Методична розробка

лекції з теми:

„ІНФУЗІЙНА ТЕРАПІЯ.

КРОВОЗАМІННІ РЕЧОВИНИ.”

Навчальний предмет: „Хірургія”

Спеціальність: 5.110101 „Лікувальна справа”

Курс: 3

Кількість навчальних годин: 4

м. Макіївка

Автор: Рудниченко Г.О.

Рецензент: Альохін В.А.

Обговорена і затверджена на засіданні методичної комісії хірургічної циклової комісії

(протокол № від).

Ця методична розробка виконана на основі навчальної програми для спеціальності 5.110101 „Лікувальна справа”, затвердженої начальником управління Освіти й Науки МОЗ України Київ 2007 р.

Всього лекцій: 2

1. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

На сьогодні переливання крові розцінюють як середню операцію трансплантації тканини, що приховує у собі тяжкі ускладнення. Треба пам’ятати, що, незважаючи на суворе дотримання вимог визначення групової і резус-належності крові донора і реципієнта, в організмі відбувається імунний конфлікт, оскільки, крім еритроцитарних і плазматичних факторів, існує безліч інших, які не враховуються - лейкоцитарні, тромбоцитарні та інші. Виражений імунний конфлікт може виникнути навіть при мінімальному об’ємі гемотрансфузії.

Тому слід пам’ятати, що підхід до переливання крові та її компонентів у кожного хворого повинен бути індивідуальним з урахуванням всіх показань та протипоказань.

2. НАВЧАЛЬНІ ЦІЛІ

Студент повинен

ознайомитись із: (β =1)

1. Правовими аспектами гемотрансфузій.

2. Поняттям про групи крові та резус-фактор.

3. Основами ізосерології.

4. Різновидами кровозамінних рідин.

5. Методами лабораторного контролю.

засвоїти: (β =2)

6. Методику визначення груп крові.

7. Показання та протипоказання до гемотрансфузії.

8. Проби на сумісність крові донора та реципієнта.

9. Техніку гемотрансфузій.

10. Помилки й ускладнення гемотрансфузій.

11. Догляд за хворими під час й після переливання крові.

3. ВИХОВНІ ЦІЛІ

1. Формувати у студентів почуття гордості до своєї майбутньої професії.

2. Виховувати у студентів почуття відповідальності до функціональних обов’язків, які вони повинні виконувати.

3. Сприяти розвитку почуття поваги до хворої людини, терпіння, співчуття.

4. Примушувати постійно замислюватися про дотримання етичних та деонтологічних норм в професійному спілкуванні з хворою людиною.

5. Вимагати підвищення інтелектуального та професійного рівня студентів під час вивчення предмету.

4. МІЖДИСЦІПЛИНАРНА ІНТЕГРАЦІЯ

Дисципліни	Знати	Вміти
Попередні 1. Анатомія     2. Генетика     3. Фармакологія   4. Мікробіологія	1. Склад крові, функції формених елементів, білків та плазми крові. 2. Основи ізосерології.   Спадкування груп крові та резус-фактору.   Препарати крові та кровозамінники.     Серологічні реакції (РГА, РНГА, РТГА та ін.)	Виписати рецепти на препарати означених груп.   Вміти пояснити за рахунок яких механізмів ми можемо визначити групову та резусну належність.

5. ПЛАН ТА ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА

ЛЕКЦІЇ.

№п/п	Основні етапи лекції та їх зміст	Цілі в рівн	Тип лекції. Засоби активації студентів. Матеріали методичного забезпечення.	Розподіл часу
1.   2.	Підготовчий етап Організаційні заходи.   Визначення актуальності теми, навчальних цілей лекції та мотивації.		Дивись п.1 та 2.	3 хв.     10 хв.
3.	Основний етап Викладання лекційного матеріалу за планом: 1. Правові аспекти гемотрансфузій. 2. Поняття про групи крові та резус-фактор. 3. Основи ізосерології. 4. Визначення груп крові. 5. Показання та протипоказання до гемотрансфузії. 6. Проби на сумісність крові донора та реципієнта. 7. Техніка гемотрансфузій. 8. Помилки й ускладнення гемотрансфузій. 9. Кровозамінні рідини. 10. Догляд за хворими під час й після переливання крові. 11. Лабораторний контроль.	β=1 β=1     β=1 β=2 β=2   β=2     β=2 β=2     β=1 β=2   β=1	Відеосюжет-інтерв´ю з правознавцем.   Навчальні таблиці.   Ілюстративні фотознімки.   Клінічні ілюстративні ситуації.   Слайдшоу.   Питання за міжпредметною інтеграцією (комплект питань).   Бланки відповідної документації.	75 хв.
4.     5.     6.   7.	Заключний етап Резюме лекції, загальні висновки.   Відповіді на можливі запитання.   Вирішування тестів.   Завдання для самопідготовки студентів.		Заключне слово викладача. Висновки по особливо важливим питанням.   Тестові завдання у двох варіантах по 5 завдань.   Орієнтовна карта для самостійної роботи студентів з літературою.	1-2 хв.     3-5 хв.     5-7хв.

6. ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ.

Розгорнутий конспект змісту теми:

Правові аспекти гемотрансфузій

Переливання крові та її компонентів здійснює лікар (лікар-куратор, черго­вий, під час операції - анестезіолог або хірург). Він несе юридичну відпові­дальність за правильність такого переливання. Медична сестра - активний помічник лікаря - проводить монтаж системи, венепункцію, біологічну про­бу, може самостійно здійснювати переливання кровозамінників. Досвідчена медична сестра може і сама проводити всю операцію переливання крові хворому, але під наглядом лікаря. В першу чергу це стосується визначення груп крові, проведення проб на індивідуальну, резус та біологічну сумісність.

Основи ізосерології

Історичний нарис

Перші спроби трансфузії (переливання) сягають глибокої давнини і по­в'язані з гемотрансфузіями (переливаннями крові). Спочатку пробували пе­реливати кров від тварини до тварини, від людини до людини. Перша опера­ція з переливання донорської крові була виконана в 1492 році. Придворний лікар папи римського Інокентія VIII забрав кров у трьох хлопчиків, щоб омолодити старого папу. Операція була невдалою - папа помер вслід за хлопчиками.

Вперше успішне переливання крові від собаки до собаки здійснив англійський анатом і фізіолог Ричард Лоуєр у 1666 р. Перше успішне пере­ливання крові людині було проведено 15 червня 1667 р. придворним ліка­рем французького короля Людовіка XIV, філософом і математиком Жаном Батистом Дені за сприяння хірурга Еммереза пацієнту з лихоманкою, який був дуже виснажений після багаторазових кровопускань. Ними було пере­лито невелику кількість крові (близько 270 мл) із сонної артерії ягняти у вену руки хворого, після чого він одужав.

Однак часті невдачі і несприятливі наслідки переливання крові довгий час затримували рішення даної пробле­ми. Лише в 1820 р. англійський лікар-акушер і фізіолог Джеймс Бландель здійснив переливання людської крові 10 жінкам з післяродовими кровотеча­ми, 5 із них вдалось врятувати.

У 1832 р. російський лікар-акушер К. Вольф теж здійснив успішне переливання донорської крові (від людини) для ряту­вання жінки від кровотечі у післяпологовий період.

У 1901 р. австрійський вчений К. Ландштейнер зробив одне з найбільш суттєвих відкриттів століття, він виявив у досліджуваних людей в крові аглютиногени і аглютиніни та певну закономірність реакції аглютинації (скле­ювання еритроцитів), що послужило основою для відкриття трьох груп крові.

У 1907 р. чеський вчений Я. Янський, використавши методику К. Ландштейнера, описав четверту групу крові. В 1921 р. він же запропонував міжнарод­ну класифікацію груп крові за системою АВО.

Важливе відкриття в трансфузіології було зроблено в 1914 р. Густеном, який з метою запобігання згортанню крові запропонував додава­ти до неї цитрат натрію. Цей метод консервування крові використовують і сьогодні.

У 1940 р. Карл Ландштейнер і Вінер виявили в еритроцитах новий антиген - Rh (резус-фактор), а Левін із співавторами довели його зв'язок із гемолітичною жовтяницею новонароджених. З тих пір розпочалась практи­ка переливання крові з врахуванням не тільки групи а й резус-фактора.

Значний вклад у розвиток трансфузіології (науки про переливання) внесли А.М. Шамов, А.А. Богданов й ін. Про можливість переливання трупної крові вперше доповів на з¢їзді хірургів Раден. Згодом в 1928 році харківський вчений В.Н.Шамов. Автор наводив експериментальні дані.

Вже 13 березня 1930 року С.С. Юдін зробив перше переливання трупної крові чоловіку 33 років. А вже восени 1930 року від доповів про 7 успішних переливань.

В подальших дослідженнях В.Н. Шамов довів, що бактеріальне забруднення крові через брижові вени із кишківника розвивається через 20-22 години.

Досягнення сучасної науки дозволя­ють широко використовувати переливання крові, її компонентів, препаратів та кровозамінників у клінічній практиці як ефективні засоби лікування хво­рих. Останнім часом розроблені спеціальні апарати "сел-сейвери", які збира­ють кров під час операції, очищають її, фільтрують і знову направляють у кровоносне русло.

На сьогодні в Україні питаннями переливання крові, її компонентів та замінників займаються інститути гематології і переливання крові, обласні і міські станції та відділення переливання крові при великих лікарнях (облас­них, міських, районних). Науково-дослідні заклади займаються питаннями не тільки переливання крові, а й розробкою і створенням нових препаратів крові, стабілізаторів, кровозамінників і ін.

Поняття про групу крові та резус-фактор

Характеристика груп крові

Сьогодні відомо, що в еритроцитах крові є аглютиногени А і В; в сироватці крові - аглютиніни α (анти-А) і β (анти-В). При взаємодії одной­менних аглютиногенів з аглютинінами настає реакція аглютинації. Залеж­но від наявності в крові аглютиногенів і аглютинінів розрізняють чотири групи крові.

Перша (І) група 0 (аβ) - еритроцити не містять аглютиногенів. У сироватці крові - аглютиніни (α і β), здатні аглютинувати еритроцити трьох інших груп.

Друга (II) група А (β) - еритроцити містять аглютиноген А, що аглю­тинується сироватками тих груп, у яких є аглютинін а. У сироватці є аглю­тинін β, який аглютинує еритроцити крові, що містять аглютиноген В.

Третя (III) група В (а) - еритроцити містять аглютиноген В, який аглютинується аглютиніном β. Аглютинін а сироватки аглютинує еритро­цити груп крові, що містять аглютиноген А.

Четверта (IV) група АВ (0) - еритроцити містять аглютиногени АВ і аглютинуються сироватками трьох попередніх груп крові. В сироватці крові цієї групи немає аглютинінів, тому вона не аглютинує еритроцити інших груп крові.

Nota bene! Слід зазначити, що аглютиноген А має свої різновиди, а тому відпові­дно група крові А (II) має підгрупи А, (II), А₂(ІІ), а група АВ (IV) - А,В (IV) і А₂В (IV).

Поняття про резус-фактор

Резус-фактор - це особливий антиген, який вперше був виявлений в еритроцитах мавп породи макаки (Масасus гhеsus). Він міститься у 85% людей, їх кров називають резус-позитивною. У інших 15% цей фактор відсутній, їхню кров називають резус-негативною. Резус-фактор є досить сильним ан­тигеном. При переливанні резус-позитивної крові людям з резус-негативною кров'ю у них виробляються специфічні резус-антитіла, які викликають резус-конфлікт, посттрансфузійну реакцію; може розвинутись анафілактичний шок. Резус-антитіла виникають у людей з резус-негативною кров'ю протягом життя при імунізації їх резус-фактором людей з резус-позитивною кров'ю. При переливанні крові слід враховувати, що існує декілька типів резус-факто­ра. Для їх позначення використовують номенклатуру Віннера або Фішера-Рейса. Найбільш поширеним є антиген Д.

При визначенні резус-належності крові необхідно користуватись чин­ними інструкціями та наявними в розпорядженні антирезусними сироватка­ми, еритроцитами чи моноклональними антитілами. Резус-фактор є спадко­вим і не залежить від групи крові, статі та інших особливостей людини.

Nota bene! Групи крові генетично зумовлені відповідним набором антигенів, що містяться в еритроцитах, є постійними протягом життя і не змінюються з віком, під впливом хвороби або інших причин. Слід пам'ятати, що тільки аглютиніни сироватки крові адсорбуються на поверхні еритроцитів (аглю­тиногенів), а останні склеюються і випадають в осад.

Визначення групи крові

Кожному хворому, що поступає до відділення зразу ж визначають групу крові і резус-фактор. На титульному листі історії червоними чорнилами про це роблять відмітку, під якою лікуючий лікар ставить свій підпис. Якщо хворий обстежується таким чином вперше, лікар, що відповідає за переливання крові у лікарні чи відділенні цю ж відмітку на спеціальному відбитку-кліше (“штамп”) робить в паспорті хворого. Останнього про це і про групу повідомляють. До речі, всі військовослужбовці носять форму, на якій зліва на грудях має місце відмітка про групу та резус-фактор.

Nota bene! Якщо у хворого раніше визначалась група крові і є відмітка в паспорті, та ці дані не співпадають з одержаними у відділенні, - дослідження необхідно обов¢язково повторити, а ще краще при наявності сумнівів, виконати в іншій лабораторії.

При вступі хворого до відділення збирається гематологічний анамнез:

· яка група крові,

· були раніше переливання чи ні;

· якщо хвора жінка – все про вагітність, який перебіг, викидні, жовтяниці у дітей і т.і.

Після виставлення показань до переливання крові чи її компонентів лікар повинен зробити заяву на станцію переливання чи у відділення переливання. На відповідному бланку вказується прізвище та ініціали хворого, діагноз і показання до переливання (абсолютні, відносні, оперативні втручання – і об¢єм останнього), вказується група крові реципієнта (хворого). Якщо кров реципієнта позитивна – цього не пишуть: воно розуміється. Якщо кров резус-негативна – відмічається.

Донорська кров зберігається у спеціальних флаконах чи пакетах, консервується сучасними консервантами типу ЦОЛІПК та “Глюгичир” і “ Цитоглюкофосфат”. Розроблені методики стабілізації крові шляхом вилучення з неї іонів Са²+. Остання кров застосовується при масивних і обмінних переливаннях, оскільки запобігається токсична дія цитрату. Знайшла місце стабілізація крові шляхом кріоконсервування під впливом низьких температур (-60°…-40° і навіть -196°С).

На флаконах із кров¢ю кріпиться етикетка, де вказується група крові і резус-фактор, прізвище лікаря, дата забору крові і її кількість.

Зберігають кров при температурі +4°С у холодильниках, де повинен бути зошит із щоденною відміткою температури. Кров, що транспортують, знаходиться у спеціальних термостабільних контейнерахчи міні- холодильниках. Транспортують обережно, щоб кров не бовталась, бо це призводить до механічних пошкоджень її формених елементів, особливо еритроцитів.

Як все живе, що не рухається, як кожен орган, що не функціонує та поступово відмирає, так і консервована кров з часом втрачає свою головну функцію – насичувати киснем еритроцити шляхом окислення гемоглобіну, переносу кисню до тканин, обміну останніх кисню на вуглекислий газ і виведення останнього з організму на рівні альвеол, де проходить новий цикл насичення еритроцитів киснем шляхом відомого окислення гемоглобіну. Вивчено, що максимальні транспортні можливості еритроцитів щодо кисню - зберігаються в перші 7 днів. У два останні тижні різко зменшується, до 21 дня – не більше. Отже, останній термін зберігання консервованої крові – 21 день, оптимальний – 7 днів.

Перед переливанням крові останню виставляють із холодильника, даючи час (1-1,5 години) нагрітись при кімнатній температурі. Далі, звірившись з даними на етикетці флакона чи пакета з кров¢ю визначають групу останньої. Практично це робить медсестра, а враховує лікар, що переливає кров.

Nota bene! За наказом Міністерства переливання крові і все, що з нею пов¢язане відповідає лікар.

Обов¢язково вивчається візуально кров у флаконі: остання повинна бути чітко розділена на плазму і еритроцити. Між цими шарами не повинно бути додаткових утворень у вигляді плівки чи якихось конгломератів, шари повинні бути однорідними, а плазма – прозорою, поверхня плазми – гладенька.

Техніка визначення групи крові

Методи визначення груп крові:

· стандартних сироваток - стан­дартні сироватки виготовляють в ампулах на станціях переливання крові. Кожна ампула сироватки повинна мати паспорт-етикетку із зазначенням групи крові, номера серії; титру, терміну придатності, місця виготовлення. Всі стандартні сироватки, залежно від групи крові, мають своє кольорове маркування: 0 (1) - безколірна; А (II) - голуба; В (III) - червона і АВ (IV) - жовта. Відповідне маркування сироваток є на етикетках у вигляді кольо­рових смужок. На етикетці ампули сироватки 0 (І) групи - смужки немає, етикетка сироватки А (II) групи - має дві смужки голубого кольору, сиро­ватки В (III) групи - три смужки червоного кольору, а сироватки АВ (IV) групи - чотири смужки жовтого кольору. Сироватки необхідно зберігати при температурі +2±6°С. Сироватка повинна бути світлою і прозорою, ампу­ла - цілою. Наявність пластівців, осаду, помутніння є ознаками непридат­ності сироваток. Кожна сироватка повинна мати свій титр. Титр сироват­ки - це те найбільше її розведення, за якого ще можлива реакція аглюти­нації. Чим більший титр, тим надійніша сироватка. Для визначення групи крові бажано користуватися сироватками з титром не нижче 1:32, при значному розведенні сироваток реакція аглютинації може не відбутися. Сироватка відповідної групи крові повинна мати свою серію і високу активність, перші ознаки аглютинації повинні з'являтися не пізніше 30 сек. Серія характеризує сироватку, що виготовлена з крові певної людини. Термін зберігання стандартних сироваток - 4 місяці. Сироватки із закінченим терміном зберігання (10-12 днів) до використання непридатні.

· відмитих еритроцитів системи (АВО)

· цоліклонів (моноклональних антитіл) А і В -цоліклони анти-А та анти-В використовують замість стандартних сироваток. Цоліклони проти антигенів А і В продукуються дво­ма різними пухлинними гібридомами, які утворюються при взаємодії В-лімфоцитів мишей з клітинами мієломи мишей. Асцитична рідина, що продукуєть­ся гібридомами, містить імуноглобулін класу М (Іg М), який спрямований проти антигенів А і В системи АВО крові людини. Цоліклони дають швидку і виразнішу реакцію аглютинації порівняно зі стандартними сироватками та еритроцитами. Визначення групи крові проводять при температурі від 15 до 25 °С. Для цього беруть ампули з цоліклоном "анти-А" і "анти-В" та окремо ампули з розчинником, які розкривають і змішують. Цоліклони "анти-А" і "анти-В" випускають в рідкому вигляді в ампулах або флаконах, рідина забарвлена в червоний колір ("анти-А") і синій колір ("анти-В"), їх необ­хідно зберігати в

· холодильнику при температурі +2±8 °С. Термін зберігання - 2роки.

Сумісність груп крові

Сучасні трансфузіологи нараховують декілька тисяч аглютиногенів та декілька сотень сироваткових аглютинінів. А тому на сьогодні слід вважати, що ідеальної групової суміс­ності крові не буває.

Nota bene! Правило Отенберга: еритроцити донора аглютинуються плазмою реципієнта (оскільки аглютиніни крові, що вливається, розводяться в крові хворо­го і не можуть аглютинувати його еритроцити).

Це дозволяє переливати в екстрених випадках не тільки одногрупну кров, але і кров, еритроцити якої не можуть бути аглютиновані сироваткою хворого.

Так, еритроцити першої групи не аглютинуються сироватками всіх груп, а тому кров 0 (І) може бути перелита будь-якому хворому (універсальний донор), а хворим з AB (IV) групою в екстренихвипадках можна переливати кров інших трьох груп, тому що плазма цієї групи взагалі не містить аглютиніни і правило Отенберга тут не діє. Тобтохворі з AB (IV) групою – це універсальні реципієнти. Проте слід пам'ятати, що у звичайних умовах можна переливати лише одногрупну кров. Дітям завжди!!! переливають тільки одногрупну кров.

Техніка визначення резус-фактору

· метод визначення резус-фактора за стандартними сироват­ками

· експрес-метод (за допомогою сироватки анти-резус АВ (IV) групи крові, розведеної 20-30% розчином альбуміну або 30-33% розчином поліглюкіну).

· за допомогою моноклональних антитіл: ( Визначення резус-належності крові за допомогою моноклональних антитіл слід проводити в два етапи: спочатку кров хворого досліджують за допомогою реагенту моноклональних антитіл анти-Rh_о(D), якщо отримують не­гативну реакцію з цим реагентом, то додатково проводять дослідження такої крові з моноклональним стандартним реагентом анти-Rh_о(DС) і стан­дартною сироваткою Rh_о'" (DСЕ).

Моноклональні антитіла використову­ють:

· у реакціях прямої аглютинації на площині - на пластину або предметне скло наносять велику краплю (0,1 мл) реагенту, поряд наносять маленьку краплю (0,01-0,03 мл) досліджуваної крові і змішують їх. Реакція аглютинації почи­нає відбуватися через 10-15 с. Чітку аглютинацію видно через 30-60 с. Ре­зультат реакції варто враховувати через 5 хв. після змішування реагенту з кров'ю. Наявність аглютинації свідчить про те, що досліджувана кров є резус-позитивною.

· у пробірках -для цього відмивають еритроци­ти з досліджуваної крові і готують з них 5% суспензію у фізіологічному розчині. На дно пробірки вносять по І краплі реагенту (близько 0,1 мл) і додають 1 краплю 5% суспензії еритроцитів. Вміст пробірки ретельно пере­мішують струшуванням і інкубують (витримують) ЗО хв. при кімнатній тем­пературі. Після цього пробірку центрифугують при 1500-2000 об/хв протя­гом 1 хв. Обережно протрушуючи пробірку, оцінюють її вміст. При негатив­ному результаті реакції осад еритроцитів легко розбивається і утворює гомогенну непрозору суспензію. При позитивному результаті осад не роз­бивається, а залишається у вигляді одного або декількох великих згустків (аглютинатів) на фоні прозорої рідини.

· у мікроплаті -в лунку мікроплати вносять 1 краплю (0,05 мл) реагенту і змішують з краплею 5% суспензії еритроцитів, відмитих у фізіологічному розчині. Залишають на 45-60 хв. для інкубації при кімнатній температурі. Результат реакції оцінюють за рисунком осаду, який утворився на дні лунки. При негативному результаті осад рівномірний, гомо­генний, при позитивному він розташовується нерівномірно, краї його нерівні.

Nota bene!!! Визначення антигену О, С, Е можна проводити в крові, взятій у кон­сервант; у крові, взятій без консерванту; у крові, взятій із пальця.

Причини помилок при визначенні резус-фактора:

1. знижена активність антирезусних сироваток чи реагенту моноклональ­них антитіл

2. порушення пропорції досліджуваної крові і сироватки

3. не­відповідність температурного режиму

4. зменшення експозиції (менше 10 хв.)

5. відсутність контрольних і специфічних проб.

Показання та протипоказання до гемотрансфузії

Останнім часом у практичну діяльність впроваджують нові прин­ципи трансфузійної тактики - компонентну інфузійно-трансфузійну ге­мотерапію, суть якої полягає в диференційованому підході до використан­ня складників крові (еритроцитарної маси, відмитих еритроцитів, тромбоци-тарної і лейкоцитарної маси), її білкових компонентів (альбуміну, фібриногену, полібіоліну та ін.), а також кровозамінників.

Компоненти крові проявляють кращий лікувальний ефект і менш небез­печні в імунологічному відношенні, оскільки містять менший набір антигенів у своєму складі. При застосуванні складників крові частота ускладнень і ре­акцій зменшується в декілька разів, порівняно з переливанням цільної крові. А тому на сьогодні всі показання до переливання крові можна поділити на абсолютні і відносні.

Показання до переливання крові

· Абсолютні -виникають тільки при екстремальних ситуаціях - великих крово­втратах, коли відсутні компоненти крові.

· Відносні -переливання крові здійснюють у хворих, в яких воно покращує перебіг хворо­би, але його можна замінити якимось іншим методом лікування (травматич­ний шок, анемії різного походження, хвороби крові - апластична і гіпопластична анемія, хвороба Верльгофа, гострі та хронічні лейкози та ін.).

Протипоказання до переливання крові

Абсолютні:

1. тяжкі ураження печінки (гострий гепатит, цироз, жовта атрофія печінки та ін.);

1. захворювання нирок (гостра ниркова недостатність, гострий гломерулонефрит);
2. захворювання голов­ного мозку (інсульт, пухлина, тромбоз, динамічні порушення мозкового крово­обігу та ін.);
3. гостра і виражена недостатність серцево-судинної системи;
4. захворювання легень, що супроводжуються застоєм у малому колі крово­обігу;
5. активний туберкульозний процес у стадії інфільтрації;
6. алергічні стани і захворювання (бронхіальна астма, гостра екзема та ін.).

Nota bene!!! Підхід до переливання крові і її компонентів у кожного хворого повинен бути індивідуальним з урахуванням показань і протипоказань.

Проби на сумісність крові донора та реципієнта

Перевірка документації та якості трансфузійного засобу

Перед кожним переливанням гемотрансфузійного засобу слід перевірити паспорт, термін зберігання, герметичність флакона та оцінити його вміст. Паспорт (етикетка) повинен містити всі необхідні відомості:

Дата добавления: 2013-12-14