Православ’я як різновид християнства. Православне віровчення і культ

У сучасному світі існують 15 автокефальних (незалеж­них, самостійних) церков православ'я: Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська (Сирія, Ліван), Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Болгарська, Кіпрська, Елладсь-ка (Грецька), Албанська, Польська, Румунська, Чехо - Слова­цька, Американська.

Основу православного віровчення складає Біблія («святе письмо»), святий переказ, символ віри, затверджений на пер­ших двох Соборах 325 і 381 рр.

Особливої уваги церква надає наверненню неофітів, вну­трішньому пишному оформленню храмів, проведенню бого­служіння, де важлива роль належить священику.

Для православних віруючих є дуже важливим відвідуван­ня храмів, виконання постів, таїнства, у яких «під видимим об­разом передається невидима благодать божа».

Православна церква визнає 7 таїнств:

1) хрещення;

2) причастя;

3) священство;

4) сповідь;

5) миропомазання;

6) шлюб;

7) маслосвяття.

1. Хрещення - прилучення до християнства шляхом за­нурення у воду або окроплення. З молитвами слово «хреще­ний» рівнозначне слову «християнин».

Обряд окроплення водою як магічна дія виник ще в дале­кому минулому. У багатьох народів вважалося, що вода має здатність відганяти від людини «нечисту силу».

Обряд хрещення став обов'язковим тільки після рішення Вселенських соборів (IV ст).

Форма обряду хрещення у різних християнських церков різноманітна: католики - обливають хрещеною водою; про­тестанти окроплюють, або занурюють у воду; православні -тричі занурюють немовля у «святу воду»

Цією дією нібито змивається «первородний гріх», наслі­дуваний дитиною від «прабатьків людства», що відкриває перед ним перспективу спасіння.

2. Причастя, або євхаристія, - з'їдання хліба та вина, які сприймаються як тіло та кров Христа.

Причащаючись, вчить церква, віруючий приймає «подяч­ну жертву» і «прилучається до божественного єства».

У деяких протестантських церквах і сектах (євангельські християни-баптисти, адвентисти, меноніти, п'ятидесятники та інші) специфічною формою причастя є хлібопереломлення.

На відміну від православ'я та католицизму, вони вважа­ють причастя не таїнством, а обрядом, який символізує духов­ну єдність віруючих у їхній вірі у друге пришестя Христа.

Першоджерелами таїнства причастя є ті самі стародавні вірування та обряди. Первісні люди вважали, що поїдання тотемної тварини надає їм ЇЇ сили, властивості. З появою земле­робства хліб і вино почали вважатися кров'ю рослинницьких духів і божеств, до яких люди «причащалися».

З стародавніх релігій християни запозичили таїнство причастя, пов'язавши його з вченням про спокусливу жертовну смерть Ісуса.

3. Миропомазання - передавання хрещеному «благо­даті Святого Духа» змазуванням його ароматичною речовиною - миром.

Обряд змазування тіла оліїстими речовинами виник на­багато раніше ніж християнство. Люди вірили в магічні власти­вості речовин.

Пізніше помазання здійснювалося, наприклад, в Індії, при хрещенні, на весіллях і похоронах.

Запозичивши з стародавніх релігій обряд миропомазан­ня, християни оголосили його таїнством. У ранніх християнсь­ких церквах хрещення і миропомазання здійснювалося лише на Паску Таїнство миропомазання виконували, як правило, над немовлям.

4. Сповідь - спокутуючи власні гріхи священикові, віру­ючі сподівалися одержати через нього прощення від Бога.

Джерела таїнства покаяння, або сповіді, - в первісних ві­руваннях про зло і гріх як «бісові сили», які переслідують лю­дину і яких можна позбутися, розповівши про свої гріхи іншим людям або промовляючи слова закляття.

У християнстві сповідь спочатку була прилюдною, і лише наприкінці IX ст. замінена таємною, тобто сповідь віруючого священику, хоча в православ'ї тепер, поряд з таємною, існує і загальна сповідь.

5. Священство - посвята у сан диякона, священика або єпископа. Висвячений служитель культу після цього стає посе­редником між Богом і людиною. Всі християнські релігії визна­ють божественне походження церковної ієрархії.

У християнстві священство здійснюється лише чоловіка­ми і має 3 ступені: диякон, пресвітер (священик), єпископ.

Диякон - священнослужитель першого ступеня. Він бере участь у богослужінні, прислуговує при таїнствах, але не має права робити це самостійно.

Пресвітер (священик) може самостійно проводити бого­служіння, обряди і 6 таїнств з семи, визнаних у католицизмі й православ'ї, крім висвячення.

Єпископ - священнослужитель найвищої категорії, здійс­нює всі 7 таїнств і має право висвячувати у сан диякона і пре­світера.

Всі служителі культу наділені владою над віруючими.

6. Таїнство шлюбу утвердилося порівняно пізно. Його ритуал склався лише у XVI ст. Згідно з твердженням право­славних і католицьких священиків, це таїнство освячує шлюб­ний союз «іменем Божим», передає нареченим (або подруж­жю) «благодать одностайності» в народженні й вихованні ді­тей.

7. Маслосвяття, або соборування, - помазання хворого освяченою олією - єлеєм (або: єлеосвячення).

Згідно з вченням православної церкви маслосвяття зці­лює немощі духовні і тілесні - ті, які є наслідком гріхів.

У православ'ї маслосвяття здійснюється над особами 7 років, які хворіють тілесними або душевними хворобами (від­чай, скорбота тощо).

Таїнство маслосвяття в православній церкві спочатку здійснювалося сімома священиками. Вони запалювали свічки, читали сім молитов про одужання хворого, 7 послань апосто­лів, 7 віршів з Євангелія, потім 7 раз змазували єлеєм хворого.

Тепер цей обряд здійснює один священик, але, як і рані­ше, збереглися 7 прохань за хворого, 7 молитов і т. п.

Церковні свята своїми назвами зобов'язані дванадцяти місяцям року і належать до так званих великих свят, які право­славна церква визначає урочистими богослужіннями.

1. Свято Різдво Христове православна церква відно­сить до числа своїх «дванадцятих свят».

Це одне з основних свят християнства. Своїм походжен­ням воно зобов'язане євангельським міфам про дивне наро­дження Ісуса Христа - сина Божого і водночас людини. До Ки­ївської Русі свято прийшло разом з християнством у X ст. і злилося з зимовим старослов'янським святом - святками.

Головне значення в догматичному змісті цього свята цер­ква відводить вченню про народження Ісуса Христа, який з'явився для того, щоб взяти на себе людські гріхи і вказати шлях до спасіння.

2. Хрещення Господнє. Це свято - одне з головних у християнстві. Свято було проголошене в пам'ять історичної події - хрещення ісуса Христа в річці Йордані. Ця подія опису­ється в Євангеліях.

Про здійснення хрещення вперше згадується в християн­ській літературі кінця І - початку II ст. Однак остаточно хре­щення закріпилося лише у другій половині II ст. Тоді ж виникло і свято Хрещення, пов'язане з хрещенням Ісуса Христа в Йор­дані.

Свято Хрещення завжди було дуже урочистим. Головний його обряд - освячення води. її святили в церкві та ополонках. До ополонки рушив хресний хід, в якому брали участь духо­венство, місцева знать, віруючі, відправляли урочисті молебні. Освячення води в храмах та ополонках відбувається і в наші дні.

Свято Хрещення має і другу назву - «Богоявлення».

3. Стрітення- Це свято присвячено міфічному представ­ленню батьками Ісуса Христа свого немовляти Богові,

Зустріч відбулася у Єрусалимському храмі на 40 день пі­сля народження Христа. На Русі це свято утвердилося голо­вним чином як церковне, у побуті воно посідало незначне міс­це.

У народній свідомості стрітення знаменувало кінець зими і початок весни. У народі говорили: «На стрітення сонце - на літо, а зима - на мороз»; «Зима з літом зустрічається».

4. Вхід Господній в Єрусалим. Це свято має дві назви:

1) офіційно-церковну - вхід Господній в Єрусалим;

2) побутову- вербна неділя.

Вербна неділя - це переддень так званої страсної неділі, яка присвячується «згадкам про страждання Христа».

В основу свята покладено переказ про вхід Ісуса Христа зі своїми учнями до Єрусалиму, куди він ішов на страждання і смерть.

Похід супроводжувався творінням чудес.

За день до входу в Єрусалим, у суботу, Ісус здійснив од­не з найбільших див - оживив Лазаря, а в неділю в'їхав до Єрусалиму.

Народ радісно зустрічав його, кидаючи перед сином Бо­жим пальмові гілки. Про появу Христа в єрусалимському храмі розповідає Євангелія. На Русі ритуальне значення пальмових гілок перенесене на гілки верби, що розпускаються до цього часу і згідно з народним повір'ям захищають від злих духів.

5. Вознесіння Господнє. Відзначається воно на 40 день після Паски і тому постійної дати не має.

Ґрунтуючись на Біблійних переказах, християнські теоло­ги запевняють, що воскресіння Христа відкриває праведникам шлях на небо, до воскресіння після смерті.

У «Настільній книзі священнослужителя» православної церкви записано: «Христос вознісся на небо, як первісток з мертвих, явивши у своїй особі початок спокушеної і відроджу­ваної ним людської природи».

6. Трійця, або п'ятидесятниця. Це свято, яке відносить­ся у православ'ї до «дванадцятих», встановлене в пам'ять чу­десного явища: на 50 день після воскресіння Христа на його учнів (апостолів) зійшов «Святий Дух» і вони заговорили різ­ними мовами, хоча до того їх не знали.

Міфи про божественну Трійцю ще задовго до виникнення християнства існували у стародавніх вавилонян, єгиптян та інших народів, з вірувань яких християнство, яке формувалося, запозичило багато уявлень.

Новозавітні оповіді про Трійцю з'явилися як наслідок не­обхідності пов'язати нову релігію з легендами Старого Завіту. Тому в новозавітних книгах Христос є сином староєврейського бога Яхве, виявом якого є Дух Святий, що уособлює єдиного Бога. В цьому знайшов своє фантастичне осмислення перехід від політеїзму до монотеїзму.

Пояснюючи походження Христа від іудейського бога Ях­ве, християнське духовенство запозичило й інші іудейські свя­та, серед них і п'ятидесятницю. Останнє виникло у стародав­ніх євреїв у зв'язку з переходом до землеробства і було при­свячене завершенню жнив, які тривали «сім седмиць», тобто 7 тижнів.

В Україні свято Трійці ще раз зазнало змін. Тут воно зли­лося з місцевим святом первісних слов'ян - семиком (інша назва «зелені свята») і запозичило у нього побутовий зміст. Стародавні слов'яни пов'язували семиком із завершенням ве­сняних робіт. Його мета - улещування духів рослинності у від­повідальний період цвітіння і косіння хлібів.

У православ'ї свято Трійці пов'язане з поминанням душ померлих родичів (так звана поминальна субота).

7. Спас. В основу свята покладено євангельську легенду про чудесне перетворення Христа: наприкінці свого земного буття засновник християнства привів своїх учнів на гору і під час молитви «перетворився», «вигляд обличчя його змінився», «одяг його став білим, блискучим, а голос з неба підтвердив його божественне походження».

8. Здвиження. Свято здвижєння Христа господнього -одне з найважливіших свят, присвячених культу Христа - сим­волу християнської віри. З Христом церква пов'язує кілька мі­фічних подій. Про одну з них священики завжди згадають у святкових проповідях. За переказами, римський імператор Ко­стянтин, який дозволив вільне сповідання християнства, ще бувши «язичником», перед однією з найбільших своїх битв мав чудесне видіння: на небі немов би з'явився осяяний хрест з написом: «З Ним перемагай!». Тієї ночі, за церковною леген­дою, імператору з'явився уві сні сам «Син Божий» Ісус Христос і порадив взяти в битву прапор із зображенням Христа. Костя­нтин зробив все як велів Христос. Крім того, він наказав своїм легіонерам намалювати знак Христа на щитах. У битві Костян­тин одержав перемогу і, як запевнюють церковні історики, з того часу увірував у чудодійну силу Христа.

9. Богородицькі Свята. Окрім свят на честь Христа і божественної Трійці, християнська церква встановила ряд свят на честь його матері-Богородиці: Різдво Богородиці, Введення в храм, Благовіщення, Першої Пречистої, Покрова (перші 4 відносять до «дванадцяти» свят) і багато свят на честь її «чу­дотворних ікон».

У християнських творах Богородиця зображується у ви­гляді «цариці небесної», крилатої небожительки, «оповитої в сонце». На голові у неї вінок з 12 зірок. Вона - заступниця зе­млеробства, родючості землі, худоби.

Свято Різдво Богородиці (Мала Пречиста) церква пов'язує з давніми землеробськими осінніми святами на заве­ршення збирання врожаю.

У день свята служителі культу з особливим натхненням розповідають віруючим, що Божа Матір є «Великою праведницею», помічницею і заступницею людей, покровителькою сіль­ського господарства, що народивши Христа вона зробила пе­рший крок до «вічного спасіння» людей.

Свято Введення в храм Богородиці згідно з вченням християнської церкви, пов'язане з передачею трирічної Марії на виховання до Єрусалимського храму,

Благовіщення - свято, що має своїм змістом міф про одержання Марією повідомлення від архангела Гаврила, що вона народить від «Святого Духа».

На Україні це свято пов'язується церквою з початком ве­сняних польових робіт («Свячення» насіння тощо) і прикмета­ми про майбутній врожай.

Свято Першої Пречистої церква відзначає як день пам'яті Богоматері.

На Україні свято Першої Пречистої злилося з стародав-ньослов'янським язичницьким святом збирання врожаю і при­несенням хліба та плодів у жертву духам за «сприяння» ново­му врожаю.

Покров - велике свято православної церкви, присвячене культу Богоматері.

Свято встановлено в пам'ять чудесного явлення Богоро­диці, яке відбулося 910 р. у Влахернському храмі Богородиці в Константинополі.

Під час нічного богослужіння юродивий Андрій, зарахо­ваний пізніше до святих, і його учень Єпіфаній бачили, як Бо­гоматір, яку обступили ангели і святі, з'явилася у повітрі, по­молилася про спасіння світу від бід і страждань і розпростерла над усіма свій покров у вигляді широкого тонкого серпанку.

Пасха (Великдень). Серед багатьох християнських релі­гійних свят займає особливе місце. Святкування Паски вста­новлене першими християнами в пам'ять «страждань, смерті і чудесного воскресіння Ісуса Христа».

Дата добавления: 2014-01-03