Питаня 4

Господарським кодексом України (далі – ГК України)[1] визначено поняття корпоративних прав. Так, корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ч.1 ст.167 ГК).

Ознаки корпоративних прав визначені в наступному виді[2]:

1) ці права можуть належати будь-якій фізичній або юридичній особі, але, згідно з ч.2 ст.167 ГК України, законом можуть бути встановлені обмеження щодо володіння корпоративними правами та (або) їх здійснення;

2) ці права зумовлюються належністю особі частки в статутному фонді (майні) господарської організації (тобто така організація повинна мати корпоративний устрій – її статутний фонд або майно має бути поділеним на частки); при цьому така частка може становити і 100 відсотків;

3) ці права включають трійку „базових прав”: право на управління господарською організацією; право на отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної господарської організації; право на отримання активів даної господарської організації в разі її ліквідації, а також можуть включати інші права, передбачені законом або установчими документами.

Держава може набувати корпоративних прав внаслідок[3]:

• корпоратизації (перетворення в акціонерні товариства) державних, орендних підприємств та інших підприємств з державною часткою власності в статутному фонді (майні);
• придбання корпоративних прав вже існуючих господарських організацій;
• заснування (співзаснування) нових господарських організацій.

Політика держави щодо своєї частки майна в товариствах з державною часткою час від часу змінювалась та не завжди була послідовною. Так, для удосконалення системи корпоративного управління у 1998 році Указом Президента України[4] було створено окремий орган виконавчої влади – Національне агентство України з управління державними корпоративними правами. Цей орган управління мав єдине функціональне призначення, нормативно регламентовану організаційну структуру та компетенцію[5]. Проте вже у 1999 році його було ліквідовано і функції з управління корпоративними правами держави передано Фонду державного майна України, а щодо деяких підприємств делеговано відповідним центральним та місцевим органам виконавчої влади[6]. Але у 2002 році в Проекті концепції державної програми приватизації на 2003-2008р.р.[7] з метою формування системи управління об'єктами права державної власності знов передбачалось створення окремого органу – Агентства з управління державною власністю під порядкуванням Фонду державного майна України (далі – ФДМ).

У 2004 році держава володіла корпоративними правами переважно акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю. У 2007 році структура корпоративних прав держави зазнала змін.

За даними ФДМ станом на 01 січня 2008 року питома вага власності держави зосереджена у 30 національних акціонерних та державних холдингових компаніях. Частка власності держави в статутному капіталі всіх господарських товариств, що обліковуються Фондом, за номінальною вартістю пакетів акцій станом на 01.01.2008 року становила 43,93 млрд. грн., з них національні акціонерні компанії і державні холдингові компанії мали 20,70 млрд. грн. (47,2% загальної вартості).

На підставі Генеральної угоди з ФДМ про передачу повноважень на здійснення функцій управління державними корпоративними правами органами виконавчої влади, затвердженої наказом ФДМ від 25.05.2000 р. № 1067 [8] у 17 національних акціонерних компаніях і державних холдингових компаніях здійснюють управління корпоративними правами держави органи виконавчої влади.

У Реєстрі корпоративних прав держави відображається вартість корпоративних прав національних та державних холдингових компаній. Якщо станом на 01.01.2007 їх вартість складала 22,75 млрд. грн, то станом на 01.01.2008 року вона вже склала 20,70 млрд. грн., що свідчить про часткове зменшення обсягу державного корпоративного сектору економіки України.

Корпоративні права держави здійснюються визначеними законом центральними органами виконавчої влади та уповноваженими особами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (Статтею 168 ГК України).

Центральні органи виконавчої влади та уповноважені особи:

• здійснюють правомочності щодо участі в управлінні господарською організацією відповідно до частки (акцій, паїв) держави у статутному фонді цієї організації;
• ведуть реєстр державних корпоративних прав;
• проводять оцінку державних корпоративних прав;
• здійснюють контроль за ефективністю роботи господарської організації у частині реалізації належних державі корпоративних прав.

Правомочності з управління корпоративними правами держави здійснюються безпосередньо відповідними органами виконавчої влади у разі, якщо:

• держава має сто відсотків часток (акцій) в статутному фонді господарської організації;
• суб’єкт господарювання відносно якого здійснюються корпоративні права держави, приймає участь у державних та регіональних програмах, які фінансуються з Державного бюджету України;
• не відбувся конкурс щодо призначення уповноваженої особи у зв’язку із відсутністю претендента, або якщо пропозиції конкурсантів не відповідають умовам конкурсу;
• у інших випадках, передбачених законом.

У інших випадках управління корпоративними правами держави здійснюється із залученням уповноваженої особи.

