питань.

Суди загальної юрисдикції та Прокуратура України здійснюють свої повноваження у сфері національної безпеки відповідно до Конституції України.

Національний банк України розробляє і здійснює емісійнo-кредитну політику в інтересах національної безпеки України.

Воєнна організація держави (Збройні Сили України, Служба Безпеки України, Внутрішні війська та Прикордонні війська, органи і підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, інші військові формування, утворені відповідно до Конституції України) забезпечує воєнну безпеку, оборону України, захист їі суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності її кордонів; протидіє зовнішнім і внутрішнім загрозам воєнного характеру, бореться з організованою злочинністю, забезпечує захист населення в разі катастроф, стихійних лих, небезпечних соціальних конфліктів тощо.

Конституційним координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України виступає Рада національної безпеки і оборони України (далі – РНБО).

Основними функціями РНБО України є внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони, а також координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони як у мирний час, так і в умовах воєнного або надзвичайного стану, та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

3 метою виконання цих функцій РНБО розробляє та розглядає питання і подає пропозиції Президентові України щодо визначення стратегічних національних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки і оборони у всіх сферах суспільного життя; розробляє пропозиції з питань вдосконалення системи національної безпеки України. РНБО України прогнозує наслідки рішень державних органів з питань внутрішньої і зовнішньої політики у галузі національної безпеки, розробляє рекомендації щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій; готує пропозиції про запровадження, продовження або припинення дії надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях.

Сили і засоби забезпечення національної безпеки України створюються, функціонують і змінюються відповідно до рішень Верховної Ради України, указів Президента України, стратегій та програм забезпечення безпеки.

Сили забезпечення національної безпеки включають:

• воєнну організацію України в сукупності всіх її компонентів.

• органи та служби, що забезпечують безпечне ведення робіт в промисловості, сільському господарстві, на транспорті, прикордонні служби, органи охорони здоров'я населення, які діють відповідно до законодавства України.

Засоби забезпечення національної безпеки – це комплекс заходів державного, організаційно-правового та спеціального характеру, що застосовуються державними органами влади загальної та спеціальної компетенції при захисті інтересів людини, держави, суспільства. Такі заходи є гарантіями безпеки, а національна безпека за своєю суттю є системою гарантій незалежного, самостійного розвитку України, прав і свобод людини і громадянина.

Всі засоби забезпечення національної безпеки можуть бути поділені на матеріальні і духовні, насильницькі та ненасильницькі, воєнні і невоєнні, прямі і непрямі (опосередковані), односторонні, двостронні та багатосторонні.

Дата добавления: 2015-06-28