КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Економічна сутність державного кредиту, його формиДержавний кредит — специфічна ланка державних фінансів; він не має ні окремого грошового фонду (кошти, що мобілізуються з його допомогою, потрапляють, як правило, до бюджету), ні відокремленого органу управління; разом із тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється в окрему ланку. Державний кредит — це сукупність економічних відносин, що виникають між державою та фізичними або юридичними особами (фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами, міжнародними фінансовими організаціями і приватними особами тощо) з приводу мобілізації додаткових тимчасово вільних коштів на кредитній основі. Тобто: на умовах зворотності, строковості, платності, цільового використання та забезпечення. В цих відносинах держава може виступати у якості боржника (позичальника), кредитора та гаранта. За економічною сутністю державний кредит — форма вторинного перерозподілу ВВП. Його джерелом є тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій. Метою запозичення коштів може бути: покриття бюджетного дефіциту; регулювання грошового обігу; залучення коштів для інвестиційних програм тощо. Тобто державний кредит безпосередньо пов'язаний із бюджетним дефіцитом, будучи джерелом його покриття. В окремих випадках за його допомогою можуть мобілізовуватися кошти у фонди цільового призначення або на цільові проекти. Крім того, до системи державного кредиту належать позики, що надаються під державні гарантії або для поповнення валютних резервів центрального банку від Міжнародного валютного фонду й інших міжнародних фінансово-кредитних установ. Державний кредит — одна з форм руху позикового капіталу, й передусім тимчасово вільних грошових коштів населення і підприємств (об'єднань), різних фондів, кредитних і страхових установ, для фінансування державних видатків на добровільній основі за умов державної гарантії повернення запозичених коштів, і як правило, зі сплатою встановленого відсотка. У кредитних відносинах беруть участь кредитор і позичальник (боржник) як юридично самостійні суб'єкти. При цьому (боржником) позичальником, як правило, є держава. З боку держави суб'єктами кредитних відносин можуть бути: Кабінет Міністрів України; органи влади Автономної Республіки Крим; органи місцевого самоврядування; Міністерство фінансів України (зокрема в особі Державного казначейства) та Національний банк України. З іншого боку, в державно-кредитні відносини як кредитори вступають громадяни та суб'єкти господарювання (банки, страхові компанії, акціонерні товариства), котрі надають кредит державі під певні державні зобов'язання. Надання державі кредиту з боку юридичних і фізичних осіб здійснюється шляхом купівлі останніми облігацій державних позик та інших цінних паперів, що випускає держава. В ролі забезпечення державного кредиту виступає все майно, що перебуває у власності держави, але обсяг застави в кредитній угоді між державою й підприємствами та населенням не вказується (Базилевич В.Д., Базилевич Л.О. Державні фінанси: Навч. посіб.-К.% Атака, 2002). Державний кредит буває таких видів: · внутрішній, коли держава запозичує кошти у підприємств і населення власної країни; · зовнішній, якщо держава робить запозичення на міжнародному рівні. Внутрішній державний кредит може мати такі форми: · державні запозичення у вигляді державних позик; · мобілізація коштів через систему державних ощадних установ; · використання коштів позикового фонду; · казначейські позики та гарантовані запозичення. Державні запозичення — основна форма державного кредиту, коли держава є позичальником. Для цих запозичень характерне те, що тимчасово вільні грошові кошти населення та суб'єктів господарювання залучаються до фінансування загальнодержавних потреб шляхом випуску й реалізації державних цінних паперів. Оформлення державних запозичень в Україні в основному здійснюється за допомогою двох видів цінних паперів — облігацій та казначейських зобов'язань (векселів).
3. Обслуговування та методи управління державним боргом. Державний борг — це сума заборгованості держави за випущеними і непогашеними внутрішніми державними запозиченнями, а також сума фінансових зобов'язань до іноземних кредиторів на певну дату, включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються органами влади державним підприємствам, іноземним позичальникам тощо. Державний борг країни поділяється на внутрішній і зовнішній борги. Внутрішній державний борг — заборгованість держави перед усіма утримувачами облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) й інших державних цінних паперів, тобто громадянами та підприємствами своєї країни, які є кредиторами держави. Зовнішній державний борг — це заборгованість держави перед іноземними кредиторами, тобто громадянами й організаціями інших країн. Розрізняють також капітальний і поточний державний борги. Капітальний борг — загальна сума заборгованості минулих років і відсотків, що мають сплачуватися за позиками. Поточний борг — видатки держави, пов'язані з погашенням у поточному році боргових зобов'язань і належних до сплати в цей період процентів з усіх випущених на цей момент позик. Загальна сума внутрішнього державного боргу поділяється на дві частини: монетизований борг, що складається з боргів держави комерційним банкам, як основним утримувачам державних цінних паперів. Цей борг фіксується у балансах банків. Тому аналіз його динаміки перебуває під пильним контролем. Сума монетизованого боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами; Немонетизований борг складається з: · невиконаних державою фінансових зобов'язань перед населенням за соціальними виплатами, передбаченими чинним законодавством (заборгованість із виплати пенсій, стипендій, допомоги, заробітної плати та ін.); · заборгованості з господарських відносин з реальним сектором економіки (заборгованість за державними замовленнями, з надання послуг державними установами та ін.). Його динаміку спостерігати значно складніше, особливо відносини держави з реальним сектором економіки. В Україні величина державного боргу регулюється законодавчо з 1992 р. Законом України "Про державний внутрішній борг України". Умови й порядок випуску державних цінних паперів і регулювання їх обігу визначено у Законі України "Про цінні папери і фондову біржу". Граничний обсяг внутрішнього і зовнішнього державних боргів визначається за ст. 18 Бюджетного кодексу України, в якій зазначено, що величина основної суми боргу не має перевищувати 60 % фактичного річного ВВП України. У разі перевищення граничної величини боргу Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити термінових заходів з метою зменшення суми державного боргу до встановленої величини і нижче. Джерелами погашення внутрішнього боргу є: бюджетні кошти; кошти, отримані від приватизації державного майна; нові запозичення. Джерелами погашення зовнішнього боргу також можуть бути золотовалютні резерви країни. Обслуговування боргу — це комплекс заходівдержави з погашення позик,, виплати відсотків за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Виплата відсотків, виграшів, коштів з погашення позик становить основну частку витрат на обслуговування державного боргу. До інших належать витрати на виготовлення, пересилання та реалізації цінних паперів держави, проведення тиражів виграшів, тиражів погашення і деякі інші витрати. Обслуговування державного боргу здійснюється Міністерством фінансів України через банківську систему України шляхом проведення операцій з розміщення облігацій державних внутрішніх позик (ОВДП), інших цінних паперів. Існує цілий комплекс методів управління державним боргом. Рефінансування - погашення частини державного боргу за рахунок нових позик. Конверсія - це обмін поточних державних позик на нові зобов'язання. Вона проводиться з причин зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі передбачувати дохід. При цьому проводиться зміна первісних умов позики: строків погашення, ставок процентів, способів виплати доходів тощо. Консолідація - це збільшення строків погашення випущеної позики (наприклад, переведення короткострокових зобов'язань в довгострокові). Може проводитись одночасно з конверсією. Уніфікація позик - це об'єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики. Анулювання боргів (дефолт) - держава повністю відмовляється від зобов'язань по боргах, що може бути зумовлено її фінансовою неспроможністю (банкрутством або політичними мотивами).
Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 1075; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |