Поняття та види валютного ринку

Успішне функціонування і розвиток світового господарства можливе лише за умови існування ринку, який дозволяє вільно продавати і купувати валюту, а саме валютного ринку.

На валютному ринку операції здійснюються для забезпечення платежів, отримання спекулятивного доходу, мінімізації ризиків тощо.

За своїм економічним змістом валютний ринок – це сектор фінансового ринку, на якому врівноважується попит і пропозиція на валюту.

За призначення і організаційною формою валютний рино к- сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продавати-купувати національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.

До атрибутів валютного ринку відносять:

- об’єкт

- суб’єкт

- ціна

- особлива інфраструктура та комунікації

Об’єктом валютного ринку є валютні цінності, при цьому особливістю є те, що це одночасно як національні, так і іноземні, оскільки на ринку одночасно здійснюються операції з обома видами.

Суб’єктами валютного ринку виступають як економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти та нерезиденти), так і посередники (банки, брокерські контори, валютні біржі тощо). Кожен суб’єкт здійснює операції з метою отримання прибутку, за характером цих операцій всіх суб’єктів

прийнято поділяти на:

- підприємці - здійснюють операції для забезпечення господарської діяльності;

- інвестори - здійснюють операції для отримання процентного доходу;

- спекулянти – отримують дохід від курсових різниць;

- хеджери – мінімізують валютні ризики

- посередники

Ціна на валютному ринку – валютний курс - ціна грошової одиниці даної валюти в грошових одиниця іншої.

Попит і пропозиція на валютному ринку мають ту особливість, що об’єктом та інструментом купівлі-продажу тут є гроші різної національної належності, тому попит на іноземну валюту є одночасно пропозицією національної, і навпаки.

Інфраструктура і сучасна система комунікацій забезпечує можливість його функціонування не лише в межах країни чи регіону, а в світовому масштабі.

Для детального дослідження валютний ринок систематизують за рядок ознак:

1) залежно від організації торгівлі:

- біржовий

- позабіржовий

2) за регіоном функціонування:

- національні;

- регіональні (міжнародні)

- світовий

3) за характером операцій:

- ринок конверсійних операцій – купівля-продаж на еквівалентних засадах шляхом обміну рівновеликих цінностей, представлених різними валютами. На цьому ринку формуються валютні курси

- ринок депозитно-кредитних операцій – специфічний сектор валютного ринку, на якому купівля-продаж має умовний характер, що проявляється в залучені банками інвалюти на депозитні вклади. Тут ціна валюти формується у вигляді процента.

4) за формою валюти:

- ринок безготівкових операцій;

- ринок готівки.

На динаміку попиту і пропозиції на валютному ринку впливають такі чинники:

1) курсоутворюючі

- стан платіжного балансу країни;

- обсяги і динаміка ВНП

- внутрішня і зовнішня пропозиція грошей;

- процентні ставки в країнах, валюти яких порівнюються

2) регулюючі

- заходи прямого державного регулювання(грошово-кредитна політика, квотування і ліцензування, регулювання цін, інтервенційна політика тощо)

- структурні чинники.

3) кризового характеру

- дефіцит державного бюджету;

- безконтрольна емісія і інфляція;

- надмірне регулювання цін;

- висока монополізація тощо.

У всій сукупності чинників вирішальними (базовими) є курсоутворюючі пріоритетним з них є стан платіжного балансу.

2. Функції та операції валютного ринку

Роль і призначення валютного ринку проявляється в його функціях. До основних з них відносять:

- забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики держави;

- створення умов для своєчасного здійснення зовнішніх платежів;

- забезпечення можливості отримання прибутку учасникам валютних відносин;

- формування та урівноваження попиту і пропозиції та регулювання ватного курсу;

- страхування валютних ризиків;

- диверсифікація валютних резервів.

Дані функції реалізуються за допомогою валютних операцій.

Валютна операція – це платежі, пов’язані з переміщенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку.

Валютні операції класифікують за такими критеріями:

1) за терміном здійснення платежу:

- касові

- строкові

Касові операції передбачають термін поставки валюти не пізніше 2 робочого дня з дня укладання угоди.

Строкові операції передбачають поставку валюти у термін, що перевищує два робочі дні.

2) за механізмом здійснення:

- спот;

- форвардні

- ф’ючерсні

- опціонні

- похідні

Спот операція: касова операція з терміном поставки валюти на другий робочий день з дня укладання угоди. Вона дозволяє терміново одержати валюту, уникнути втрат від курсових ризиків, оперативно диверсифікували валютні запаси.

