Експеримент

Кн. 2. - С. 202.

Наукову основу

Його на

Основу експерименту,

До P. X. розробив

Основи експериментального

Методом, а синтезом

Його не окремим

Метод. -

Дехто із дослідників

навіть вважає

кількох ІНШИХ і

отавну в принципі, абсолютно слушною назвати не можна. Природний експеримент,

якщо йдеться про звичайний розвиток подій і нема нічийого свідомого

і цілеспрямованого втручання в ці події, справді є спостереженням.

Однак якщо хтось (не обов'язково дослідник) втручається в події, вносить у

них якісь зміни, то маємо всі підстави говорити про експериментальну ситуацію,

фіксація розвитку якої є експериментом, оскільки експеримент як

метод збору інформації - це не стільки штучне втручання в життя,

скільки фіксація наслідків такого втручання.

Початок експериментальної методики відносять

до 1843 p., коли Дж. С. Міль у книжці «Система

логіки» розробив чотири схеми доведення

причинових зв'язків: єдиної відмінності, супутніх

змін, єдиної подібності, залишків (на них ми зупинимося

далі). Відтоді експеримент став повноправним,

а часто й головним науковим методом збору інформації

у природничих науках. Сам Дж. С. Міль, а

за ним і О. Конт, Е. Дюркгайм, М. Вебер заперечу-

цали можливість вивчати суспільні явища за допомогою

експерименту. На їхню думку, суспільне

життя настільки складне, що неможливо виявити

пилив якогось чинника чи однозначно інтерпретувати

поведінку людських спільнот.

Правда, ще 1814 р. французький фізик і математик

П. Лаплас у праці «Філософський дослід ймовірності» висловив

ідею про можливість застосувати експеримент у суспільних науках. Вони

аналізу ще в IV ст.

Аристотель. За дві

тисячі років, у

XVII ст., англійський

філософ Френ-

сис Бекон ґрунтовно

вибудував логічну

а Ґалілео

Ґалілей вперше поставив

1 Див. напр.: Методьі сбора информации в социологических исследованиях.

полягала в тому, щоб до вивчення суспільства застосовувати вибірку,

паралельні контрольні групи. П. Лаплас вважав, що в кількісному описі

суспільства можна використовувати соціальний експеримент як спосіб

соціального пізнання1. Усе ж повноправним соціологічним методом

експеримент став лише в 20-ті роки XX ст., коли Е. Мейо проводив досліди,

пов'язані з підвищенням продуктивності праці. Що ж до радянської

соціології, то її представники аж до кінця 80-х років XX ст. заперечували

можливість застосовувати експеримент до вивчення суспільних явищл

Подібне ставлення призвело до того, що й сьогодні експериментальних соціологічних

досліджень проводять надто мало.

Попри деякі відмінності, більшість авторів

вважає, що основними ознаками соціального експерименту

є: «1) втручання в систему об'єктивної

реальності; 2) планомірне введення відносно ізольованого

експериментального чинника, його варіація,

можлива комбінація з іншими чинниками;

3) планомірний контроль за всіма суттєвими

детермінованими чинниками; 4) ефекти змін залежних

змінних мають бути виміряні й

однозначно зведені до впливу незалежних змінних

(експериментального чинника)»3.

У суспільному житті допустимі лише такі зміни,

які не порушують його функціювання загалом,

не утискують моральних та матеріальних інтересів людей. Відповідно, «екс-.

периментально можуть бути вивчені, по-перше, лише ті об'єкти, експериментальне

управління якими не призведе до порушень функціювання

певної... системи діяльності й поведінки людей; по-друге, ті об'єкти, які у

разі негативних результатів зазнають мінімальних втрат»4.

У всіх інших випадках, вивчаючи вплив певних чинників на соціальне

явище, соціолог може вдаватися до експерименту - «способу одержання

інформації про причиново-наслідкові зв'язки між показниками

функціювання, діяльності, поведінки соціального об'єкта і певних*

керованих і контрольованих чинників, які на нього впливають»5.

Згідно із загальною логікою експерименту дослідник вибирає або

формує експериментальну групу (або групи), якось впливає на неї і простежує

зміни характеристик, які його цікавлять. Тут важливим є вибір або фор-

[ Див про це: Гречихин В. Лекции по методике... - С. 163-164.

Див.: Методи сбора информации в социологических исследованиях. - Кн. 2. - С. 193.

3 Гоечихин В. Лекции по методике... - С. 166.

Дата добавления: 2014-01-04