Види покарань

1.

.)довічне позбавлення волі.
к;
Лише закон встановлює види покарань, які утворюють певну систему. Тільки кримінальний закон визначає сукупність всіх покарань, як і умови та розміри (строки) їх застосування щодо кожного з видів. Це - відображення принципу законності в сфері системи покарань- немає покарання без вказівки про це в законі.

Перелік покарань, які входять у систему, є вичерпним. Звичайно, законодавець може змінювати цей перелік.

2. Ознакою системи покарань є розміщення їх видів у Кримінальному кодексі у певному порядку. У ст. 51 вони подані від більш тяжкого до менш тяжкого стосовно як основних, так і додаткових покарань.

3. Ще однією ознакою системи покарань є те, що вони між собою перебувають у певному співвідношенні: одні можуть застосовуватися лише самостійно, інші - лише як додаткові, а окремі- виступати в якості як основних, так і додаткових.

До числа додаткових покарань, відповідно до ч. 2 ст. 52, належать конфіскація майна, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу. Ці міри покарання не можуть застосовуватися самостійно, вони застосовуються лише як додаткові до основних.

Позбавлення волі на певний строк. Воно може застосовуватися до всіх як найсуворіший вид покарання з перелічених у ст. 51 КК. Позбавлення категорій засуджених, пов'язане з виправно-трудовим впливом на них, має строковий характер. Позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого від суспільства на певний строк з поміщенням його в спеціалізовану виправно-трудову установу певного виду (типу).

Позбавлення волі як вид покарання передбачене в кримінальному законодавстві за вчинення злочинів, які становлять підвищену суспільну небезпеку. Правовий статус осіб, підданих судовим вироком позбавленню волі (ув'язнених), характеризується тим, що вони позбавляються права вільного пересування, обмежуються у праві розпоряджатися своїм часом, у спілкуванні з рідними та знайомими, у виборі виду трудової діяльності і водночас жорсткою регламентацією часу їх роботи і відпочинку.

Позбавлення волі як одна з найсуворіших мір покарання за тяжкі злочини має застосовуватися лише тоді, коли досягнення цілей покарання, зокрема виправлення засудженого, шляхом застосування інших видів покарань неможливе.

Відповідно до ст. 63 КК позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років.

При призначенні покарання у вигляді позбавлення волі суд не може вийти за загальні межі цієї міри покарання, що встановлені ч. 2 ст. 63 КК, не може призначити позбавлення волі на строк менше одного року і на строк більше десяти років, а за особливо тяжкі злочини у випадках, передбачених Кодексом, - не більше п'ятнадцяти років.

Виправні роботи без позбавлення волі. Виправні роботи є основним видом покарання, яке характеризується тим, що особа примусово залучається до роботи на вказаний у вироку строк з утриманням у дохід держави визначеного судом відсотка її заробітку.

Стаття 57 КК передбачає два види виправних робіт без позбавлення волі:

а) за місцем роботи засудженого;

б) в інших місцях, що визначаються органами, які відають застосуванням цього виду покарання (тобто інспекціями виправних робіт органів внутрішніх справ), але в районі проживання засудженого.

Виправні роботи за місцем роботи засудженого відбуваються, як правило, на попередній посаді, якщо до нього не застосовано як додаткову міру покарання позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю.

Виправні роботи не призначаються військовослужбовцям (вони замінюються триманням таких осіб на гауптвахті строком до двох місяців - ст. 58 КК), непрацездатним (інвалідам першої і другої груп; особам, які досягли пенсійного віку; неповнолітнім до 15 років).

Недоцільно призначати виправні роботи неповнолітнім до 16 років, непрацюючим жінкам, які утримують малолітніх дітей або перебувають у стані вагітності; особам, які навчаються в навчальних закладах на денній формі навчання.

Позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю. Це покарання належить до змішаних, оскільки може бути застосоване як основне і як додаткове. Воно має строковий характер, уособлює групу покарань, пов'язаних із позбавленням засудженої особи певних прав, може бути застосоване лише до певної групи осіб, а саме тих, вчинення злочинів якими пов'язане з використанням можливостей, зумовлених певною посадою або певною діяльністю.

Позбавлення права займати певні посади полягає в звільненні засудженого на вказаний у вироку суду строк з посади, яку він займав під час вчинення злочину, і позбавленні його права займати аналогічні посади на інших підприємствах, в установах чи організаціях. Позбавлення права займатися певною діяльністю -це заборона засудженому займатися тією діяльністю, у зв'язку з якою ним було вчинено злочин.

Штраф є мірою покарання, що виражається у стягненні із засудженого в дохід держави певної суми грошей. Він є змішаним покаранням, оскільки може застосовуватися не тільки як основне, а й як додаткове покарання.

Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині Кримінального Кодексу.

Штраф належить до числа покарань, пов'язаних із позбавленням майнових вигід. Він має майновий характер. Конкретна сума штрафу, яка підлягає стягненню в межах санкції кримінально-правової норми, визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину з врахуванням майнового стану винного (ч. 2 ст. 32) та виходячи з загальних начал призначення покарання (ст. 39 КК).

Стаття 53 КК присвячена питанню регламентації штрафу не в конкретній сумі гривень, а у вигляді суми, яка відповідає певній кількості, офіційно встановленої законодавством України неопа-даткованих мінімумів доходів громадян на момент вчинення злочину. Мінімальним розміром штрафу є тридцять, а максимальним - тисяча неопадаткованих мінімумів доходів громадян.

За злочини, передбачені ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 212, ст. 218, ст. 220 встановлені більш високі розміри штрафу. Штраф як додаткове покарання може бути призначено лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті КК (ч. 3 ст. 53 КК).

Існують два винятки з цього правила:

а) штраф може бут застосований у разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням (ст. 77 КК);

б) штраф може бут призначений як основне покарання в порядку переходу до більш м'якого виду покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК).

Штраф є досить ефективним і гуманним видом покарання, має разовий характер. Каральний елемент штрафу полягає в тому, що винна особа за вироком суду позбавляється матеріальних цінностей, що спричиняє їй певні матеріальні і духовні цінності.

Заміна штрафу виправними роботами неможлива щодо непрацездатної особи. Недопустима також заміна виправними роботами штрафу, призначеного як додаткова міра покарання.
Заміна штрафу позбавленням волі і позбавлення волі штрафом не допускається.

Утримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (п. 10 cт.51 КПК)

Це передбачено як вид покарання в ст. 51 п. 10 КК. Направлення в дисциплінарний батальйон належить до основних мір покарання, характеризується обмеженням волі, виправно-трудовим впливом на засуджених, має строковий характер, застосовується лише до певної категорії осіб.

Воно застосовується в мирний час військовими судами за вчинення злочинів до військовослужбовців строкової служби і прирівняних до них за відповідальністю осіб.

Це покарання може бути застосоване до курсантів військових училищ, шкіл прапорщиків і мічманів та інших військово-навчальних закладів за злочини, вчинені в період навчання, якщо до зарахування на навчання вони не відслужили дійсну строкову військову службу.

Воно не застосовується до військовослужбовців надстрокової служби, прапорщиків, мічманів, офіцерів, а також військовозобов'язаних, які вчинили злочини в період проходження навчальних чи перевірочних зборів.

Не можуть бути направлені в дисциплінарний батальйон особи, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі, особи, до яких поряд з покаранням за вчинений злочин застосовується примусове лікування від алкоголізму або наркоманії, а також особи, які за станом здоров'я не придатні до військової служби.

Суть цього покарання полягає в тому, що засуджений примусово направляється в особливу військову частину - дисциплінарний батальйон, де діє спеціальний внутрішній розпорядок.

Порядок і умови відбування цього покарання встановлені Положенням про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 5 квітня 1994 р. № 139.

Направлення в дисциплінарний батальйон має на меті виправлення і перевиховання засуджених у дусі чесного ставлення до праці та військової служби, суворого додержання ними Конституції та законів України, точного виконання Військової присяги і військових статутів, а також запобігання вчиненню нових злочинів (п. 2 Положення).

Основними засобами виправлення і перевиховання засуджених є: встановлений для дисциплінарного батальйону порядок і режим відбування покарання, суспільне корисна праця, виховна робота, бойова підготовка.

Направлення в дисциплінарний батальйон застосовується у випадках вчинення злочинів, що не становлять значної суспільної небезпеки, коли засуджених можна залишити. Конфіскація майна. Це покарання належить до числа додаткових, пов'язане з позбавленням майнових вигід (має матеріальний характер), є разовим, може бути застосоване у передбачених законом випадках до будь-кого з числа засуджених осіб.

Конфіскація майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є особистою власністю засудженого. Цей вид покарання застосовується лише у випадках, коли він передбачений санкцією статті закону, за якою підсудний визнаний винним.

Якщо санкція закону передбачає конфіскацію майна як факультативне додаткове покарання, суд має обговорити питання про його застосування і в разі позитивного вирішення питання мотивувати своє рішення. Якщо санкція закону передбачає обов'язкове застосування конфіскації майна як додаткового покарання, то незастосування такої міри покарання «можливе лише за наявності умов, передбачених ст. КК.

Конфіскація майна може бути повною або частковою.

Вирішуючи питання про застосування конфіскації майна як додаткового покарання, суди не повинні допускати формального підходу до цього питання і зобов'язані враховувати в кожному конкретному випадку суспільну небезпечність злочину, ступінь вини підсудного і дані про його особу.

Прийнявши рішення про призначення конфіскації майна, суд зобов'язаний сформулювати його в резолютивній частині статті КК. Зокрема, у вироку має бути вказано, конфіскується все майно чи його частина.

Відповідно до КК, не підлягають конфіскації предмети, необхідні для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні, згідно з наведеним у Додатку до КК «Переліком майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком».

До таких належать жилий будинок з господарськими будівлями в сільській місцево-сті, якщо засуджений та його сім'я постійно в ньому проживають, певна кількість одягу, взуття, предметів домашнього вжитку, всі дитячі речі, продукти харчування, потрібні для особистого споживання засудженому, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, - на три місяці, а для осіб, які займаються сільським господарством, - до нового врожаю тощо.

Від конфіскації майна як міри кримінального покарання необхідно відрізняти:

а)спеціальну конфіскацію, яка полягає у вилученні у засудженого предметів, що були засобом здійснення злочину або одержані внаслідок його вчинення;

б)звернення в дохід держави безпідставного збагачення;

в)відшкодування спричиненої шкоди;

г)вилучення речей і цінностей, які не можуть знаходитись у цивільному обороті;

д)позбавлення благ, незаконно одержаних в результаті дачі хабара;

е)конфіскацію предмета як захід адміністративного стягнення;

є) реквізицію;

ж)безоплатне вилучення самовільно побудованого будинку (ст. 105 ЦК);

з) звернення в дохід держави пайового внеску, що складається з коштів, добутих злочинним шляхом (ст. 36 ЦК).

Конфіскуючи майно, держава не відповідає за борги і зобов'язання, що обтяжують майно, якщо вони виникли після того, як орган дізнання, попереднього слідства або суд вжили заходів до охорони майна без згоди органу, який вжив заходів до охорони цього майна з цією метою.

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу (ст. 54 КК).

Це покарання є додатковим, разовим, пов'язаним зі спричиненням моральних переживань і несприятливих для засудженого наслідків у вигляді втрати певних прав, звільнення зі служби або усунення з посади. Це покарання застосовується лише до певної групи осіб, які вчинили тяжкі злочини. Воно не згадується в санкціях статей Особливої частини Кримінального кодексу України.

В разі засудження за тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена його за вироком суду.

Виключно законами України встановлюються військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання (п. 6 ст. 92 Конституції України).

У контексті положень КК ранги, чини і кваліфікаційні класи є спеціальними званнями в широкому розумінні цього поняття.

Виходячи з тексту ст. 37 КК, суд може сам, за наявності для того підстав, позбавити особу будь-якого військового звання, рівно як і будь-якого спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, незалежно від того, ким вони були присвоєні.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Цей вид покарання передбачений ст. 55 КК.

Його сутність полягає в тому, що особі забороняється вироком суду обіймати конкретні посади або займатися конкретною діяльністю в органах державної влади, місцевого самоврядування, приватних, комерційних, підприємницьких (незалежно від форм власності) струк-турах чи організаціях.

Це покарання може призначатися як основне і як додаткове, може застосовуватися до різних категорій осіб: службових осіб, державної служби працівників органів місцевого самоврядування, співробітників приватних, комерційних структур, до осіб, які займаються певною діяльністю (вчитель, тренер, водій, адвокат).

Воно (покарання) має бути пов'язане з позбавленням права обіймати посади і займатися діяльністю, які були використані для вчинення злочину. Як основне покарання, воно може бути призначене на строк від двох до п'яти років, або як додаткове - на строк від одного до трьох років (ч.1 ст. 55 КК).

Виконання покарання у вигляді громадських робіт

Цей вид покарання вперше передбачений КК 2001 року.

Як визначається ст. 56 КК, громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний час від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 2 ст. 56 КК, громадські роботи встановлюються на строк від 60 до 240 годин і використовуються не більше, як чотири години на день.

Засуджений відбуває громадські роботи особисто, повинен сумлінно ставитися до праці на визначеному об'єкті, з'являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти інспекції про зміну місця проживання, не виїжджати без дозволу інспекції за межі України. Фронт громадських робіт може бути різним: це прибирання в місцях відпочинку громадян (в парках, скверах), підмітання вулиць, очищення від снігу тротуарів тощо.

Згідно з ч. 3 ст. 56 КК, гомадські роботи не призначаються особам, визнаних інвалідами першої або другої групи, вагітним, особам які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

Виправні роботи як окремий вид покарання.

Згідно з ч. 1 ст. 57 КК, покарання у вигляді виправних робіт встановлюються на строк від шести місяців до двох років і відбуваються за місцем роботи засудженого.

Сутність цього покарання полягає в тому, що засуджений терпить не тільки моральні страждання - із суми його заробітку проводиться відрахування на користь держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Виправні роботи - це покарання, яке широко застосовується на практиці. Як правило воно призначається за злочини, що не є тяжкими, до соіб, які не становлять значної суспільної небезпеки і не потребують ізоляції засудженого від суспільства.

Особа, засуджена до виправних робіт, зазнає і певних пра-вообмежень. Крім того, що вона втрачає частину заробітку, їй не надається чергова відпустка, час відбування виправних робіт не зараховується в трудовий стаж, у стаж, що надає право на відпустку, на одержання пільг і надбавок до заробітної плати, засуджений не може звільнитися з роботи за власним бажанням без дозволу органу, що відає виконанням цього виду покарання.

Виправні роботи не застосовуються:

-до вагітних, які перебувають у відпістці по догляду за дитиною;

-до непрацездатних;

-до осіб, що не досягли віку 16-ти років;

-до осіб, що досягли пенсійного віку;

-до військовослужбовців;

-до працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів;

-до державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 57 КК).

Службові обмеження для військовослужбовців.

Згідно з ч. 1 ст. 58 КК, покарання у вигляді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого,вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.

Цей вид покарання відноситься до основного виду покарання.

За своїм змістом цей вид покарання схожий з покаранням у вигляді виправних робіт з урахуванням того, що засуджений є військовослужбовець.

Згідно з ч. 2 ст. 58 КК, із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження проводться відрахування в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

Під час відбування покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Дата добавления: 2014-01-07