Форвард: строкова операція, що передбачає купівлю-продаж валюти з її передачею в обумовлений строк за курсом, визначеним в момент укладання угоди. Найтиповішими термінами форвардних контрактів є 1,2,3,6 та 12 місяців. Форвардний курс формується на основі спот курсу та форвардної маржі, яка залежить від різниці у банківських процентних ставках у країнах, валюти яких обмінюються. Особливостями даних операцій є: позабіржовий характер, відсутність авансових платежів, неможливість відмови виконання, умови контрактів не є строго визначені.

Ф’ючерс: строкова операція, що передбачає купівлю-продаж валюти з її передачею в обумовлений строк за курсом, визначеним в момент укладання угоди. Характерні особливості: біржовий характер, умови угод чітко уніфіковані біржами, значні обсяги угод, наявність авансових платежів, розрахунки здійснюються через розрахункові палати біржі. Ф’ючерсний курс визначається за тією ж схемою, що і форвардний.

Опціон: строкова операція, де між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право, а не обов’язок купити чи продати певний обсяг валюти у встановлений термін, за узгодженим курсом. При цьому виділяють: продавець та покупець(власник) опціону, якому належить право на реалізацію опціону. Власник опціону в подальшому визначає подальше виконання чи невиконання угоди, в залежності від його вигідності. При укладанні угоди покупець (власник) сплачує продавцю премію, яка визначається за домовленістю сторін. При нездійсненні опціону премія власнику не повертається.

Похідні операції – це операції, які об’єднують декілька типових видів валютних операцій. До найбільш поширених похідних операцій відносять: валютний своп та валютний арбітраж. Валютний своп – комбінація двох конверсійних операцій на умовах спот і форвард, які здійснюються одночасно і в тій ж валюті. Валютний арбітраж комбінація кількох операцій з купівля-продажу валют за різними курсами з метою отримання спекулятивного доходу. Цей дохід може формуватися за рахунок різних курсів на тому ж ринку в різні строки (часовий арбітраж) або в один час, але на різних ринках (просторовий арбітраж), який в останній час суттєво зменшується.

3) за цільовим призначення

- для здійснення міжнародних розрахунків

- для страхування валютних ризиків (хеджування)

- з метою отримання курсового прибутку (спекулятивні)

4) за формою:

- безготівкові;

- готівкові.

3. Світова і міжнародна валютні системи

Світова валютна система – це спільно розроблені державами і визначена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин.

Світова валютна система у своєму розвитку пройшла такі етапи:

1. Перша світова валютна система Золотий стандарт (кінець 19-початок 20ст.) - відсутність міжнародних норм регулювання валютних відносин, обмін валют не обмежувався, і здійснювався за золотим паритетом Відхилення валютних курсів від валютних паритетів допускалось в межах витрат по переміщенню золота. Дана система відповідала умовам швидкого розвитку продуктивних сил.

2. Друга світова валютна система Золотодевізний стандарт, юридично оформлений на генуезькій конференції у 1922р

3. У період економічної кризи 1929-1933рр єдина світова валютна система перестала існувати, а створились валютні блоки:

-стерлінговий (1931) –входила Великобританія та країни Британської імперії

-доларовий (1933) – США, Канада та країни Латинської Америки

-золотий (1933 р)- Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Італія, Польща

Належність країни до валютного блоку визначалась підтриманням твердого курсу національної валюти до основної, зберігання золотовалютних резервів у банках країни, що очолює блок, та здіснення через нього міжнародних розрахунків.

За час та після Другої Світової війни на базі валютних блоків були створені валютні зони, в межах яких країни, що очолювали ці угруповуваггя визначали валютно-фінансові режими і валютні обмеження.

4. Третя світова валютна система (Бретен-Вудська 1944р) ґрунтувалась на золотовалютному стандарті, яка потім трансформувалась у золото доларовий стандарт. Характерні особливості: світові резервні і розрахункові валюти – золото, долар, фунт стерлінгів, обмін США паперового долара на золото, але тільки для державних інституцій, створення МВФ, курсоутворюючий чинник – золотий вміст валют і тверде фіксування до долару США, запровадження міжнародного регулювання валютних відносин.

5. Четверта світова валютна система (Ямайська конференція 1976р) – паперово-валютна система: визнання резервними та розрахунковими валютами поряд з доларом США, валют інших країн та СПЗ; відміна застосування золота в міжнародних розрахунках, перехід до плаваючих курсів, посилення міждержавного валютного регулювання.

Складовими сучасної світової валютної системи є:

- форми міжнародних засобів платеж

- уніфікований режим валютних паритетів та курсів;

- умови взаємної конвертованості валют;

- уніфікація правил міжнародних розрахунків;

- режим функціонування валютних ринків

- міжнародні валютно-фінансові організації;

- міжнародне регулювання валютних обмежень

ТЕМА 5. МІЖНАРОДНИЙ РИНОК КАПІТАЛУ

1. Сутність і форми міжнародного руху капіталу

2. Світовий ринок позикових капіталів

3. Види і особливості іноземних інвестицій

1. Сутність і форми міжнародного руху капіталу

Міжнародний рух капіталу це переміщення і функціонування капіталу за кордоном з метою його самозростання.

Міжнародний рух капіталу започаткувався і здійснювався за такими етапами:

- 1 етап - зародження вивозу капіталу – кінець 17-початок 18 ст.:процес носив обмежений і випадковий характер, і був односпрямований з метрополій у колонії;

- 2 етап – етап вивозу капіталу – кінець 19- початок 20 ст.: процес набув типових, повторювальних ознак, і рухався як між промислово розвинутими країнами, так і від промислово розвинутих до країн, що розвиваються;

- 3 етап - етап міжнародної міграції капіталу – середина 20 ст.): процес набув постійного характеру, характеризується дуже значними обсягами, за напрямом руху різноспрямований.

До передумов, що обумовлюють міжнародний рух капіталу відносять:

- інтернаціоналізація та глобалізація світової економіки;

- відносний надлишок ресурсів на внутрішньому ринку;

- відсутність умов ефективного використання ресурсів н6а внутрішньому ринку;

- кращі умови використання капіталу за кордоном.

При здійсненні експорту капіталу економічна доцільність відображається у:

1) одержанні додаткових прибутків;

2) встановлення контролю над іншими об’єктами;

3) наближення виробництва до нових ринків збуту;

4) збереження технологічних таємниць;

5) економії на податкових, митних та інших платежах;

6) зменшення витрат по фінансуванні охороні зовнішнього середовища.

Економічна доцільність імпорту:

1) розширення можливостей застосування досягнень НТП;

2) створення додаткових робочих місць;

3) залучення додаткових фінансових ресурсів.

Капітал рухається в системі світового фінансового середовища у наступних формах:

· за власністю:

приватний

державний

· за формою

грошовий

товарний

· За термінами

короткостроковий

довгостроковий

· За способом використання

позичковий

підприємницький

2. Світовий ринок позичкових капіталів

Світовий ринок позичкових капіталів – це сукупність попиту та пропозиції на позичковий капітал з метою акумуляції і перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою посередників.

Функції світового ринку позикового капіталу:

- забезпечення акумуляція капіталу;

- створення умов для перерозподілу капіталу

- забезпечення стабільності і поступальності розвитку світового господарства;

- забезпечення можливості отримання прибутку.

Світовий ринок позикових капіталів структуризується за чотирма ознаками:

1) функціональна;

2) інституціональна;

3) географічна;

4) валютна.

За функціональною ознакою світовий ринок складається з

Світовий ринок позикового капіталу

Світовий ринок капіталу Світовий фондовий ринок

Світовий грошовий ринок Первинний фінансовий ринок

Світовий кредитний ринок Вторинний(похідний)фінансовий

ринок

Світовий грошовий ринок - це попит і пропозиція на капітал, що функціонує в якості міжнародного купівельного і платіжного засобу.Він є ринком короткострокових операції і функціонує переважно між фінансовими інституціями

Світовий кредитний ринок - сукупність кредитних відносин, що функціонують у масштабах світового господарства

Світовий фондовий ринок - попит і пропозиція на цінні папери на міжнародному рівні.

Інституціональна структура відображає відносини між спеціальними фінансовими посередниками, позичальниками і кредиторами різних країн. До суб’єктів світового ринку відносять:

- професійні посередники;

- позичальники;

- кредитори

Географічна структура ринку відображає переміщення капіталу між країнами, групами країн та регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри.

Валютна структура даного ринку складається з національних, регіональних і світового валютного ринку.

3. Види і особливості іноземних (міжнародних) інвестицій

Міжнародні інвестиції - довгострокове вкладання іноземного капіталу за кордоном через створення власних підрозділів чи участі в капіталі.

В залежності від форми:

Реальні

Фінансові

Іновації

В залежності від ступеню і способу здійснення контрою за використанням капіталу виділяють:

Прямі інвестиції

Портфельні інвестиції

За визначенням МВФ прямі інвестиції передбачають:

- особисту участь інвестора у виборі об’єкту інвестування;

- розміщення ресурсів і контроль з боку інвестора за об’єктом інвестування.

Портфельні інвестиції характеризуються:

- здійснюються інвестиційними чи іншими фінансовими посередниками;

- контролюються посередниками;

- прибуток від інвестицій розподіляється між всіма клієнтами компанії.

Прямі інвестицій здійснюються через створення:

Відділень;

Дочірних компаній;

Асоційованих компаній;

Закордонних представництв

ТЕМА 6. МІЖНАРОДНИЙ РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ

1. Поняття та елементи міжнародного ринку цінних паперів

2. Ринок міжнародних облігацій

3. Характеристика та складові міжнародного ринку прав власності

1. Поняття та елементи міжнародного ринку цінних паперів

Міжнародний ринок цінних паперів - це торгівля цінними паперами між нерезидентами, на також торгівля цінними паперами, деномінованими в іноземних валютах.

За традиційним визначенням Банку міжнародних розрахунків (Базель), емісія цінних паперів на міжнародному грошовому або борговому ринку в певній країні охоплює три різновиди емісій:

• емісії цінних паперів нерезидентами в національній або іноземній валюті на внутрішньому фінансовому ринку країни;

• емісії цінних паперів резидентами в іноземній валюті;

• емісії цінних паперів резидентами в національній валюті, призначені для продажу іноземним інвесторам.

Міжнародний ринок цінних паперів утворюється складною системою національних і міжнародних фінансових інструментів та інститутів. Цей ринок здатний створювати фінансові активи з різноманітними характеристиками: від короткострокових боргових інструментів до "вічних" облігаційних позик та акцій.

Міжнародний ринок цінних паперів охоплює два великих сегменти. Це, по-перше, іноземні ринки — фінансові ринки держав, на яких укладаються угоди щодо фінансових активів нерезидентів — іноземних цінних паперів. На таких ринках діють як внутрішні, так і іноземні інвестори й емітенти. Іноземні фінансові ринки підпорядковані законам окремої держави і функціонують у межах певної національної економічної політики. Це означає, що обіг іноземних цінних паперів регулюється законодавством тієї країни, де вони були випущені. Іноземні ринки належать до традиційних міжнародних фінансових ринків.

Другий сегмент — євроринок, де здійснюється обіг цінних паперів, грошовим компонентом є валюта, що перебуває в руках нерезидентів країни її походження (Європапери)

Згідно з Директивою Комісії ЄС № 89/298/ЕЕС, європапери — це обігові цінні папери, які:

• проходять андеррайтинг і розміщуються за посередництвом синдикату, щонайменше два учасники якого зареєстровані е різних країнах;

• пропонуються у значних обсягах в одній або більше країнах, зі винятком країни реєстрації емітента;

• можуть бути початково придбані (у тому числі й шляхом підписки) лише за посередництва кредитної організації або іншої фінансової інституції.

Євроринок не підпадає під юрисдикцію окремої держави, отже, не регулюється її законодавством, хоча учасники ринку мають діяти в рамках законів тієї країни, де вони здійснюють операції.

У склад кожного з даних сегментів міжнародного ринку цінних паперів входять кілька взаємозалежних секторів, доступність яких для позичальників з часом змінюється. Вони представлені інструментами, різними за формою і структурою: строками сплати, системою процентних ставок, природою гарантій, зобов'язаннями тощо.

За природою залучення фінансування міжнародний ринок цінних паперів складається з:

·ринку боргових цінних паперів (ринку позичкових капіталів)

· ринку прав власності.

Міжнародний ринок боргових цінних паперів охоплює ринок міжнародних облігацій і ринок середньострокових нот, а також цінні папери грошового ринку. Інструменти ринку позичковій капіталів засвідчують боргові відносини між позичальником (емітентом цінних паперів) і кредитором (інвестором). Міжнародний ринок титулів (прав) власності представлений міжнародними акціями та іншими правами власності, що є похідними від акцій інструментами, зокрема такими, як депозитарні розписки Інструменти цього ринку засвідчують відносини власності й підтверджують права на співволодіння корпорацїї-емітента.

