Образ блазня

А. Передісторія.

Блазнів тримали при дворі королі і дозволяли кепкувати над усіма, в тому числі й над собою. Традиційна назва блазня – карлик і походить від «Карл Великий», яке буквально перекладається як «король великий», тобто цар. Це не ім’я конкретної особи, а посада (типу Світлий князь). На кінній статуї «Карл Великий» попирає копитом коня зображення земної кулі, яка знаходиться «під п’ятою» царя. Звідси метафоричне «п’ята Ахіллеса». Поцілити у п’яту означає втрату царської влади і загибель самого царства.

«Карлик» - це невеличкий король, тобто його проекція. Він носить на голові карикатурну корону і не попирає п’ятою земну кулю. Натомість у нього не має каблуків (збільшення п’яти – ознака влади, його взуття прикрашають великі, довгі носки). Разом з тим, він бесідує зі справжнім королем на рівних. Звідси вислів – «попасти під каблук», тобто попасти в залежність. Однак жінки люблять носити великі підбори як символ влади над чоловіками.

Він кривлявся і картинно кланявся в пояс, тобто пояснічав, звідси – пояс – паяц. Хоча в етимологічних словників його пояснюється як похідне від італійського.

У слов’янській культурі образи короля і шута співвідносяться з горохом й утворюють опозицію «Цар Горох» «шут гороховий».

Розглянемо опозицію в історичні перспективі. Наявним є міфологічний підтекст образів, пов’язаних з горохом.

- Дуже давно = «за царя Гороха»:

- «Я к було людей трошки, як снiг горiв, а соломою тушили, як свинi з походу йшли,...як луб’яне небо було, а шкуратянi грошi ходили».

- «Давно, когда царь Горох с грибами воевал» ).

Тотем-звір / горох На давній стадії розвитку культури, стоїть дійство первісних людей. Вони імітували поведінку хижака, розриваючи впольованого звіра-тотема на частини.

Це споживання вбитої тварини розумілося як порятунок від голодної смерті, тому сприймалося як милість богів і споживалося як жертва. Вдале полювання розцінювалося як «милість Божа», тому з’їдання тварини ототожнювалося з жертвоприношенням (рудименти цих обрядів дійшли до нашого часу, зокрема коління кабана).

Пізніше цей стереотип проектується на рослинні культи. Серед найдавніших рослин є стручкові. Внаслідок цього тварина-жертва почала спочатку пов’язувалась, а потім й ототожнювалась з даними рослинами.

Рудименти паралельного існування м’яса тотема і Гороха фіксується в обрядах українців, поляків і німців. Під час колядування серед ряджених ходив «гороховий ведмідь» - хлопець обвитий гороховою соломою.

- Застарілі спогади про це видно також в українських іграх про жертовного «звіра» (ящера), в яких з особливим смислом використовувалася така рослина, як горох, котрий мав героїчну (плювання пов’язане з небезпекою) та любовну семантику (з’їдання м’яса / Гороха є гарантом продовження життя. Цей стереотип зберігся до нашого часу, де пригощання є прелюдією до статевого акту). Граючись, дівчата співали:

Сиди, сиди Ящере,

Горохвяний вінку!

Піймай собі жінку,

Як перепілку.

Як піймаєш,

Обдереш,

Собі кожух

Пошиєш!

Завтра поранку

Викопаємо ямку,

І попа приведемо,

і в ямочку загребемо.

Отже, поруч із прирученими дикими тваринами за умов переходу до землеробства тотемне божество отримує вигляд хлібного блюда або каші. Воно з’їдається племенем і тим самим продовжує життя, тому саме не помирає, а воскресає в людях (закон збереження енергії). Відповідно, тепер розривається (розламується) хліб.

