КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Глобальна екологічна ситуація
Звертаючись до проблеми відношення людина-природа, ми звертаємось до фундаментальної проблеми, яку вже давно сформулювали філософи. Барух Спіноза засуджував тих, хто «...вважають, що людина скоріше порушує природний порядок, аніж підкоряється йому; що вона має необмежену силу і ні від чого не залежить, окрім самої себе». Так же цілком очевидне філософське підґрунтя, поширеного в межах світосприйняття, яке полягає у визнанні того, що або людина — частина природи, або людина володар природи, тобто, стоїть над природою. Значно ускладнює оцінку того, що відбувається в сучасному світі, наявність поряд зі світом природним і світом суспільним ще і третього світу — світу техніки. Нині зрозуміло, що витоки світу техніки слід шукати у матеріальній природі і духовно-творчій сутності людської діяльності. Можна стверджувати, що виникнення світу техніки спричинило масштабний вплив людини на оточуюче природне середовище. Потому виникла природа олюднена. На фоні таких складних проблем більш зрозуміла картина занурення і виходу з екологічної кризи. Витоки її пов'язані з великим техногенним впливом на оточуюче середовище індустріальних країн першої хвилі в середині XX ст. швидкими темпами будували гідравлічні, теплові та атомні електростанції, розвивалась теплоенергетика, металургія, автомобілебудування, хімічна промисловість, видобуток вугілля, нафти, поліметалевих руд і відповідних переробних комбінатів. Могутній і всебічний техногенний вплив продуктивних сил суспільства на навколишнє середовище в 1950-60-і роки призвів до явних ознак екологічної кризи (оіkоs — житло), тобто до руйнування природи, до порушення природного балансу, до важких умов проживання людей. Темпи руйнування оточуючої природи, забруднення повітря, водоймищ, поверхні землі, знищення багатьох видів рослин і тварин стали вже в 1960-і роки настільки вражаючими і очевидними, що вчені і громадські діячі, які об'єднались під егідою Римського клубу, почали бити на сполох.
Біологічна природна сутність людини пов'язує кожного з нас з навколишнім природним середовищем. Адже ми повинні дихати, пити, їсти, вдягатися і мати житло, а всі ці потреби може задовольнити тільки природа. Слід брати до уваги, що людина - істота соціальна. Адже кожен із нас формується у певній системі суспільних відносин у родині, побуті, процесі спільної трудової діяльності. Слід брати до уваги ще й те, що трудова діяльність людини поза використанням природних матеріалів, ресурсів природи, корисних копалин і т.п. неможлива. Трудова діяльність людини починається з виготовлення знарядь праці, для чого людина використовує природні матеріали. Людина живе на Землі в природних для її життя умовах, у певному географічному середовищі, у певних кліматичних умовах. Сфера проживання людини — це і сфера докладання нею своєї праці. Простір проживання давньої людини включав у себе ліси, степи, ріки, моря, гори, рослинний і тваринний світ. Простір проживання сучасної людини істотно змінився і розширився за рахунок створених нею каналів, штучних лісових насаджень, сільськогосподарських угідь, гідравлічних гребель з електростанціями, міст, мегаполісів та інших населених пунктів. Такий розвиток людської цивілізації загалом відповідає ідеям філософів і вчених, які давно звернули увагу на те, що ефективна життєдіяльність людей можлива лише у певному географічному середовищі, де досить повно задоволені основні біосоціальні потреби людини. Людина — єдина істота, якій властиве цілеспрямоване перетворення навколишньої природи. Знаменно, що з кожним поколінням людей життя на Землі перетерплювало зміни разом зі зміною ландшафтів і переважаючих видів діяльності людини. Спочатку трудова діяльність людини була пов'язана з землеробством і скотарством. У ті часи ремесла були розвинені слабо, ремісники обслуговували лише потреби хліборобів і скотарів у знаряддях праці, переважна більшість з яких були одночасно ще і зброєю нападу і захисту. Такі види трудової діяльності могли здійснюватися лише в умовах помірного клімату. Занадто суворі умови життя вимагали і занадто багато сили для підтримки життя, що не дозволяло людям розвиватися культурно. Занадто сприятливі умови навколишньої природи, яка щедро наділяла людину плодами землі, також не стимулювали удосконалення трудової діяльності. Але в міру розвитку суспільної людини в умовах помірного клімату і достатньої кількості корисних копалин необхідних для виробництва знарядь праці, ситуація змінювалася. З'явилася можливість експансії людини у раніше малопридатні для її проживання регіони.
Вплив суспільства на природне навколишнє середовище виражається в тім, що людство перемістило в інші кліматичні умови безліч видів рослин і тварин, винищило деякі види тварин, насамперед, великих ссавців, яких легко було використати як джерело багатої на білки їжі. Вплив людини на природу обумовлено також глобалізацією матеріального виробництва, розвитком науки і техніки, зміною суспільних відносин. Протягом багатьох сотень років цей вплив стабільно наростав, що стало особливо помітно вже в XIX ст. У нинішньому столітті вплив людини на навколишню природу зріс незрівнянно. Людина зуміла виробляти значно більше всіляких речей, аніж будь-коли раніше і в значно більш короткі терміни. Все це досягнуто ціною руйнування природи. Тому доля всіх наявних на сьогодні на Землі форм життя залежить від того, що робить людина і в яких масштабах. Зараз об'єктивно існує загроза життю багатьох вищих видів рослин і тварин. Втрати в біологічному різноманітті дуже небезпечні для майбутнього людства, особливо в зв'язку з не передбачуваними змінами в біосфері і кліматі взагалі. Щоденно може втрачатись 20-50 видів живого. Такі міркування мають під стави, в 1600 році було 3 млн. видів, в 1800 році - 2,9млн, в 2000 році залишилось вже тільки 2 млн. видів. Інстинктивно нам здається, що торгівля і робота ринкових механізмів сприяють збільшенню різноманіття, бо на прилавках магазинів стає все більше товарів. Але це ілюзія.
Скільки місцевих прохолоджуючих напоїв зникло з появою кока-коли? Скільки сортів овочів і фруктів втрачено внаслідок стандартизації ринку? Відомо, що до 1990 року зникло 97% видів овочів, які були зареєстровані в 1903 році. З 35 сортів ревеню — залишився один. З 7098 сортів яблук нині залишилось 977. Втрачені не тільки різнобарвність або розмір яблук і овочів, втрачено вітаміни, різноманіття смаків, стійкість до шкідників. Говорячи мовою Дарвіна, тільки декілька сортів огірків, ревеня або персиків змогли вижити в умовах великомасштабної економіки. Екологічна криза пов'язана, по-перше, з колосальним ростом чисельності населення на нашій планеті; а, по-друге, з величезним військово-промисловим потенціалом людства, який негативно впливає на природу. Власне і природи в її споконвічному вигляді практично на Землі не залишилося. Знищено величезні лісові масиви, з надр планети вийнято численні кубічні кілометри породи, які нагромаджуються у вигляді відвалів, осушені болота і створені нові пустелі. Однак виявився і протилежний процес — евтрофікація, або заболочування. У водоймах збільшується кількість водоростей, гине риба внаслідок нестачі кисню в воді та зростання концентрації фосфатів і нітратів. Величезну площу Землі вкрили дороги, будинки, заводи, фабрики, усілякого роду промислово-побутові споруди. Ті види рослин і тварин, які люди обрали для задоволення своїх потреб, гібридизовані і піддані селекції з метою найбільшого приросту їжі і сировини. Тут людина втрутилася у звичну природу живого, зробивши ці види залежними від людини і позбавленими здатності пристосовуватися до зовнішнього середовища самостійно. Природні ареали проживання диких тварин також сильно зруйновані. Йде запекла боротьба меншої частини суспільства з більшою за збереження у «первозданному» вигляді хоча б невеликої частини природи, що необхідно для нормального фізичного і духовного життя усіх нас. Повітряний басейн забруднений відходами хімічного виробництва, вихлопними газами автомобілів, продуктами згоряння палива на теплових електростанціях. Атмосфера забруднена попелом і пилом, окислами азоту, сірки, вуглецю, аміаком, фтором і хлором у величезних, часом небезпечних для здоров'я людини, масштабах. Наприклад, автомобілі Японії в рік викидають до 150 млн. тонн вуглекислого газу, а відтворення кисню рослинним світом не встигає за масштабами його згоряння.
Ріки, моря й океани стали місцем скидання рідких і твердих відходів виробництва і повсякденного побуту людей. Основними джерелами забруднення тут є промислові стоки, стоки сільськогосподарських виробництв і населених пунктів. Хімічні забруднювачі, якщо вони не досягають смертельної концентрації, накопичуються в найпростіших мешканцях вод, по живому ланцюжку харчування, просуваючись до живих організмів, безпосередньо уживаних у 'їжу людьми. Загальний обсяг стічних вод у світі близький до 2000 км3 на рік. Особливо значні обсяги стоків в індустріально розвинутих країнах. На додаток до всього іншого, у води світового океану попадає велика кількість нафти і нафтопродуктів унаслідок частих аварій танкерів. Можливості самоочищення у багатьох водоймищ на сьогодні практично вичерпані. Безліч аварій на очисних спорудах вносять свій внесок в цю брудну справу. Поверхня Землі також забруднена масою відходів. Це наслідки неефективного використання ресурсів природи. Вчені США з'ясували, що приблизно 93% матеріалів, які ми використовуємо, взагалі ніколи не втілюються в продукцію. 80% товарів викидають як непотріб після однократного використання. Тільки 3% енергії пального теплової електростанції доходять до нас у вигляді світла в лампах накалювання. Тільки 10-15% енергії пального в автомобілі використовується для його переміщення. Глобалізація і універсалізація відносин в сучасному світі, насамперед, пов'язана з масштабами споживання енергоресурсів. Так витрати пального на потреби автотранспорту складають левову частину споживання всіх енергоресурсів. Показово, що ще в 1973 році споживання пального середнім автомобілем на 100км. складало 17,8л., в 1986-8,7л., в 1998-4,62л. («Хонда»). В 2000 році діючі зразки гіперавтомобіля споживали 1,2-2,1 л. Що станеться в світовому енергоспоживанні, якщо ведучі країни світу (Китай з Індією) почнуть масово будувати гіперавтомобілі? Відповідь є вже сьогодні. Нафтопереробні компанії світу відчувають зміни і в кінці 2000 року американська «Еххоn Моbіl» заявила про свою програму модернізації двигуна внутрішнього згоряння і дослідження водневих елементів спільно з «Сепегаї Моїогз» і «Тоуоіа». В свою чергу вслід за керівництвом «ВгіїізЬ Реігоіеит» президент компанії «Royal Dutch/Shell» Філл Уотс вважає, що для збереження свого лідируючого становища в світі нафтовим компаніям доведеться інвестувати капітал в будівництво вітро- та геліоелектростанцій. Виходить так, що найбільш прогресивні керівники нафтових компаній готуються до кінця «нафтової ери». Однак поки що внаслідок забруднення поверхні суші відбувається масова деградація грунтів, придатних для вирощування рослин. Тут пестициди, залишки мінеральних добрив, неправильне землекористування, випробування ядерної зброї, відходи нафтового і газового виробництва, металургії, вуглевидобутку тощо. Ефір пронизують потоки електромагнітних вібрацій різної частоти, що також поза сумніву деструктивно впливає на все живе. Шумові забруднення у транспорті, на виробництві і будівництві також вносять свою долю в погіршення екологічної ситуації. (Надто небезпечні для здоров'я людини шуми частотою 400-800 Гц і силою більше 80 дБ). Уже наприкінці 1960-х років у світі виникло кілька добровільних фондів, які фінансували дослідження екологічної і демографічної ситуації, яка на той час склалася на Землі. Учасники «Римського клубу», створеного Ауреліо Гїеччеї у 1968 році, досліджували всю сукупність взаємозалежних проблем людства: голод, вбогість, енергетична криза, виснаження природних ресурсів, деградація природи, неграмотність і застаріла система освіти, втрата віри тощо. Учасниками клубу стали вчені, менеджери, діячі культури і політики, які вважали, що існуючі проблеми можуть бути вирішені людством при певному розумінні і зацікавленості. На сьогоднішній день людство більш уважно ставиться до можливих наслідків своєї виробничої діяльності. Існує низка міжнародних природоохоронних програм.
16.5. ДЕЯКІ ЗАУВАЖЕННЯ НАОСТАНКУ Свого часу досить романтично В. І. Вернадський розглядав людство як могутню геологічну силу, яка і в своїх думках, і в своїй праці ставить питання про «...перебудову біосфери в інтересах вільно мислячого людства як єдиного цілого. Цей новий стан біосфери, до якого ми, не помічаючи цього, наближаємось, і є «ноосфера»», — зазначав він. Таким чином, ноосфера для Вернадського — це середовище проявлення розуму. І тільки людина, яка наділена розумом, здатна існувати одночасно і в біосфері, і в ноосфері. Достойне існування на цій межі можливе для людини лише за умови її здатності передбачати наслідки своїх дій. Тоді виявляється реалізованою свобода людини. Міркування В.І.Вернадського спирались надуже невизначене поняття свободи. Це призводить до ускладнень в розумінні того, як «вільномисляче людство» може узгоджувати свої дії в царині «ноосфери-середовища проявлення розуму». Адже ноосфера підпорядкована певним сталим законам свого розвитку. Людина, яка не знає цих законів як сталих, не може бути не тільки вільною, але і передбачувати наслідки своїх дій. Однак виявляється, і на сьогодні це помітно як ніколи, що у людства існує нагальна потреба-проблема — зрозуміти, якими ж можуть бути наслідки запропонованих дій, пов'язаних саме з процесом перебудови існуючої біосфери. Ніхто не в змозі авторитетно попередити людство про можливі глобальні наслідки можливої сукупності наших дій. Тому неможливо і говорити про свободу вибору, бо ні з чого вибирати. Відтак, відпадає і потреба втому, щоб зрозуміти, що відбувається. Втрачена глобальна парадигма співіснування. Сучасні природничі науки також не можуть обминути питання про взаємозв'язок дійсного і можливого, необхідного і випадкового, а врешті решт і питання про взаємозв'язок порядку і хаосу. Показовою в цьому плані є концепція, досить послідовно викладена в роботі Іллі Пригожина та Іза-бели Стенгерс «Огсіег оиі оГсЬаоз. Мап'х пеш с1іа!о§ие \УІІП паїнге» (1984). Автори керуються ідеєю проте, що на систему, яка знаходиться в дуже неврівноваженому стані, впливають різноманітні флуктуації, загрожуючи її структурі. Критичним моментом для такої системи виступає точка біфуркації, тобто момент, який необхідно призводить до зміни існуючого становища системи. Пригожий і Стенгерс вважають, що саме в цей момент неможливо передбачити, в який стан перейде система. «Випадковість підштовхує те, що залишається від системи, на новий шлях розвитку, а після того як шлях (один з багатьох можливих) обрано, знову вступає в силу детермінізм — і так до наступної точки біфуркації». Тут існує принада вважати цю ілюстрацію за демонстрацію звичної для багатьох діалектики. Більше того, можна припустити, що автори демонструють тим самим ніби можливості універсального принципу. Але суть проблеми полягає в тому, що одна річ - явища, які відбуваються в матеріальних системах взагалі, а зовсім інша річ — мотиви, які спричиняють ті чи інші вчинки людей. Ці два ряди подій несумісні, якщо керуватись змістом природничонаукових принципів. Вирішення проблеми можливе, якщо припустити існування за межами тих та інших універсального упорядника. Тоді виявляється зовсім виключеною із розгляду воля людини і свобода вибору. Не дивно, що романтичні сподівання В.І.Вернадського на перебудову біосфери в ноосферу в інтересах вільно мислячого людства як єдиного цілого, не виправдовуються дійсністю. Особливість людського світосприйняття така, що переважна більшість людей керовані стереотипами світорозуміння, а не світовідчуття. Тому цілком зрозуміло, чому намагання раціонального пояснення світу не задовольнили людство: досі не вдається досягти фундаментального рівня, виходячи з якого можна було б вивести всі інші властивості матерії. Всяка ситуація відкриває перед людиною спектр можливих наслідків, але майже ніхто не замислюється над існуючим різноманіттям можливого. Адже переважна більшість людей керується в своїх міркуваннях і вчинках началом протиріччя, тобто мислить в категоріях полярних: чорне-біле, так-ні, тощо. Розуміючи обмеженість такого мислення, Лєйбніц ввів у науку про мислення начало достатньої підстави: «Ніколи нічого не трапляється без якої-небудь причини або врешті решт без достатньої підстави». Це — важливе начало, оскільки людина, яка керується ним, виразно відчуває в спектрі можливого те, що може привести до бажаного блага. Але в такому випадку людина буде і замислюватись над тим, до якого блаженства потрібно себе просувати. Неодноразово розмірковував я над проблемою взаємозв'язку свободи, необхідності і напередвизначеності. І завжди ніби знаходив задовільні відповіді. Але варто було дещо інакше сформулювати проблему, як виявлялось, що діалектика безсмертя душі, свободи і напередвизначеності знайшла своє геніальне вирішення у началі достатньої підстави Лєйбніца, яке за іронією філософської долі, стало надбанням формальної логіки. Дивно. Мені залишається тут нагадати слова цього мислителя: «Завжди існує переважаюча підстава, яка спрямовує волю в її виборі, і для збереження свободи достатньо, щоб ця підстава схиляла, але не примушувала». До цього мало що можуть додати сучасні природознавці. Звісна річ, вони визнають важливу роль визначення точки біфуркації в природних процесах, хоча не завжди пам'ятають, що точка біфуркації існує і в будь-якій ситуації, пов'язаній з вибором людини. Але ноосфера надбудовується над біосферою; біосфера, що беззаперечно - над царством мінералів, а отже, над царством, в якому за визначенням немає життя. Тому залишається актуальним питання про те, звідки ж тоді життя з'являється і звідки свідомість з'являється? Існуючі відповіді не можуть задовольнити людство, бо існування його від того, що воно стає розумнішим, не поліпшується в цілому. Тому слушно припустити самостійний характер свідомості. А тут ще й очевидний парадокс: міра поневолення людини в цивілізованому світі зростає. Філософ якось влучно зазначив, що людина народжується вільною, а тим часом вона всюди в кайданах. На сьогоднішній день людина вже не тільки в кайданах, а ще й в невідворотному колі сліпучих «всевидючих» прожекторів комп'ютеризованого світу. Таким чином, я дозволю собі заперечити саме поняття ноосфери як сфери панування розумного. Втім я згоден, що ноосфера — це сфера розуму, всевладно пануючого над самим «вільним» розумом.
Дата добавления: 2015-07-13; Просмотров: 267; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |