Скасування кріпосного права та інші реформи

Як уже зазначалося, у системі феодально-кріпосницького господарства Росії в 50-і рр. XIX ст. чітко визначилася кризова ситуація. Без скасування кріпосного права, без політичних і господарських реформ, які б розчистили шлях розвиткові товарно-ринкових відносин, які традиційно будемо іменувати капіталізмом, господарський механізм Росії працювати далі не міг.

Кризова ситуація у феодальній економіці Росії та України виявилась насамперед у занепаді дворянських господарств, що ґрунтувалися на малопродуктивній праці кріпосних рабів і рутинній техніці. Це, у свою чергу, призвело до посилення експлуатації кріпаків і розорення їхнього господарства, до майнового розшарування селян. Занепадали й поміщицькі мануфактури, не витримуючи конкуренції з підприємствами, на яких працювали вільнонаймані робітники.

У великих державах Європи та США вже давно утвердилися капіталістичні відносини, що принесли з собою небувале зростання продуктивних сил, передову техніку, широку і всебічну торгівлю. Росія також була втягнута у систему міждержавних торговельних відносин, але кріпосницькі порядки перешкоджали розвиватися ринковим стосункам у самій державі. Тому Росія катастрофічно відставала від оточуючого її світу. Цю гнилість і відсталість яскраво продемонструвала світові та російському суспільству Кримська війна, в якій Росія зазнала нищівної поразки. Микола І, не витримавши ганьби, отруївся. Царем став його син Олександр II, вихований у дусі лібералізму російським поетом Василем Жуковським.

Поразка у війні ще більше загострила суспільну ситуацію, особливо у прифронтових українських губерніях, де значно посилилась боротьба селян. Протягом 1856-1860 рр. в Україні відбулося близько 300 селянських заворушень, що свідчило про те, що «низи» вже не хотіли жити далі по-старому.

Намітилася і криза дворянської верхівки, котра зі свого боку не могла далі правити старими методами. Серед великих чиновників і багатьох поміщиків стали лунати голоси за скасування кріпосного права, звичайно, на користь панівним класам.

Значно посилився рух демократичної інтелігенції. На рішучу боротьбу проти кріпосного права виступив Т.Г. Шевченко. Він засуджував розмови про реформу і кликав до збройної боротьби за жадане визволення у вірші «Я не нездужаю нівроку».

У 1856 р. в Харкові виникло таємне товариство, що згодом діяло й у Києві. Його учасники кликали селян до повстання, за знищення кріпосництва і царизму, за встановлення в Росії республіки.

Царизм змушений був піти на скасування кріпосного права. Олександр II, виступаючи перед представниками дворянства, заявив, що краще звільнити згори, ніж чекати, доки скинуть знизу.

Після закінчення Кримської війни, у 60-70-х рр., царизм провів ряд реформ. Найзначнішою з них була селянська (аграрна) реформа, її готували протягом кількох років царські чиновники, поміщики і сам цар. 19 лютого 1861 р. Олександром II було підписано маніфест про реформу, а в березні його оголошено народу.

В основі царського маніфесту – сумбурної й заплутаної заяви – лежало проголошення особи селянина цілком вільною від волі поміщика. Проте, за «Положеннями» та «Додатковими правилами» і це право урізалося. Селянин ставав вільним не відразу, а поступово.

Протягом кількох років селяни перебували у залежності від поміщика: платили (замість панщини) оброк. Поміщики, як і раніше, залишалися власниками землі.

Селянам, з бажання поміщика, давали у користування наділи, за які вони мали платити викуп. Викупна ціна землі була вищою від її ринкової вартості. До того ж викупну операцію з селянами здійснювали не поміщики, а царський уряд, який, розрахувавшись із поміщиком, давав селянам розстрочку на 49 років. Це було безсоромне пограбування селян, тому що на суму вартості землі щорічно росли відсотки, і селяни з кожним роком платили все більше і більше. Викупні платежі були скасовані лише у 1907 р., але до цього часу селяни тільки в Україні виплатили 382 млн. крб.

У селян, котрі до реформи мали наділи, більші за розміри, визначені положеннями, «зайву» землю відрізали. Ці «відрізки» склали число у 1 млн. десятин землі на користь поміщиків. У «відрізки» входили, як правило, найкращі землі, а також луки, водопої, ліси. А селян виселяли на «пісочок», на віддалені від села клапті.

Викуп селянами землі па Півдні та Лівобережжі спочатку був необов’язковим для поміщика. Це означало, що селяни, як і раніше, брали у поміщика землю і платили за неї оброк. Тільки у 1883 р. викуп зробили обов’язковим.

На Правобережжі викуп був обов’язковим для поміщика відразу. Крім того, тут селянські наділи мали відповідати розмірам, зазначеним в інвентарній реформі 1848 р. До 1 вересня 1863 р. поміщики Правобережжя зобов’язані були повністю розрахуватися зі своїми колишніми кріпаками. Такі дії уряду пояснювалися тим, що на Правобережжі поміщики були, головним чином, поляки, і настроєний проти них царизм загравав з селянами-українцями, побоюючись польського визвольного руху та його впливу в Україні.

На Півдні України було багато селян, які брали так звані «дарчі наділи» – без викупу, безкоштовно. Але цей «дар» становив лише одну четверту цілого наділу, де «курці лапою не стати», – кепкували селяни.

Дворові селяни і прикріплені до мануфактур («фабричні») звільнялися в основному без землі. Ось чому в Україні понад 300 тис. ревізьких душ залишились майже зовсім без землі, а понад півтора мільйона – зі злиденними клаптями в 1-3 десятини.

Залишаючись тимчасово зобов’язаними, селяни продовжували ще довго платити оброк і відробляти панщину.

На селі після реформи 1861 р. запровадили нові органи управління – сільський сход на чолі зі старостою, волость на чолі із старшиною, волосний суд. Вони були під контролем місцевих поміщиків. Селянам заборонялося залишати надовго село без дозволу властей.

Після аграрної реформи російським царизмом у 1860-1870-х рр. проведено ряд інших суспільних реформ, основна мета яких полягала у підпорядкуванні старої державної машини новим порядкам.

У 1862 р. проведено фінансову реформу, що централізувала управління фінансами імперії в руках міністерства фінансів. Наступного року царем запроваджено новий університетський статут і відкрито доступ до освіти нижчим верствам населення.

У січні 1864 р. вийшло положення про організацію земств – органів місцевого самоуправління, що обиралися з представників дворян, міщан, купців і селян. Земства дбали про будівництво та утримання лікарень, шкіл, шляхів, церков. У державні справи вони не втручалися і цілком залежали від царської адміністрації. Але у справі поширення освіти й охорони здоров’я вони відіграли позитивну роль. Земські діячі дістали можливість займатися хоч і господарською, але все ж державною діяльністю.

У листопаді 1864 р. було реформовано суд. Віднині він став гласним, відкритим, єдиним для всіх станів, незалежним від губернської адміністрації, чого не було до реформи. До суду вводилися присяжні засідателі, які визначали винність чи невинність підсудного.

Згодом проведено також реформу міського самоуправління та військову реформу.

Таким чином, проведені в Росії (а відтак і в Україні) у 1860-1870-х роках реформи, і перш за все земельна реформа, свідчили, що Російська імперія стала на шлях прискореного капіталістичного розвитку.

Дата добавления: 2014-01-05