Освітня діяльність єзуїтів в Україні

Заснування головних і малих народних училищ.

Діяльність українських просвітителів і педагогів.

Функціонування Харківського, Чернігівського і Переяславського колегіумів.

Діяльність Глухівської музично-співацької школи та спеціальної адміністративно-старшинської школи.

Січові (запорозькі) і козацькі школи. Полкові і сотенні школи Гетьманської України.

Утворення та діяльність Київської колегії, надання їй статусу академії.

Заснування школи при Києво-Печерській лаврі.

Діяльність братських шкіл.

Просвітницька діяльність І.Федорова, його перший буквар 1574 р.

Освітня діяльність єзуїтів в Україні.

ТЕМА 6. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ВИХОВАННЯ, ПЕДАГОГІКИ

ЗАВДАННЯ НА ЗАКРІПЛЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ

Після аналізу матеріалів лекції дайте відповіді на запитання:

• Де здобували елементарну освіту?
• Хто такі “майстри грамоти”?
• Які друковані кириличні книги Ви знаєте? Назвіть їх.

Підготуйтеся до розгорнутої відповіді на запитання:

· Звістки літописів про татарське поневолення, боротьбу князів Данила й Василька проти угрів і полків, Данила з татарами.

· Збереження національного етносу в роки татаро-монгольської навали.

· Поширення в Україні перших у світі друкованих кириличних книг “Тріоді”, “Часословця”, “Осмигласника”.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

Попрацюйте з довідниковою літературою і дайте визначення основним поняттям навчального курсу: парафія, парафіяльна школа.

В ЕПОХУ УКРАЇНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ (ХVІ-ХVШ СТ.)

3. Острозька слов¢яно-греко-латинська академія.

12. Педагогічна література.

Рекомендована література:

· основна:

1. Антология педагогической мысли Украинской ССР / Сост. Н.П. Калениченко. – М.: Педагогика, 1988. – 640 с.

2. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д., Губко О.Т. Українська козацька педагогіка і духовність / За заг. редакцією Ю.Д. Руденка. – Умань: Монастирська районна друкарня Черкаського комітету у справах преси та інформації, 1995. – 116 с.

3. Плачинда С., Колісниченко Ю. Лисавета Гулевичівна. – К: Бібліотека українця, 1997. – 40 с.

4. Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української педагогіки / За заг. ред. дійсного члена АПН України М.Г. Стельмаховича. – К.: Інститут змісту і методів навчання МО України, 1998. – 337 с.

5. Медвідь Л.А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні: Навч. посіб. – К.: Вікар, 2003. – 335 с.

6. Ступарик Б.М. Національна школа: витоки, становлення: Навчально-метод. посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 336 с.

У ХVІ ст. на території України широку освітню діяльність розгорнули єзуїти. З 1560 року вони почали засновувати школи на Київщині, Волині, Поділлі та в Галичині. Зокрема, школи були засновані в Ярославлі (1574, вчився Б.Хмельницький), Львові (1608), Кам’янці на Поділлі (1610), Луцьку (1614), Фастові (1625), Києві (1647), Вінниці та інших містах; колегія була відкрита у Вільні у 1570 році (згодом набула права академії). Відповідність цих закладів тогочасним вимогам шляхетської суспільності привертали до себе значну кількість учнів українського походження.

В єзуїтських школах вивчали латинську граматику, грецьку та польську мови, риторику та діалектику, а у Віленській колегії – філософію та богослов’я. Велика увага приділялася вивченню схоластичної діалектики, котра базувалася на законах формальної логіки, в ті часи була символом єзуїтської науки. ЇЇ положення єзуїти використовували для виправдання своїх огидних вчинків, терору, нехтування найелементарнішими моральними нормами. Єзуїтські школи виховували молодь із зовнішнім культурним блиском, із умінням вільно говорити латинською мовою та писати легкі вірші.

Навколо єзуїтських шкіл згуртувалися вчені-богослови, які всіма силами захищали унію та католицизм, виступали проти православ’я, проти вітчизняних традицій виховання. Використання молитов та щоденне відвідування служби Божої, щотижнева, а пізніше щомісячна сповідь учнів у студентських Марійських братствах, а також уся шкільна система, котра базувалася на засадах сміливої самостійної думки та покорі авторитетові допомагали виконати головне завдання єзуїтів – виховати в учнів релігійний фанатизм і безоглядний послух церкві. Внаслідок такої системи виховання, що панувала в єзуїтських школах, православні у більшості відходили від своєї віри та нації.

Українські прогресивні діячі розуміли, що насильницька полонізація загрожує самому існуванню народу, що польсько-католицькій експансії необхідно протиставити вітчизняну духовну культуру, свою систему духовних цінностей, які б зміцнювали національну самосвідомість і патриотизм народу.

2. Просвітницька діяльність І.Федорова, його перший буквар (1574 р.)

Іван Федоров (р.н.н. – 1583) – просвітитель, першодрукар. Про рік народження та перші роки життя Івана Федорова майже нічого невідомо. Відомо лише те, що служив він дияконом в одній із кремлівських церков у Москві.

Тогочасний уряд і церкву непокоїло те, що в рукописних богослужбових книгах зустрічалися помилки та неточності. Для того, щоб уникнути цього та друкувати тексти церковних книг під єдиною редакцією та при урядовій цензурі, вирішено було створити друкарню. Невідомим залишається той факт, де Іван Федоров навчився складній справі друку. 19 квітня 1563 року Іван Федоров та Петро Мстиславець почали роботу над друком книги “Апостол”. Лише в післямові до “Апостолу” (1564) можна дізнатися про обставини відкриття друкарні, так як інших документів про історію створення й організацію роботи друкарні Івана Федорова не вдалося виявити. Тож саме “Апостол” була першою друкованою книгою, надрукованою у згаданій друкарні. Дві відомі книги “Євангелія” та “Псалтир” були надруковані трохи раніше в так званій “Ананомній друкарні”.

Наступними двома виданнями Московської друкарні (вересень-жовтень 1565) були два “Часовника” (“Часовник” – невелика за обсягом книга, що використовувалась при церковній службі, одночасно слугувала і для навчання грамоті). На сьогоднішній день є відомості про існування лише 3-х екземплярів цієї книги (Бельгія, Данія, Санки-Петербург).

Трохи з часом склалися тяжкі умови, які підштовхнули Івана Федорова та Петра Мстиславця виїхати з Москви до іншої країни. Про це сам Іван Федоров докладно описав у післямові до “Апостолу”, що був надрукований вже у місті Львові. Причини переїзду до Литви також описані в тій же післямові. Верховний гетьман князівства Литовського Г.О.Ходкевич добре забезпечив друкарів матеріально, а Івану Федорову подарував село (у знак подяки за його благородну працю).

У Заблудові була влаштована друкарня. З 8 липня 1568 року по 17 березня 1569 тут друкували “Євангелію учительну”. Це була остання робота, над якою працювали разом Іван Федоров і П.Мстиславець. “Псалтир з Часословцем” (23 березня 1570 р.) – останнє видання заблудовської друкарні, котре виконував уже лише Іван Федоров. Ця книга призначалася для церковного служіння, а також використовувалася для домашнього читання.

Укладання Люблінської унії в 1569 році, що з’єднала Польсько-литовську державу, негативно відобразилося на стані українського народу. Видання книг для православної церкви було небажаним з боку нового уряду, а для видавців це було навіть небезпечною справою. Це послугувало причиною закриття заблудовської типографії.

У 1572 році Іван Федоров переїхав до Львова. Через кілька місяців (у 1573 р.) він налагодив виробництво у львівській друкарні (перша типографія в Україні; після смерті Івана Федорова перейшла у власність Львівського братства). Першою книгою надрукованою в цій друкарні була “Апостол” (1574), в передмові до якої Іван Федоров описав своє життя.

У 1574 році побачив світ і Буквар Івана Федорова. Буквар було видано у Львові. Він вважається першою книгою світського призначення для початкового засвоєння особливостей грамоти як дітьми, так і дорослими. Львівський буквар 1574 р. не мав заглавного листа і взагалі назви, складався з двох частин.

На першій сторінці подавалась тодішня азбука кирилиця. Азбука наводилася у прямому та зворотньому порядку (для кращого її засвоєння). Далі Іван Федоров розмістив поєднання приголосних з різними голосними 2 і 3-буквенні сполучення). Як подальший етап панування письмом він подавав три невеликі розділи. Вони були складені так, щоб готувати дітей до вивчення систематичної граматики.

1 розділ: зразки відмінювання дієслів у теперішньому часі, які починалися на кожну літеру алфавіту. Для глибшого засвоєння азбуки тут друкувалися назви букв.

2 розділ: допомагав оволодіти учням складною системою наголосів і предихань слов’янського та давньоруського правописів.

3 розділ: знайомив учнів з іменниками, прикметниками та правописом широко розповсюджених слів.

Другу частину книжки складали релігійні тексти для читання й заучування на пам’ять.

У післямові до Букваря Іван Федоров надрукував звернення до народу, для чого складена та надрукована ця книжка; джерела, з яких брав тексти, висловив своє бажання працювати над потрібними для народу книгами. В кінці післямови розташовані поруч герб міста Львова та видавницький знак Івана Федорова.

Створення підручника грамоти виключно для педагогічних цілей було великою подією в культурному житті. В той час, коли в Україні переслідували та закривали православні церкви, піднімали гоніння на мову, створення Букваря рідної мови мало велике значення в боротьбі за національну самосвідомість. Як відомо, зберігся єдиний оригінал. Зберігається він у колекції українських стародрукарів бібліотеки Гарвардського університету.

У 1575 році Іван Федоров зустрівся з князем Костянтином Острозьким. А 6 березня того ж року князь призначив Федорова управителем Дерманського монастиря. У 1577 році Іван Федоров їздив до Терції. У 1579 році остаточно переселився до міста Острог. Друкарня ж у Львові була викуплена (за гроші князя Острозького) довго продовжувала слугувати справі просвітительства в Україні. В Острозі Іван Федоров надрукував понад 20 найменувань книг.

Друкування великих книг і видані їм букварі, що мали навчальний характер – неоцінений внесок Івана Федорова в розвиток педагогічної справи в Україні.

3. Острозька слов¢яно-греко-латинська академія

Острозька слов’яно-греко-латинська академія (школа вищого типу, трьомовний ліцей, трьомовна гімназія) була заснована князем Василем Острозьким (1526-1608; державний і культурний діяч, один із найбагатших можновладців, некоронований король України) у місті Острог на Волині (нині Рівненська область) в 1576 році. Він відомий під іменем Костянтина, яким він користувався в честь свого батька, князя Костянтина Івановича Острозького. Велику суму коштів на розбудову академії надала його племінниця – княжна Гальшка Острозька (Гальшка Іллівна (Єлизавета, Євдокія) Острозька (1539-1582) – дочка Іллі Острозького та Беати Костелецької. Народилась в Замку Острозькому в 1539 році. Її батько Ілля помер за три місяці до її народження. Представники багатьох магнатських сімей намагались поріднитися з могутньою сім’єю Острозьких. Попри дану у 1552 р. попередню згоду Беати (мати Гальшки) на шлюб Дмитра і Гальшки, невдовзі вона відмовилася від свого слова, тим більше, що проти цього шлюбу, який поєднав би два провідні княжі роди України, висловлювався польський король. Збройні загони князів Острозького та Сангушка штурмом оволоділи замком в Острозі і всупереч волі матері, у вересні 1553 р. Гальшка була одружена з князем Дмитром. Королівський суд оголошує Сангушка поза законом. У лютому 1554 року князя було вбито (похований він в костелі чеського міста Яромір). Вже проти волі матері, король Сигізмунд Август видав юну вдову за у кілька разів старшого за неї воєводу Лукаша Гурку. Гальшка разом з матір’ю, не визнаючи цього шлюбу, переховуються у Львівському домініканському монастирі, де Беата уклала третій шлюб дочки – із князем Семеном Слуцьким. Однак сила і королівська підтримка була на стороні Гурки, який після збройної облоги заволодів Гальшкою і вивіз у свої володіння в Шамотулах (Велика Польща). Не підкорившись нав’язаному їй чоловікові, Гальшка Острозька 14 років провела у “вежі чорної княгині” – одній із башт Шамотульського замку, названій так у зв’язку із траурним вбранням, у якому вона зрідка з’являлася на люди. Овдовівши в 1573 р., Гальшка повертається на батьківщину. Свої права на маєтності покійних на той час батьків, включаючи і Острог (узурпований другим чоловіком Беати Костелецької Альбертом Ласським, а згодом і королем) княжна передала дядькові Василю-Костянтину Острозькому (1526-1608), який, завдяки сприятливій для Острозьких політичній ситуації у державі, зумів повернути їх у володіння свого роду).

За ініціативою Василя-Костянтина Острозького і на його кошти було також засновано школи в Турові, Володимиро-Волинському. Він вкладав значні кошти в будівництво, відновлення та опорядження церков і монастирів Острога, Києва, Львова та інших міст і сіл України.

Документальних даних про структуру Острозької академії немає, але можна припустити, що була організована вона за зразками інших подібних такого типу й того часу шкіл (в основу діяльності покладено традиційне для середньовічної Європи навчання). Курс навчання складався зі знаменитих “семи вільних наук”. Провідне місце у програмі займало навчання трьох мов: слов’яно-руської, грецької та латинської. Ймовірно, навчання тривало 8 років. Тут уперше поєдналося два типи культур: візантійська і західноєвропейська. Саме з Острозькою академією пов’язується Ренесанс (епоха Відродження, період в ідеологічному та культурному розвитку) українського народу.

Першим ректором академії був Герасим Смотрицький (письменник-полеміст, культурно-освітній діяч). Серед професорів, крім православних, були й іновірці, яких за протестантські погляди виганяли з католицьких шків.

В академії була зібрана бібліотека, що містила велику кількість різноманітних джерел не тільки православної, але й католицької та протестантської літератури.

Час розквіту Острозької академії обмежується першим 30-літтям. Потім став відчуватися приватно-магнатський характер центру, його відносно вузька соціальна база, посилення католицької реакції. Після смерті Костянтина Острозького (1608, похований в Острозі) академія почала занепадати й поступово перетворилась у початковий навчальний заклад. У 1624 році онука князя Острозького, котра прийняла єзуїтську віру, заснувала в Острозі єзуїтський колегіум. Навесні 1636 року православний колегіум припинив свою діяльність. Острозька академія залишила значний слід в історії, культурно-національному відродженні України. Вона стала стимулом до виникнення численних братських шкіл.

Водночас з академією князем Острозьким в Острозі було організовано літературно-науковий гурток. До нього входили фахівці в галузі мов, астрономії, математики, філософії, антиуніатські письменники-публіцисти (Дем’ян Наливайко, Василь Суразький, Клірик Острозький, Тимофій Михайлович, Ян Лятош (вихованець Краківського університету), білорус Андрій Римша, греки Діонісій Раллі та Феофан Грек та інші. Вони перекладали праці візантійських богословів, готували до видання навчальні посібники та інші книги. Видавалися вони у друкарні, в якій, за запрошенням Костянтина Острозького, працював Іван Федоров. Це була одна з перших друкарень України. Заснована близько 1576 року князем К.Острозьким. З 1578 до 1612 року тут було видано понад 20 найменувань книг українською літературною, слов’янською богослужбовою та польською мовами з використанням грецького, латинського та гебрайського шрифтів, серед яких Буквар (греко-слов'янський буквар – перший український підручник (1578)), Новий Завіт (1580), “Хронологія” (Андрія Римші – перший в Україні друкований поетичний твір (1581)); визначні полемічні праці: “Ключ царства небесного”, “Календар римський новий” (1587) Герасима Смотрицького, “Апокрисис” Христофора Філарета тощо.

Найвищим досягненням Острозької друкарні було видання шедевру давньоукраїнської поліграфії – першої в Україні повної Біблії (близько 1581 р.). Надрукована була тогочасною богослужбовою (слов’янською) мовою. При підготовці до друку тексти були звірені за різними іншомовними виданнями, до них внесено зміни і виправлення та перекладено ті частини Біблії, що доти не перекладалися. Над підготовкою видання працювали визначні українські вчені з острозького гуртка (72 перекладача). Це був результат тривалої і кропіткої праці. У Біблії вміщено передмову князя К.Острозького, віршовану передмову Г. Смотрицького та післямову друкаря І.Федорова. Всього книга нараховувала 1256 сторінок. Наклад її був у межах 1000-1500 примірників. Вона була широко відома в Україні, Росії, Білорусії та інших країнах світу. Зокрема, вона зареєстрована в бібліотеці Оксфорда, примірники мав шведський король Густав Падольф, кардинал Барберини, багато відомих вчених і громадських діячів того часу. Нині відомо 70 примірників. Проіснувала острозька друкарня до 1612 року.

Серед випускників були вчителі, літератори, друкарі, проповідники. Зокрема, в академії навчалися Дем’ян Наливайко (старший брат Северина Наливайка), перший ректор київської братської школи (митрополит) Іов Борецький письменники Єлисей Плетенецький, письменник Мелетій Смотрицький, гетьман війська Запорізького Петро Конашевич-Сагайдачний, автор знаменитої “Палінодії” Захарія Копистенський, відомий церковний і культурний діяч Ісакія Борискович та інші відомі люди того часу. Протягом 60 років існування цей заклад закінчило близько 500 осіб.

Хроніка відродження Острозької академії в незалежній Україні починається у 1994 році з Указу Президента України. Завдяки наступним указам Президента України розбудова Острозької академії набрала нових обертів. У жовтні 2000 року Острозька академія отримала статус національного університету, а 23 серпня 2003 року був оприлюднений Указ Президента України, згідно з яким Національний університет «Острозька академія» переходив під патронат Президента України та Кабінету Міністрів України. Наступною віхою розвитку університету став Указ Кабінету Міністрів України від 29 липня 2009 року, який ухвалив рішення надати НаУОА статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу.

Дата добавления: 2014-01-07