Статтею 1 Закону України від 21 вересня 2006 „Про управління об’єктами державної власності”[9] надане розуміння управління об’єктами державної власності як здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Вбачається, що відносини з володіння, користування і розпорядження навряд можна віднести до відносин з управління, враховуючи традиційне розуміння управлінських відносин як організаційних, упорядковуючих. Тому, говорячи про здійснення корпоративних прав держави, не слід плутати організаційні та господарські відносини у цій сфері. Організаційні відносини – це відносини у сфері діяльності центральних органів виконавчої влади та уповноважених осіб, заснованої на повноваженнях організаційно-розпорядчого характеру, закріплених чинним законодавством. Тобто – це владна, організуюча діяльність. Це, зокрема, ведення реєстру державних корпоративних прав, контрольна діяльність та проведення оцінки державних корпоративних прав. Господарські відносини стосуються здійснення правомочностей щодо участі в управлінні господарською організацією. Вони не пов’язані з наявністю права уповноваженого щодо управління органу застосовувати заходи примусового впливу або імперативним способом забороняти певні дії.

Слід звернути увагу на один принциповий момент, пов’язаний з соціальними функціями держави. Державна власність, навіть і за умови входження її до корпоративного капіталу, не може звільнитися від своїх “генетичних” завдань – забезпечення суспільних потреб. Тому слід погодитися з М. Чечетовим, що “по відношенню до управління державними корпоративними правами реально може існувати не тільки цільовий дуалізм, а навіть і суперечності цілей та мотивів участі держави у корпорації цілям та мотивам інших власників”[10]. Це створює для корпоративної державної власності та управління державними корпоративними правами умови подвійного режиму. Перший випливає з інституціональних завдань державної власності і пов’язаний з формуванням та реалізацією державної політики щодо управління державними корпоративними правами, яка б відповідала соціальним функціям держави та їх загальному характеру і перебуває у сфері діяльності відповідних державних органів. Другий ґрунтується на положеннях Конституції України[11] щодо рівності всіх форм власності та пов’язаний з функціонуванням державної власності на тих самих засадах на яких функціонують й інші форми. В даному випадку держава діє також відповідно до чинного цивільного та господарського законодавства.

Під корпоративними правами держави як предметом адміністративно-правового регулювання розуміється складна система суспільних відносин, що виникають у зв’язку із здійсненням центральними органами виконавчої влади та уповноваженими особами повноважень організаційно-розпорядчого характеру щодо забезпечення можливості господарської організації, у статутному фонді (майні) якої частка держави може становити і 100%, реалізувати правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Ознаки корпоративних прав держави обумовлюють:

• визначення стратегічних напрямків державного впливу на сферу корпоратизації;
• органічне поєднання організаційно-розпорядчих (прямих) методів регулювання та заходів економічного (непрямого) впливу на діяльність господарської організації, відносно якої здійснюються корпоративні права держави;
• наявність центральних органів виконавчої влади та уповноважених осіб із визначеними законодавством управлінськими функціями та повноваженнями щодо діяльності господарської організації, відносно якої здійснюються корпоративні права держави;
• вдосконалення адміністративно-правових основ регулювання корпоративних прав держави з метою забезпечення ефективності діяльності господарської організації, відносно якої здійснюються корпоративні права держави, а також реалізації державних інтересів у сфері економіки у напрямку забезпечення її економічної безпеки.

Корпоративні права держави здійснюються як відносно державних господарських товариств, так і власне господарських об’єднань (ст. 119 ГК України). Державним (комунальним) господарським об’єднанням є об’єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України, або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об’єднання) або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

За організаційно-правовими формами об’єднання підприємств утворюються як асоціації, корпорації, концерни, консорціуми та інші об’єднання. При чому відповідно до ГК України державні (комунальні) господарські об’єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об’єднання (комбінат, трест, тощо). Кожний з видів об’єднань підприємств передбачає різне поєднання централізації та децентралізації, а отже здійснює різні функції.

Розглянемо детально суттєві характеристики окремих видів об’єднань підприємств за законодавством України з врахуванням їх належності до суб’єктів державної форми власності, оскільки особливості кожного виду об‘єднання впливають на вибір форм і методів адміністративно-правового регулювання сфери їх діяльності.

В ГК України концерном вважається статутне об'єднання підприємств, та інших організацій, на основі їх фінансової залежності одне від одного або групи учасників об'єднання з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Підприємства в ньому настільки взаємопов’язані, що об’єднання стає особливою економічною одиницею, стан справ якої фактично визначає економічне положення підприємств-учасників. Інтереси концерну пов’язані з виробничою діяльністю: він працює на кінцеву продукцію. У цій сфері концерн створює можливість прискорити впровадження науково-технічних досягнень на всьому циклі виробництва й реалізації, вирішити питання постачання й збуту, використання вторресурсів тощо.

