Величезну роботу в справі захисту навколишнього середовища проводить ЮНЕСКО

Найголовніший тут висновок, що настала нагальна потреба у глобальній керованості світового прогресу, орієнтація на здоровий глузд, розум. Для цього вже створено всі умови, міжнародні організації планетарного масштабу. До них передусім слід віднести, звичайно, ООН, ЮНЕСКО.

Класифікаційна практика в сучасному світі

На сучасному етапі кожна країна самостійно визначає свою власну класифікаційну політику. Вона може мати єдину класифікаційну систему для всіх бібліотек країни чи допускати розповсюдження в бібліотеках різних систем. Так, у Німеччині немає єдиної системи і кожен університет має свою власну, хоч це і створює проблеми при організації каталогів. Якщо в країні прийнята єдина система, розроблена спеціалістами цієї країни, така система набуває статусу національної. Національними є КБК (Класифікація бібліотеки Конгресу) для США, ББК для Росії. Національні системи мають також Швеція, Китай та ін. Також може бути прийнята одна з міжнародних систем (прийнята в багатьох країнах). Сьогодні такими системами є ДКД (Десяткова класифікація Дьюї) і УДК. УДК застосовують більш, ніж в 100 країнах світу. Сьогодні більшість країн використовують або одну з міжнародних систем, або свою національну, або і ту, і іншу одночасно (США використовує ДКД і КБК, Росія – УДК і ББК).

За півстоліття ООН накопичила багато як позитивного, так і негативного у вирішенні глобальних проблем, в тому числі збере­женні довкілля. Приймаючи участь у підтримці миру і припиненні регіональних і локальних війн (наприклад, війна у Кувейті) ООН тим самим сприяло вирішенню екологічних проблем, що виникали в результаті військових дій.

Свідченням продуктивності міжнародної співпраці й нових підходів до проблем довкілля стала низка міжнародних заходів, стимульованих рішенням Конференції ООН з навколишнього середовища й розвитку (1992), що в свою чергу розвинула ідеї, сформульовані й розроблені Міжнародною Комісією з навколишнього середовища й розвитку під керівництвом прем'єр-міністра Норвегії Гру Харлем Брундланд.

Сьогодні вже можна стверджувати, що перший етап усвідомлення принципово нової екологічної реальності для людства в цілому минув. Людство дало собі звіт у тому, що починаючи з 60-х років воно вступило в нову довготривалу епоху екологічної кризи.

Потрібний ефективний міжнародний моніторинг навколишнього середовища, дієві міжнародні економічні механізми розв'язання ресурсно-екологічних проблем.

Отже, завдання полягає в тому, щоб сформувати на планеті єдиний екологонебезпечний господарсько-економічний простір, який буде основою сталого та екологічно врівноваженого соціально-економічного розвитку всіх країн світу. Все це потребує від кожної держави глибинних структурних, техніко-технологічних і організаційних змін у суспільному виробництві та радикальної перебудови макроекономічної політики, вдосконалення зовнішньоекономічних зв'язків.

Важлива роль належатиме заходам у сфері руху капіталів, валютних коштів, оптимізації балансів інвестицій і збережень з урахуванням глобальності еколого-економічних чинників. Необхідно досконале міжнародне науково-технічне та економічне співробітництво, що спирається на інтеграцію сил, ресурсів і коштів для успішного розв'язання глобальних ресурсно-екологічних проблем.

Це зафіксовано у цілому ряді документів, зокрема, в документах та Декларації міжнародної Конференції з навколишнього середовища й розвитку, яка відбулася в Ріо-де-Жанейро у 1992 році під егідою ООН. Саме тут вперше у світі на найвищому рівні розв'язувалися екологічні проблеми людства як планетарної єдності.

У людства немає альтернативи істотному зменшенню негативних антропогенних навантажень на біосферу Землі та переходу до моделі сталого екологонебезпечного розвитку кожної країни світу. Основою для цього є жорстке регулювання і контроль процесів демографічного і соціально-економічного зростання, всебічна екологізація виробництва та міжнародного співробітництва, раціональне використання й економне витрачан-ня всіх виробничих, насамперед природних ресурсів.

У розвинених країнах Заходу усвідомлення нових екологічних реалій відбувалося поступово й досить органічно, починаючи від наукових досліджень, філософських та політичних ідей, що лягли в основу діяльності такої широковідомої і впливової органі­зації, як Римський клуб, до утворення масових громадських ру­хів "зелених" та актів громадянської непокори й масової дії, спрямованих на розв'язання тих чи інших конкретних проблем. Виникла й ідеологія руху, що лягла в основу діяльності партій "зелених".

У червні 1997 року Президент України Леонід Кучма заявив з трибуни ООН про необхідність розробки міжнародного правового акта, покликаного гарантувати екологічну безпеку планети шляхом визначення допустимих норм екологічної поведінки усіх держав світу в інтересах виживання й розвитку цивілізації у XXI ст.

Будучи спрямованою на створення нормативної бази міжнародної екологічної безпеки, пропозиція України в остаточному підсумку націлена на забезпечення фундаментального права людини на життя у доброякісному здоровому природному середовищі.

Професор Ю. Туниця пропонує світовому співтовариству розробити Екологічну Конституцію Землі, тобто загальну, для всіх без винятку країн світу, Закону збереження життя, який не загрожуючи суверенітету жодної країни, її політичному устрою, національним інтересам, водночас забезпечував би кожній державі зокрема і світовому співтовариству в цілому екологічну безпеку, а окремій людині нормальні для її життя природні умови як нині, так і у майбутньому.

Вирішення проблеми соціоекологічної кризи вимагає глибокого вивчення взаємодії компонентів, що складають систему "суспільство— природа", розробки нових концепцій і перевірки їх на практиці, широкого налагодження контактів людей різноманітних професій і будь-якого віку на національному і міжнародних рівнях, постійне використання засобів масової інформації для ознайомлення населення планети з станом справ у цій царині і заходами, що використовуються для зміни їх у кращу сторону.

Часто ті люди які бачать і розуміють суть проблеми, відчувають свою безпорадність у їх вирішенні. А тому першочергове завдання всіх, хто бажає прийняти участь у вирішенні цих проблем — об'єднатися. Це об'єднання повинно сприяти утворенню гуманних суспільних структур, розвитку персональної відповідальності і почуття причетності до вирішення цієї проблеми, і базуватися на принципі до глобаль­ного — через локальне, до локального — через глобальне. Для розвитку цього руху необхідно визначити його роль в громадському і політичному житті кожної країни і відповідно накреслити мету діяльності.

При цьому необхідно врахувати: по-перше, що мета будь-якого громадсько-політичного руху повинна відповідати техніко-економічним і соціально-політичним умовам теперішнього і майбутнього; по-друге, що люди об'єднуються, витрачають свій час, енергію на громадсько-політичну діяльність тільки тому, що вони хочуть бути учасниками соціально-політичних змін, приймати важливі рішення, від яких буде залежати не тільки їх життя, але і життя їх нащадків.

Рух за вирішення глобальних соціально-екологічних проблем повинен орієнтуватися не на віру, месію або чудо-рятівника, а на віру в об'єднання зусиль людського розуму і волі. Він повинен мати двояке просвітницьке завдання: показати, що руйнівна соціоекологічна криза пагубна для всього людства і що її ще можна зупинити в ім'я майбутніх поколінь.

В цьому напрямку необхідно звернути особливу увагу на централізацію теоретичних знань, оскільки, саме вони у наш час все більше впливають на виробництво і видозмінюють його.

В сучасному світі з його небаченою економічною, політичною та соціальною диференціацією, керівництво з єдиного центру досить проблематичне, якими б благородними намірами воно не підкріплювалось. Виконання будь-яких спеціалізованих програм не можливе без активної допомоги національних урядів.

Обмеженість ресурсів окремої країни або організації потребує координації зусиль як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Практична політика, яка б мала на меті захист від екологічних загроз, повинна містити в собі певні елементи:

— широкий переговорний процес з питань охорони довкілля на різних рівнях — від двосторонього до глобального;

— розвиток міжнародного законодавства, створення дійової правової основи захисту навколишнього середовища;

— введення в практику міжнародних договорів спеціальних екологічних протоколів (наприклад кліматичних), з відзначенням конкретних заходів і поставлених цілей захисту довкілля;

— розробка національних та міжнародних програм охорони природних ресурсів (особливо для екологічно неблагополучних регіонів);

— розробка міжнародних екологічних стандартів з метою їхнього включення в політику і практику функціонування ринків та економіки.

Однак з урахуванням загальносистемної єдності світу між цими двома формами об'єктивного руху повинен бути й дійсно існує онтологічний і гносеологічно усвідомлений перехід.

Якщо онтологічне, тобто природно-існуюче, має, як відомо, власну силу саморуху, то гносеологічне, як здобуті людською працею інформаційні знання про закони світових процесів, такої власної сили не мають. Методологічно це усвідомити архіважливо, оскільки такий світогляд, такий підхід відкриває нам двері до пізнання сутності механізму соціально спрямованої діяльності, механізму переходу від чисто стихійного до організованого процесу, тобто до соціального або цивілізаційного руху. Саме цей механізм переходу лягає на плечі сучасного світу, на плечі людини розумної, соціальної, активно творчої, економіко-екологічної, адже звідси народжується принцип людської само- відповідальності за діяльний вибір як причину і результат діяльності як наслідок. Цей момент є методологічно вирішальним в проблематиці ефективного соціально-економічного розвитку людства і кожного суспільства.

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ

Як член ООН Україна є суверенною стороною багатьох міжнародних угод і продовжує активно працювати з іншими країнами світу над врятуванням нашого спільного дому — планети Земля від екологічного лиха. Міжнародне співробітництво у галузі охорони довкілля займає одне з важливих місць у зовнішньо-політичному курсі України. Вона активно підтримує напрямки та результати діяльності міжнародних природо-охоронних організацій,— МСОП (Міжнародної спілки охорони природи), МКНСП (Світова комісія з охорони довкілля та розвитку), ЮНЕСКО (Організація ООН з питань освіти, науки, культури), МАГАГЕ (Міжнародне агентство з атомної енергії), ВМО (Всесвітня метеорологічна організація), ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я), ВВФ (Фонд охорони дикої природи).

Після проголошення незалежності України Верховна Рада України прийняла закон "Про правонаступництво України (від 12 вересня 1991 року) який визначив, що Україна є право-наступницею прав і обов'язків за ВВР України, № 46 стаття 617 за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам держави.

На початок 1999 року Україна стала учасником 39 багатосторонніх міжнародно-правових актів, що стосується питань охорони довкілля, збереження біорізноманіття.

За оцінками фахівців, найважливішими для збереження біорізноманіття сьогодні є такі багатосторонні міжнародно-правові документи:

— Конвенція про водноболотні угіддя, що мають міжнародне значення, переважно як середовище існування водоплавних птахів (РАМСАР, 1971, зміни — Париж, 1982, 1987);

— Конвенція про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (Париж, 1972);

— Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення—СІЕТ (Вашінгтон, 1973);

— Конвенція про збереження дикої фауни і флори та природних середовищ в Європі (Берн, 1979);

Дата добавления: 2014-01-07