Правові наслідки відкриття провадження у справі

Відкриття провадження у цивільній справі тягне за собою певні правові наслідки. Вони можуть мати як процесуальний, так і матеріально-правовий характер. Основним процесуально-правовим наслідком звернення до суду з позовом і відкриття провадження у справі є виникнення цивільного судочинства по даній справі. Звернення до суду з позовною заявою і відповідні дії суду, пов'язані з відкриттям чи відмовою у відкритті провадження у справі, породжує виникнення між заявником (позивачем) і судом цивільних процесуальних правовідносин. Ці правовідносини

є підставою для виникнення і розвитку інших правовідносин між судом і всіма учасниками процесу. Звернення до суду із заявою і відкриття провадження у справі суддею тягне за собою виникнення цивільного процесу з конкретним складом його учасників. Кожний учасник процесу посідає своє, визначене йому законом процесуальне становище і може користуватися наданими йому правами і нести процесуальні обов'язки. З прийняттям судом справи до свого провадження особа, яка звернулася до суду за захистом своїх прав, свобод чи інтересів, стає позивачем, а особа, яка, на думку позивача, порушила його право, - відповідачем. Якщо до відкриття провадження у справі в суді кредитора і боржника об'єднували матеріальні спірні правовідносини, які регулювалися нормами матеріального (цивільного) права, то з моменту відкриття провадження

у справі вони стають сторонами процесу і на них поширюється дія норм цивільного процесуального законодавства. Процесуально-правовим наслідком прийняття судом справи до

свого провадження є також неможливість повторного звернення до суду з тією ж вимогою і з тих же підстав. Крім процесуально-правових наслідків відкриття провадження у справі настають деякі матеріально-правові наслідки, які мають важливе значення для заінтересованих осіб. Основним матеріально-правовим наслідком відкриття провадження у справі є перерив перебігу строку позовної давності. Частина 2 ст. 264 ЦК передбачає, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову. Оскільки порядок пред'явлення позову встановлюється процесуальним законодавством, то пред'явлення позову повинно здійснюватись з дотриманням цього порядку. Це означає, що не будь-яке пред'явлення позову перериває перебіг строку позовної

давності, а лише таке, яке відповідає вимогам закону та тягне відкриття провадження у справі.

Крім звернення до суду із заявою необхідні також дії судді, які виражаються в позитивному вирішенні питання про відкриття провадження у справі. Перебіг строку позовної давності переривається тільки при зверненні до суду із заявою, в якій є все необхідне для виникнення

процесу і ведення справи.

Важливий матеріально-правовий наслідок відкриття провадження у справі настає по справах про стягнення коштів на утримання (аліменти) в тих випадках, коли ці кошти не надаються зобов'язаною особою в добровільному порядку. Особа, яка має право на одержання

коштів на утримання від іншої особи, може звертатися до суду з вимогою до відповідача про примусове стягнення цих засобів на підставі рішення суду. Причому звернутися до суду із заявою можна незалежно від строку, який пройшов з моменту виникнення права на одержання аліментів. Аліменти присуджуються на майбутній час, починаючи з дня пред'явлення позову до суду (статті 79, 191 СК). Матеріально-правові наслідки настають також при зверненні до суду і відкритті провадження у справі за заявою власника про витребування майна з чужого незаконного володіння. Звертаючись до суду з такою вимогою, власник має на меті відібрати майно з незаконного володіння і повернути собі. Задоволення цієї вимоги залежить передусім від добросовісності чи недобросовісності придбання цього майна. Якщо від недобросовісного набувача власник може витребувати своє майно в усіх випадках, то від добросовісного набувача, який набув майно на оплатній підставі - лише у випадках, передбачених законом (викраденого, загубленого майна, а також, якщо це майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі) (ст. 388 ЦК).

Крім права на витребування майна з чужого незаконного володіння власник має право вимагати також повернення всіх доходів, які незаконний володілець одержав або повинен був одержати з цього майна. Щодо недобросовісного володільця, то він зобов'язаний повернути всі

доходи, які він одержав чи повинен був одержати з майна за весь період володіння ним. По-іншому оцінює закон становище добросовісного володільця, який помилково вважає своє володіння правомірним. Володілець вважається добросовісним до моменту, коли він дізнався

або повинен був дізнатися про свою помилку. З цього моменту він стає на позиції недобросовісного володільця і на нього поширюється вищевказана відповідальність, тобто він повинен повернути власнику всі доходи, одержані ним від незаконного володіння майном. Таким моментом є звернення власника до суду з позовною заявою і відкриття провадження у справі (ст. 390 ЦК).

Звернення до суду має наслідком певні витрати заінтересованої особи, які виражаються у сплаті судового збору. Ці витрати несе особа, яка звертається до суду. У разі задоволення її вимог суд присуджує другій стороні відшкодування всіх цих витрат. Однак інколи відпадає необхідність розгляду справи по суті і ухвалення по ній судового рішення у зв'язку з тим, що відповідач у добровільному порядку задовольнив вимоги заінтересованої особи в день звернення до суду або після звернення, але до судового розгляду цієї справи. Очевидно, що заінтересована особа в такому разі не буде наполягати на розгляді справи по суті. Однак виникає питання щодо відшкодування судових витрат, які поніс позивач у зв'язку із зверненням до суду. Стаття 89 ЦПК прямо вказує, що якщо позивач не підтримує своїх вимог внаслідок добровільного задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, то суд за заявою позивача присуджує з відповідача всі понесені позивачем по справі судові витрати.

На практиці іноді виникають сумніви щодо того, чи підлягають присудженню з відповідача понесені позивачем витрати, якщо відповідач задовольнив вимоги позивача в день звернення його до суду. Річ у тім, що відповідач може задовольнити вимоги позивача шляхом переведення спірної суми поштою або через банк. У таких випадках позивач ще не знає про задоволення своїх вимог, а відповідач не знає, що позивач вже звернувся до суду із заявою. Здається, що в такій ситуації необхідно виходити з такого положення: якщо позивач не знав і не міг знати про задоволення своїх вимог відповідачем і у зв'язку з цим звернувся до суду, він має право вимагати відшкодування всіх понесених ним витрат, пов'язаних із зверненням до суду.

Дата добавления: 2014-01-07