Завдання для перевірки знань

План семінарського заняття

1. Основні етапи антикризового управління.

2. Типи антикризової реакції та антикризового управління.

3. Концепція подолання кризи.

4. Організаційне забезпечення виконання антикризових заходів.

1. Cитуація, при якій момент радикальної дії, направлений на подолання кризової ситуації знаходиться в межах горизонту прогнозування характерна для:

А. планового управління

Б. активного управління

В. реактивного управління

2. За умови, коли стратегічно і оперативно середовище розвивається безперервно, найбільш ефективним є:

А. реактивне управління

Б. активне управління

В. планове управління

3. Діяльність по виводу підприємства з кризи передбачає:

А. вплив на збої та кризові ситуації

Б. вплив на окремі локальні та системну кризу

В. досягнення стабілізації та перехід до зростання

4. Підсистема кризового менеджменту формується із врахуванням:

А. вибору форми та чисельності персоналу;

Б. чітке визначення повноважень;

В. реструктуризація системи кризового менеджменту;

Г. підготовка та забезпечення ефективної роботи кадрів;

Д. визначення послідовності дій.

5. Співставте переліченим нижче ситуаціям найбільш адекватний тип управління:

Ситуації:

1). Середовище стратегічно і оперативно розвивається безперервно

2). Часу на миттєву реакцію немає, збитки та витрати зростають

3). Спостерігаються часті коливання (оперативні та стратегічні) в розвитку середовища

Типи управління:

А-планове

Б-реактивне

В - активне

6. На схемі представлений графік, що характеризує активне управління. Співставте цифри у кружках із наведеними визначеннями певних ситуацій.

О затрати по запобіганню збитків від основної діяльності

О сумарний збиток від основної діяльності

О не враховані втрати

О збитки, яких вдалось запобігти

7. Позначте цифрою 1 - "внутрішні", а цифрою 2 - "зовнішні" задачі, які підприємство повинно вирішити на етапі діагнозу поточної ситуації в умовах кризи:

- запобігання паніці

- збір та узагальнення інформації

- визначення можливих джерел допомоги

- визначення системи звітності по вивченню та характеристиці кризи

- інформування кредиторів та партнерів про кризу на підприємстві

8. Вкажіть в кружках порядок проходження етапів в процесі розробки концепції подолання кризи:

- висування версій та гіпотез щодо напрямків подолання кризи

- вибір стратегій та формування "антикризового стратегічного набору"

- аналіз та діагноз причин та прогнозування наслідків кризового стану

- налагодження інноваційних процесів на підприємстві та вдосконалення стилю прийняття рішень

- розробка реалістичних планів подолання кризи

- розробка альтернативних стратегій подолання кризи

- оцінка планів забезпечення їх виконання

9. Вкажіть порядок дій керівництва підприємства щодо подолання кризи:

- стабілізація, реструктуризація, забезпечення виживання

- проектування та впровадження оперативних заходів щодо подоланнякризи

- вивчення поточної ситуації для ідентифікації типу кризи, діагностика та встановлення пріоритетів

- розробка концепції та стратегій антикризового управління, оздоровлення та укріплення

- забезпечення нормального функціонування та введення системи антикризового управління

- контроль, облік та аналіз системи антикризового управління

10. Позначте цифрою 1 "внутрішні", а цифрою 2 - "зовнішні" задачі, які підприємство повинне вирішити на етапі оперативних заходів щодо подолання кризи:

- визначення обсягів необхідної інформації для описання кризи та надання її зацікавленим сторонам

- надати кредиторам плани по виходуз кризи

- по кожному з напрямів діяльності приведені в дію заходи щодо подолання кризи

- залучення консультантів необхідного профілю

- посилити контроль за поточною діяльністю

- спілкування зі всіма спеціалістами підприємства, що є причетними до подолання кризи

Література

1. Антикризисное управление: Учебник/ Под ред. Э.М.Короткова. – М.: ИНФРА-М, 2001. - с.125-145.

2. Антикризисное управление: Учеб. пособие для технических вузов/ В.Г.Крыжановский, В.И.Лапенков, В.И.Лютер и др.; под. ред. Э.С. Минаева и В.П.Панагушина. - М.: "Издательство ПРИОР", 1998. - 432 с.

3. Кондратьев В.В., Краснова В.Б. Реструктуризация управления компанией: 17-модульная программа для менеджеров «Управление развитием организации». Модуль 6. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 272 с.

