Знання

1. Чи може зла людина виховати доброю дитину? Доведіть.

2. Чому відсутність вільного часу для вихователя є найбільш пагубною?

3. У чому полягає двосторонність процесу виховання, чим вона різниться від аналогічної якості навчання?

4. У вирішенні конфліктів спрацьовує так званий «ефект пружини». Як ви його розумієте?

5. Що таке зона найближчого розвитку? Наведіть приклади, як вона враховується у вихованні.

6. З позиції взаємодії виховання з розвитком поясніть, чому підлітковий вік називають ще «важким» або некерованим. Скористуйтеся при цьому діаграмою розвитку дитини.

1. Визначення. Зміст виховання визначається відповідно до цілей останнього, бо саме вони показують, що треба виховувати. Відпрацьовуючи дефініцію виховання, ми спирались на три підходи до нього, кожен із яких диктував свою ціль: формування особистості, її соціалізацію та задоволення потреб дитини. Кожна з названих цілей не протистоїть іншим, а доповнює їх і потребує свого практичного втілення у виховній роботі. Кожна може бути покладена в основу побудови змістовної системи виховання. Однак, для практичного відпрацювання такої системи треба все ж обрати один провідний напрямок, тоді два інші будуть його доповнювати та конкретизувати. Це не зменшує їх значення у вихованні, а лише дає можливість систематизувати показану цілісність стосовно обраних параметрів.

Зважаючи на те, що однією з основних тенденцій розвитку сучасного суспільства зазначена його гуманізація (коли людина стає ціллю, а не засобом суспільного виробництва, тобто матеріальне і духовне виробництво служать задоволенню потреб людини, а не навпаки), у якості головного компонента ми обрали виховання як внутрішню потребу людини.

Нагадаємо, що підхід до виховання як до внутрішньої потреби дитини випливає з аналізу терміну «виховання». В його основі лежить те, що за хов ане, те, що може ви йти назовні, тобто потреба, або краще в російському (вос+питание) чи болгарському (вспитание=вскармливание) варіантах, які наголошують на потребу в багаторазовому харчуванні (питании) розуму, душі та тіла, що відбувається в процесі їх труда. Саме це і визначає основні складові виховання: розумове, естетичне, моральне, фізичне та трудове, що завжди діють у своїй єдності, бо конкретизують внутрішню цілісність «виховання».

розуму - розумове

- естетичне ВИ+ХОВАННЯ душі ТРУД - трудове (вос+питание)- моральне тіла - фізичне

Це значить, що кожен із напрямків виховної роботи має містити в собі задоволення інтелектуальних, естетичних, моральних, фізичних і трудових потреб дитини. Наприклад, екологічне (національне, правове, економічне тощо) виховання має давати певні знання, вчити мислити, вирішувати проблеми, бачити й творити красу, вчити працювати й цінувати результати труда інших, формувати гармонію душі та тіла, людини та природи, створювати умови для їх розвитку, підсилювати особистісний позитив тощо.

2.Напрямки виховної роботи теж визначаються потребами дитини, тільки їх ідентифікація відбувається внаслідок аналізу зовнішніх чинників педагогічної дійсності. Зважаючи на те, що процес і результат задоволення потреби становить собою культуру (як людини, так і суспільства) і спрямовує виховання на формування висококультурної особистості,ми створили полікультурну модель випускника школи, в основу якої поклали потреби, на задоволення яких слід спрямувати виховну роботу. Стрижневими утвореннями цієї моделі стали:

1) потреба в соціумі та спілкуванні, що приводить до формування комунікативної культури (близький соціум, безпосереднє спілкування), національної, громадянської, правової, ідейно-політичної культури (середній соціум), екологічної культури (дальній соціум);

2) потреба в пізнанні світу та себе в світі, процес і результат задоволення якої формує інтелектуальну культуру та культуру особистісного самовизначення;

3) потреба в здоровому способі життя, що веде до формування фізичної та валеологічної культури;

4) потреба в художньо-естетичному сприйнятті себе, інших та довкілля, внаслідок задоволення якої формується художньо - естетична культура;

5) потреба в творчій самореалізації, що веде до культури творчого самовираження особистості (креативної);

6) потреба в інформації, щопоєднує всі попередні й спонукає до формування інформаційної культури, тощо.

Відповідно до цього можна говорити про основні напрямки виховної роботи з дітьми. Це: комунікативне виховання (формування комунікативної культури), національне, громадянське, правове, ідейно-політичне, екологічне, інтелектуальне, валеологічне, художньо-естетичне, креативне, інформаційне тощо. Як бачимо, до цього переліку ввійшли як традиційні види виховання (національне, громадянське, екологічне й ін.), так і ті, що в напрямках виховної роботи раніше не значилися (комунікативне, креативне, інформаційне тощо), але затребувані в сьогочассі. Вони стосуються технологічної частини виховання й відповідають за формування особистісних механізмів, завдяки яким людина зможе реалізувати себе в житті.

Таблиця 4.2 ПОЛІКУЛЬТУРНА МОДЕЛЬ ВИПУСКНИКА ШКОЛИ
№	Потреба	Ціль ВР	Результат
	Потреба в соціумі та спілкуванні	соціум	ближній	Сформувати сприйняття себе як частини цілого, виховати почуття співпричетності до проблем соціуму	1. Сформувати механізми культурного міжособистісного спілкування. 2. Допомогти кожній дитині 2.1. знайти своє місце в дитячій та соціальній спільноті; 2.2. влитись у загальний інтелектуально-культурний ритм навчального закладу та соціального довкілля.	Комунікативна культура	Напрямки виховної роботи
середній	1. Сформувати національну самосвідомість і почуття національної гідності. 2. Забезпечити гармонійне поєднання всіх національних культур. 3. Сформувати механізми міжнаціонального спілкування.	Національна культура
1. Виховати розуміння цінності українського громадянства, потреби бути громадянином України. 2. Створити умови для формування національно-патріотичної активності. 3. Сформувати громадянську позицію та правову компетентність. 4.Створити умови для ідейно-політичного самовизначення особистості.	Громадянська правова, ідейно-політична культура
дальній	1. Сформувати сприйняття себе як частини Природи. 2. Розширити екологічну свідомість та досвід екологічної поведінки. 3. Підготувати до природоохоронної діяльності. 4. Сформувати почуття особистої відповідальності за долю Людства, Землі, Всесвіту.	Екологічна культура
2.	Потреба в пізнанні світу та себе в світі	1.Досягти глибокого та міцного засвоєння знань, умінь і навичок з предметів, що викладаються. 2. Сформувати механізми учіння, пізнання, творчості. 3. Підготувати до продовження освіти.	Інтелектуальна культура
4. Знайти своє місце в навчальній і товариській спільноті. 5. Підготувати до професійного самовизначення.	Культура особистісного самовизначення
3.	Потреба в здоровому способі життя	Сформувати фізично та психічно здорову людину, здібну до розвитку й оздоровлення себе та оточуючих	Валеологічна культура
4.	Потреба в художньо-естетичному сприйнятті себе, інших та довкілля	Сформувати вміння бачити та творити прекрасне.	Художньо-естетична культура
5.	Потреба в творчій самореалізації	Створити умови для творчого самовираження кожної дитини	Культура творчого самовираження
6.	Потреба в інформації	Сформувати механізми пошуку, опрацювання та використання потрібної інформації.	Інформаційна культура

Визначивши, що є зміст виховання, доцільно відстежити шляхи його впровадження в реальний процес виховної роботи. Зважаючи на те, що в якості розпредмеченої культури виступає соціальний досвід, а його склад і шляхи впровадження узагальнені в таблиці 3.5. «Цілепокладання в педагогічному процесі» (с.137), що є алгоритмом реалізації цілісного педагогічного (навчально-виховного) процесу, вважаємо за доцільне скористатися нею при визначенні цілеформулювання та цілереалізації у виховній роботі. У зв’язку з цим, цілі виховання відповідатимуть складовим соціального досвіду, а шляхи їх досягнення – адекватному використанню зазначених в таблиці способів засвоєння соціального досвіду та методів навчально-виховного процесу, спроможних їх реалізувати. Це говорить про те, що кожен із напрямків виховної роботи потребує засвоєння певних знань, формування способів діяльності, досвіду творчої діяльності та досвіду емоційно-ціннісних відношень. Якщо мова йтиме про національне виховання, то вони стосуватимуться національної дійсності, якщо про екологічне – то екологічної й т. д. Наповнення показаного алгоритму конкретикою залежить від рівня освіченості дітей, їх вікових, індивідуальних та типологічних особливостей і можливостей виховного середовища.

Наприклад, цілі національного виховання відповідно до даного підходу можна сформулювати наступним чином:

· Залучення до скарбниці української національної культури (відвідування національних вистав, концертів, вернісажів, виставок тощо; зустрічі з народними умільцями та майстрами мистецтв України.).

· Ознайомлення с національними звичаями та традиціями українського народу.

· Забезпечення гармонійного поєднання культур: української, рідної, культури країни, мова якої вивчається тощо.