Як пережиток паралельного споживання тотемного звіра і тотемної рослини є обряди, під час проведення яких зерном посипали жертовних тварин, померлих (померлий звільняє життєвий простір для інших), наречених (продовження життя), вівтарі (на них приносили жертви). Зерна кидались у глядачів трагедії, і вони, як і частина хору, звались «трагематами», від слова «трагейн» – «їсти сире». В обряді буфоній умертвляли саме того бика, який з’їв жертовне зерно, і з нього теж робили опудало та запрягали у плуга, виготовляли спеціальні види хліба – «коровай» від «корови» або «рогалік» від «роги».

Значення цих дійств теж полягали в розумінні можливості забезпечення життя тих, хто споживає через смерть того, кого споживають. Рослини ніби жертвують сексуальну продуктивність людям, що проявляється в обрядах жнив: жнива = жертва (жнива – ж-нива- навія – мрець оживший, жертва – ж-ертва / м-ертва. Ж, коли відродження життя, М, коли воно завершується, тобто вживання Ж передбачає оживлення мертвого шляхом його жертвоприношення, заміна М на Ж). Зрізання колосся – оскоплення=обезголовлення) та у формі хліба у вигляді жіночих та чоловічих геніталій (булочка з «надрізом-губами» та паличка, фр. «батон» (звідси ядрён-батон). Відповідні зіставлення простежуються у християнстві у вигляді просфори-артос та просфори-панагії та у формі фалоподібної хлібної чи сирної паски як такої, ще й з білою глазур’ю поверху «головки». Ці хлібні витвори призначались для поїдання, і саме через їжу продуктивність, зроблених з хліба геніталій, мала зростати, тому що пожива йшла на подовження життя їдоків.

Інваріантна схема 1	Їжа / тварина є порятунком від голоду, тому є жертовною Їжа / рослина також рятує від голодної смерті, тому є жертовною
Інваріантна схема 2	Добування їжі пов’язане з небезпекою, тому їжа є «платою» за статеві відносини з жінкою. З цією схемою пов’язаний сюжет пошуку нареченої, якій приносять дари у вигляді їжі

Цар-Горох. Смислова зв’язка «життя-смерть – плодючість-сексуальність» у подальшому забезпечила перенесення інваріантних схем на постать вождя (царя), якого почали ототожнювати із звіром-тотемом. Оскільки саме він має забезпечити життєдіяльність племені. Він родоначальник племені. Його сім’я є самим живим, звідси право першої шлюбної ночі з представником тотема-бога. Благополуччя соціуму стало корелюватися з його сексуальною силою, що він мав її підтверджувати щороку (пор. з семантикою східного гарему). У Київській Русі, за свідченнями Б.О.Рибакова, недаремно княжим богом вважався Перун, що буквально символізував силу неба і продуктивну вологу. Однак крім войовничої агресії він відзначався сексуальністю. Наприклад, в Україні з горохового стебла виготовляли атрибути учасників колядування, зокрема фігуру коника (Перун зображувався верхи, а жеребець часто уживається в значенні плідного / сильного. Колядування є побажання достатку).

Отже, кінь – атрибут бога-громовика, який насилає дощ. Горох, яким обвитий кінь підсилює його репродуктивність, створює шум й імітує гуркіт грому, звідси етимологія горох – грох – грохнуть (арго. трахнути). Звідси поширені в слов’ян музичні ударні інструменти – ідеофони (глиняні тріщалки, наповнені сухим горохом). Шум інструмента мав провокувати зливу, яка запліднює землю. Подібний шумовий інструмент виготовляли для дітей, наповнюючи свинячий міхур горохом.

Семантика Гороха пов’язана з тілесним низом й імітує небесний гуркіт. Жарти «шута горового» були досить грубими, наприклад, голосне пукання. Щоб підтримати шутовський апарат він мав їсти горох у великі кількості. Оскільки культура блазня стосується переважно Західної культури, у Німеччині до сьогодні голосне пукання за столом не викликає відрази, як у слов’ян. Німці з цього сміються.

