КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Основні тенденції, напрямки і риси сучасної світової філософіїОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ ТЕМА 5. СУЧАСНА ФІЛОСОФІЯ ПЛАН 1. Основні тенденції, напрямки і риси сучасної світової філософії. 2. Діалектико-матеріалістична філософія. 3. Екзистенціалізм. 4. Релігійна філософія. 5. Психоаналіз. 6. Позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм. Класична філософія, некласична філософія, матеріалістична діалектика, марксизм-ленінізм, матеріалістичне розуміння історії, екзистенціалізм, релігійний екзистенціалізм, атеїстичний екзистенціалізм, антропологія, «філософія життя», «феноменологія», протестантизм, томізм, модернізм, традиціонізм, психоаналіз, неофрейдизм, неомарксизм, неотомізм, позитивізм, неопозитивізм, пост-позитивізм, логічний позитивізм, семантичний позитивізм, «загальна семантика», махізм, аналітична філософія, логічний емпіризм, герменевтика.
Початком сучасного етапу в розвитку філософської думки вважається кінець XIX сторіччя, коли з'явилися некласичні форми філософствування Тут слід підкреслити, що німецька філософія XVIII - XIX ст. не випадково була названа класичною. Вона відстояла й розвинула далі принципи класичної філософії, основною ознакою якої була безмежна віра в розум. Класична філософія виходила з головного принципу раціоналізму - з визнання розуму основою пізнання й поведінки людини, яка за своїми внутрішніми схильностями та здібностями є істотою розумною, й, усвідомлюючи власні можливості, організує своє життя на раціональних засадах. Більшості представників класичної філософії властиві пізнавальний оптимізм, впевненість у тому, що раціональне пізнання це та сила, що згодом надасть людям можливість вирішити усі проблеми, що стоять перед людством. І ще. Філософія Нового часу аналізувала так званий «індивідуальний розум», його співвідношення із здоровим глуздом. Водночас все більша увага приділялася дослідженню так званого «позаіндивідуального розуму». Філософії ставилося в обов'язок мовби надбудовувати будинок практики, науки, культури верхніми поверхами - пов'язаними в систему теоретичними міркуваннями про загальне: про загальне буття, про людину та її загальну сутність, про загальнозначущі принципи та методи пізнання, про загальні норми моральності. Питання про одиничне (наприклад, про окремих людей, їхню свободу, думки, страждання) також ставилися, але вони були підпорядковані питанню про сутність, про загальне. У другій половині XIX ст. стан справ істотно змінюється. Правомірно говорити про формування трьох основних гілок у розвитку філософської думки, що характеризують різне ставлення до класики. У 60-ті роки XIX ст. виникає неокантіанство, представники якого відкрито оголосили своєю метою захист і збереження принципів класичної філософії. Основні принципи неокантіанства базуються на трактуванні філософії винятково як критики пізнання (при цьому саме пізнання не обмежується сферою досвіду) і на відмові онтології в статусі наукової дисципліни, на визнанні апріорних норм як таких, що зумовлюють процес пізнання. У цей же період формується і неогегельянство, для якого характерним є прагнення до створення цілісного моністичного світогляду на основі обновленої інтерпретації вчення Гегеля. Другу гілку в розвитку філософської думки в розглядувану епоху утворила марксистська філософія. Спираючись на загальну раціоналістичну орієнтацію класичної філософії, її основоположники Карл Генріх Маркс (1818 - 1883 р.) і Фрідріх Енгельс (1820 - 1895 р.) розробили нову діалектико-матеріалістичну концепцію світу, людини, свідомості, пізнання, суспільства. Якщо марксистська філософія ніколи не поділяла антикласичної орієнтації, то третя гілка філософської думки сучасності відрізняється насамперед відходом від принципів класики. Тенденції на заперечення їх стали виявлятися вже в момент вищого розквіту класичної буржуазної філософії. У перші десятиліття XIX сторіччя діалектичному вченню Гегеля прагне протиставити своє ірраціоналістичне песимістичне вчення про світову волю Артур Шопенгауер (1788 - 1860 р.). Відповідно до ІПопенгауера, сутність особистості складає незалежна від розуму воля - абсолютно вільне бажання, невід'ємне від тілесного існування людини, що є проявом космічної світової волі, основою і істинним змістом всього існуючого. Філософія Шопенгауера стала одним з основних джерел «філософії життя», а також передувала деяким сучасним психологічним концепціям. Саме поняття «життя» у руслі зазначених антикласичних орієнтацій багатозначне й невизначене: воно трактується Фрідріхом Ніцше (1844 - 1900 р.) у біологічному плані, Анрі Бергсоном (1859 - 1941 р.) у космологічному, а Вільгельмом Дільтеєм (1 833 - 1911 р.), Георгом Зіммелем Г1858 - 1918 р.), Освальдои Шпенглером Л880 - 1936 р.) у культурно-історичному плані. Якщо для Ніцше життя - це прояв волі до влади, то для Бергсона - це метафізичний космічний процес, могутній потік творчого формування: з ослабленням напруги життя розпадається, перетворюючись на матерію, тобто бездушну масу, а для Шпенглера - це «доля», «душа» культури, що обґрунтовує ідею катастроф, що, постійно й регулярно повторюючись в історії, призводять до виникнення та смерті замкнутих у собі цивілізацій. Другу тенденцію у розвитку некласичної філософії висвітлила позитивістська концепція Огюста Конта (1798 - 1857 р.), відповідно до якої філософія не е наукою з власним об'єктом, що якісно відрізняється від об'єктів конкретних наук. Філософія узагальнює досягнення конкретних наук або ж є узагальненою класифікацією усіх наук. Ідеї Конта виявилися співзвучними ідеям англійських філософів Джона Стюарта Мілля (1806 - 1873 р.) і Герберта Спенсера (1820 - 1903 р.), чиї погляди утворили початкову форму позитивістської філософії, що одержала назву «першого позитивізму». Наприкінці XIX сторіччя їхні ідеї розвивали представники емпіріокритицизму - Ернст Мах ^1838 - 1916 р.) і Ріхард Авенаріус /1843 - 1896 р.). а в XX сторіччі виникають неопозитивізм і постпозитивізм. Третя тенденція знайшла відображення у ірраціоналістичних ідеях християнського екзистенціалізму Сьорена К'єркего-ра (1813 - 1855 р.), який намагається протиставити об'єктивній діалектиці Гегеля «екзистенційну діалектику», здатну нібито стати засобом збереження спрямованості особистості до Бога, органічного єднання людини з Богом. Філософія К'єркегора не була сприйнята сучасниками. Лише в XX сторіччі до неї звертається протестантська теологія, російська релігійно-ідеалістична філософія, екзистенціалізм. Ірраціоналізм у філософії та світогляді набирає силу, як правило, у періоди соціальної дестабілізації. У наш час найбільш ірраціоналістичними слід визнати деякі напрямки екзистенціалізму (неоніцшеанські вчення «нових філософів» у Франції), франкфуртську школу, герменевтику. Після виникнення марксистського вчення, подальшого розвитку К. Марксом і Ф. Енгельсом раціоналістичної орієнтації класичної філософії, її переконаності в можливостях науки, вірою в прогрес, філософська думка рухається двома протилежними шляхами. З одного боку, відбувається розширення сфери впливу марксизму, яке супроводжувалося подальшим розвитком його основних ідей і принципів; з іншого боку - продовжується еволюція різноманітних філософських концепцій, виникають і поширюються нові немарксистські вчення про світ, людину, суспільство. Між ними ведеться постійна ідеологічна боротьба. У той же час, незалежно від того, хочуть вони цього чи ні, відбувається ця боротьба на тлі їхньої органічної взаємодії та взаємовпливу, що по-різному виявляються в залежності від форм суспільного, наукового й культурного життя, які теж впливають на розвиток сучасної філософської думки.
Дата добавления: 2013-12-14; Просмотров: 1352; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |