Соціальний статус та соціальна роль особи

Соціальний статус особи - це певне місце людини, особи в суспільній ієрархії, обумовлене її походженням, професією, віком, статтю, сімейним становищем. У статусі фактично фіксується той набір конкретних дій, що їх здійснює людина в конкретних видах взаємодії і тих умовах, правах, що надаються для здійснення діяльності. Та через те, що кожна людина охоплена не одним соціальним зв'язком і здійснює різні соціальні функції має і одночасно багато соціальних статусів. Так, сучасна людина може мати одночасно статуси людини, громадянина будь-якої держави, студента, члена сім'ї, члена якоїсь неформальної групи, члена політичної партії тощо. Відрізняють пропоновані або природні статуси (національність, соціальне походження, місце народження) і набуті або досягнуті статуси (освіта, професія, кваліфікація тощо).

Ієрархія соціальних статусів фіксується поняттям престижу, що відображає значущість у суспільстві або соціальній спільності, верстві, групі людей, які займають ту чи іншу позицію. Престижним може бути професія, посада, види діяльності та ін. Престиж виступає збудником бажань, намірів, дій людини, а престиж оцінки - регуляторами поведінки людей, що визначають професійну зайнятість, соціальні переміщення, структуру споживання тощо. Вся сукупність соціальних статусів, якими володіє конкретна людина, істотно впливає і на її особистий статус, що характеризує становище людини в первинному осередку суспільства залежно від того, як оцінюється людина. Проте в особистому статусі знаходимо відбиток особистих рис конкретної людини, її авторитет, тобто ступінь визнання спільністю людей особистих і ділових якостей. У межах будь-якого соціального статусу людина може себе реалізувати, проявити як із позитивного боку в будь-якій соціальній діяльності, так і з негативного, в негативній діяльності.

особистості триває і в середньому і в похилому віці, (снують певні відмінності між соціалізацією дітей та дорослих.

1. Соціалізація дорослих виражається головним чином у зміні їх
зовнішньої поведінки, в той час, як дитяча соціалізація формує базові
цінності.

2. Дорослі можуть оцінювати цінності, а діти лише засвоювати.

3. Соціалізація дорослих спрямована на те щоб допомогти індивіду
оволодіти певними навичками, а соціалізація дітей формує головним
чином мотивацію поведінки.

Інститути, окремі люди та групи, які сприяють соціалізації, називають агентами соціалізації. їх поділяють на:

1 - агентів первинної соціалізації - батьки, брати, сестри, родичі,
однолітки, вчителі.

2 - агентів вторинної соціалізації - армія, церква, засоби масової
інформації, політичні партії тощо.

У процесі соціалізації виділяють два етапи: соціальну адаптацію та соціальну інтеріоризацію. Адаптація означає пристосування індивіда до соціальних норм, соціальних спільностей, прошарків, груп. Індивід не може здійснити потребу проявити себе як особистість, раніше, ніж засвоїть діючі у групі (суспільстві) норми І оволодіє тими засобами діяльності, якими володіють інші члени групи. Інтеріоризація (з лат. внутрішній) - це процес формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє „Я" особистості. Результатом інтеріоризації є індивідуальність особистості.

Дата добавления: 2014-01-04