КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Боги та люди
По–різному молилися Природі: Одні над нею Бога вознесуть, А хтось — такого більше у народі — В ній розпізнає материнську суть.
Лише царі не кидали гонитву, Яку перейняли в сліпих чортів: Святі чуття, закладені в молитву, На себе кожен обернуть хотів.
Та хоч царя над світом цим убогим Підносили, мов сонячне дитя, Усе ж помазаник той перед Богом Людиною лишався за життя.
Один лиш раз живого, а не мощі, Наставив Богом історичний плин. І мармуровій постаті на площі Вклонятись мусив грішний землянин.
Рабів замучених вбивала варта, А голод навіть велетнів боров. Людське життя ні шеляга не варте — Скрізь по кар’єрах кам’яніла кров.
І загуло над гнівними синами, Зриваючи фальшиву позолоть: — Хай краще цар небесний править нами, Аніж боги, що мають людську плоть!..
…Та не ловіть капканами старими Поета, як малого школяра: Було це, люди, в стародавнім Римі, Коли йому вмирать прийшла пора.
“Мов злодій, власну хату обійду…”
Мов злодій, власну хату обійду І попрямую в поле стороною. Була — й нема… Хтось у моїм саду Плоди зриває, вирощені мною.
Спритніший хтось,— такий, кому зоря Із гаманця в похмуру нічку світить. Холодним п’ятаком від ліхтаря Лягає промінь на вологі віти.
Чужий вівчар озвався на цепу, Чуже обличчя виглядає з хати… Даруйте, люди! В ніч оцю сліпу Хто виграв, хто програв — не розгадати.
Домівки я позбувся за борги: Правдиве слово нині не годує. Чи друзі ви, чи, може, вороги — Вам заздрити було б, напевне, всує.
Нема притулку — це ще не біда: Десь є душа, що ночувати пустить. У чарці заіскриться не вода, І на столі в полумисках не пусто.
В розмові щирій душу відведу, А вранці уклонюсь тому порогу, Що допоміг забути про біду,— Та й потихеньку вирушу в дорогу.
Мені на Бога нарікати гріх — Я сам цю долю визначив для себе:
Коли обід, коли пустий горіх, Коли за ковдру — лиш окраєць неба.
Хтось виведе у простір степовий, А хтось гукне, щоб підвезти на возі. Та знають друг і недруг: я — живий І не марную віку у дорозі.
Щодня стрічаю обрії нові, Для котрих треба серце розкувати. Живий!.. Але скажіть, чи ви живі, Хто правдою навчився торгувати?..
“Ми матері собі не вибираєм…”
Ми матері собі не вибираєм — Стареньку, вбогу маєш берегти. На землях тих, які вважають раєм, Прийти у світ чомусь не здужав ти.
Там народився, де дідівське слово Вельможний хтось холопським охрестив. І тільки небо високоголове Твоїм пісням нашіптує мотив.
Припавши вухом до річок і суші, Воно вслухається в думки незлі. І марять душі, непокірні душі, Прийдешнім раєм на оцій землі.
“За вікном голоси, голоси…”
За вікном голоси, голоси — То весілля вже третій день. І, здається, на всі часи Сміху вистачить та пісень.
Грає скрипка та бубон б’є. Хтось запрігся в старенький віз. Давній звичай велить своє: Батька й матір народ повіз…
І чомусь до моїх грудей Підпливає нежданий сум: Мені шкода оцих людей, Їхніх радощів, їхніх дум.
Ніби й весело — їж та пий,— А чогось тут не вистача. Так, напевне, шукає сліпий, У якому кутку свіча.
Чи небесне, чи то земне (Не зумію вказати ознак),— Щось ми втратили головне, Щось у наших піснях не так.
Мов з пекельної вийшли смоли, Із якихось жахних лабет; Мовби кров’ю недавно стекли, Мовби нам перебито хребет…
Та зненацька проскаче лоша, Наче вітром його занесло,— Стрепенеться моя душа: Є ще коник. І є сідло!..
Дата добавления: 2015-07-13; Просмотров: 236; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |