Тема: „Економічна теорія: предмет і методи пізнання”

Лекція 1.

План.

1. Предмет економічної теорії.

2. Функції еко­номічної теорії.

3. Економічні закони та їх класифікація.

Вивчення кожної науки починається з визначен­ня її предмета, тобто того кола питань, які во­на досліджує, з'ясування цілей, які вона переслі­дує, і методів, які використовує. Отже, головним завданням даної теми є визначення:

а) предмета курсу «Основи економічної теорії»;

б) цілей і функцій даної науки;

в) загальних методів економічних досліджень.

Вперше поняття «економіка» ввів грецький мислитель Аристотель (III ст. до н. є.). Описуючи організацію господарства в маєтку рабовлас­ника, він фактично обґрунтував суть економіки як науки про домашнє господарство: грецьке „ойкос” означає дім, господарство, „номос” — вчення, закон. Проте економіка як наука, як систематизоване знання про суть господарської діяльності виникла лише в XVII—XVIII ст., тобто в період становлення капіталізму.

Щоб з'ясувати предмет даної науки, необхід­но розкрити суть принаймні двох найважливіших категорій: «економіка» та «економічна теорія». При цьому слід зауважити, що теорія — це форма наукового пізнання, яке дає уявлення про певну об'єктивну дійсність як цілісну систему. Отже, економічна теорія має бути наукою про

економіку як цілісну систему, в якій усе пов'язане, взаємозумовлене й субординоване.

В економічній літературі даються різні тлумачення поняття економіки як науки. Нагадаємо деякі найвідоміші з них:

економіка — наука про виробничу діяльність та обмін її результатами між людьми;

економіка вивчає рух економічного життя — тенденції в розвитку цін, виробництва, безробіття тощо. У міру вивчення цих явищ вона допомагає виробити політику, реалізуючи яку уряд може впливати на економічне життя;

економіка — наука вибору. Вона вивчає, як люди виби­рають спосіб використання обмежених виробничих ресурсів (землі, праці, обладнання, технічних знань) для виготовлення різних товарів і розподілу їх між різними членами суспільства;

економіка вивчає, яким чином людина здійснює орга­нізацію виробництва і споживання;

економіка вивчає гроші, капітал, його форми й багатство.

Жодне визначення не можна відхилити, оскільки у кожному з них відбивається певна сторона економічних відносин, хоч і не охоплюється повністю вся система. Водночас усі вони свідчать про те, що економіка безпосередньо пов'язана з вироб­ництвом, зі створенням матеріальних і духовних благ.

В основі розвитку людського суспільства лежить ма­теріальне виробництво, створення матеріальних благ. Щоб жити, люди повинні мати їжу, одяг, житло тощо. Щоб мати такі матеріальні блага, вони повинні їх виробляти. Тому першим історичним актом людини є виробництво засобів, необхідних для задоволення її життєвих потреб. Виробництво матеріаль­них благ у кожній суспільно-економічній формації має свої специфічні особливості, відбувається за допомогою різних зна­рядь праці тощо. Водночас йому властиві й деякі спільні риси. Так, у межах будь-якого способу виробництва здійснюється взаємодія людини з природою, в якій суб'єктом є людство, а об'єктом — природа. У процесі цієї взаємодії людина видозмі­нює речовину природи і пристосовує її для задоволення своїх потреб. Така взаємодія означає процес праці, що включає три основні моменти:

Праця — це свідома, доцільна діяльність людей, в процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередкову­ють, регулюють і контролюють обмін речовин між собою і водночас змінюють власну природу. При цьому людина дося­гає і своєї свідомої мети, що визначає спосіб і характер її дій і якій вона підкоряє свою волю. Цим праця людини відрізня­ється від інстинктивних дій і операцій тварин.

