Основні ознаки олігополії

Нецінова конкуренція.

Ринкова поведінка монополістичного конкурента.

Ознаки і поширення монополістичної конкуренції.

Особливості організації олігополістичного ринку.

Теоретичні моделі олігополії.

Основні ознаки олігополії.

ТЕМА 11. ОЛІГОПОЛІЯ ТА МОНОПОЛІСТИЧНА КОНКУРЕНЦІЯ

Мета: надати студентам знання з питань функціонування фірми в умовах олігополії та монополістичної конкуренції.

Питання для самостійної роботи:

1 Можливості державного регулювання олігополії

Перелік літератури:

Основна:

1 [1. С. 365 – 445].

2 [2. С. 392–413].

3 [3. С. 139 – 163].

4 [4. С. 242 – 275].

Додаткова:

5 [5. С. 68 – 80].

6 [6. С. 109 – 120].

Інтернет-ресурси:

http://korolenko.kharkov.com

http://www.library.kharkov.ua

http://library.if.ua

http://alexlib.com.ua

http://readbookz.com

http://apelyacia.org.ua

http://www.vuzlib.net

http://almamater.com.ua

http://zakon.rada.gov.ua

Олігополія – це ринкова модель, коли невелика кількість великих за розміром фірм виробляють основну частку продукції певної галузі, а входження нових виробників у галузь ускладнене.

Використовуючи загальні критерії для класифікації моделей ринку залежно від панівного типу конкуренції, охарактеризуємо основні ознаки олігополістичного ринку.

1. Олігополія у буквальному перекладі з грецької мови означає "панування небагатьох", тому головною ознакою олігополістичного ринку є панування на ньому кількох фірм. Їх може бути від трьох до двадцяти, оскільки олігополія займає весь проміжок між чистою монополією та монополістичною конкуренцією.

Олігополістичний ринок формується за умови досягнення високого ступеня концентрації виробництва.

Для його виміру використовується ціла система показників, серед яких такі:

– частка кількох найбільших виробників (як правило, чотирьох чи восьми) у загальному обсязі галузевого продажу. Для підтримки конкурентного середовища у багатьох країнах встановлюється гранична межа галузевої концентрації виробництва. Так, у Сполучених Штатах Америки вважається, що для нормального розвитку галузі має бути не менше ніж 10 конкуруючих фірм. При цьому на частку найбільшої з них не повинно припадати більше ніж 31% усіх галузевих продаж, двох фірм – не більше ніж 44, трьох – не більше ніж 54, чотирьох – не більше ніж 64%;

– індекс Херфіндаля-Хіршмана (ІХХ), в основу розрахунку якого теж покладена частка окремих виробників на галузевому ринку продаж. Він розраховується за формулою

(11.1)

де dі, – частка кожної окремої фірми на галузевому ринку продаж, %.

Максимального значення цей індекс досягає тоді, коли галузь представлена однією чистою монополією (100² = 10 000). Тому, чим менший індекс Херфіндаля-Хіршмана, тим більш конкурентним можна вважати ринок. Найхарактернішим для олігополістичного ринку є значення індексу від 1200 до 5000.

Проте застосування зазначених показників не завжди реально відображає ступінь розвитку конкуренції, оскільки всі показники, як правило, розраховуються для загальнодержавного ринку. Реально кожен ринок має свої обмежені географічні рамки. Більше того, деякі товари взагалі не утворюють єдиного загальнодержавного ринку, а завжди формуються лише на певних територіях. Скажімо, це може бути ринок цегли чи цементного розчину, побутових послуг чи окремих продуктів харчування.

Суттєвим недоліком розрахунку показників концентрації виробництва є також невизначеність поняття "галузь". Чи є чистим регіональним монополістом підприємство, яке єдине у Дніпропетровській області виробляє глинисто-піщані стінові блоки (так звана подвійна цегла)? Що треба брати у знаменнику для розрахунку й частки на ринку: тільки аналогічну цеглу, цеглу взагалі, стінові матеріали, включаючи шлакоблоки та бетонні блоки? Легко переконатися, що залежно від відповіді на поставлене запитання, результати розрахунків будуть суттєво відрізнятися. На жаль, економічна наука поки що не дала задовільного обгрунтування, як правильно визначити знаменник.

Досить суттєвим у формуванні конкурентного середовища для відкритих економік є зовнішній фактор – іноземні виробники. Тому, визначаючи модель ринку, яка склалася у тій чи іншій галузі, слід обов'язково враховувати доступність на нього виробників аналогічної продукції з інших країн.

2. Продукт, який виробляє олігополія, може бути як стандартним, так і диференційованим. Типовими олігополістичними ринками є ринки сталі та автомобілів. Якщо у першому випадку виробляється стандартний продукт, то у другому він досить диференційований. Однак вид продукту (стандартний чи диференційований) суттєво не впливає на функціонування олігополістичного ринку, тому надалі ми не приділятимемо йому уваги.

3. Оскільки частка будь-якого виробника на загальному ринку відповідного товару досить значна, кожен з них може проводити самостійну цінову політику. Чи то зниження цін окремим виробником та збільшення обсягів продажу, чи то підвищення цін за рахунок обмеження пропозиції певним чином впливають на загальну динаміку цін у галузі. Однак слід враховувати, що результати цього впливу багато в чому будуть залежати від реакції на дії одного учасника ринку з боку інших виробників.

4. Вступ у галузь нових виробників дещо обмежений. Він не настільки заблокований, як це властиво для ринку чистої монополії, але ті бар'єри для вступу в галузь, які ми розглядали у темі 10, можуть бути застосовані також для характеристики олігополістичного ринку.

4. Фірми мусять враховувати поведінку конкурентів, тобто діяти стратегічно. Стратегічна поведінка олігополіста – це ситуація, коли олігополіст розробляє стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потенційних зустрічних дій своїх конкурентів.

Олігополістична модель ринку – майже така поширена модель, як і ринок монополістичної конкуренції. Це спричинено, зокрема, такими обставинами:

– при відносно незначній кількості виробників у більшості галузей є можливість досягти ефекту масштабу. У цьому разі перехід до великих фірм обов'язково супроводжуватиметься поглинанням конкурентів і переходом до олігополії;

– в економіці існує об'єктивне прагнення фірм до злиття, оскільки об'єднання кількох фірм може суттєво збільшити їхню частку і дати можливість новій структурі досягти вищих результатів, у тому числі за рахунок ефекту масштабу. Злиття може дати більшу економічну владу, більші можливості контролю за цінами, а також виграш на цінах закупки ресурсів внаслідок перетворення на значного покупця.

Завершуючи загальну характеристику олігополістичної конкуренції, слід звернути увагу на принципову відмінність цієї моделі ринку від інших, а саме: незначна кількість виробників дає можливість кожному проводити свою цінову політику, однак взаємна залежність досягає такого значення, що жодна фірма не наважиться на будь-які дії, не спробувавши прорахувати вірогідну відповідну реакцію своїх конкурентів.

Дата добавления: 2014-01-07