4. Кошкин В.И. и др. Антикризисное управление: 17-модульная программа для менеджеров «Управление развитием организации». Модуль 11. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 512 с.

5. Стратегия и тактика антикризисного управления / Под ред. А.П.Градова и Б.И. Кузина. – СПб.: Специальная литература, 1999. - 510 с.

6. Теория и практика антикризисного управления / Под ред. С.Г. Беляева и А.В. Кошкина. - М.: Закон и право, 1996, 469 с.

7. Терещенко О.О. Фінансова санація і банкрутство підприємств: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 412 с.

8. Хіт Роберт. Кризовий менеджмент для керівників: Пер. З англ.. – К.: Все увито, Наук. Думка, 2002. – с.245-276.

Чернявский А.Д. Антикризисное управление: Учебное пособие. – К.: МАУП, 2000. – 20

Тема 9. Процедура банкрутства як форма ліквідації системної кризи підприємства

Для якісного засвоєння матеріалу даної теми студентам слід переглянути основні нормативні та законодавчі акти України, що регулюють питання банкрутства підприємств. Особливу увагу слід приділити Закону України “Про банкрутство” 1992 року та Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, введеного в дію з 01.01.2000 року (із змінами та доповненнями 2000 – 2002 рр.).

Традиційно вивчення теми слід почати із з’ясування сутності, ролі та місця процедури банкрутства в курсі, що вивчається. Банкрутство є одним з механізмів антикризового управління на підприємстві та методом подолання системної (стратегічної) кризи на підприємстві, що встановлений державою.

Розгляд процедури банкрутства, всебічна характеристика її особливостей неможливі без історичного підходу. За часів Радянського Союзу в законах “Про державне підприємство (об’єднання)” та “Про кооперацію” використовувалися суто адміністративні механізми припинення діяльності суб’єкта господарювання. В Україні іде процес становлення процедури банкрутства згідно зі світовим досвідом, накопиченим у розвинених країнах. В законодавстві більшості країн застосовуються норми, спрямовані на стягнення майна банкрута з метою задоволення претензій кредиторів. Поступово до законодавства про банкрутство вносяться норми, спрямовані не стільки на ліквідацію боржника, скільки на його санацію.

Студентам слід звернути увагу на те, що головним у провадженні справи про банкрутство підприємства є якомога повніше задовольнити претензії кредиторів шляхом: проведення ліквідаційної процедури або втілення в життя плану санації (реорганізації) боржника. Таким чином Господарський суд може застосовувати до боржника такі процедури: ліквідаційні, санаційні та реорганізаційні. В багатьох розвинених країнах пріоритет належить саме санаційним (реорганізаційним) процедурам. У вітчизняному законодавстві про банкрутство (згідно з законом України “Про банкрутство” від 1992 року) питання санації підприємства у процесі провадження справи про банкрутство були недостатньо врегульовані. Згідно з цим законом України під банкрутством розуміють пов’язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього строк виставлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом.

Відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” “Банкрутство – визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури”. Суб’єкт має кредиторів, тобто осіб, які мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи.

Студентам слід звернути увагу на типові риси українського підприємства-банкрута: державна власність, відсутність ефективного власника; керівники, які не мають відповідної освіти та досвіду роботи у ринкових умовах; робоча сила, яка не відповідає новим умовам господарювання; невдале розташування; продукція, яка не користується попитом; обслуговування ринків з характеристиками, що не відповідають інтересам підприємства; нездатність до ведення конкурентної боротьби; відсутність інвестицій, неможливість здійснення само інвестування, внаслідок низької (відсутньої) прибутковості (домінування “матеріально-технічних” кредитів, товарні кредити невисокої якості тощо); виробництво з неефективними характеристиками (вертикально інтегроване, негнучке, вузькоспеціалізоване, енерго- та матеріаломістке, відсталі технології, зношені основні фонди, використання виробничих потужностей на 15-20%); відсутність інформації для обґрунтування рішень (закритість, методична незабезпеченість рішень, що приймаються, низький рівень контролю); “напруженість” з оборотними коштами (недостатність або їхня відсутність, домінування бартеру); наявність великих за обсягами боргів, структура боргу (накопичення боргів за 5-8 років, борги перед державними органами); баланс, характеристики якого дозволяють починати процедуру банкрутства (перевищення встановлених нормативів по показниках платоспроможності, ліквідності, внаслідок індексації основних фондів, наявності неліквідних запасів, відсутності обґрунтованої фінансової політики тощо); некомплексний, несистемний підхід до управління підприємствами в перехідних до ринку умовах. Також слід підкреслити об’єктивні причини фінансового стану боржника: інфляційні процеси; зростання процентних ставок за кредити; збитки внаслідок зміни постачальників, сировини і матеріалів; зміни у податковому законодавстві; завищення або заниження фінансової вартості активів, що не сприяє визначенню реальної кредитоспроможності підприємства.