Для концерну, перш за все, властива централізація значної частини виробничо-господарських функцій та здійснення всіма його учасниками єдиної виробничої, технічної й економічної політики під керівництвом й контролем концерну. Члени концерну надають йому коло повноважень, включаючи можливість утворення централізованих фінансових фондів, централізованих розрахунків з бюджетом, встановлення особливого порядку фінансових відносин усередині концерну, реалізації інвестиційних й інших проектів, фінансування діяльності нерентабельних підприємств, якщо вони необхідні концерну.

Планування в концерні здійснюється централізовано. Мається на увазі стратегічне планування (планування диверсифікацій, інвестицій, ліквідації виробництв). Планування поточної діяльності (складання виробничих і фінансових планів, планів по маркетингу, організації) звичайно реалізується на рівні підприємства.

Оскільки об'єднання підприємств у концерн припускає їх фінансову залежність, концерн наділяється особливими повноваженнями в області фінансів. Він самостійно складає і виконує фінансовий план, при необхідності вносить уточнення в плани підприємств, реалізує єдину стратегію в області інвестицій, розробляє фінансові аспекти прогнозів, планів розвитку, складає зведений баланс, який включає баланси підприємств.

В порівнянні з асоціацією, корпорацією і консорціумом структура концерну найбільш централізована. Характеризуючи взаємовідносини між членами концерну, Кашаніна Т.В. називає їх досить жорсткими[12]. Відмінними рисами такого об'єднання є субординаційний характер зв'язків усередині об'єднання. На цій основі забезпечується проведення єдиної виробничо-технічної й економічної політики, єдине управління по основних напрямках господарської діяльності. Розпорядження концерну, видані в межах його компетенції, є обов'язковими для підприємств, які належать до його складу

Значна централізація виражається також у централізованих розрахунках з бюджетом. Тісні взаємозв'язки у концерні тягнуть взаємну економічну відповідальність концерну і його учасників, результати їхньої діяльності відображаються на балансі один одного. Право централізованого керування спричиняє обов'язок складання зведеного балансу і, відповідно, консолідованої звітності.

Нині державними концернами в Україні є:

• Український державний концерн місцевої промисловості "Укрмісцевпром";
• Український державний концерн садівництва, виноградарства та виноробної промисловості України;
• Український концерн музичної промисловості "Укрмузпром";
• Український концерн торфової промисловості "Укрторф".

Ці державні концерни були створені в адміністративному порядку Радою Міністрів УРСР у 1990 році і діють на сьогоднішній день. Пізніше у 1996 році Постановою Кабінету Міністрів України № 701[13] був заснований Державний концерн спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" який є єдиним виробничо-господарським комплексом, що входив до системи Державного комітету по харчовій промисловості та був підвідомчий йому. У 2000 році за пропозицією Міністерства аграрної політики був утворений Український державний концерн садівництва, виноградарства та виноробної промисловості (концерн "Укрсадвинпром") як виробничо-господарський комплекс, що об'єднує підприємства, установи, організації, які провадять діяльність, пов'язану із розсадництвом, садівництвом та виноградарством, виготовленням виноробної продукції, консервуванням плодів, ягід і винограду, науковим та сервісним обслуговуванням цієї сфери діяльності, а також ті, що мають спільні економічні та соціальні інтереси[14].

Окрім "Укрсадвинпрому", в аграрному секторі економіки у 2000 році був створений Державний науково-виробничий концерн "Селекція" у складі провідних наукових установ та підприємств з племінної справи, що перебувають у загальнодержавній власності. У процесі його утворення активну участь приймала Українська академія аграрних наук.

Тенденція заснування державою таких централізованих господарських структур як концерни зберігає свою актуальність й на сьогодні.

На прикінці 2006 початку 2007 року Кабінетом Міністрів України були утворені державні концерни у таких життєзабезпечувальних галузях економіки як авіація, атомна енергетика, морський транспорт.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 листопада № 594-р був утворений державний концерн «Укрморпорт»[15]. Але на даний час розпорядження втратило чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України[16].

Постановою Кабінету Міністрів від 14 березня 2007 року № 428 був утворений державний авіабудівний концерн «Авіація України»[17]. Концерн утворений з метою об'єднання розробників і виробників авіаційної техніки у єдиний комплекс з централізованим управлінням на основі забезпечення реалізації єдиної науково-технічної, виробничої та економічної політики, ефективного функціонування інтегрованого авіабудівного комплексу України для потреб безпеки держави, досягнення світового рівня конкурентоспроможності продукції і отримання прибутку за рахунок усіх видів виробничої, комерційної, торговельної, фінансової, посередницької та іншої господарської діяльності.

