Види мислення. Виділяють три види мислення за його формою: наочно-дійове (практично-дійове), наочно-образне (образне) та словесно-логічне (або поняттєве

Виділяють три види мислення за його формою: наочно-дійове (практично-дійове), наочно-образне (образне) та словесно-логічне (або поняттєве, вербальне, дискурсивне, теоретичне).

Наочно-дійове мислення – мисленнєва задача розв’язується у процесі діяльності. Саме з цього виду почався розвиток мислення в людини (коли розумова діяльність ще не відокремилася від предметно-практичної). З цього ж виду починається розвиток мислення в дитини.

Наочно-образне мислення виникає, коли дитина нагромаджує досвід практичних дій, її мислення відбувається за допомогою образів. Замість того, щоб здійснювати реальні спроби, вона виконує їх розумово, уявляючи собі можливості дії й результати (процес інтеріоризації). Дуже важливим у цьому процесі є виникнення в мисленні дитини так званої знакової функції – розуміння того, що певні речі та дії можуть використовуватися для визначення інших, служити їхніми замінниками.

Наочно-образне мислення в дошкільників та молодших школярів ще безпосереднє і тісно пов’язане з їхнім сприйманням. Вони ще не можуть абстрагуватися від найбільш явних ознак предмета. Мислення, що протікає у формі наочних образів, не дає можливості дитині зробити правильні висновки й узагальнення. Образне мислення дорослої людини співіснує з наочно-дійовим і вербальним та має досить важливе навантаження в системі інтелекту.

Образ є значно багатшим, аніж сконцентроване в понятті логізоване пізнання. Образ насичений почуттями, емоціями (через це таким важливим є зв’язок образу з пам’яттю). Образ у мистецтві, художній творчості – це джерело думки, аналізу, розуміння. Образне мислення відображає суттєві зв’язки дійсності досить специфічно – через зміну образів, тобто через перетворення уявлень.

Словесно-логічне мислення – це основний і, як правило, найрозвинений тип мислення в дорослої людини. Це мислення, що втілюється в поняттях, логічних конструкціях (судженнях, умовиводах) і характеризується застосуванням мовних засобів.

3. Мислення та розв’язання задач

З конкретно-психологічного боку мислення – це процес розв’язування задач. Як у теоретичному, так і в практичному мисленні задача визріває з проблемної ситуації.

Проблемною є будь-яка ситуація, практична або теоретична, в якій немає готового відповідного до обставин рішення і яка саме тому вимагає обдумування. Проблемна ситуація найчастіше не усвідомлюється повністю й існує настільки, наскільки в ній, так би мовити, «присутня» людина, яка її виявила.

Проблемна задача відрізняється від проблемної ситуації тим, що вона усвідомлена суб’єктом, об’єктивована й найчастіше описана словесно або в іншій знаковій (числовій, графічній) формі. Постановка задачі містить її аналіз і розуміння на певному рівні, попереднє визначення задуму вирішення, стратегії, плану дій. Вона обов’язково передбачає врахування можливих реально доступних і наявних засобів розв’язання задачі.

Схема етапів розумової дії

Б

Процес прийняття рішення

		Д

1 – відбір інформації

2 – розпізнавання образів

3 – оцінка можливостей відбору:

А – зовнішнє середовище

Б – критерії мети

В – пам’ять, яка зберігає образи

Г – пам’ять, яка зберігає результати попередніх рішень

ґ – критерії вибору

Д – рішення

4. Уява: поняття, види, форми

Уява – психічний (інтелектуальний) процес створення образів предметів, ситуацій, обставин шляхом установлення нових зв’язків між відомими образами та знаннями. Уява надає людині можливість виходити за межі реального світу, переміщувати речі та події в майбутнє, минуле, в інші світи та простори.

Уява пасивна – це щось на зразок сурогату реальності, її заміни в уяві. Пасивна уява може виникати довільно (тут йдеться про образи, створені спеціально, однак ніяк не з метою втілення їх у життя) або мимовільно (в умовах бездіяльності свідомості, під час сну, галюцинацій тощо).

В активній уяві можна виділити два типи – відтворюючу і творчу уяву.

Відтворювальна уява створює образи на основі опису (в широкому розумінні), який може проводитися в різних знакових системах, скажімо в словесній, числовій, формальній, графічній, нотній тощо. Відтворююча уява забезпечує перекодування інформації з однієї репрезентативної системи сприймання в іншу, наприклад, із зорової в слухову, і навпаки. Відтворююча уява, як правило, тісно пов’язана з творчою, і відділити їх не завжди вдається.

Творча уява вимальовує нові, оригінальні образи та ідеї. Саме вона, доповнюючи творче мислення і взаємодіючи з ним, становить основу людської творчості. Продуктом творчої уяви є художній образ.

Синтез в уяві здійснюється в різних формах, які називаються прийомами уяви.

Дата добавления: 2013-12-14