Предмети праці — це речовина природи, на яку людина діє у процесі праці, піддаючи ЇЇ обробці. Предмети праці бувають двох видів: 1) дані самою природою (наприклад, риба, яку ловлять; дерево, яке рубають); 2) ті, які підлягають поперед­ній обробці (наприклад, видобута руда на металургійному за­воді). Такий предмет праці називають сирим матеріалом, си­ровиною.

Засоби праці — це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці. Вирішальна роль серед них належить механічним засобам праці (машини, устаткування), які є кіс­тковою та мускульною системою виробництва і ознакою кож­ної епохи суспільного виробництва. З моменту виготовлення засобів праці починається власне людська праця.

До засобів праці також належать усі матеріальні умови процесу праці — робочі будівлі, канали, дороги тощо. Загаль­ним засобом праці є земля. Крім мускульної системи вироб­ництва, слід виділяти й судинну систему, яка включає труби, бочки, посудини тощо. Залежно від функцій, які виконуються в процесі праці, певна річ може виступати і предметом, і засо­бом праці. Так, функціонуючий токарний верстат належить до засобів праці, а той, що перебуває у ремонті, — до предметів праці.

Якщо розглядати загальну для всіх суспільно-економічних формацій структуру продуктивних сил, то до їх складу входять засоби виробницт­ва і люди, які володіють виробничим досвідом і приводять у рух засоби виробництва. Основною продуктивною силою є людина. Предмети праці входять до складу продуктивних сил тією мірою, якою вони йдуть на продуктивне споживання і використовуються як джерела енергії. До структури продук­тивних сил в усіх формаціях належать також використову­вані людьми сили природи: вітер, сонце тощо.

В сучасних умовах до складу продуктивних сил включа­ють також науку (як специфічну продуктивну силу), форми і методи організації виробництва. Окремим елементом продук­тивних сил стає інформація.

У результаті постійно поновлюваного процесу взаємодії усіх елементів продуктивних сил вони перебувають між собою у діалектичній єдності, кількісній та якісній функціональній за­лежності. Між ними існують суперечності, які розв'язуються відносно незалежно від виробничих відносин. Системі про­дуктивних сил властиві свої внутрішні закони розвитку. Та­кими, зокрема, є закони переміщення функцій від особистих до матеріальних факторів виробництва, або закони виперед­жаючого зростання обсягу уречевленої праці в структурі су­купної праці, відповідності живої й уречевленої праці, перемі­ни праці, зростання продуктивності праці та ін. Дія цих зако­нів, пронизана внутрішніми суперечностями, зумовлює зміни в розвитку продуктивних сил, якісні зрушення в їх змісті. Продуктивні сили виражають відношення людини до приро­ди, процес праці, спільний для всіх суспільних способів ви­робництва.

Отже, продуктивні сили — це фактори, які забезпечують перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростан­ня продуктивності суспільної праці. Продуктивні сили, складаються з двох основних частин: засобів вироб­ництва і трудових ресурсів, які приводять їх у рух, тобто використовують для створення матеріальних і духовних благ. Продуктивні сили виражають відносини «людина — природа». Ці відносини вивчаються природничими й технічними науками.

Виробничі відносини — це суспільна форма розвитку продуктивних сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і ду­ховних благ. Такою ж суспільною формою є й відносини влас­ності. Дана система відносин найповніше відбиває соціальну сто­рону економіки, тобто її соціальні засади. Вона показує:

· хто володіє економічною владою, тобто привласнює засоби виробництва — вирішальні умови господарської діяль­ності;

· як, за яких суспільних умов і скільки трудівник працює на себе та на інших членів суспільства;

· кому дістаються продукти праці виробника, тобто хто привласнює результати виробництва.

Виникає питання: у чому їх подібність і відмінність, який економічний статус кожної з цих категорій?

У процесі виробництва здійснюється привласнення двох ви­дів: 1) предметів природи через процес праці; 2) засобів вироб­ництва, робочої сили, предметів споживання і послуг через сус­пільну форму. Привласнення другого типу, яке має місце між людьми в усіх сферах суспільного відтворення (в безпосеред­ньому виробництві, розподілі, обміні, споживанні), становить відносини власності. В сучасних умовах об’єктом привласнення стає також інтелектуальна власність — патенти, ліцензії, «ноу-хау» тощо. Тому власність — це економічні відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг, об'єктів інтелектуальної власності в усіх сферах суспільного відтворення. Визначальни­ми серед них є відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, або відносини власності на засоби вироб­ництва. Вони становлять основу виробничих відносин, форму­ють їхній тип.

Продуктивні сили і виробничі відносини в їх діалектичній єдності та взаємодії становлять суспільний спосіб виробницт­ва. Продуктивні сили відіграють визначальну роль, є його ре­човим змістом, виробничі відносини — суспільною формою. Розвиваючись більш динамічно (під впливом потреб, інтере­сів людей, внутрішніх суперечностей продуктивних сил та їх матеріально-речової форми тощо), продуктивні сили поступо­во вступають у все більшу суперечність з виробничими відно­синами. Останні спочатку є формою їх розвитку, а згодом перетворюються на гальмо зростання продуктивних сил, пере­стають відповідати їхньому рівню і характеру розвитку. Внас­лідок цього між двома сторонами суспільного способу вироб­ництва виникає конфлікт, що з економічного погляду зумов­лює настання епохи соціальних революцій.

Оскільки виробничі відносини менш активні порівняно з продуктивними силами, то вони у межах того чи іншого сус­пільного способу виробництва прагнуть пристосовуватися до рівня й характеру їх розвитку. Це знаходить свій вияв у ево­люції форм власності. Так, на зміну індивідуальній капіталіс­тичній власності, що переважала на початкових етапах ро­звитку буржуазного суспільства, прийшла акціонерна, її діа­лектично заперечує державна форма капіталістичної власності.

Економічна система - це сукупність усіх видів економічної ді­яльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на вироб­ництво, обмін, розподіл і споживання товарів та послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.

Основними елементами економічної системи, її підсисте­мами є: 1) продуктивні сили; 2) техніко-економічні відноси­ни; 3) виробничі відносини, або відносини власності (еконо­мічний аспект).

Найскладніша підсистема економічної системи — вироб­ничі відносини, або відносини власності в економічному ро­зумінні цього поняття. їх окремими елементами є відносини між людьми у сфері безпосереднього виробництва, в обміні, розподілі та споживанні. Домінують відносини у сфері безпо­середнього виробництва. Якщо розглядати відносини власності, то їх елементами є відносини між людьми з приводу привлас­нення: а) робочої сили; б) засобів виробництва; в) досягнень науки, насамперед у формі патентів, ліцензій, інших видів інтелектуальної власності; г) інформації; ґ) результатів впро­вадження найпередовіших форм і методів організації вироб­ництва; д) послуг тощо.

Раціональне співвідношення між окремими підсистемами, між їх елементами найбільшою мірою залежить від госпо­дарського механізму, який є, по-перше, механізмом викорис­тання економічних законів; по-друге, механізмом розв'язання суперечностей економічної системи; по-третє, функцією реалі­зації відносин власності і, по-четверте, механізмом узгоджен­ня економічних інтересів. Виходячи з цього, предметом еконо­мічної теорії можна вважати вивчення економічної системи, законів її розвитку та функціонування. Таке визначення ще більше об'єднує західну економічну думку і політичну еконо­мію. Тому не дивно, що П.Самуельсон називав предметом політичної економії економічні системи.

Вивчення соціально-економічних відносин має надзвичайно важливе значення, тому що ми при цьому дізнаємося, чи підпорядкована економічна діяльність інтересам народу, на­скільки соціально справедливий даний соціально-економічний лад тощо.

У господарстві кожної країни є також відносини, що вини­кають у процесі обміну засобами виробництва, трудової діяль­ності, кооперації праці, фінансових ресурсів тощо. Ці еконо­мічні відносини стосуються організації виробництва, тому їх називають організаційно-економічними, які охоплюють весь господарський механізм, за до­помогою якого здійснюється управління народним господар­ством.

В сукупності організаційно-економічних відносин розрізня­ють:

Конкретно-економічні відносини — це господарський меха­нізм окремих галузей (промисловості, будівництва, сільського господарства тощо). У кожній з них він має свої особливості і вивчається безпосередньо конкретно-економічними науками.

Загальні організаційно-економічні відносини — сукупність форм і методів господарювання, властивих усім галузям на­родного господарства, тобто економіці у цілому (ринкова система організації виробництва, підприєм­ництво, маркетинг, фінанси й кредит тощо). Загальногоспо­дарські відносини не можуть бути охоплені окремими конкретно-економічними дисциплінами. Вони вивчаються нау­кою, яка називається економічною теорією.

Таким чином, економічна теорія ви­вчає:

Соціально-економічні відносини — це ті відносини, які виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну й спожи­вання матеріальних і духовних благ. Їхню основу, ядро становлять відносини власності на засоби виробництва і виготов­лений продукт.

Загальні організаційно-економічні відносини являють со­бою певну систему господарського механізму, а саме систему форм і методів суспільної організації і регулювання народного господарства.

Завдання економічної теорії - з'ясувати існуючі тут причинно-наслідкові зв'язки, закони й закономірності, які характеризують функціонування цих відно­син як цілісної, логічно зумовленої економічної системи.

Головна мета, а отже, і функція еко­номічної теорії полягає в тому, щоб дати відповідь на кардинальні еконо­мічні питання, які цікавлять усіх членів суспільства, зокрема: що собою представляє ринкова економіка, як вона функціонує, чим обумовлюються притаманні їй підне­сення й спади національного виробництва, інфляція і без­робіття, які заходи впливають на рівні споживання та інвести­цій, на курси гривні і торговельні баланси, заробітну плату і ціни, в чому полягає суть монетарної і фіскальної політик, яким має бути обсяг грошової маси в обігу, як формується бюджет, процентна ставка, що таке державний борг та ін.?

Ділових і підприємливих людей хвилюють питання: в яких межах і формах провадитиметься подальше законодавче за­безпечення і державне регулювання підприємницької діяль­ності, які основні принципи цієї форми господарювання та найважливіші чинники, що визначають логіку її функціону­вання?

Не байдужі людям і проблеми міжнародного характеру; їх, зокрема, цікавить: який рівень життя в інших країнах світу, чим пояснюється існуюча тут різниця; яка господарська система краща, тобто забезпечує більший ефект і краще слугує лю­дині; що являє собою, наприклад, «шведська модель суспіль­ного розвитку»; для чого здійснюється економічна інтеграція в західноєвропейських країнах тощо.

Сьогодні в Україні також постає чимало питань, що сто­суються економічних відносин між суверенними державами, структурної перебудови економіки, інтеграції України в світове господарство й багато інших.

Переконливо відповісти на такі запитання неможливо без глибокого й системного вивчення економічної теорії.

Функції економічної теорії:

1. Пізнавальна функція - формування на­укового економічного мислення. Суть її полягає в тому, щоб глибоко і всебічно вивчати виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ і послуг протягом усієї історії людського суспільства, виявляти закони й тенденції еконо­мічного прогресу.

Приклад. Не будучи спеціалістом, скажімо, у галузі чорної металургії, людина не стане розмірковувати про якість різних марок сталі або про переваги конверторного способу ви­плавки металу. Інша справа — економіка. Тут кожний з дитинства щось пізнає й постійно розширює свій кругозір. У результаті формується те, що називається буденним еконо­мічним мисленням. Така форма мислення не є науковою. Вона ґрунтується на окремих поверхових і однобічних відомостях про економіку.

2.Практич­ну функція - розробка принципів і методів раціонального господарювання, науковому обґрунтуванні економічної політики держави. Вчені безпосередньо бе­руть участь у визначенні економічної стратегії — довго­строкової господарської політики суспільства.

Крім цього, вивчення курсу „Основи економічної теорії” допомагає майбутнім спеціалістам краще й ефективніше реалізувати свою спеціальність. Адже незаперечним фактом є те, що економічна сторона в діяльності кожного фахівця відіграє неабияку роль. Оволодівши економічною теорією, сту­дент краще орієнтуватиметься в економічному житті, у виборі місця майбутньої роботи, зможе повніше реалізувати свої здібності, набуті знання, ефективніше використати їх у своїх інтересах.

3. Методологічна функція економічної теорії означає, що дана наука ви­ступає теоретичною основою кон­кретно-економічних наук, тобто роз­робляє загальні методологічні принципи, без яких не можна обійтися при проведенні скільки-небудь ґрунтовного кон­кретно-економічного аналізу. Наприклад, економічна теорія формулює загальні принципи маркетингової діяльності під­приємств, які можуть бути використані в багатьох галузях, приміром, при організації маркетингу туризму тощо.

Щоб одержати об'єктивні дані, необхідно проаналізувати величезну кількість статистичних даних, які всебічно характе­ризували б те чи інше економічне явище і дали б можливість зробити справді об'єктивні узагальнення й висновки, а отже, й сформулювати окремі економічні категорії та економічні за­кони.

Вивчення економічної теорії головним чином і зводиться до пізнання економічних законів і категорій, які виражають глибинну суть конкретної, завжди визначеної економічної си­стеми.

Економічні категорії — це узагаль­нюючі поняття, які виражають сут­тєві сторони економічних явищ і процесів. Економічна категорія виражає окремі сто­рони економічних відносин, а в сукупності вони характе­ризують економічний лад суспільства в цілому.

Приклад. Щоб розкрити суть ринкової економіки, необхідно глибоко оволодіти цілою системою економічних категорій, починаючи з товару, грошей, вартості, ціни і кінчаючи маркетингом і ме­неджментом.

Економічний закон — це стійкий, істотний, причинно-наслідковий зв'язок і взаємозалежність явищ і про­цесів економічного життя.

Якщо економічна категорія ви­ражає який-небудь один момент або одну сторону еконо­мічних відносин, суть одного явища, то економічні закони розкривають взаємозв'язок, внутрішню залежність кількох або багатьох одно порядкових явищ. Крім того, в категоріях фіксу­ється статичний стан, а в законах—динаміка, процеси руху й розвитку економічного життя. Пізнання економічних законів дає змогу визначити основні тенденції економічного розвитку суспільства, передбачити його перспективу.

Особливості економічних законів:

· вони мають сутнісний характер;

· виявляються через прак­тичну діяльність людей, що нерідко опосередковується політичними, ідеологічними та іншими відносинами, які часто протидіють «природно-історичному» розвитку суспільного ви­робництва.

Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктив­ний характер. Проте вони істотно відрізняються від законів природи, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей — у виробництві, роз­поділі, обміні чи споживанні. Крім цього, економічні закони, на відміну від законів природи, діють не вічно. Більшість із них має тимчасовий, минущий характер.

Держава не може скасувати об'єктивні економічні закони, але може створювати передумови для розвитку об'єктивних законів, змінюючи умови. Це досягається, по-перше, вдоско­наленням права власності, господарського механізму; по-друге, за допомогою державного управління. Отже, економічні зако­ни не залежать від свідомості людей, але залежать від їх сві­домої діяльності.

Економічні закони тісно між собою пов'язані. Тому, щоб зрозуміти суть того чи іншого закону, необхідно роз­глянути його місце і роль у системі законів.

Дата добавления: 2014-01-04