Залежно від типу емітента міжнародний ринок цінних паперів поділяється на:

·ринки суверенних боргів

·ринки приватних боргів.

Ринок суверенних боргів утворюється зобов'язаннями, випущеними нз міжнародний ринок урядовими інституціями або державними установами якоїсь країни. На таких ринках держава (уряд) залучає кошти для фінансування своєї діяльності, випускаючи боргові фінансові інструменти.

Цінні папери, емітовані приватними фінансовими інституціями і нефінансовими корпораціями, утворюють ринок приватних боргів. На таких ринках виникають як потоки, що створюють борги, так і фінансові потоки, пов'язані з випуском і портфельним інвестуванням у титули власності — акції.

2. Ринок міжнародних облігацій

На світовому ринку облігацій обертаються два види цінних паперів: іноземні облігації та єврооблігації. Іноземна облігація — це цінний папір, що випущений нерезидентом у національному фінансовому центрі та в національній валюті. Емісія іноземних облігацій регламентується законодавством з цінних паперів країни-емітента, але на практиці їх обіг значною мірою відповідає принципам євроринків.
Класичні позики у формі вільного випуску облігацій на іноземному ринку цінних паперів грунтуються на принципі єдності місця (Нью-Йорк, Лондон, інший фінансовий центр), валюти (зазвичай валюта кредитора) та біржового котирування. Наприклад, французька позика на англійському фінансовому ринку випускалась у фунтах стерлінгів та купувалась англійськими інвесторами на основі лондонського котирування.
У сучасних умовах емітентами іноземних облігацій залишилися тільки провідні країни. Залежно від країни емісії іноземних облігацій мають спеціальні назви: Yankee Bonds — в США, Samourai та Shibosai Bonds — в Японії, Bulldog Bonds — у Великобританії, Rembrandt Bonds — у Нідерландах, Matador Bonds — в Іспанії та Chocolate Bonds — у Швейцарії.
З 1970-х років ХХ ст. почав активно розвиватися ринок єврооблігацій. Поява єврооблігацій пов’язана насамперед, з інтернаціоналізацією світового господарства та необхідністю забезпечити фінансові потреби транснаціональних корпорацій, передусім європейських. Поштовхом до розвитку цього ринку слугували обмеження, що були введені адміністрацією Д. Кеннеді у 1963 р. на використання іноземними позичальниками ринку капіталів США.
Єврооблігація — це борговий цінний папір на пред’явника, що випускається позичальником (як правило, в іноземній валюті) для отримання довгострокової позики на євроринку. Дохід за єврооблігацією сплачується один раз на рік, а погашення відбувається наприкінці терміну одночасним платежем або протягом певного терміну із фонду погашення.
До основних особливостей цього фінансового інструменту можна віднести те, що:
• єврооблігації розміщуються, як правило, одночасно на фінансових ринках кількох країн;
• єврооблігації купуються інвесторами різних країн на базі котирування їх національних бірж;
• емісія єврооблігацій меншою мірою підпадає під державне регулювання, не підпорядковується національним правилам проведення операцій з цінними паперами тієї країни, валюта якої є валютою позики;
• валюта єврооблігації не обов’язково має бути національною грошовою одиницею ні для емітента, ні для інвестора;
• єврооблігації, як правило, являють собою цінний папір на пред’явника (bearer bonds) з фіксованою відсотковою ставкою;
• гарантійне розміщення єврооблігацій здійснюється емісійним синдикатом;
• випуск та обіг єврооблігацій відбуваються згідно з правилами та стандартами, що встановилися на ринку;
• утримувачам єврооблігацій дохід сплачується у повному обсязі, без податку на відсотковий дохід (withholding tax), що стягується в країні емітента.
Приблизно 2/3 всіх єврооблігаційних позик припадає на корпорації, решта — приблизно однаковими частинами на уряди, урядові організації та міжнародні організації.
Найбільш поширеними методами розміщення єврооблігацій є:
• відкрита підписка серед необмеженого кола інвесторів (Public issue);
• приватне розміщення (Private placement).
Відкрита підписка здійснюється через гарантійний синдикат серед багатьох інвесторів у різних країнах світу. Подібні випуски майже завжди мають лістинг на біржі.
Гарантійний синдикат (underwriting syndicate) — це група фінансових установ (здебільшого інвестиційних банків), що беруть на себе зобов’язання з розміщення нових випусків цінних паперів.
Більша частина торгівлі єврооблігаціями здійснюється на поза-біржовому ринку. Угоди укладаються по телефону, за допомогою спеціалізованих торговельних та комунікаційних мереж (Bloomberg, Reuters), а також через агентів, що спеціалізуються на наданні посередницьких послуг.
Значна частина єврооблігацій входить до лістингу двох європейських фондових бірж: Лондонської або Люксембурзької.
Облігації міжнародного ринку можна поділити на три великі категорії:
1) облігації з фіксованою ставкою процента. Найбільш поширеним інструментом даної категорії є проста облігація (straight bond) — облігація з фіксованою відсотковою ставкою, без права дострокового погашення та конвертації в акції. Прості облігації мають серії щорічних купонів та називаються також «plain vanilla» (простий, без особливих умов та додаткових елементів);
2) облігації з плаваючою купонною ставкою. Найпоширенішим інструментом цієї категорії є нота з плаваючою ставкою (floating rate note, FRN). Це облігації, купонні платежі за якими один раз на шість місяців установлюються на рівні найбільш відомої та репре-зентативної процентної ставки грошового ринку (зазвичай ЛІБОР) плюс/мінус певна маржа, що визначається ступенем ризику;
3) облігації, що пов’язані з акціями емітента. Ця категорія поділяється ще на два класи:
• конвертовані облігації (convertible bonds). Це облігації, які за бажанням інвестора можуть бути конвертовані у прості акції того самого емітента. Майже не відрізняються від конвертованих облі-гацій обмінні облігації (exchangeable bonds), що можуть бути кон-вертовані в акції іншого емітента;
• облігації з варантами на акції (debt with warrant), що дають право на придбання (купівлю) акцій. На відміну від конвертованих облігацій, облігації з варантом на акції завжди сплачуються неза-лежно від того, чи використано право на підписку.

3. Характеристика та складові міжнародного ринку прав власності

Міжнародний ринок титулів власності поділяється на ринок акцій, на який припадає близько 80% всіх нових міжнародних розміщень титулів власності, та ринок депозитарних розписок, на який припадає близько 20%. Титули власності - це інструменти, які підтверджують участь інвестора в капіталі компанії.

Євроакції – цінні папіри, що продаються за межами країни, в якій знаходиться компанія – емітент. Найбільшу питому вагу на ринку євроакцій займають цінні папери США та Японії. Основними центрами розміщення євро акцій є Лондон, Нью-Йорк і Токіо.
Євроринок акцій виник у 1980 р. Поява і розвиток цього ринку пов’язані з бажанням інвесторів формувати портфель акцій на міжнародному ринку, з необхідністю для корпорацій шукати нові джерела формування власного капіталу, з потребою залучення іноземних інвесторів для участі в приватизації підприємств. Євроакції розміщуються на ринку банківськими синдикатами, котируються в міжнародних фінансових центрах і продаються за євровалюту.
Фірма – емітент, що розміщує на євроринку частку або весь обсяг емісії, отримує кошти в євровалюті. Залежно від умов емісії та відповідного законодавства акції фірми після цього можуть котируватися як на національному ринку емітента, так і на ринках інших країн.
Крім євроакцій на міжнародному ринку перебувають в обігу іноземні акції, які за механізмом випуску та обігу подібні до іноземних облігацій. Іноземні акції розміщуються або котируються на фондовому ринку іноземної держави або лише продаються на організованих ринках іноземних держав, а котируються тільки в країні випуску.
Серед мотивів, якими керуються корпорації при розміщенні акцій на ринках різних країн, основну роль відіграють:
- можливість залучити нових інвесторів та диверсифікувати їх базу;
- доступність та спрощена процедура залучення капіталу;
- можливість освоїти нові ринки збуту;
- присутність на ринку країни додаткового розміщення акцій дочірньої або материнської компанії;
- популяризація імені корпорації на міжнародному ринку.
На міжнародний ринок акцій мають великий вплив національні ринки, ступінь якого залежить від обсягу та розвиненості кожного з цих ринків. Одним із найважливіших показників ринку є його капіталізація. Капіталізація ринку – це показник, що відображає ринкову вартість усіх компаній, які беруть участь в операціях на фондовому ринку. Ринкова вартість компанії визначається як добуток курсової вартості її акції на кількість акцій, що перебувають в обігу.

Дата добавления: 2014-01-07