Слабкого / не репродуктивного царя (який не б’є, а лише пукає) ритуально вбивали або відправляли на безнадійно програшну війну. Аграрна семантика залишилась тут у вигляді такого супроводжувального елементу обряду, як рослини, зокрема, горох, в пагони якого в ритуалі вмертвіння вбирався цар як втілення плодючості природи. Ця рослина згодом замінялась будь-якою іншою – кущем, в якому за пізнішого обряду сиділа людина, котру обезголовлювали-кастрували або травневим деревцем, під яким розігрувалась «свадьба». Переможений, цар ставав рабом.

Кастрування в цьому разі дорівнюється до ритуальної страти: обезголовлення – позбавлення можливості говорити / їсти, кастрування – позбавлення можливості продовжувати рід.

Цар-раб втілював в собі новий етап в еволюції інваріантної схеми. Проте в Сатурналіях ця фігура вже розділяється на дві іпостаті – цар та раб стають відокремленими один від одного, і тепер вбивають не царя, а його субститут, раба. Проте смисл обряду вимагає оживлення через вбивство не раба, а царя як «гаранта» добробуту соціуму, і тому раб тимчасово стає царем. Він перебирає на себе царську сутність, тоді як цар на деякий час перетворюється на раба. Обряд Сатурналій є обрядом зміни ролей в буквальному смислі, і бог життя, цар, тимчасово трансформується на бога смерті (раба-в’язня), тоді як смерть переходить у життя (раб – у царя). Іван Грозний одягав саван і орав так ниву – рудимент перетворення царя на раба. Цар у боротьбі, через двобій з рабом, якого після побиття неодмінно вмертвляли, долає смерть. Тим самим досягалась головна смислова точка всієї інваріантної компоненти – ствердження життя через смерть. (у фільмі «Гладіатор» цар вступає у двобій з рабом-гладіатором, якого обов’язково має перемогти, непереможний гладіатор дорівнюється царю)

У Фландрії у XVII т.. був розповсюджений звичай пошуку блазня, який дійшов до наших днів. У святковий пиріг запікався біб, той, кому він попадав, ставав бобовим королем, який і керує бенкетом. Він виголошує тости (залишки ворожіння, кому бути дублером короля – карликом, жертва обирається шляхом жеребкування). Раб на певний час дублював царя, тому мав дублювати його сексуальну функцію, яка дещо мінялася – з «реальної» вона переходила у вербальну площину і поставала як інвектива, насмішка та посміх, здебільшого – з моментом сексуальних непристойностей. Нецензурна лайка – слабке копіювання продуктивності, це уподібнення шуту (шута корова – берог8а, тобто та, яка позбавлена сили). Лайки із сексуальним змістом мали інший сенс, оскільки в сміховій формі імітували відродження, життя, яке таким чином відроджується. Раб Сатурналій остаточно перетворився на блазня, сексуального блюзніра, здатного сміятися над своїм безсиллям і приреченістю.

Сатурналії дали блазню ще й власне ім’я. Чому він звався «гороховим», того, вже належить Гороху, є його власністю царя, він зарані вбраний у цю рослину, ясно з рослинної семантики попередньої обрядовості, оскільки блазень-раб, як і цар, у ритуалі вмертвіння мав вбиратися в цю рослину.

Блазень. Але вислів «шут гороховий» підкріпив свої підстави ще й тим, що найбільший слід в первісній свідомості з архаїчної агрокультури залишили стручкові рослини, особливо – юшка-каша з бобів та сочевиці (у Польщі «при цариці Чечевиці»). - Горох – видозмінене горх співвідноситься з д-інд. garsati - «тре». Горох використовували у тертому вигляді, пекли горохові перепічки. Однак може бути й інша символіка, оскільки тертя функціонально дублює статевий акт. Їх знаходять майже на всіх розкопках стародавніх поселень. Велика окрема група міфів, культів й обрядів говорять про породжувальну та плодючу функції бобів.

