Лекція 2. Концепця Н.Смелзера. Основні риси соціальних організацій

Лекція 1. Економіка як соціальний інститут.

Тема 11. Соціологія праці та управління (2 год.).

Економіка як соціальний інститут, його функції.

Економіка – це багато аспектний соціальний інститут, що становить базу існування та життєдіяльності суспільства, де здійснюється матеріальне виробництво, розподіл, обмін, споживання матеріальних благ і послуг, необхідних для життя і діяльності людини і суспільства, тобто, - це сукупність певних суспільних відносин.

Економічні відносини визначають положення соціальних груп, закріплюють їх глибинні соціальні зв’язки, визначаються характер взаємодії.

Економіка як соціальний інститут виконує рід функцій, спрямованих на забезпечення, функціонування та розвиток виробництва, розподілу, обміну, споживання. З огляду на вплив на нові соціальні процеси, 4 функції: 1) підтримка і розвиток форм суспільного розподілу праці. (за рахунок відтворення трудових ресурсів, розподілу робочих місць та перерозподілу кадрів). 2) стимулююча – забезпечення посилення стимулів до праці, економічну зацікавленість в ній, 3) інтеграційна – виражається у забезпечені єдності інтересів працюючих. Про значення цієї функції свідчить соціальна напруга відносин, 4) інноваційна – забезпечує оновлення форм та організації виробництва.

Дослідження економічної соціології ґрунтується на інтеграції соціологічного і економічного підходів. Соціологи розглядають цілі розвитку економіки як похідні від цілей суспільства, а саму економіку – як засіб, що дає можливість суспільству досягти розвинутого способу життя, соціальної справедливості та інших соціальних цілей.

Сутність соціального механізму економічного розвитку.

В житті суспільства надзвичайно велику роль відіграє соціальний механізм економічного розвитку, який являє собою складну взаємодію її внутрішніх спонукальних мотивів і чинників, що впливає на поведінку, соціально-економічне становище соціальних спільностей, різні соціальні інститути, культура – активність суб’єкта виступає способом функціонування економіки.

Велике значення мають всі елементи соціального механізму функціонування економіки, але особливе місце посідає культура суспільства, яка забезпечує певний рівень, ступінь і зміст економічної свідомості, що виступає у формі внутрішнього збудника – інституціолізованими формами економіки та іншими соціально-політичними й економічними чинниками.

Соціальний механізм розвитку економіки складається з наступних елементів: 1) система управління економікою, 2) соціально-економічне становище соціальних цінностей, 3) культура суспільства, 4) діяльність і поведінка соціальних спільностей, 5) результати економічного розвитку суспільства.

Соціальний механізм забезпечує виконання економікою як соціальним інститутом таких функцій: 1) підтримка і розвиток суспільного поділу праці, 2) стимулювання праці, 3) інтеграційна – забезпечення єдності інтересів працюючих та їхньому соціальному партнерстві, 4) інноваційна – оновлення форм та організації виробництва систем стимулювання.

Усі форми економіки як соціального інституту взаємопов’язані і взаємодіють, вони спрямовані на забезпечення функціонування і розвиток виробництва, розподілу, обміну та споживання. Для реалізації цих функцій є правильний розподіл висококваліфікованих кадрів.

Соціальна структура сучасної постіндустріальної економіки України.

Соціальна структура сучасної індустріальної економіки України репрезентована такими економ. суб’єктами: підприємець, менеджер, робітник, споживач. Підприємець – власник, що розпоряджається своїм майном, наймає робітників для виробничої діяльності. У малому бізнесі він може поєднувати функції власника та менеджера.

Власники великих підприємств є акціонерами та наймають менеджерів – центральних постатей в структурі ринкової економіки. Їм притаманні творчі пошуки, енергія, особиста ініціатива у вирішенні проблем управління. Успіх економічних перетворень в Україні залежить від економічної поведінки робітників, у якій виділяють: 1) висока інтенсифікація праці, орієнтована на високий прибуток, ризик, 2) обмежений прибуток без ризику. Перша стратегія повинна переважити. Покупець – повноправний учасник економічних відносин. Від його попиту та оплати залежить добробут виробника.