Студентам слід звернути увагу на такі поняття як приховане, фіктивне та умисне банкрутство. Приховане банкрутство – це навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам. Фіктивне банкрутство полягає в явно неправдивій заяві громадянина — засновника або власника підприємства, а також посадової особи певного підприємства про фінансову неспроможність виконання зобов'язань перед кредиторами та бюджетом. Умисне банкрутство — це свідоме доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності, яка виникає внаслідок того, що власник або посадова особа підприємства з корисливих міркувань вдається протиправних дій або не виконує чи неналежна виконує свої службові обов'язки, завдаючи істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів.

Необхідно запам’ятати, що законодавство про банкрутством повинно виконувати три основні функції: запобігання непродуктивного використання активів; реабілітація підприємства як суб’єкту господарювання; сприяння задоволенню претензій кредиторів.

Студентам слід усвідомити, що розрізняють досудові і судові процедури врегулювання питання щодо боргів. Досудові процедури передбачають звернення кредитора до дебітора з письмовою претензією про відшкодування заборгованості. Претензія містить: реквізити заявника претензії, адресу фірми, якій пред’являється претензія; обставини, на яких базується претензія; вимоги заявника; сума претензій, підкріплена розрахунками; перелік документів, які додаються до претензії; підписи уповноважених осіб. При чому претензія може визнаватись: частково; повністю; у відповіді може не визнаватись; зовсім залишатися без відповіді.

Судові процедури регулюють права та обов’язки суб’єктів. Відповідно до Закону “Про банкрутство” 1992 року кредитор міг звернутися із заявою про оголошення боржника банкрутом, якщо останній не міг задовольнити протягом одного місяця визнані ним вимоги. Згідно з новим законом справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника становлять не меншу 300 мінімальних розмірів заробітної плати і які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку. Тобто основними і досить суттєвими змінами у частині порушення справи є: запроваджено положення щодо мінімальних розмірів вимог кредиторів, не задоволених боржником; змінено строк, після закінчення якого у кредитора виникає право на звернення в арбітражний суд з заявою; змінено характер події, від якої відраховується строк після закінчення якого кредитор може звернутися із заявою (три місяці з дня, встановленого для виконання зобов’язань замість одного місяця після визнання претензійних вимог).

Окремої уваги заслуговує послідовність дій щодо оголошення підприємства банкрутом чи його санації відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, введеного в дію з 01.01.2000 року: подання заяви про порушення справи про банкрутство боржника; ухвала про порушення провадження у справі про банкрутство; підготовче засідання господарського суду; попереднє засідання господарського суду; проведення зборів кредиторів та утворення комітету кредиторів; звернення до господарського суду з клопотанням про таке: відкриття процедури санації; укладання мирової угоди; визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Завершальним етапом є підсумкове засідання господарського суду, на якому затверджується ухвала про проведення санації боржника, або ухвала про укладання мирової угоди, або постанова про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Термінологічний словник

Банкрутство – визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Кредитори - це особи, які мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи.

Приховане банкрутство: навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам

Ризик відповідальності – можливість економічних втрат в результаті того, що людина або організація в законному порядку будуть визнані винними в нанесенні шкоди іншим особам або організаціям.

Фіктивне банкрутство полягає в явно неправдивій заяві громадянина — засновника або власника підприємства, а також посадової особи певного підприємства про фінансову неспроможність виконання зобов'язань перед кредиторами та бюджетом.

Умисне банкрутство — це свідоме доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності, яка виникає внаслідок того, що власник або посадова особа підприємства з корисливих міркувань вдається протиправних дій або не виконує чи неналежна виконує свої службові обов'язки, завдаючи істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів.

Дата добавления: 2014-01-04