- Горох є любовним символом. У казці «Котигорошко», герой убиває змія-царя. Вагітність настає в результаті того, що майбутня мати ковтає горошину. Вислів «скочити в горох» позначає шлюбну зраду. Вінок зі стебла Гороха означає народження дитини, у поляків – відмову при сватанні. З цим пов’язана семантика казки про царівну на горошині. Вона може стати царівною лише тоді, коли має причетність до гороху-царя. З іншого боку – горох є символом запліднення. Царівна може стати дружиною лише після того, як відчує горошину.

Еротичне кодування бобів органічно приписували рабу-блазню, пізнішому клоуну, який багато їв перед смертю..

У міфічного горохового блазня багато наступників, які мають інші «харчові» імена.

1. Свята, пов’язані з надмірним споживанням їжі і сексуальними свободами. «Харчові» імена мають Сатурналії. «Сатура» означає блюдо, повне плодів та сімені, на кшталт грецької культової панспермії (гр. panspermía – суміш всілякого насіння, від παν (pan) – увесь, усякий и σπερμα (sperma) – сім’я). «Сатур» значить «ситний», «повний», «тривний», «пожиточний». «Сатура» – це ще й «начинка», «ковбаса», «пудинг», «фарш». Нарешті, це – драматичний жанр в метричній формі, що виконувався під акомпанемент флейти. Згодом сатура або сатира отримала змішаний вигляд поезії та прози.

Сатура була культовим жанром через те, що вона відтворювала виробничі умови. Безпосередньо вона є позначенням жирної їжі: пироги, ковбаси, фарш – це культові страви, що мають начиння. Але чому, оскільки вони складаються з подрібненого м’яса та крові. З цього стає ясно, що це – лише пізніше оформлення омофагії (сиро/дикоядіння), ідеї розривання та поїдання тотема-тварини. Саме тому назвою ковбаси позначають комічні жанри, які виконувало блазні. На пізніших стадіях метафора кров’яного й м’ясного фаршу відповідає суміші плодів та сімені (панкарпія й панспермія).

2. Мотив їжі знайшов прояв у культовому дійстві, котре стало драмою. Такою є сатура-сатира та трагедія, де «трагос» значить й «каша»; такими є й ателлана – імпровізований народний театр з постійними типами масок, попередник італійської commedia dell'arte. Протагоніста тут звали Маккус (грецьке Макко), його рисами були ненажерливість, глупота (обирали непотрібних соціуму) й боязливість (страх смерті / страти). Це ім’я означало бобову кашу, звідки – всім відомі «макарони».

Як раніше ателлана була жанром в поезії, так цей герой дав початок поезії блазнів, так званим макаронічним віршам, де комічний ефект досягався за рахунок змішування слів з різних мов. Є вкрай дивна спільність між їжею та пізнішими театральними жанрами, визначена спільністю фарсу – сатирично-комедійний театру, водевілю, та «фаршу».

3. Грецька юшка з сочевиці звалась "факе", і вона дала назву пародіям, фарсам та їх авторам. Римська відповідність «факе» – "фаба", дає назву мімічному жанру, фаба-міму, театру сатиричної імпровізації.

Походження сучасного слова «фарс» пояснюють від слова farcio («начиняю»), вважаючи, що пішло воно від того, що середньовічні містерії «начинялись» комедійними вставками. Але скоріше за все «начинка» – це первісне ковбасне блюдо, фарш. Це видно з того, що у деяких народів національне блюдо та блазень мали не борошняну, а м’ясну природу, як от німецький блазень-ковбаса Ганс Вурст. Вказаними обставинами в цілому пояснюються «харчові» імена народних комедійних персонажів. У французів це Жан Потаж (юшка) чи Жан Фаринь (борошно), у німців це Ганс Вурст (ковбаса), у італійців – Джованні Маккароні, а у англійців – Джек Пудинг (борошняні страви), у голландців – Ян Пиккельхерінг (маринований оселедець), у росіян – Петрушка (овоч) и т.д.

Дата добавления: 2014-01-07