В Україні за економічної кризи і низького рівня життя покупець не може справити відчутного впливу на розвиток економіки. У майбутньому платоспроможний попит населення стане одним з головних рушіїв економічного розвитку.

Соціологія управління як галузь соціології. Визначення управління. Соціологія управління – це вміння досягти мети, використовуючи працю та вправність інших людей. Вид діяльності по керуванню людьми. Засіб розв’язання конфліктів між людьми. Метод впливу на людей з метою отримання певних результатів. Система прийняття оптимальних рішень. Інструмент регуляції між суб’єктних відносин.

Сутність соціологічного підходу до управління. Основні визначення сутності: 1)Діяльність органів управління – державних та громадських. Включає весь комплекс підбору, перепідготовки та розставлення кадрів, їх просування службовою драбиною, їхні відносини при виконанні функцій управління. 2)Керуючий вплив на керований апарат: включає цілі покладення та цілі досягнення. Соціальні цілі покладення – соціальне проектування, планування, регуляція. Може бути зовнішнє та внутрішнє: зовнішнє – відносно керованих об’єктів, внутрішнє – самоуправління. 3)Соціальна самоорганізація – являє собою сукупність процесів внутрішньогрупової регуляції. 4)Система керувальних рішень, що спрямована на збереження або підвищення якісних параметрів системи. 5)Аналіз і контроль функціонування керованої підсистеми. Поняття соціального управління – це вплив суб’єкта управління на об’єкт. Займається вивченням таких проблем, як компетенція, відповідальність, виконавчість, дисципліна. Соціологія вивчає управління як безперервний соціальний процес.

Основні теорії управління. Менеджемнт – це мистецтво брання драбиною вгору, а керування – вміння визначити, чи до вірної стіни притулили драбину. Керування розробляє стратегію діяльності, а управління – виробляє тактичні засоби досягнення мети та ефективні шляхи їх реалізації. Соціологія управління базується на сформульваних Тейлором, Файолем, Емерсоном та Фордом тезах та наукових основах управління виробництвом. Однією з перших є школа наукового управління. Її рамки – 1885-1920 роки, Гілберт, Тейлор. Основна ідея – раціоналізація. Школа класичного управління: 1920-1950 роки, вчені ті самі. Мета – створення універсальних методів управління людською діяльністю. Три основні аспекти: 1)Організація раціональної системи управління; 2)Побудова структури організації; 3)Управління робітниками. Школа людських стосунків. Школа в своєму розвитку зазнала ряд метаморфоз у 1930-1950 роках. Від 1950 до наших днів це соціально-психологічні відносини. Теза про соціальну сутність людини. Жорстка ієрархія, підлеглість та формалізація соціальних процесів несумісні з природою людини. Вирішення проблем людини справа компетентних спеціалістів. Дві основні тези: 1)Визнавали певну групу робітників, ідеали, цінності й норми яких відрізняються від керівництва. Школа науки управління – з 1950 років. Принципи матстатистики та моделювання. З появою комп’ютерів управління комп’ютеризується. Процесуальний підхід розглядає управління як суму виконуваних функцій. Управління за Файолем – передбачення, організація, розпорядження, координування, контроль. Системний підхід розвивали Джонсон і Кастін. Управління включає планування, організацію, управління і зв’язок.

Важливою є спроба Т. Парсонса разом із Н. Смелзером (1930) проаналізувати природу меж між економікою й соціологією з позицій теорії систем. "Економіка, - пишуть вони, - є підсистемою суспільства, виокремленою насамперед на основі адаптивної функції суспільства як цілого"²⁴. Відповідно, економічна теорія стає особливим випадком у загальній теорії соціальних систем, а основні економічні категорії фактично реінтерпретуються за допомогою категорій соціальної системи. Що ж до індивіда, то в лабіринтах абстрактних побудов структурного функціоналізму він утрачається майже повністю.

Підсумком розвитку напряму, що отримав назву перспективи "господарства й суспільства ", стає видання на початку 60-х років спеціальної книги Н. Смелзера "Соціологія економічного життя". Автор визначає економічну соціологію як дисципліну, що вивчає "відносини між економічними й неекономічними аспектами соціального життя"²⁵. Відмітна риса цього напряму полягає в прагненні субординувати економічну теорію, не порушуючи цілісності економічних передумов, що беруться соціологами в тому вигляді, як їх пропонують самі економісти.

Спробою відродження індивідуалізму в соціології економіки стає теорія соціального обміну Дж. Хоманса (1910-1989) і П. Блау (1918), витоки якої лежать у біхевіористичній психології. У цій теорії увага залучається до "елементарної соціальної поведінки", яка виступає у вигляді обмінних відносин. "Соціальна поведінка являє собою обмін благами, не лише матеріальними, а й нематеріальними, такими, як символи схвалення та престижу. Той, хто багато віддає, намагається натомість отримати більше, а той, хто багато отримує, змушений і давати більше. Процес подібного взаємовпливу веде кінець кінцем до встановлення рівноваги в обмінному балансі"²⁶. При цьому людина стежить за тим, щоб відносна винагорода інших не перевищувала його власну, і таким чином формується структура малих груп²⁷. У цілому правомірно розцінити цей підхід як спробу соціологічними засобами врятувати "економічну людину" для соціальної теорії.

Як самостійний науковий напрям соціологія економіки зароджується у США в 50-х роках нашого століття. Основною передумовою її виникнення була необхідність пошуку шляхів ефективного управліннях людським фак­тором економіки в умовах зростання масштабів виробництва, ускладнення економічних зв'язків. Становлення економічної соціології як окремої науки, в першу чергу, пов'язане в ім'ям відомого американського соціолога Н.Смелзера. Щоб пояснити специфіку даної науки, Смелзер ділить суспіль­не життя на дві сфери: економічну і неекономічну (політика, культура, етні­чні спільноти, стратифікація), і вводить поняття «соціологічних змінних». Останні він також поділяє на дві групи: ті, що діють в сфері економіки і ті, котрі функціонують в неекономічній сфері. На цій основі Смелзер дає уяв­лення про коло об'єктів, які належать до розгляду в економічній соціології.

На основі цього, Смелзер так визначає суть економічної соціології: “Економічна соціологія являє собою застосування змінних і пояснюючих моделей соціології до дослідження комплексу різноманітних видів діяльності, які стосуються виробництва, розподілу, обміну і споживання обмежених матеріальних ресурсів”. (4, ст. 101). Концепція Н.Смелзера стала основою для формування і подальшо­го розвитку економічної соціології.

У колишньому Радянському Союзі економічна соціологія практично не розвивалася. Перші праці в даній галузі з'являються лише наприкінці 80-х років. Найбільш вагомими в цьому напрямку є праці відомих російських соціологів Т.Заславської і Р.Ривкіної. Економічна соціологія виникає на стику соціології і економіки.

Для кожного суспільства характерна соціоекономічна двоєдиність, яка виражає загальну суперечливість між економічними і соціальними фактора­ми суспільного прогресу. Економічні і соціальні явища в суспільстві тісно взаємопов'язані і взаємозалежні. Так, в основі суті економічних процесів завжди лежать певні соціальні регулятори. Наприклад, основою економіч­них відносин розподілу благ є регулюючий їх соціальний механізм: поведін­ка і взаємодія соціальних груп, від яких залежить характер розподілу.

В якості основних соціальних передумов розвитку економічної соціоло­гії можна виділити:

· все більш зростаючу роль суб'єктивного фактора в соціально-економічному розвитку. Наукові уявлення про роль людей у розвитку еко­номіки змінюються. Людина розглядається як суб'єкт економіки з власними цілями, потребами, інтересами, а не як пасивний об'єкт зовнішнього управління;

· необхідність підвищення ефективності управління трудовою поведін­кою;

· зміну соціальних якостей населення і нові вимоги до управління тру­довою поведінкою (підвищення рівня культури, освіти, інформованості).

Об'єктом соціології економіки є взаємодія соціального і економічного. Особливістю цього об'єкта є те, що розглядаються не окремо взяті процеси, що відбуваються в сфері економіки чи соціальні процеси, не взаємозв'язки між ними, а ті механізми, які породжують і регулюють ці взаємозв'язки.

Оскільки соціологія економіки розглядає взаємодію соціального і еко­номічного, потрібно дати їм визначення.

Економічна сфера - це підсистема суспільства, яка займається вироб­ництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ і послуг, необхідних для життєдіяльності людей. Економіка є одним з найважливіших соціальних інститутів. Вона активно взаємодіє з іншими сферами суспільст­ва: політикою, культурою, сферою освіти. Взаємодія відбувається через зв'язок функцій, які вони виконують, через взаємозалежність їх інститутів, через взаємодію організацій.

Соціальне не є окремою сферою суспільства. Соціальні відносини вирізняють за суб'єктом впливу, а не об'єктом, соціальні інститути діють у всіх сферах суспільного життя. Більшість соціологів розглядають соціальну структуру суспільства через призму соціальної диференціації, тобто через відносини нерівності (чи рівності) різних соціальних груп. В цьому аспекті саме економіка є вирішальним фактором того положення, яке займають дані групи в суспільстві. Тобто економічні відносини суспільства мають значний вплив на його соціальну структуру і активність соціальних груп.

З іншого боку, соціальні процеси чинять значний зворотній вплив на стан і розвиток економіки в суспільстві. Інакше кажучи, економіку можна розглядати як певний соціальний процес.

Економічна соціологія розглядає структуру, характер впливу, роль люд­ського фактора в сфері економіки. Конкретніше - взаємодію соціально-економічних груп в процесі їх діяльності і поведінки. Тобто, предметом роз­гляду є економіка як соціальний процес та його суть зміни характеру функ­ціонування економіки під впливом взаємодії різних соціальних груп.

Щоб вияснити, яким чином відбувається вплив людського чинника на розвиток економіки і її зворотній вплив на активність соціальних груп, відо­мі російські соціологи Т.Заславська і Р.Ривкіна вводять поняття соціального механізму розвитку економіки. Під соціальним механізмом розвитку еконо­міки розуміється стійка система економічної поведінки соціальних груп і взаємодія цих груп між собою та з державою з приводу виробництва, розпо­ділу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг.

Перший блок — система управління економікою - відображає соціальні інститути, пов'язані з управлінням. Вся організаційна структура управління економікою функціонує в системі економічних відносин в межах певного господарчого механізму. Господарчий механізм є інструментом управління поведінкою соціальних суб'єктів. В загальному розумінні - це економічна сфера суспільства.

Другий блок - соціальна структура суспільства.

Третій блок - результат соціально-економічного розвитку суспільства — об'єднує як показники розвитку економіки, так і соціальні якості населення. Соціальні результати розвитку економіки мають надзвичайно важливе зна­чення для суспільства.

Четвертий блок — центральний — відображає соціальну активність соці­альних груп.

П'ятий блок — культура суспільства — відображає цінності, норми які визначають потреби і інтереси соціальних груп. Отже соціальний механізм розвитку економіки є складною взаємодією системи взаємопов'язаних фак­торів.

Практична значимість економічної соціології найкраще виявляється че­рез ті функції, які виконує в суспільстві дана галузь соціології.

Дата добавления: 2013-12-14