Типи та еволюція економічних систем

Зміна зовнішнього вигляду об’єкта.Можна за допомогою параметрів у групі Изменитьна вкладці Формат.

Редагування об’єктів

Відміна прив’язаності до тексту.Клацнути на об’єкті, щоб його виділити. На вкладці Формат в групі команд Упорядочить клацніть на кнопці Обтекание текстом і у відкритому меню вибрати команду Дополнительные параметры разметки.Відкрити вкладку Положениерисунка. Встановіть перемикач в групі параметрів По горизонтали в позицію Положение. В розкриваю чому списку Правее вибрати значення Страница. Вставити перемикач в групі параметрів По вертикали в позицію Положение. В списку що розкривається Ниже вибрати значення Страница.

Розміщення тексту і об’єктів

Текст навколо об’єкта. Існує сім варіантів розміщення об’єкта в тексті документа та здійснюється за командою Разметка страницы - Формат – Обтекание текстом:

· В тексте

· Вокруг рамки

· По контуру

· За текстом

· Перед текстом

· Сверху и снизу

· Сквозное

· Изменить контур обтекания

· Дополнительные параметры разметки

Щоб розмістити малюнок у визначеному місці, необхідно використати кнопку Положение, що знаходиться на вкладці Формат в групі команд Упорядочить.

Зміна розміру об’єкта. Клацнути на об’єкті, щоб його виділити. Натиснути і утримати клавішу <Shift>, клацнути на будь – якому з кутів маркеру і перемістити його в потрібному напрямку, щоб збільшити чи зменшити малюнок. Відпустити клавішу <Shift>.

Вирізування об’єкта. Виділити його і на вкладці Формат клацнути на кнопці Размер та у відкритому меню клацнути на кнопці Обрезка.

Обертання об’єкта. Необхідно скористатися меню Поветнуть в групі параметрів Упорядочить та вибрати різні варіанти обертання об’єкта.

Робота з декількома об’єктами. При добавленні декількох об’єктів вони накладаються один на одного. Змінити можна це можна з допомогою кнопок На передний план і На задний план, які знаходяться в групі параметрів Упорядочить. Для вирівнювання об’єктів в тексті можна за допомогою кнопки Выровнять в групі команд Упорядочить та з меню вибрати необхідний параметр.

Людству відомі різні економічні системи, які сформувалися у процесі тривалого історичного розвитку. їх можна класифікувати за відповідними критеріями. Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економічних систем за двома ознаками:

· за формою власності на засоби виробництва;

· за способом управління господарською діяльністю.

На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем: традиційну, ринкову, командну, змішану.

Традиційна економічна система панувала в минулому, і зараз деякі її риси властиві слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси значний вплив справляють освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення. У сучасних умовах країни з традиційною економікою потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірно активного перерозподілу національного доходу державою.

Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб'єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. Всі макро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціно­утворення, створення доходів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Втручання держави в економічні процеси мінімальне і виважене. Усі економічні рішення приймаються ринковими суб'єктами самостійно на свій страх і ризик.

Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала приблизно до першої третини XX ст.

Командна економічна система базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства, жорсткому, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, відсутності реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. їй притаманні висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний роз­поділ результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до ефективної пращ, хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживання) тощо. Усе це ознаки недо­статньої життєздатності командної системи, які закономірно призвели її до кризи, а потім і розпаду.

Командна економіка існувала у колишньому Радянському Союзі та соціалістичних країнах Східної Європи й Азії.

Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн і характеризується такими рисами:

1) високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої ринкової інфраструктури суспільства;

2) різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб'єктів (приватних, колективних, корпоративних, державних);

3) оптимальним поєднанням ринкового механізму з державними методами регулюванням економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного;

4) орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні й приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення тощо.

Дослідження закономірностей і ступенів розвитку суспільства є винятково важливою проблемою для науки та суспільної практики. Без цього не можна зрозуміти складні соціально-економічні процеси руху людства до вершин цивілізації.

Вчені-економісти минулого і сучасності по-різному трактують сутність та особливості історичного розвитку суспільства. Найбільшого поширення набули формаційний і цивілізаційний підходи до розуміння періодізації процесу економічного розвитку людського суспільства.

4.4. Економічні моделі.

Американська модель є найчистішим різновидом вільного підприємництва. Основу американської моделі становить система всілякого заохочення підприємництва. Моделі економічних систем ринкової економіки досягнення особистого успіху, збагачення найактивнішої частини населення. Групам населення з низькими доходами забезпечено прийнятний рівень життя завдяки частковим пільгам і допомо­гам. Завдання соціальної рівності тут узагалі не ставлять. Держав­не втручання в економіку є неглибоким і охоплює питання щодо визначення правил гри на ринку, підтримання стабільної кон'юнктури й економічної рівноваги та перерозподілу доходів через податковий механізм тощо.

Ця модель ринкової економіки високоефективна, коли вона формується за таких умов. По-перше, населення зростає по­вільно, що дає змогу поступово і без обмежень нагромаджувати капітал, нарощувати промислове виробництво, підвищувати продуктивність праці у промисловості, а через запровадження нових технологій — і в сільському господарстві; населення може мігрувати з сільського господарства у промисловість. По-друге, країна досягає стадії масового споживання, коли найвищим пріоритетом стає задоволення індивідуальних потреб споживача, зокрема в товарах тривалого користування, предметах розкоші тощо. Це передбачає наявність великої кількості підприємств, здатних задовольняти різні смаки й запити, а також зацікавлених у цьому.

Японська модель є різновидом узгодженого вільного підприємництва. Її характеризує значне втручання держави в господарське життя з метою створення такого макроекономічного середовища, в якому прогресивні галузі зростають найшвидше. Розвиток економіки підпорядкований загальним національним завданням. Вирішенням соціальних завдань здебільшого займаються корпорації. Цій моделі притаманне певне відставання темпів зростання зарплатні порівняно зі зростанням продуктивності праці. Завдяки цьому досягають зниження його виробництва і підвищення конкурентоспроможності на світових ринках. Спеціальних перешкод, що стримують майнове розшарування населення, немає, проте розрив у рівнях доходів між 10% найбагатшого населення і 10% найбіднішого помітно менший, ніж в інших країнах. Така модель ринкової економіки можлива лише за винятково високого розвитку національної свідомості, пріоритету інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні матеріальні жертви задля процвітання країни. У цій моделі законодавча і виконавча влада чітко не розмежовані, не протистоять одна одній, а, отже, законодавство й управління ліпше узгоджені. Схема консультацій різних сил, зокрема узгодження інтересів уряду, бізнесу і праці, добре відпрацьована, і її чітко дотримуються. В країні є компетентна, віддана національній справі керівна еліта.

Шведська модель є своєрідним поєднанням ринкової економіки і соціалістичної ідеології, її часто називають розподільним соціалізмом. Головний принцип цієї моделі полягає в розмежуванні двох економічних функцій: створення багатства і його розподілу. Першу функцію виконує в конкурентній ринковій економіці приватний сектор, другу - уряд, який намагається усунути наявні, на його погляд, несправедливості через розподіл доходів. Забезпечення доступності освіти, охорони здоров'я, щедре страхування на випадок безробіття та пенсії у старості. Зрозуміло, що це можливе лише в умовах високих ставок оподаткування

Однак, шведську громадськість непокоять високі податки, громіздкий бюрократичний апарат, що збільшує витрати і знижує конкурентоспроможність на світових ринках. Чимало фахівців вважають, що зрівнювання матеріального стано­вища людей через перерозподіл доходів уповільнило економічний розвиток цієї країни. Все це ставить перед цією моделлю ринкової економіки головне питання: чи можливий сталий прогрес економіки в умовах руху суспільства до соціальної та економічної рівності? Прийнятність розподільного соціалізму для інших націй залежить від їхньої здатності вирішити це питання.

Німецька - система управління національною еконо­мікою з активним використанням ринкових регуляторів (насамперед конкуренції) і створенням на державному рівні ефективної системи соціального захисту громадян країни.

Східноазійська - державне управління та координація соціально-економічного розвитку країни відбувається шляхом активних комплексних заходів з метою надання потужних імпульсів промисловому зростанню; державне втручання в ринкові відносини підпорядковане інтересам конкуренції на внутрішніх і зовнішніх ринках.

4.5. Формаційний та цивілізаційний підходи до періодизації суспільного розвитку.

Вчені-економісти минулого і сучасності по-різному трактують сутність та особливості історичного розвитку суспільства. Найбільшого поширення набули формаційний і цивілізаційний підходи до розуміння періодізації процесу економічного розвитку людського суспільства.

Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства — соціально-економічну формацію. Основоположним економічним ядром кожного способу виробництва, а відповідно і формації, є панівна форма власності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами виробництва.

Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим:

— первіснообщинний;

— рабовласницький;

— феодальний;

— капіталістичний;

— комуністичний.

Формаційний підхід виходить із того, що вирішальна роль у суспільному розвитку належить процесу виробництва, відносинам власності, а його головною рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами й виробничими відносинами і загострення класової боротьби в суспільстві.

Однак у сучасних умовах формаційний підхід при визнанні певних його положень вважають методологічно недостатнім і справедливо піддається критичному аналізу.

По-перше, п'ятиланкова періодизація розвитку суспільства не має всеохоплюючого значення. Вона більш-менш прийнятна в основному для країн Західної Європи, але не відображає повною мірою своєрідності розвитку азійського способу виробництва, еволюції цивілізацій Китаю, Індії, а також не висвітлює особливостей історичного розвитку Росії, України.

По-друге, формаційний підхід не розкриває багатоваріантності життя, збіднює історію людського суспільства, зводячи її в основному до одного фактора — розвитку матеріального виробництва, практично не враховує ролі соціокультурного та інших неекономічних факторів у розвитку суспільства (національних, релігійних, етнічних, ментальних тощо).

По-третє, уявляючи історію розвитку людства як процес "революційного" руйнування старого способу виробництва і заміни його новим, формаційний підхід, таким чином, припускає певну перервність (дискретність) природно-історичного процесу.

По-четверте, формаційний підхід надмірно абсолютизує класову конфронтаційність між власниками і не власниками, між роботодавцями і найманими працівниками.

На потребу глибшого наукового пізнання закономірностей розвитку суспільства світова суспільна наука розробила і широко використовує цивілізаційний підхід щодо пізнання історії розвитку людства.

Цивілізація — історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою людей.

Цивілізаційний підхід по-іншому визначає закономірні ступені розвитку економічних систем.

В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи:

1) багатовимірності аналізу економічних систем;

2) природної еволюційної поступовості історичного процесу;

3) відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи;

4) пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів;

5) посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку;

6) визнання світової історії як єдиного планетарного цілого.

Він зорієнтований не на особливості способу виробництва, а перш за все на цілісність людської цивілізації, домінуюче значення загальнолюдських цінностей, інтегрованість коленого суспільства у світову спільноту.

Найважливішою рисою цивілізації є її гуманістична спрямованість. Людина виступає не лише головним суб'єктом виробництва та цивілізації в цілому, але і їх безпосередньою метою, цільовою функцією (рис. 4.1).

Рис.4.1. Структура категорії "цивілізація'

Цивілізація — категорія історична, її рівень і сутність визначаються тими багатогранними соціально-економічними умовами, в яких відбувається життєдіяльність того чи іншого народу.

Американський економіст У. Ростоу висунув теорію "стадій росту", в якій виділив п'ять стадій економічного розвитку:

— традиційне суспільство;

— перехідне суспільство;

— стадія зрушення;

— стадія зрілості;

— стадія високого рівня масового споживання.

Інший американський вчений Л.Г. Морган виділяв три етапи в розвитку людської історії:

— епоха дикості (мисливське господарство);

— епоха варварства (скотарство);

— епоха цивілізації.

Епоха цивілізації, у свою чергу, класифікується поетапно у горизонтальному і вертикальному аспектах (рис. 4.2).

Рис.4.2. Еволюція цивілізації

Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодію неоднорідних за своїм змістом локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично визначені періоди.

Вертикальний аспект відбиває розвиток цивілізації у широкому розумінні цього слова: історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого — вищого. Йому притаманна логіка всесвітнього суспільно-історичного прогресу людства.

Перехід від одного ступеня зрілості цивілізації до іншого відбувається завдяки глибинним якісним змінам у продуктивних силах суспільства, зростанню продуктивності праці, підвищенню культури людини.

Сучасна зарубіжна економічна наука (Дж. Гелбрейт, А. Арон та ін.), використовуючи критерій "ступінь індустріального розвитку суспільства", виділяє три стадії індустріальної цивілізації:

— доіндустріальне (аграрне) суспільство;

— індустріальне суспільство;

Дата добавления: 2014-01-04