КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Голос моря
Віта
Рама, прагнувши духовних знань, мандрував по всій Скіфії. Повернувшись на північ, Рама був вражений культом людських жертв, що панував серед його племен. (Едуард Шюре)
Є долина між лісом і пасмом горбів, Де колись починалась трипільська культура. Річка Віта біжить між столітніх дубів. Ні, не річка — болотна рідинність похмура.
А проте в давнину тут пливли кораблі По річках, що лишили прадавні потопи. І махатми індійські тут серце Землі Ще й донині шукають — У центрі Європи.
Не дивуйтесь із мене — я сам це читав У писаннях, які невідомі сьогодні. Тут божественний Рама посвяту дістав Від Вогню, що живе у захмарній безодні.
Був він юним сколотом з північних племен, Що повстав проти крові, якою кропили Темні жриці ненависний людям дольмен — Валуновий граніт, необтесані брили.
Там вели на заклання струнких юнаків, Що пишатися мусили смертю такою. І розпатлана жриця, хазяйка віків, Ніж вганяла у груди сліпою рукою.
І дивився на те синьоокий орач, Що піснями умів солов’їв чарувати. Потрясав його груди невидимий плач: Що ти робиш, кривава, розбещена мати?
Рама вибіг з долини і вирвав ножа, І закинув далеко в урочище Віти. Чорне лезо ковтнула болотна іржа — Вмійте жити, приречені, й сонцю радіти!
Так з’явився той бог, що на білім коні Світ пройшов від Дніпра до верхів’їв Тібету. О, шість тисяч років! Нерозгадані дні І легенди, якими живилась планета.
Він — король мудреців, він — засновник держав. Батько вод, що індійські поля оросили, Цілий світ на долоні у нього лежав, Заворожений словом небесної сили.
Ця легенда про Раму ще й досі жива,
Хоч померла ріка, що її породила. Залишилася в лузі висока трава Та на місці дольмена забута могила.
Віта. Віта! По–нашому Річка Життя. Я простую селом повз крамницю та школу. Ген бабуся на призьбі гойдає дитя Та Грицько–бригадир сонно крутить “Спідолу”.
Чуєш, Грицю? А винеси кухлик води Чи міцнішого зілля — вода тут солона. Чи тобі це відомо, сколоте рудий, Що село твоє старше від стін Вавілона;
Що раніше від Біблії Рама отут Вчив братів поклонятись Вогню гомінкому Та любити людей, шанувати свій труд І ніколи не зичити лиха нікому?..
Так ми й виросли, Грицю… З цієї землі Не ходили сусідні краї грабувати. Та місили цю землю в захланному злі Люті коні монгольські й німецькі гармати.
Ген у лузі лопати гризуть чорнозем. Діти хмизом заклали зорю п’ятикутню. Їхнє вогнище творить найвищу з поем — “Рамаяну” Космічної ери могутню.
І відважний сколот, що злетить до зірок, Десь далеко вгорі над земними вітрами Пригадає це вогнище, перший урок — І полине довершувать місію Рами.
Голос моря — звукове явище над поверхнею моря. Людина голосу моря не чує. Можливо, його чують деякі морські тварини. (УРЕ)
Вставало море стоголово, Кипіли білі буруни. І я почув те віще слово, Що долинає з глибини.
Не клекіт хвиль, не шум прибою — Для нас ті звуки не нові, За далиною голубою Я бачив образи живі.
І споглядав, прогнавши страхи, Як линуть із високих сфер Напівжінки і напівптахи, Що їх створив сліпий Гомер.
Цвітуть жагою молодою Жіночі трепетні вуста, І повисають над водою Сади й небачені міста.
У тих садах стоять палати, Вгорі сузір’їв течія. Тут символом вхідної плати Є добровільна смерть твоя.
Тут сяйво сонячної вроди У рисах неземних облич… О, голос моря, клич природи — Одвічний материнський клич!
Чиї в тобі розлито звуки —
Вітрів, дельфінів чи зірок? Уже від казки до науки Лишається єдиний крок.
А десь у гомоні людському Встає запитання старе: Помре у голосі морському Твій звук земний чи не помре?
Дата добавления: 2015-07-13; Просмотров: 248; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |