КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Рулонні полімерні матеріали для внутрішнього опорядження стін, стель та вбудованих меблів поділяють на плівкові, лінкруст, текстовініт та вологостійкі шпалери
Полімерні бетони та бетонополімери слід розглядати як бетони спеціального призначення, що відрізняються підвищеною корозійною стійкістю, морозостійкістю, міцністю та зносостійкістю. Характеристика матеріалів на основі полімерних речовин: матеріали для покриття підлог, конструкційні матеріали, опоряджувальні матеріали, гідроізоляційні, покрівельні, герметизуючи матеріали, теплоізоляційні, полімерні вироби загальнотехнічного призначення, полімерні клеї.
Матеріали для покриття підлог. Покриття підлог із полімерних матеріалів гігієнічні, еластичні, зносостійкі, тепло- та звукоізоляційні, довговічні і, в поєднанні з можливістю індустріалізації будівельних робіт, досить ефективні. Майже 70% загального випуску полімерних матеріалів для підлог становлять полівінілхлоридні лінолеуми. Лінолеуми (ДСТУ Б А. 1.1.-18-94) - це рулонні матеріали, які виготовляють на основі полівінілхлоридних, алкідних, гумових та інших полімерів. Вони призначаються для влаштування покриттів підлог у житлових, громадських та деяких промислових будівлях. Застосування покриттів з лінолеуму у 5...7 разів скорочує тривалість робіт порівняно з настиланням дощатих та паркетних підлог. Виготовлені з високоякісних матеріалів згідно з усіма вимогами технології, вони можуть експлуатуватися 20...25 років. Лінолеуми випускають без підоснови, а також на тканинній, повстяній та інших видах підоснови. Безосновні лінолеуми випускають одношаровими та багатошаровими. Вони можуть мати різну поверхню: кольорову, гладеньку, з візерунком, блискучу, матову та тиснену. До сучасних різновидів утеплених лінолеумів на звукоізолюючій основі можна віднести полівінілхлоридні багатошарові покриття, які складаються з шару полівінілхлоридної плівки, зміцненого армуючим прошарком склополотна на голкопробивній волокнистій основі. Іноді використовують додаткові шари каландрових плівок з багатобарвним друкованим візерунком. Такі рулонні покриття випускають шириною 1,5 та 2 м, довжиною у рулоні 25 і 30 м. Такі рулонні покриття можуть бути застосовані у приміщеннях житлових і громадських будівель без обмежень, крім шляхів евакуації.
Полівінілхлоридний лінолеум (ДСТУ Б В.2.7-20-95; ДСТУ 2.7-21-95) виготовляють у вигляді полотнищ, ширина яких 1200...2000 мм, товщина до 1,8 мм і довжина не менш як 12 м. Полівінілхлоридний лінолеум зберігають у рулонах у вертикальному положенні при температурі, не нижчій ніж 10°С; приклеюють до основи бітумними та іншими мастиками. Застосовують його також у вигляді зварних килимів на всю площу підлоги приміщення. Гумовий лінолеум (релін) (ГОСТ 16914) виготовляють із гумових сумішей на основі синтетичних каучуків. Релін - це дво- чи тришаровий рулонний матеріал. Він характеризується низьким водопоглинанням, високою зносостійкістю, еластичністю, світло- та кольоростійкістю, кислото- та лугостійкістю, звукопоглинанням.
Перспективними для покриття підлог у житлових та громадських будівлях є синтетичні килимові матеріали ( ГОСТ 4.18; ГОСТ 28415; ГОСТ 28867). Це, як правило,- неткані матеріали ворсової чи повстяної структури (ворсолін та ворсоніт). Рулонні килимові матеріали, виготовлені із зносостійких синтетичних (поліамідних, поліпропіленових) чи змішаних волокон, застосовують як покриття для підлог з високими діелектричними та комфортними характеристиками. За способом виробництва існує багато різновидів нетканих килимових матеріалів. Основні з них - ворсово-прошивні (тафтингові) з розрізним або петельним ворсом різної висоти, голкопробивні (або повстяні) безворсові матеріали, промазні килимові покриття з петельним ворсом та полівінілхлоридною плівковою основою, електростатичні (або флоковані) килими з оксамитовою ворсовою структурою. Килимові матеріали для покриття підлог виготовляють увигляді рулонів, довжина яких становить не менш як 10 м, ширина - 1...3 м (максимальну ширину мають тафтингові та ворсові килими), товщина -3...8 мм; тафтингові килими можуть мати ворс завдовжки в кілька сантиметрів. Більшість килимових матеріалів дублюють з пористою латексною основою, яка поліпшує їхні акустичні та теплотехнічні властивості.
Килимові матеріали можуть бути однотонними або мати багатоколірний малюнок Недоліком таких матеріалів є знижена гігієнічність, що обмежує їхнє застосування. Плитки для підлог (ГОСТ 16475) виготовляють із полівінілхлориду, інденкумаронових полімерів, каучуків, регенерованої гуми та фенопластів. Порівняно з рулонними матеріалами плитки мають краще зчеплення з основою, створюють потрібний візерунок підлоги; легко замінюються під час ремонту, при укладанні не дають відходів, зручні в транспортуванні. Плитки можна також вирубувати з кусків лінолеуму, що вибраковані. Проте підлоги з плиток менш гігієнічні й більш трудомісткі, а крім того, можуть мати меншу довговічність, ніж безшовні підлоги, через наявність великої кількості стиків.
Крім рулонних та плиткових, для влаштування підлог застосовують мастики (ГОСТ 4.54), які наносять поливанням чи розпилюванням на різні основи, переважно бетонні, з наступним отвердінням при кімнатній температурі. Наливні підлоги з мастикових матеріалів гігієнічні та зручні в експлуатації, технологічні. Як полімерні зв'язуючі, вміст яких у мастикових покриттях підлог не менш як 50%, застосовують водні дисперії полімерів - полівінілацетату та латексів, сополімери вінілацетату з етиленом, поліакрилонітрилу. Використовують також рідкі термореактивні олігомери: фенолформальдегідні, карбамідні, поліефірні, епоксидні, фуранові та їхні модифікації. При введенні в пасти спеціальних наповнювачів або інших добавок, можна створювати теплоізоляційні, пиловідштовхувальні, бактерицидні, діелектричні, рентгенонепроникні та інші підлоги.
Прикладом безшовних мастикових підлог є підлоги на основі епоксидно-сланцевих композицій. У затверділому стані така композиція, укладена шаром 0,2...4 мм, має середню густину 1200 кг/м3, міцність при стиску — 85 МПа, міцність при згині - 39 МПа, стираність - 1,15 мкм, твердість за Брінеллем не нижче 108 МПа, водопоглинання за масою - 0,01%. Така підлога стійка до дії води, лугів, кислот, органічних розчинників, атмосферних факторів, а також водонепроникна. Крім того, епоксидно-сланцева композиція може бути застосована при влаштуванні антикорозійних покриттів для захисту металевих, бетонних і інших поверхонь; при виконанні внутрішньої і зовнішньої гідроізоляції бетонних і металевих конструкцій та герметизації швів і стиків. Конструкційні матеріали (ГОСТ 25288) з пластмас є досить різноманітними. Як елементи несучих, огороджувальних та інших конструкцій застосовують оболонки, тришарові панелі, деревношаруваті пластики, склопластики, полімерні бетони, деревностружкові, деревноволокнисті плити, фанеру та фанерні вироби. Оболонки покриттів відносять до найбільш ефективних конструкцій з пластмас. Завдяки високій технологічності, є можливість виготовляти оболонки раціональної геометричної форми, тип якої дозволяє компенсувати деякі недоліки вихідного матеріалу, наприклад підвищену деформативність, і виконувати одночасно несучу та огороджувальну функції. Пластмасові оболонки вдало поєднують такі властивості, як радіопроник-ність, легкість, стійкість, індустріальність зведення. Такі оболонки дозволяють перекривати прогони споруд від 3 до 110 м. Оболонки виготовляють з використанням різних типів матеріалів: склопластиків (поліефірного, епоксидного і по-лістирольного); алюмінієвого та сталевого профілів; клеєних дерев'яних брусків. Використовують такі конструкції для перекриття театрів, концертних залів, спортивних арен, торгових майданчиків тощо. Тришарові панелі - це плоскі чи просторові конструкції, складені з легкого тепло-, звуко-, віброізоляційного матеріалу, обклеєні з обох боків міцними і жорсткими обшивками, стійкими до різних впливів.
Такі панелі є найбільш ефективними несучими і огороджувальними конструкціями. Середня густина тришарових панелей знаходиться в межах 40...70 кг/м3, що дозволяє значно знизити масу будинку і підвищити індустріальність будівництва. Такі панелі класифікують за призначенням (для стін, покриттів) з урахуванням світлопропускаючої спроможності (світлопроникні і глухі) та технологічних властивостей (неутеплені і утеплені). Основне призначення тришарових панелей - влаштування підвісних перекриттів і вертикальних огороджувальних конструкцій. Матеріалом обшивок панелей може бути тонколистовий алюміній, корозійностійка сталь, склопластики, фанера, деревні плити, азбестоцемент. Найчастіше як матеріал середнього шару використовують полістирольний пінопласт, що обумовлено його порівняно низькою вартістю і високими фізико-механічними властивостями. Проте йому притаманні деякі недоліки: низька теплостійкість (70...80°С) та низька вогнестійкість, яку іноді підвищують введенням спеціальних добавок. Більш високою міцністю і теплостійкістю (до 130°С) характеризується піно-полівінілхлорид, але його застосування обмежене внаслідок високої вартості та можливості виникнення корозійних процесів. Для тришарових панелей широко використовують пінополіуретан. Його у рідинному стані заливають у порожнини, після чого він самочинно спінюється і склеюється з листами обшивки. Структура пінопласту і ступінь спінювання регулюються зміною складу вихідної композиції. Найбільшу жорсткість і сталість при мінімальній масі мають панелі з середнім шаром із сотового заповнення, яке виготовляють з металевої фольги, паперу, пластмас. Іноді для підвищення теплоізоляційних і вогнезахисних властивостей панелей чарунки стільників заповнюють пінопластом, спученим перлітом чи вермикулітом тощо. При склеюванні стільників з обшивками застосовують різні клеї. Більш жорсткі наносять на стільники, а еластичні - на листи обшивки. Тришарові плити покриттів і підвісних перекриттів виготовляють з обрамовуванням, яке міцно з'єднане з обшивками. Обрамовування може бути із сталевих, азбестоцементних, фанерних профілів. Торцеві боки панелей також закривають смугами з водостійкої бакелізованої фанери і обрамовують алюмінієвими кутиками, скріпленими з обрамовуванням і фанерою клеєзаклепувальними з'єднаннями. Стики панелей ущільнюють прокладками з пороізолу, герніту, пінополіуретану, які здатні сприймати температурні деформації панелей без порушення герметичності стику. Додаткову герметичність забезпечують мастики і механічні пристрої, компенсатори, прокладки. Азбестоцементні тришарові панелі обрамовують дерев'яними, фанерними чи сталевими профілями, які з'єднають з обшивками клеєгвинтовими з'єднаннями. Панелі з алюмінієвими обшивками і середнім шаром із полівінілхлоридного пінопласту обрамовують алюмінієвим швелером, який скріплюють із обшивками клеєзаклепувальним чи клеєзварним з'єднанням. Сучасним вимогам, які пред'являються до будівель відносно теплозахисту, відповідають тришарові панелі із зовнішніми шарами з армованого важкого бетону і середнім теплоізоляційним шаром із полістирольного пінопласту ПСБ-С у вигляді плит на «гнучких зв'язках» (з металевих стрижнів). Деревношаруваті пластики (ДШП) (ГОСТ 20966) - це листові та плиткові матеріали, виготовлені гарячим пресуванням пакетів та листів із деревного шпону, просочених полімером. В'яжучими речовинами для ДШП є резольні фенолформальдегідні чи фенолокарбамідно-формальдегідні полімери. Товщина деревного шпону може бути 0,5...2,5 мм. Стрічку шпону розрізують на листи заданих розмірів, сушать у роликових сушарках до вологості 9... 12%. Для просочування шпону використовують розчини полімерів різної концентрації (28...55%).Деревношаруваті пластики за основними фізико-механічними властивостями переважають вихідну деревину і використовуються для виготовлення несучих конструкцій, допоміжних та монтажних елементів. Склопластики (ГОСТ 27389) - це конструкційні композиційні матеріали, що містять як наповнювач скловолокнисті матеріали, зв'язані синтетичними полімерами. Спільна робота склонаповнювача й синтетичної зв'язуючої речовини забезпечує склопластикам ударну міцність, стійкість до атмосферних та хімічних впливів, високі тепло-, електро- та звукоізоляційні властивості. Залежно від виду й розміщення наповнювача розрізняють склопластики на основі орієнтованих волокон (СВАМ - скловолокнистий анізотропний матеріал), рубаних волокон, тканих та нетканих скловолокнистих матеріалів, а в'яжучою речовиною у них є модифіковані поліефіри, фенолформальдегідні та епоксидні смоли. Склопластики пропускають до 90% світла при товщині до 1,6 мм, у тому числі до 30% ультрафіолетового спектра сонячних променів. їх використовують; у вигляді плоских та хвилястих листів для влаштування світлопрозорої покрівліпромислових будівель і споруд, теплиць, оранжерей; для малих архітектурних форм; тришарових світлопрозорих та глухих огороджувальних засобів і покриттів; оболонок і куполів, виробів коробчастого та трубчастого перерізів, віконних та дверних блоків; санітарно-технічних виробів; форм для виготовлення бетонних і залізобетонних виробів тощо. Гарячим пресуванням пакетів із оброблених зв'язуючою речовиною полотнищ скловолокнистої тканини виготовляють шаруватий листовий матеріал - склотекстоліт (ГОСТ 12652; ГОСТ 10292). Його застосовують при влаштуванні електророзподільних щитів, для обшиття тришарових панелей стін і покриттів у будівлях хімічних підприємств. Границя міцності склотекстолітів при розтягу досягає 220...390 МПа. Листові поліефірні склопластики на основі рубаного волокна (завдовжки 40...50 мм) одержують безперервним формуванням у вигляді плоских та хвилястих листів на конвеєрних установках. Границя міцності їх при розтягу має бути не менш як 40...50 МПа. Листові поліефірні склопластики призначаються в основному для покрівлі та декоративних захисних засобів. Полімербетони - це композиційні матеріали, які одержують внаслідок затвердіння суміші, що складається з полімерної зв'язуючої речовини, мінеральних заповнювачів та наповнювачів. Як полімерний компонент застосовують фурано-ві, епоксидні, фенолформальдегідні та поліефірні смоли. До мінеральних наповнювачів належать порошки з розміром частинок менш як 0,16 мм, до заповнювачів - пісок з розміром зерен до 5 мм і щебінь з розміром зерен до 50 мм. По-лімеррозчини не мають у своєму складі крупного заповнювача — щебеню. Основні властивості полімербетонів визначаються хімічною природою полімерного компонента, видом і вмістом наповнювачів та заповнювачів. Найвищі фізико-механічні властивості мають полімербетони, отримані на основі епоксидних смол. Однак висока вартість і дефіцитність епоксидних полімерів обмежує їх застосування. Звичайна витрата зв'язуючої речовини 100...200 кг на 1 м3 бетону при відношенні зв'язуючої речовини до мінеральної частини бетону 1:5... 1:12 за масою. Найбільш поширені полімербетони на фуранових смолах, що стверджуються добавкою сульфокислот. Границя міцності полімербетонів при стиску становить 60... 120 МПа, при згині - 12...40 МПа. Морозостійкість полімербетонів 200...300 циклів. Водостійкість залежить від виду зв'язуючої речовини. Найбільш водостійкі полімерні бетони отримують при використанні епоксидних смол. Полімербетони мають високу зносостійкість, кавітаційну та хімічну стійкість. Ударна міцність полімербетону на фуранових смолах в 4...6 разів вища, ніж у цементних бетонів. Полімербетони добре склеюються з цементним бетоном, міцність зчеплення (адгезія) наближається до міцності на розтяг цементного бетону. Полімербетони можна підсилювати армуванням. Одним з напрямів використання полімерів та мономерів є модифікація властивостей бетонів за допомогою просочування їх. Щоб змінити структуру й властивості бетонів, застосовують рідкі мономери (метилметакрилат чи стирол) і полімери (епоксидні й поліефірні смоли) та різні композиції на їхній основі. Глибина просочування 1...20 см. Для повного просочування щільного бетону потрібно 2...5% мономеру за масою (4... 10% за об'ємом). Просочені бетони називають бетонополімерами. Опоряджувальні матеріали (ДСТУ Б А. 1.1-28-94; ГОСТ 4.230). Матеріали для опорядження стін - найширша група полімерних оздоблювальних матеріалів: листових, плиткових, рулонних, лакофарбових, профільно-погонажних (ГОСТ 19111 ) тощо. Серед плиткових та листових матеріалів для опорядження поширені декоративний паперово-шаруватий пластик (ДПШП), листи й плитки з полістиролу та полівінілхлориду (ГОСТ 9639). Декоративний паперово-шаруватий пластик (ГОСТ 4.229) виготовляють гарячим пресуванням просоченого полімерами спеціального паперу. Поверхня пластика може бути одно- та багатоколірною, глянсовою, матовою, імітувати деревину та камінь. Полістирольні плитки виготовляють квадратними, розмірами 100x100x1,25 і 150x150x1,35 мм, а також прямокутними й фризовими. Метод виготовлення — лиття під тиском. Сировиною для їхнього виробництва є емульсійний полістирол та тонкомелені мінеральні наповнювачі. Лицьова поверхня плиток буває гладенькою, глянсовою, напівматовою чи рівномірно забарвленою. На зворотному боці плиток по периметру є бортики та рельєфна сітка. Полістирольні листи для індустріального опорядження стін випускають розміром 1400x600 мм, товщиною 1,5...4,0 мм. їх виготовляють методом екструзії з ударостійкого полістиролу, границя міцності якого при розтягу становить 30...45 МПа, при згині - 85 МПа. Великорозмірні листи використовують для облицювання стін приміщень громадських будівель.
Полівінілхлоридні плівки (ГОСТ 16272; ГОСТ 10354; ГОСТ 12998) - це велика група рулонних опоряджувальних матеріалів, широко застосовуваних у сучасному житлово-громадському будівництві для оздоблення стін, меблів та іншихповерхонь. Плівки виготовляють із пластифікованого полівінілхлориду одноколірними та з багатоколірним друкованим візерунком, гладенькими та рельєфними. Розрізняють плівки безосновні, з клейовим шаром, на паперовій та тканинній основі. Плівки на звукоізоляційній основі використовують для опорядження приміщень з підвищеними акустичними вимогами. Лінкруст ( ГОСТ 5724) - різновид плівок на паперовій основі. Це рулонний матеріал завдовжки 12 м, завширшки 500...900 мм, товщиною 0,5...1,2 мм. Виготовляють його нанесенням на папір пасти з полівінілхлориду чи іншого полімеру, до якого додають борошно з деревини або з її кори. Він має рельєфний рисунок. Наклеївши лінкруст на стіни, його зазвичай зафарбовують олійними чи синтетичними фарбами. Текстовініт належить до рулонних матеріалів на тканинній основі. Його виготовляють нанесенням пасти, яка складається з полівінілхлориду, пластифікатора та мінеральних пігментів, на бавовняну тканину з наступним тисненням та термообробкою. Водопоглинання текстовініту не перевищує 2%. Він стійкий до зміни температур від +50 до -36°С; його видовження при розриві не перевищує 8%. Застосовують текстовініт для опорядження панелей стін та обшиття дверних полотнищ житлових і громадських будівель. Близькі до текстовініту павіноли (штучні шкіри) (ГОСТ 4.116; ГОСТ 23367), їх застосовують у виробництві меблів, для високоякісного акустичного опорядження стін, влаштування розсувних перегородок тощо. Гідроізоляційні, покрівельні та герметизуючі матеріали. Спільною ознакою гідроізоляційних, покрівельних та герметизуючих матеріалів є водо- та пароне-проникність, тріщиностійкість, водо- та атмосферостійкість. З полімерних матеріалів для гідроізоляції особливо широко застосовують плівки, мастики (див. розд.11), лаки та фарби (див. розд.13)(ДСТУ Б А. 1.1-29-94; ДСТУ Б В.2.7-77-98; ДСТУ Б В.2.7-78-98; ДСТУ Б В.2.7-79-98; ДСТУ Б В.2.7-106-2001). Поліетиленові плівки спеціального призначення для потреб будівництва використовують у конструкціях покриттів для захисту піддахового простору від пилу, дощу та снігу. При застосуванні паропроникних плівок завдяки мікроперфорації крізь них вентилюється водяна пара, що проникає у теплоізоляційний шар покрівельної конструкції. Для попередження конденсації вологи з пари, що піднімається з піддахового приміщення, використовують багатошарові плівки, верхній і нижній шари яких ламіновані і забезпечують гідроізоляційні властивості та паронепроникність матеріалу, а тканинний прошарок - необхідну міцність. Плівки призначені для похилих покрівель, що вентилюються. Наприклад, паронепроникна захисна армована плівка «паробар'єр» використовується як захисний шар із внутрішньоїсторони теплоізоляції підпокрівельного простору, а також для утворення паронепроникного шару з внутрішньої сторони теплоізоляції у випадках внутрішнього утеплення зовнішніх стін будівель. Різновидом такої плівки є паронепроникна підпокрівельна плівка «паробар'єр-Ал», що являє собою чотиришаровий матеріал, який має несучу сітку для армування. Ця сітка з обох боків ламінована поліетиленовою плівкою, як нижній шар використовується віддзеркалююча алюмінієва фольга. Будівельними герметиками називають матеріали, основне призначення яких - ущільнення стиків між різними конструкціями та панелями будівель з метою надання їм водо-, паро- та повітронепроникності. Герметичність стиків забезпечується лише тоді, коли для їхнього ущільнення застосовано матеріали, здатні деформуватися разом з деформацією стику. Герметики повинні бути також тепло- та морозостійкими, зручними під час ущільнення стиків, мати здатність зберігати свої властивості протягом усього строку служби будівлі. Найкраще цим вимогам відповідають герметизуючі матеріали на основі полімерів. Залежно від способу ущільнення стику герметики можна поділити на пористі прокладки, профільовані ущільнювачі, мастики та обклеювальні плівки (ГОСТ 4.224; ГОСТ 24285; ГОСТ 10174). Достатньо поширеними герметиками є силіконовий (кислотний, нейтральний), акриловий, поліуретановий, бітумний, каучуковий, полісульфідний, полібу-тановий. Кислотний і нейтральний силіконові герметики є діелектриками, що відрізняються від інших термостабільністю, високою адгезією та підвищеною хімічною стійкістю. Кислотні силіконові герметики поділяють на універсальні та санітарні. Вони протягом тривалого часу зберігають еластичність, мають високу волого- і ат-мосферостійкість, витримують коливання температур від -60°Сдо 200°С, практично не мають усадки, стійки до дії ультрафіолетових променів. Такі герметики мають високу адгезію до скла, керамічної плитки, емалі, деревини, фарбованих поверхонь. Санітарний герметик містить у своєму складі антисептик, і тому його доцільно використовувати у кухнях, сантехнічних приміщеннях, пральнях, складських приміщеннях. Нейтральний силіконовий герметик має високу адгезію до непористих поверхонь, є безусадочним і його можна використовувати в будь-яких приміщеннях і на будь-яких поверхнях, крім мармуру. Він має густину 1,00 г/см3, розтяжність при розриві - 350%, інтервал робочих температур - від -40°С до +180°С, стійкий до дії ультрафіолетових променів. Такий герметик найчастіше застосовують при виготовленні склопакетів, для ремонту термошвів. Акриловий герметик має густину 1,55 г/см3, здатен надійно працювати в інтервалі температур від -20°С до +75°С, добре піддається фарбуванню, має високу адгезію до різних будівельних матеріалів. Але йому властиві деякі недоліки, що обмежують галузі застосування. До них належать низька водостійкість, усадка від 1 до 15%, низька стійкість до дії ультрафіолетових променів. Тому його застосовують тільки для внутрішніх робіт. Поліуретановий герметик характеризується високою міцністю, зносостійкістю, стійкістю до дії кислот, мастил, бензину, має високу адгезію до скла, металів, кераміки. Застосовують його у шляхобудуванні, для ущільнення стиків конструкцій підземних переходів, тунелів. Бітумний герметик дуже еластичний, має високу водостійкість і водонепроникність та адгезію до бітумних матеріалів, бетону, каменю, деревини, металів, скла. Застосовується для потреб дорожнього будівництва, герметизації щілин і швів покрівлі. Каучуковий герметик має високу еластичність, стійкий до розтягу вальних напружень, дії ультрафіолетових променів та інших атмосферних факторів, в тому числі і коливань температури від -25°С до +100°С. Після затвердіння його можна фарбувати. Крім того, такий герметик має високу адгезію до бетону, скла, кераміки, природного каменю, деревини. Тому його достатньо широко застосовують у будівництві крім випадків, коли з'єднані елементи знаходяться під постійним тиском води.
Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 3437; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |