Встановлення окупаційної влади на українських теренах

Третій етап

Другий етап

Результати початкового періоду війни

Початок Великої Вітчизняної війни та її основні етапи

Термін "Велика Вітчизняна війна" окреслює радянсько-німецький збройний конфлікт 1941–1945 років у рамках Другої світової війни. У радянській історіографії «ВВВ почалася 22 червня 1941 р. й закінчилася 9 травня 1945 р. цілковитою перемогою радянського народу і його збройних сил». Однак з юридичної кута зору датою припинення війни є дата видання Указу Президії ВР СРСР від 25.01.1955 р. «Про припинення стану війни між Радянським Союзом і Німеччиною»

Велика Велика Вітчизняна війна розпочалась 22 червня 1941 р. у зв'язку з порушенням Німечинною Договору про ненапад на СРСР.

Напад на Радянський Союз розпочався згідно з розробленим німецьким генштабом і затвердженим Гітлером ще 18 грудня 1940 р. планом "Барбаросса". Відповідно до цього плану війна проти СРСР повинна була стати "блискавичною", тобто закінчитися перемогою в дуже короткий термін, до того як супротивник зможе мобілізувати та розгорнути свої головні сили.

Союзникамии Німеччини у війні були Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія, Словаччина (допомогу також надавали Іспанія та Болгарія)

1. I етап (22 червня 1941 р. - 18 листопада 1942 р.)
2. II етап (19 листопада 1942-1943 рр.)
3. III етап (1944 р. - 9 травня 1945 р.)

Початковий період війни (22 червня 1941 - 18 листопада 1942)

- Основні події літньо-осінньої кампанії 1941:

- Смоленська битва (10 липня - 10 вересня)

- Битва під Уманню (кінець липня - 8 серпня 1941)

- Битва за Київ (7 серпня - 26 вересня 1941)

- Оборона Одеси (5 серпня - 16 жовтня 1941)

- Оборонний період Битви за Москву (30 вересня - 4 грудня 1941)

- Тульська оборонна операція (24 жовтня - 5 грудня 1941)

- Бої за Ростов (21-27 листопада 1941)

- Оборони Севастополя (4 жовтня 1941 - 4 липня 1942)

- Оборона Ленінграда і початок його блокади (8 вересня 1941 - 27 січня 1944)

До 1 грудня 1941 року німецькі війська захопили Литву, Латвію, Білорусію, Молдавію, Естонію, значну частину РРФСР, України, просунулися вглиб до 850-1200 км, втративши при цьому 740 тис. осіб (з них 230 тис. убитими). СРСР втратив найважливіші сировинні і промислові центри: Донбас, Криворізький рудний басейн. Були залишені Мінськ, Київ, Харків, Смоленськ, Одеса, Дніпропетровськ. Опинився в блокаді Ленінград. Потрапили в руки ворога або виявилися відрізаними від центру найважливіші джерела продовольства в Україні і на півдні Росії. На окупованих територіях опинилися мільйони радянських громадян. Сотні тисяч мирних громадян загинули або були вивезені в рабство до Німеччини. Німецька армія, була зупинена під Ленінградом, Москвою і Ростовом-на-Дону; стратегічних цілей, намічених планом «Барбаросса», досягти не вдалося.

Основними подіями військової історії стали перемоги радянських військ під Сталінградом (битва проходила в два етапи, оборонний (з 17.07.1942 - 18.11.1942) і наступальний (19.11.1942 - 02.02.1943)), Курськом, Орлом і Києвом. На цьому етапі величезної допомоги діючій армії надавав партизанський рух. За весь час війни було створено 6000 партизанських загонів, а число їх учасників склала близько 1 млн. чоловік. 28 листопада - 1 грудня 1943 р. в Тегерані відбулася зустріч глав трьох держав - СРСР, США, Англії, яка прийняла «Декларацію про спільні дії у війні проти Німеччини та післявоєнне співробітництво трьох держав».

На завершальному етапі ВВВ в ході десяти військово-стратегічних операцій, радянські війська вже до літа вийшли на рубежі кордонів СРСР і почали переможний хід по Європі. У лютому 1945 року в Ялті відбулася нова зустріч у верхах. На ній було прийнято рішення про організацію ООН і вступ СРСР у війну з Японією після розгрому Німеччини. 16 квітня 1945 р. почалася сама грандіозна військова операція Другої світової війни - Берлінська. 25 квітня на Ельбі зустрілися радянські та американські війська. 30 квітня узятий рейхстаг. 9 травня закінчилася Велика Вітчизняна війна.

Які ж причини цієї війни?

По-перше, несправедливість Версальської системи поставила багато народів у принизливе становище, сприяла приходу до влади сил, які прагнули до реваншу, нового переділу світу. У найбільшій мірі це проявилось у політиці Німеччини, Італії, Японії.

По-друге, економічна криза 30-х років загострила суперечності між країнами світу, що позбавило їх можливості об'єднати зусилля у боротьбі за збереження миру. Всю систему безпеки, створену у 20-ті роки, було зруйновано.

По-третє, розв'язанню війни сприяла політика урядів Англії та Франції, спрямована на "умиротворення" агресора, а також "ізоляція" США, які, прийнявши закон про нейтралітет, фактично самоусунулись від впливу на розвиток подій у світі.

По-четверте, не останню роль у розв'язанні війни відіграв. СРСР, який, підписавши пакт про ненапад з Німеччиною і таємний протокол до нього, відкрив шлях Німеччині для нападу на Польщу.

Агресивні держави прагнули розширення власних територій, завоювання ринків збуту та джерел сировини. З їхнього боку війна була загарбницькою. Для країн, які зазнали агресії і які були окуповані, війна була справедливою. Найбільш складно визначити характер війни стосовно СРСР. У період з 17 вересня 1939 р. по 22 червня 1941 р. він сам виступав у ролі агресора, приєднавши до себе значні території, які належали на той час Польщі, Румунії, Фінляндії, а також Прибалтику. Але після нападу Німеччини СРСР виніс на собі основний тягар боротьби з фашистською Німеччиною і для нього війна мала справедливий характер. її по праву назвали Великою Вітчизняною війною.

Готуючись до нападу на СРСР, керівники нацистської Німеччини заздалегідь розробили низку планів, Інструкцій, директив щодо масового знищення населення окупованих територій. У листопаді 1940 р. Управління расової політики Німеччини затвердило документ, яким чітко визначалися цілі і методи діяльності окупаційної влади на захоплених територіях, зокрема в Україні.

Наміри гітлерівців найяскравіше відобразились у горезвісному людиноненависницькому плані «Ост» – плані знищення населення та «освоєння» окупованих гітлерівцями «східних» територій, у тому числі території України. Він розроблявся під керівництвом Гітлера, Гіммлера, Розенберга та інших нацистських діячів. За цим планом, зокрема, передбачалося:

Після загарбання фашистськими військами України, її територія була розділена на чотири частини. Влада в них перейшла до гітлерівської адміністрації.

1) Землі Східної Галичини в складі Львівської, Дрогобицької, Станіславської, Тернопільської областей були приєднані до генерал- губернаторства (яке складалося з центральних і південних районів Польщі) під назвою дистрикт «Галичина».

2) З більшої частини українських земель був утворений рейхскомісаріат «Україна» в складі Рівненської, Волинської, Кам'янець-Подільської. Житомирської областей, північних районів Тернопільської, Вінницької, східних районів Миколаївської, Київської, Полтавської, Чернігівської, Сумської, Дніпропетровської та Кримської областей, а також південних територій Білорусії та РРФСР. Рейхскомісаріат поділявся на шість генеральних округів з центрами в Рівному, Житомирі, Києві, Дніпропетровську, Миколаєві та Мелітополі.

3) Райони Чернігівщини, Сумщини, Харківщини та Донбасу, як прифронтові, підпорядковувались безпосередньо військовому командуванню.

4) Чернівецька, Ізмаїльська, Одеська, південні райони Вінницької та західні райони Миколаївської областей були приєднані до Румунії під назвою «Трансністрія».

Закарпаття з 1939 р. було окуповане угорськими військами.

Нацистський «новий порядок» означав фізичний і моральний терор проти так званих расово-неповноцінних народів: євреїв, циган, українців, росіян, а також представників радянської влади і комуністів. Найгіршим було становище євреїв і циган, яких чекало поголовне знищення.

Ще до початку війни з Радянським Союзом за наказом Гітлера та Гіммлера були створені спеціальні каральні підрозділи – айнзацгрупи СС, на які покладалося завдання масового фізичного знищення мирного населення. Із чотирьох айнзацгруп, «А», «В», «С» і «D», дві останні діяли в Україні.

Однією з антилюдських справ нацистів стали масові вбивства в Києві. З першого ж дня окупації столиці України гітлерівськими військами розпочався тотальний терор. Не без допомоги зрадників окупанти виявили київських підпільників, радянських і партійних керівників, активістів. 20-22 вересня вони були розстріляні в Бабиному Яру (так називались велетенські яри завдовжки 3 000 м і глибиною понад 50 м. що пролягли на околиці міста).

Наступними жертвами терору стали чотири циганські табори, яких війна привела до міста.

З 29 вересня по 2 жовтня 1941 р. в Бабиному Яру було розстріляно близько 100 тис. мирних жителів Києва, більшість з них були євреї. Масові вбивства єврейського населення відбулися також у Львові, Бердичеві, Харкові, Одесі й інших містах України.

Єврейська громада України за роки нацистської окупації втратила близько 1,8 млн. чоловік (до війни вона налічувала 2,5 млн. чоловік). Це було складовою частиною трагедії Голокосту – знищення 6 мільйонів євреїв Європи нацистами та їх поплічниками в роки Другої світової війни.

Коли окупанти вирішили, що політика знищення євреїв – «Юден-фрай» («чистий від євреїв») – в основному досягла своєї мети, вони перейшли до тотального терору проти українців.

Комендант концтабору в Бабиному Яру кат П.Радомський з глузуванням називав «Днем українця» вівторок і п’ятницю, в які в ярах на околиці міста за допомогою розстрілів і душогубок було знищено ще десятки тисяч чоловік.

Суть політики нацистської влади на українських землях висловив міністр окупованих східних територій А.Розенберг: «Слов’яни покликані працювати на нас. Коли ми перестанемо потребувати цього, вони можуть спокійнісінько помирати... Розмноження слов'ян небажане»

Голодом і насильством гітлерівські кати знищили в Україні близько 4,5 млн. осіб. «Імперією смерті» почали називати систему нацистських концтаборів. В Україні зафіксовано майже 300 місць масових страт населення; діяло 180 концтаборів смерті, існувало 50 гетто.

Дуже швидко депортації до Німеччини набули примусового характеру, молодь вивозили починаючи з 14 років. Всього протягом 1942-1944 рр. з України було вивезено 2,5 млн. чоловік. Це стало справжнім лихом для українців.

Десятки тисяч людей, примусово відправлених на каторжні роботи до Німеччини, загинули на чужині від виснаження, хвороб і травматизму. Якась частина остарбайтерів (так називали вивезених до Німеччини), боячись репресій з боку радянської влади, не повернулася на Батьківщину.

Необхідність управління окупованими територіями України вимагала наявності численного та розгалуженого адміністративного апарату, створити який без участі місцевого населення було важко.

І у нацистів знаходились «помічники» – колабораціоністи.

Колабораціонізм – співпраця громадян окупованої держави з окупаційною адміністрацією.

Дата добавления: 2017-01-13