Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Майже казка




Павук

Світ крізь сльозу

На відкритті пам’ятника Марусі Богуславці

Без каяття

 

Духовна суть — не шаровари модні,

Не звичка, що з роками промина.

Я — той, що був, і той. що є сьогодні, —

Це дві людські істоти чи одна?..

 

Я — комісар за класом і за змістом,

Я — агітпроп і до промов мастак,

Усе життя проживши комуністом,

Звихнувсь на старості…

Хіба ж не так?

 

Хіба ж поза мордовськими лісами

Не те, що сіяв, сам тепер пожав?

І все ж не так! Бо я завжди той самий:

Робив лиш те, що правдою вважав.

 

Не криюся: уже пізнав утому

І стогне замордована душа…

Та в чому каятись? Невже у тому,

Що шлях життєвий —

Це вам не соша?..

 

Попереду етапи і арешти,

І роздоріжжя, й хаос лихоліть.

Важливо бути чесним. Ну а решта —

Не від людей…

На тому світ стоїть.

 

 

Були у бронзі королі й поети,

І, вибачте, улюблені хорти.

Та серед людства цілої планети

Де й хто увічнив подвиг доброти?

 

Не Жанна д’Арк, що кличе до походу,

Із орачів гуртуючи полки,

А та, що кидає вінки у воду —

Й нічого більше…

Росяні вінки.

 

Їй, видно, тільки це від Бога дано,

Та лиш у хвилях з’являться вони —

Невільники розпилюють кайдани

І в березі відрубують човни.

 

І піде по Вкраїні добра слава,

Покотиться у далечінь віків:

Пашу приспавши, дівка з Богуслава

З неволі визволяє козаків.

 

Хтось, мо’ й прихопить із вінка суцвіття,

Аби згадати смак босфорських рос.

Вона ж ітиме понад три століття,

Щоб з п’єдесталу глянути у Рось.

 

Хай славить бронза подвиги минулі —

Те, як уміли предки нищить зло;

Те, що давним-давно було в Стамбулі —

Але в лісах мордовських не було.

 

 

Світ крізь сльозу — то зовсім інший світ:

Адже ж сльоза — не скельце і не лупа.

Давно забута мазанка-халупа

Від тебе раптом зажадає звіт.

 

І ти їй понесеш всього себе —

Туди, де забринів твій перший виток.

Твого життя не вельми мудрий звиток

Вона у глині вимне й прошкребе.

 

Збагнеш: це лоно неньки, далебі —

Не просто камінь і не просто глина.

І зробишся тонким, як павутина —

Комар і той заграє на тобі.

 

Відчуєш: власні нерви обросли,

Немов коріння трав, усю планету.

А кров твоя — глибінь, що з бігу-лету

Прибоєм припадає до скали.

 

Тобі болять міста і кораблі,

Що возять смерть, розважену на тонни.

Болять тротилом перериті гони,

Де кості вбитих лізуть з-під землі.

 

Душа твоя волатиме, бо в ній

Застогнуть ріки від життя гіркого

Та люди, що, не знаючи для чого,

Приходять в світ —

І йдуть на перегній.

 

Навіщо жив —

Щоб їсти хліб і сіль?

Вже й згорбився,

А розумом дитина…

І, може, справді, ніби павутина,

Ти тонко-тонко видзвениш свій біль.

 

Немовби час, напнувши на лозу,

Тебе почепить вітрові на плечі…

Тоді дивитись на людей і речі

Ти врешті-решт навчишся крізь сльозу.

 

 

Де взяти сил, щоб знову стати

Посеред неба павуком

І болі Всесвіту всотати,

Й дощем пролитись над ліском?

 

А дощовинню-павутинню

Віддати душу і слова —

Хай розсипає попідтинню,

Де мова пращурів жива…

 

О мово, мово! Рве основу

Чиясь муштрована рука.

А ти відновлюй знову й знову —

Така вже доля павука.

 

І зуби стисни в кривді, в горі,

А сльози росами розвій.

І хай тобі позаздрять зорі —

Святій упертості твоїй.

 

Краплини понад шляхом битим —

Мов намистини у разку.

Твої слова вродились житом,

Синів зачавши в колоску.

 

Синівська мова нетутешня

Мудрішає із кожним днем…

Хай рве основу чорна клешня —

Павук у хмару вріс вогнем.

 

 

Коли і де, і у якім столітті

(Чи на землі, чи, мо’ й не на землі)

Те грішне “я” жило уже на світі —

І ноги мало, й п’ясті чималі.

 

Та славилось воно не кулаками —

З ним коїлося дивне і смішне:

Пошепче в землю — й над його думками

Десь на край світу інше “я” зітхне.

 

Пошепче в землю та й загорне ямку —

І далі йде, лишаючи сліди.

На ті сліди, принюхуючись тямко,

Якісь істоти тюпали завжди.

 

Чи ратиці в них є — це таємниця.

Чи є хвости — не відаю, бігме.

Але якщо таке комусь насниться —

Пекельним жахом до кісток продме.

 

Ліниво відвалившись від корита,

Вони шукали зранку й дотемна

 

Проміння, в землю по весні зарите —

Далеких зір жагучі письмена.

 

А променеве “я” у непокорі

Все далі йшло по нивах і лісах.

І скільки “я” отих послали зорі —

Те знало тільки сонце в небесах.

 

Котився регіт гроз над далиною,

Де гордий дух свободи не помер…

А може, все оте було зі мною —

Було колись чи, може, є тепер?

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-07-13; Просмотров: 236; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.009 сек.