14 березня 2007 року Постановою Кабінету Міністрів був заснований ще один державний концерн «Укратомпром»[18]. Він був утворений з метою забезпечення захисту інтересів держави у процесі реформування і вдосконалення управління атомно-промисловим комплексом шляхом об'єднання його учасників з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності; для поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів учасників; для виконання спільних економічних та соціальних завдань; забезпечення розвитку атомно-промислового комплексу, концентрації інтелектуального, технологічного, економічного потенціалу, кадрових ресурсів, підвищення ефективності їх використання; досягнення світового рівня розвитку галузі. Але на даний час постанова втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України[19].

Основною ознакою концерну є фінансова залежність учасників від одного або групи підприємств об’єднання, що підтверджує п. 5 ст. 120 ГК України. Таке положення знайшло своє відображення у статуті, де вказано, що майно концерну складається з відрахувань учасників і доходу від господарської діяльності, а також передбачається створення фондів за рахунок виключно грошових відрахувань учасників концерну.

Підпорядкованість вищому органу управління полягає в тому, що фінансовий план концерну щороку затверджує Кабінет Міністрів України, а також правління, до якого входять генеральний директор - голова правління концерну та шість членів правління, призначаються на посаду та звільняються з посади також Кабінетом Міністрів України.

Концерн також має право здійснювати контроль за виконанням учасниками статуту, внутрішніх документів концерну, річних фінансових та інвестиційних планів, затверджених концерном, рішень органів управління концерну.

Учасники мають право самостійно від свого імені укладати договори з іншими учасниками, концерном, а також з іншими підприємствами, установами та організаціями з урахуванням обмежень, передбачених рішеннями органів управління вносити на розгляд органів управління концерну пропозиції щодо напрямів його діяльності та одержувати необхідну інформацію; одержувати від концерну фінансову та іншу допомогу, а також розширювати та удосконалювати свою діяльність. Підприємства, які входять до складу такого об’єднання, зобов'язані дотримуватися статуту; виконувати рішення органів управління концерну, активно сприяти виконанню завдань, що стоять перед концерном; розвивати співробітництво в рамках концерну. Учасники зберігають свій статус юридичної особи з усіма правами, за винятком права: виходу із складу концерну без згоди органів управління концерну та відповідного рішення Кабінету Міністрів України; об'єднання на добровільних засадах своєї діяльності з іншими суб'єктами господарювання без згоди органів управління концерну; прийняття рішення про реорганізацію або припинення своєї діяльності без згоди органу управління об'єднання.

Заснування такої форми статутного господарського об’єднання як консорціум на базі державної власності не набуло такого розповсюдження як корпорації та концерни, оскільки консорціуми є тимчасовими статутними об’єднаннями, створеними для досягнення певної мети і після реалізації якої вони припиняють свою діяльність.

Для консорціуму, так само як і для концерну, характерна централізація управління (у частині, що стосується цілей його створення), а також фінансова залежність від одного або групи учасників консорціуму - власників банківського капіталу (у частині, що стосується цілей його створення). Підприємства-учасники консорціуму цілком зберігають свою самостійність, але в тій частині діяльності, що стосується цілей консорціуму, підкоряються спільному керівництву. Консорціум здійснює користування й розпорядження майном, яким його наділяють засновники, централізованими коштами, які виділені на здійснення відповідної цільової програми, а також коштами, що надходять з інших джерел.

Відмінна риса консорціуму – вузькоцільова спрямованість і визначений термін існування. Після виконання поставленої задачі консорціум припиняє свою діяльність або перетворюється в суб’єкт господарювання іншого виду.

Структура консорціуму у свій час широко практикувалась за кордоном. Консорціум був банківським об’єднанням по розміщенню акцій й інших цінних паперів, що було одним з методів зрощування банківського капіталу з промисловим. Консорціуми створювалися також для заснування акціонерних товариств в галузі будівництва крупних промислових підприємств. На чолі його, як правило, знаходилась велика банківська монополія. Починаючи з 1980-х років, у закордонній практиці склалось поняття консорціуму як об’єднання координаційного типу, що створювалось з метою скоординованої підприємницької діяльності. У процесі спільного виконання замовлень кожний учасник постачав ту продукцію або надавав такі послуги, в яких він досяг найвищого технічного рівня при найнижчих виробничих витратах.

В Україні в державному секторі діє консорціум "Укрфітотерапія", який було створено в 1989 році як монополіст із виробництва лікарської рослинної сировини і забезпечення нею підприємств медичної промисловості. До складу консорціуму входять 16 спеціалізованих держспецгоспів, 11 дочірніх підприємств і Кримська науково-дослідна станція. Консорціум проводить велику наукову роботу. Його дослідна станція та опорні пункти, які знаходяться в різних грунтово-кліматичних зонах України, займаються селекцією лікарських рослин, інтродукцією, введенням у культуру нових цінних видів, насінництвом, вивченням ресурсів лікарських рослин і питаннями захисту від хвороб та шкідників, ведуть їх хімічне дослідження[20].

Якщо концерн та консорциум, згідно ГК України, є статутними об’єднаннями, то асоціація та корпорація є договірним об’єднанням.

Асоціацією визнається договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації (п. 2 ст.120 ГК України). У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Через об’єднання в асоціацію здійснюється налагодження міжгалузевих господарських зв’язків, кооперування виробництва за територіальними, функціональними та іншими ознаками.

Характерним для асоціації є відсутність фінансової залежності усередині об’єднання. Об'єднання не втручається у фінансову діяльність підприємств. Розрахунки з державою, банками, комерційними партнерами здійснюються в децентралізованому порядку.

Асоціації створюються для спільного захисту загальних інтересів членів об’єднання, а також для забезпечення рішення господарських та соціально-економічних питань, які представляють загальний інтерес.

Як приклад можна навести Українську асоціацію підприємств легкої промисловості (Укрлегпром), яка була створена у серпні 2000 року. Основна її мета - захист виробника легкої промисловості. "Укрлегпром" об'єднує більше 100 найбільших українських підприємств, науково-дослідних інститутів. Робота асоціації спрямована на лобіювання інтересів галузі на законодавчому рівні, на формування довіри до галузі у іноземних інвесторів, на завоювання вітчизняними виробниками закордонних ринків. Асоціація постійно відслідковує загальну ситуацію на ринку, намагається вирішити гострі проблеми виробників. На сьогодні перед "Укрлегпромом" постало завдання підготувати вітчизняного виробника до вступу України до Світової Організації Торгівлі та захистити його від можливих негативних наслідків цього процесу.

Враховуючи актуальність та важливість діяльності асоціації, Кабінет Міністрів України підписав 4 вересня 2002 року Меморандум про узгодження дій між ним і професіональним об’єднаннями легкої промисловості. Відповідно до положень Меморандуму, виконавча дирекція “Укрлегпрому” здійснює постійний моніторинг роботи підприємств приймає їх пропозиції, готує проекти законів та постанов Кабінету Міністрів України, спрямованих на підвищення ефективності роботи галузі.

В Україні в державному секторі також діють й інші асоціації:

• Республіканська господарча асоціація по будівництву, ремонту та утриманню внутрішньогосподарських сільських шляхів. (Украгрошляхбуд);
• Українська асоціація підприємств чорної металургії;
• асоціація “Укравіапром”.

Значна кількість державних господарських об’єднань існує також у формі корпорацій. Під корпорацією визнається договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ним окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорацій.

Корпорація створюється з метою координації діяльності господарських структур, що входять до її складу в рішенні складних виробничо-технічних, фінансово-господарських і соціально-економічних проблем. Для досягнення поставленої мети корпорація забезпечує взаємодію і взаємодопомогу членів корпорації; взаємовигідний обмін науково-технічною, виробничою і комерційною інформацією; сприяє повному використанню виробничого потенціалу членів корпорації, встановленню раціональних виробничо-господарських зв’язків тощо.

В Україні на першому етапі економічних реформ корпорації створювались на базі державної власності. Виникнення перших державних корпорацій відбулося у період набуття Україною статусу незалежної держави у 1991 році, коли деякі спеціалізовані міністерства колишньої УРСР були перетворені у державні корпорації, які відповідно стали правонаступниками таких міністерств. Найчастіше вони не були багатогалузевими об’єднаннями, тому що містили у собі підприємства, які раніше підпорядковувались галузевому міністерству. Для таких корпорацій і концернів характерно виконання функцій двоякого роду. Як правило, їм передавались ряд функцій, які раніше виконувались міністерствами та органами управління (розміщення держзамовлення, регулювання оподатковування, розподіл централізованих матеріальних ресурсів й капітальних вкладень тощо).

На сьогодні в Україні утворені такі державні корпорації:

• "Укрмонтажспецбуд", “Укрбуд”[21]. На них були покладені повноваження щодо здійснення управління державним майном об'єднань, організацій та підприємств і виступати його орендодавцем;
• Українська корпорація по ремонтному, сервісному і матеріально-технічному забезпеченню агропромислового комплексу "Украгроремтехзабезпечення"[22];
• Українська корпорація по інтенсивному садівництву та розсадництву[23];
• Українська корпорація енергозбереження в агропромисловому комплексі "Украгроенергозбереження"[24];
• Українська кооперативно-державна корпорація по агропромисловому будівництву "Украгропромбуд";
• Державна корпорація "Укрвибухпром"[25];
• Українська державна корпорація з будівництва метрополітенів і тунелів “Укрметротунельбуд”;
• Українська державна корпорація транспортного будівництва "Укртрансбуд"[26];
• Українська державна корпорация "Укравтодор"[27].

“Укравтодор” здійснює функції з управління дорожнім господарством в Україні. Вона є виробничо-господарським комплексом, входить до системи Міністерства транспорту України і підвідомча йому. До складу корпорації “Укравтодор” входять науково-дослідні, проектні, будівельні, ремонтно-будівельні та інші підприємства, установи і організації дорожнього господарства, що засновані на державній власності, на добровільних засадах до її складу можуть входити об’єднання, підприємства і організації незалежно від форм власності, що мають спільні економічні і соціальні інтереси – 144 підприємства, установи і організації дорожнього господарства, з них 82 – державної форми власності і 62 – недержавної.

Управління дорожнім господарством здійснюється корпорацією “Укравтодор” через 25 обласних Управлінь по будівництву, ремонту та експлуатації автомобільних доріг, 22 Дирекції автомобільних доріг (на рівні області), 6 Управлінь магістральних доріг.

Особливої актуальності у зв’язку з реформуванням економіки та проведенням корпоратизації підприємств набули холдингові компанії як один з найпоширеніших різновидів об’єднань підприємств в Україні.

Наявність особливостей внутрішньої організації холдингових компаній дозволяють характеризувати їх як особливу категорію господарських об’єднань. Холдингами вважаються товариства, які не здійснюють управління виробництвом, а є власниками контрольних пакетів акцій (паїв) дочірніх підприємств й, таким чином, їх об’єднують.

У статті 120 ГК України серед організаційно-правових форм об’єднань підприємств холдингова компанія не зазначається, однак вказаний у цій нормі перелік організаційно-правових форм об’єднань підприємств не є вичерпним, оскільки законом передбачається можливість створення інших форм об’єднань підприємств. Таким чином, можна зробити висновок, що холдингова компанія є особливим різновидом об’єднань підприємств. Це підтверджує також врегулювання правового статусу холдингових компаній окремою статтею розділу “Об’єднання підприємств” ГК України.

Права державної холдингової компанії в порівнянні з приватною є більш широкими, тому що вона уповноважена державою на виконання деяких функцій з планування, координації діяльності дочірніх підприємств й ін. Так, на державну акціонерну холдингову компанію "Укрресурси" покладено здійснення таких основних задач, як розробка поточних матеріальних балансів з основних видів продукції виробничо-технічного призначення для забезпечення державних потреб, формування й розміщення держконтракту й держзамовлення, здійснення державних закупівель продукції й ін.

На відміну від інших видів об’єднань, взаємовідносини в холдингових компаніях побудовані таким чином, що підприємства залишаються відстороненими від участі в управлінні об’єднанням на колективних засадах. В об’єднаннях інших видів участь підприємств в управлінні передбачається договором або рішенням про створення об’єднання. Законом «Про холдингові компанії»[28] передбачено, що державна холдингова компанія не може бути корпоративним підприємством іншої холдингової компанії. Тобто єдиним актом участі підприємства в діяльності державної холдингової компанії є прояв ініціативи щодо створення на власній базі холдингової компанії та її дочірніх підприємств.

Дана обставина характеризує державний холдинг, перш за все, як форму управління державною власністю, а не форму співробітництва підприємств. З іншої сторони, включення підприємств у єдину господарську структуру, на чолі якої знаходиться центральна організація, наділена власним майном та організаційно відокремлена, яка спеціалізується на управлінні підприємствами та самостійно здійснює виробничо-господарську діяльність, дозволяє кваліфікувати холдинг як господарське об’єднання.

Відповідно до Закону, вперше було надано визначення державної холдингової компанії, під якою розуміється холдингова компанія, утворена у формі відкритого акціонерного товариства, не менш як 100 відсотків акцій якого належить державі.

Крім визначення поняття “холдингова компанія” у чинному законодавстві, існують різні наукові розуміння понять “холдинг” та “холдингова компанія”. Так, В. Пєтухов вважає холдингом складну господарську структуру типу корпорації[29]. Подібне визначення, однак, є, на нашу думку, узагальненим, неконкретним, і тому навряд може бути прийнято в якості наукового визначення поняття “холдингу”.

Лаптєв В.А. розглядає холдинг як сукупність взаємопов’язаних учасників (господарюючих суб’єктів), що здійснюють сумісну діяльність. Причому Лаптєв В.А. фактично розрізняє поняття “холдинг” та “холдингова компанія”, коли говорить про те, що “в холдингах… функції по набуттю прав і обов’язків від імені холдингу здійснює холдингова компанія, яка діє в інтересах учасників холдингу на підставі договору про створення холдингу”[30].

Ретельний аналіз змісту поняття “холдингу” надається Шиткіною І.С. Однак, вона розглядає поняття “холдинг” та “холдингова компанія” як рівнозначні. При цьому дослідниця виділяє холдингову компанію (холдинг) у широкому сенсі та у вузькому. Під холдинговою компанією у широкому сенсі вона розуміє “сукупність двох або більше комерційних організацій, однією з яких є головне (переважне) товариство, а інші – дочірні та (або) залежні товариства”[31].

Розрізняючи холдинг в широку та вузькому сенсі, Шиткіна І.С. вважає, що поняття “холдинг (холдингова компанія)” в широкому сенсі є більш правильним. В її роботі “Холдинги: правовий та управлінський аспект”, поняття “холдинг” в широку та вузькому сенсі вже не дається, а пропонується однозначне розгорнуте визначення холдингу: “Холдинги або холдингові компанії є різновидом групи осіб, які засновані на відносинах економічної залежності та контролю, учасники якої, зберігаючи юридичну самостійність у своїй підприємницькій діяльності, підпорядковуються одному з учасників групи, який в силу володіння контрольними пакетами акцій (долями участі в статутному капіталі), договорі або інших обставин здійснює прийняття рішень іншими учасниками групи”[32].

Треба зазначити, що у своєму підході до розмежування холдингу в широкому сенсі та холдингу у вузькому сенсі Шиткіна І.С. погоджується з Томасом Келлєром. Останній вважав, що під холдингом або холдинговою компанією слід розуміти підприємство, головною галуззю діяльності якого є розрахована на тривалий термін дольова участь в одному (або декількох) самостійних у виробничому відношенні інших підприємств”. І далі: “Якщо дозволяє обсяг покладеного капіталу (грошового капіталу або цінних паперів) холдинг може виконувати поряд з управлінськими функціями і функціями фінансування (холдинг в широкому сенсі) також функції управління (менеджменту) основним товариством концерну та залежними товариствами (холдинг у вузькому сенсі)”[33].

Таким чином, можна виділити два підходи до розуміння холдингу, що сформувалися в правовій науці.

По-перше, під холдингом можна розуміти деяку сукупність певним чином пов’язаних між собою юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності.

По-друге, під холдингом можна розуміти компанію, здатну визначати рішення дочірніх та залежних товариств. Другий підхід реалізується як в чинному законодавстві.

Практика існування державних холдингових компаній підтверджує, що в більшості з них державна частка становить 100 відсотків, однак існують компанії в яких державна частка станойвить 50 відсотків статутного капіталу: наприклад, “ХК “Украгромашінвест”, ДАК “Укрнафтопродукт”.

Функціонування цих холдингових акціонерних товариств довело, що розмір пакету акцій у 50% статутного капіталу не завжди дозволяє належним чином державі захищати свої власні інтереси. Звичайно, пакет акцій держави у розмірі 100 відсотків надасть можливість уникнути корпоративних проблем, пов’язаних з наявністю блокуючого пакету акцій у іншого акціонера, та здатний забезпечити проведення цілісної та комплексної політики на корпоративних підприємствах, незалежно від волі інших учасників таких підприємств. (Наприклад внесення змін до статуту, в тому числі зміна розміру статутного капіталу, реорганізація, ліквідація товариства тощо. Тобто питання, які вимагають кваліфікованої більшості для прийняття рішення, в даному випадку ¾ голосів учасників). Тому, на нашу думку, державними холдинговими компаніями можливо могли би також вважатись компанії, державний пакет акцій яких становить 75 відсотків статутного капіталу. Підтвердженням цього є стаття 22 ГК України, яка визначає, що суб’єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що державний пакет акцій у розмірі 75 відсотків статутного капіталу також дозволив би забезпечити державі право вирішального впливу на господарську діяльність такої холдингової компанії і дав би можливість залученнядодаткових інвестицій до розвитку пріоритетних напрямків економіки.

Перелік державних національних та холдингових компаній був затверджений Указом Президента України “Про невідкладні заходи щодо впорядкування діяльності державних (національних) акціонерних і холдингових компаній”[34]. Однак цей перелік зазнав певних змін, оскільки частина компаній була приватизована. На даний момент в Україні існують наступні державні холдингові компанії: ХК “Укрпромавтошиноремонт”, ДАХК “Дніпровський машинобудівний завод”, ДАХК “Укрпапірпром”, АХК “Укрнафтопродукт”, ХК “Енергобуд”, ДАК “Укррудпром”, ДАХК “Каскад”, ДАК “Україна туристична”, ДАК “Національна мережа аукціонних центрів”, ХК “Луганськтепловоз”, ХК “Краян”, ЗАТ САСК “Спецексімстрах”, ВАТ Лізингова компанія “Украгромашінвест”, ДАК “Титан”. Усі наведені вище холдингові компанії знаходяться в управлінні Фонду державного майна України. Окрім цих компаній, ряд державних компаній знаходяться у веденні інших органів виконавчої влади, а саме: ДАК “Хліб України”, НАК “Украгролізинг”, ДАК “Ліки України”, НАК “Вугілля України” - в управліннні Кабінету Міністрів України, ДАК “Укрресурси” - Державного комітету з державного матеріального резерву, ДХК “Укрвуглепромтранс” - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, ДАХК “Топаз”, ДАХК “Артем”, ДАК “Українські поліметали” – Міністерства промислової політики України, НАК “Нафтогаз України”, НАК “Енергетична компанія “Україна” – Міністерства палива та енергетики України, ДАХК “Київський радіозавод” – Національного космічного агентства України, ДАК “Укрвидавполіграфія” – Державного комітету телебачення та радіомовлення, НАК “Надра України” – Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України, ДАК “Укрмедпром” – Міністерства охорони здоров’я України, ЛК “Укртранслізинг”, ДАК “Автомобільні дороги України – Державної служби автомобільних доріг України[35], ХК “Укркомунмаш” –Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України[36].

Слід зазначити, що заснування нині діючих державних (національних) акціонерних та холдингових компаній здійснювалось у більшості випадків за відсутності достатньої для створення компаній нормативно-правової бази. В результаті передане до статутних фондів цих компаній державне майно та державні корпоративні права опинилися під загрозою відчуження за безцінь в інтересах окремих комерційних груп, що в подальшому не виключало значних втрат державної власності і, як результат, ненадходження коштів від приватизації до державного бюджету. Рішення про створення компаній, в ряді випадків, приймалося з прямим порушенням чинного законодавства щодо об‘єктів, які мали вирішальне економічне значення і не підлягали приватизації. Під виглядом акціонерного товариства, в деяких випадках, діяли структури невизначеного статусу, які, по суті, не відповідали організаційно-правовій формі таких товариств, визначених законодавством, оскільки емісія акцій їх статутних фондів не була зареєстрована. В той же час, володіючи майном, яке повністю належить державі, вони були виведені за межі державного управління – контроль за ними було обмежено спостережними радами, склад яких затверджувався засновниками компанії, і юридична відповідальність яких за результати контролю законодавством не визначена.

Формування статутних фондів окремих компаній здійснювалося шляхом включення до їх складу майна та пакетів акцій підприємств, які не відповідають меті їх створення та напрямку діяльності, що є свідченням відсутності належної державної політики використання неприватизованого державного майна та забезпечення ефективного управління корпоративними правами держави.

Невизначений правовий режим майна, переданого до статутних фондів державних компаній, дозволяв останнім здійснювати реструктуризацію цього майна та використовувати державні корпоративні права у спосіб, який суперечив державним інтересам. Одним з наслідків такої законодавчої невизначеності, наявності порушень під час корпоратизації є існуюче наразі рейдерство – силове захоплення підприємств. Це явище стало настільки резонансним, що 13 березня 2007 року був зареєстрований законопроект № 3300 (ініціатори – народні депутати України Тимошенко Ю.В.Міщенко С.Г.), яким пропонувалось встановити кримінальну відповідальність за ці дії.

До цілей управління державними корпоративним правами можна віднести збереження контролюючого та регулюючого впливу держави на розвиток тих галузей економіки, що забезпечують життєздатність держави в цілому (енергетика, транспорт, зв’язок) або мають підвищену соціальну значимість (охорона здоров’я, освіта, тощо).

При цьому сутність прав держави щодо акціонерного товариства, де йому належать пакети акцій, суттєво відрізняється від прав держави щодо державних та казенних підприємств. В останніх, держава, передаючи майно підприємству на праві господарського відання чи оперативного управління, залишається власником цього майна. В акціонерному товаристві держава набуває право власності на пакет акцій, але втрачає відповідне право на передане у власність акціонерного товариства майно, одержуючи при цьому корпоративні права, а саме: право на участь в управлінні, на одержання дивідендів, частини майна при ліквідації товариства, тощо.

Отже, корпоративні права держави здійснюються господарськими державними об’єднаннями, тобто великими, порівняно із суб’єктами малого підприємництва, підприємствами. Це обумовлює потребу вирішення декількох проблем: по-перше, визначення доцільності заснування певних господарських об’єднань на засадах корпоративних прав держави, тобто сфери корпоратизації держави; по-друге, встановлення меж адміністративно-правового впливу на діяльність цих об’єднань. Одним з чинників вирішення цих проблем є особливості організації діяльності певного виду господарського об’єднання, де держава у володінні має частку власності.

Дата добавления: 2015-07-13